Справа №766/3429/25
Пров. №2/766/8235/25
14 жовтня 2025 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області у складі головуючого судді Ус О.В., секретар судового засідання Петішкін О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань міського суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російської федерації про відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з держави рф на свою користь моральну шкоду в розмірі 4 000 000,00 грн.
В обґрунтування позову вказала, що Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 з 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан. Результатом збройної агресії особисто для неї стала необхідність внаслідок збройної агресії рф та окупації міста Херсона вимушено покинути постійне місце проживання з метою безпеки. Проживаючи на території м. Херсона, вона мала налагоджений побут, можливість вести повноцінне життя на рідній землі, користуватися усіма особистими майновими та немайновими благами, які гарантовані кожній людині. Проте, з початком збройної агресії рф проти України вона позбавлена таких можливостей. Вона має у власності житло у м. Херсоні, але через окупацію, бойові дії та безпеку для життя своєї дитини позбавлена можливості повноцінно володіти та користуватись житлом, вимушена була із сім'єю евакуюватись та шукати притулку у м. Львові. Наразі вона вже три роки вимушено проживає далеко від власного дому, змушена спочатку налагоджувати своє життя, адаптувати дитину до нових умов. Дитина важко справляється з ситуацією, має психологічні проблеми, родина змушена звертатись за допомогою до психолога. Вона та її чоловік і батько їх дитини через постійний стрес та переживання за час війни отримали низку медичних проблем, а саме у чоловіка гіпертонічна хвороба, цукровий діабет та бронхіальна астма, у неї утворилась пухлина матки, вузловий колоїдний зоб (захворювання щитовидної залози) та супутні з цим проблеми, оскільки новоутворення призвели до тривалого та болісного лікування.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 11.03.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 24.04.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивачка в судове засідання не прибула, в матеріалах справи наявна заява представника про розгляд справи у відсутність, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечувала.
Представник відповідача в судове засідання повторно не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини не явки суд не повідомляв, відзив не подано.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд ухвалив проводити заочний розгляд справи ухваливши заочне рішення.
За приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.
ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 04.09.2007 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , є власником вказаного житлового будинку за договором купівлі-продажу від 27.06.2007 року, з 29.09.2022 року проживає як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджено копією паспорта громадянина України та довідкою від 29.09.2022 року №1333-7001539030 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Позивачка є матір'ю ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком у свідоцтві зазначено ОСОБА_3 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 01.02.2007 року.
Згідно договору найму (оренди) квартири від 03.05.2022 р., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , остання прийняла у тимчасове користування квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Об'єкт передано для проживання у ньому інших осіб, зокрема ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . Термін договору оренди 6 місяців, вартість оренди 450 доларів США.
Позивачкою до позову додано копію договору оренди від 11.04.2022 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про оренду квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Позивачкою долучено консультативний висновок від 21.10.2022 р., цитологічне дослідження №150 від 10.06.2024 р., консультацію акушера-гінеколога від 07.03.2024 р., УЗД щитоподібної залози від 04.06.2024 р., консультацію дерматовенеролога від 26.09.2023 р., консультаційну довідку лікаря-онкохірурга (ендикринного хірурга) від 10.06.2024 р., УЗД від 07.06.2024 р., з яких вбачається, що ОСОБА_1 проходила діагностику, лікування, їй встановлювались діагнози, в консультації лікаря дерматовенеролога зазначено, що утворення існують протягом багатьох років, у 2013 р. мала фіброаденомектомію лівої грудної залози, тобто деякі захворювання позивачки були і до початку повномасштабного вторгнення, крім того, лікарями не встановлено причинно-наслідкого зв'язку захворювань позивачки, чи то вони є наслідком ранішніх її захворювань чи то є нові захворювання.
Крім того, позивачкою надано виписку із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_3 від 23.05.2024 р., 21.05.2024 р., консультативне заключення лікаря-кардіолога від 27.10.2022 р., у якому лікар зазначив, що підвищений АТ близько 5 років, не лікувався, гіпертензія наявна 5 років. Тобто, з вказаних наданих документів також можливо встановити, що деякі захворювання ОСОБА_3 виникли щонайменше за 5 років до 2022 року.
Згідно долучених квитанцій №47329947 від 22.03.2023 р., №47480709 від 29.03.2023 р., №47757197 від 10.04.2023 р., №47933120 від 17.04.2023 р., №48109032 від 24.04.2023 р., №48280017 від 01.05.2023 р., №48512246 від 09.05.2023 р., №48683613 від 16.05.2023 р., №48979075 від 29.05.2023 р., ОСОБА_3 сплачувались послуг психолога в розмірі 1600,00 грн (за кожною квитанцією). В той же час, у вказаних квитанціях не зазначено чи то сплачувались послуги психолога дитині чи то йому самостійно, крім того, ОСОБА_3 не є ані стороною у справі, ані позивачем. Крім того, позивачкою не надано суду відомостей про їх спільне з Сироєжкіним проживання, перебування у шлюбі, тощо, оскільки навіть як ВПО вони мешкають за різними адресами.
З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України, повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до тепер.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Загальновідомою обставиною, тобто такою що не потребує доказування (частина третя статті 82 ЦПК України) є те, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14365/21, від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Під час визначення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див.: постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (частина п'ята статті 12 ЦПК України).
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Україна є об'єктом збройної агресії з боку рф, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац перший затвердженого постановою від 27 січня 2015 року № 129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором (далі - Звернення)). [...]
Присудження особі компенсації (відшкодування) за порушення державою позитивного обов'язку є стягнення моральної шкоди, тоді як порушення державою негативного конвенційного обов'язку може передбачати відшкодування як моральної, так і майнової шкоди, зокрема за порушення права власності, якщо саме держава знищила чи пошкодила майно особи. Вимоги про компенсацію (відшкодування) моральної шкоди в цій справі позивачка не заявляла».
Європейський суд з прав людини вказав, що Суд погоджується з Урядом, що не було достатньої правової підстави ні в законодавстві, ні в судовій практиці для стверджуваного права заявника на компенсацію від держави за знищення його автомобіля, яке може бути захищене в судовому порядку. Звідси випливає, що заявник не може стверджувати, що, з огляду на стан українського законодавства на відповідний час та на даний час, він мав законні очікування на отримання такої компенсації з Державного бюджету. Звідси випливає, що ця частина скарги заявника за статтею 1 Протоколу № 1 є несумісною ratione materiae у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Оскільки заявник також скаржиться на те, що сама по собі неспроможність українського парламенту прийняти додаткове законодавство, яке передбачало б право на компенсацію, що підлягає примусовому виконанню, у ситуаціях, подібних до цієї, та встановлювало б умови та порядок здійснення такого права, сама по собі порушувала обов'язки держави-відповідача, що випливають зі статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. 1 до Конвенції, Суд з самого початку підкреслює, що обов'язок держави захищати право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, не є абсолютним і не може виходити за межі того, що є розумним за даних обставин. Тим не менш, не маючи необхідності визначати, чи можна в обставинах цієї справи тлумачити статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції як таку, що породжує зобов'язання запровадити механізм відшкодування шкоди, завданої терористичними актами, Суд вважає, що ця частина скарги заявника в будь-якому випадку є неприйнятною для втрати статусу жертви у розумінні статті 34 Конвенції та практики Суду. Дійсно, Суд зазначає, що у національному провадженні, порушеному заявником, Верховний Суд визнав неспроможність держави запровадити належний механізм відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, і присудив заявнику приблизно 332 євро компенсації за це упущення (ЄСПЛ «FUTORNYAK v. UKRAINE», від 04 червня 2024 року, пункти 30, 31, № 41678/20).
Звертаючись до суду з позовом, позивачка вказувала на завдання їй та її родині моральної шкоди, що полягали у вимученому переїзді, зміни способу життя, погіршення здоров'я, тощо.
Дослідивши матеріали справи, встановивши всі обставини, суд дійшов висновку, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв'язання і ведення агресивної війни позивачка ОСОБА_1 зазнала моральних переживань, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за безпеку, порушенні нормальних життєвих зв'язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації життя й безпеки, полишення будинку та зміну місця проживання тощо.
В той же час, визначаючи розмір відшкодування, суд, з урахуванням встановлених обставин справи, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивачки, характер вимушених змін у її житті (вимушене переміщення з місця постійного проживання, наявність хвороби), глибину фізичних та душевних страждань, порушення нормальних життєвих зв'язків внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, які вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, а також місце постійного проживання позивачки на території України у м. Львів, суд, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, вважає, що необхідною й достатньою сатисфакцією для позивачки є визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок російської федерації, у сумі 250 000 грн.
Суд при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди за рахунок російської федерації внаслідок збройної агресії проти України враховує висновки Верховного Суду, які викладено у постанові 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22 (провадження № 61-8795св 23).
Зважаючи на те, що позивачка згідно приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду цим позовом, а також враховуючи розмір задоволених позовних вимог, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2500,00 грн.
Підстави для негайного виконання судового рішення відсутні.
Заходи забезпечення позову судом не застосовувалися.
Рішення в повному обсязі складено 14 жовтня 2025 року.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 273, 280-283, 354 ЦПК України, ст. 22, 321, 1166, 1167, 1173 ЦК України, суд
Позов ОСОБА_1 до держави російської федерації про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на відшкодування моральної шкоди 250000,00 грн. (двісті п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок).
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з держави російська федерація в дохід держави України судовий збір у розмірі 2500,00 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень 00 коп).
Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою. відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивачі та третя особа мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України до Херсонського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Якщо повне рішення не були вручено у день його складення, позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення їм повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Херсонського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
СуддяО. В. Ус