22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 947/8909/20
провадження № 61-16838св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Одеська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Орезом Валентином Павловичем, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2021 року у складі судді Коваленко О. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом встановлення заборони, знесення самовільно збудованого, визнання незаконним та скасування рішення.
Позовна заява мотивована тим, щоїй на праві приватної власності у будинку АДРЕСА_1 належать: квартира № 2 , квартира № 3 та гараж розміром 4,47*5,1 м.
Будинок за вказаною адресою розташований на земельній ділянці спільного користування, загальною площею 3 733 кв. м, із двором спільного користування (прибудинковою територією) - 2 504 кв. м, зазначені вище квартири є частинами цього будинку.
Доступ (прохід) до квартири АДРЕСА_3 берег до двору будинку № 4 , а також в'їзд автомобілем до своїх квартир та двору здійснювався нею через вхід (проїзд) загального користування з АДРЕСА_1 , у двір будинку АДРЕСА_4 , шириною 4,03 м, який безпосередньо примикає до належного їй гаражу.
Позивач зазначила, що до квітня 2016 року вона користувалася своїм майном та входом (в'їздом) під № 3 шириною 4,03 м, але 11 квітня 2016 року побачила, що двір, де розташований багатоквартирний будинок, в якому вона проживає, перекопаний, стіна гаражу зруйнована та ворота зняті. Належний їй гараж був зруйнований, на його місці зі сторони вулиці частково по ширині колишнього гаражу була встановлена хвіртка для проходу у двір, ключі від якої їй не дали. Зник повністю вхід (проїзд) загального користування з АДРЕСА_1 , у двір будинку № 4 на цій вулиці, позначений під № 3, шириною 4,03 м, який безпосередньо примикав до гаражу. Замість стінки гаражу, яка безпосередньо примикала до вказаного входу (проїзду) загального користування з АДРЕСА_1 , у двір будинку № 4 впродовж його фундаменту зі сторони вулиці в бік двору було встановлено кам'яний паркан, у результаті чого земельна ділянка площею понад 200 кв. м (частина прибудинкової території будинку - двору загального користування), де також розташовані внутрішньо домові комунікації (каналізація будинку із внутрішньо будинковим оглядовим люком, яка також є частиною системи каналізації належних їй квартир, опинилась огородженою ОСОБА_2 , яка за цим парканом розпочала будівництво нерухомого майна (на момент звернення до суду із цим позовом завершено).
На думку позивача, до спірних правовідносин підлягають застосуванню, зокрема, частина друга статті 386, стаття 391 ЦК України, згідно з якими вона, яка власник гаражу, який зруйновано із подальшим будівництвом ОСОБА_2 на його фундаменті кам'яного паркану та нового проходу до двору, має підстави передбачати можливість порушення свого права власності ОСОБА_2 у вигляді подальшого перешкоджання відновити конструкції гаражу, та має право звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення ОСОБА_2 дій, які можуть порушити її право на відповідні ремонтні роботи.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
- усунути їй перешкоди у здійсненні права власності на гараж, розміром 4,47*5,1 м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом встановлення заборони ОСОБА_2 заважати (перешкоджати) їй здійснювати відновлювальний ремонт цього гаражу (будівельних робіт, які необхідно виконати для відновлення конструктивних елементів цього гаражу);
- усунути їй перешкоди у здійсненні права власності та користування гаражем, розміром 4,47*5,1 м, за адресою: АДРЕСА_1 , та спільним майном і прибудинковою територією будинку АДРЕСА_1 , включаючи загальний вхід (заїзд) під № 3, шириною 4,03 м, у двір будинку згідно схематичного плану КП «БТІ ОМР» від 07 жовтня 2005 року, садибної ділянки у АДРЕСА_1 , шляхом знесення за рахунок ОСОБА_2 самовільно побудованого кам'яного паркану та будови (від вулиці і далі вглиб двору будинку, довжиною до квартири АДРЕСА_5 (земельна ділянка кадастровий номер: 5110136900:39:005:0021), а також всього побудованого в цих межах;
- визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 26 квітня 2017 року № 2103-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу гр. ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0437 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 листопада
2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права власності на гараж за адресою:
АДРЕСА_1 , шляхом встановлення заборони здійснювати ремонт, знесення самовільно збудованого кам'яного паркану та будови за адресою: АДРЕСА_1 , визнання незаконним та скасування рішення ОМР № 2103-VII від 26 квітня 2017 року відмовлено.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів того, що майно, яке є предметом спору, було побудовано без належних правових підстав, а також не надано доказів того, що ОСОБА_2 зруйнувала або зайняла будь-яке майно, що належало ОСОБА_1 , або є частиною спільної прибудинкової території будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2024 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Орез В. П., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, належно не дослідили надані докази та не врахували преюдиційних обставин, встановлених у справі № 520/5044/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Одеська міська рада, про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Київської районної адміністрації Одеської міської ради, державного реєстратора «Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцької Христини Богданівни, Державного підприємства «Центр оцінки та інформації» про зобов'язання усунути перешкоди у здійсненні права користування спільним майном та прибудинковою територією будинку шляхом знесення самовільно встановлених споруд, визнання незаконними та скасування розпорядження та рішення.
Суд апеляційної інстанції прийняв до уваги недопустимий доказ - висновок експерта від 14 лютого 2024 року № 23-2631, оскільки такий складений експертом без дослідження всіх матеріалів справи, а також містить істотні суперечності. Також було помилково взято до уваги показання свідків.
Доводи особи, яка подалавідзив на касаційну скаргу
У березні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Тарановський Д. С., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення судами спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2024 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
14 січня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У межах розгляду цивільної справи № 520/4717/16 досліджувалися обставини зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самовільно збудованого паркану та звернення незаконно побудованої будови. Зазначеним судовим рішенням не було встановлено, хто саме та коли зруйнував, та взагалі руйнував чи ні, належне ОСОБА_1 нерухоме майно. При цьому в судовому рішенні вказано, що звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що гараж зруйнувала ОСОБА_5 .
При ухваленні рішення від 21 липня 2017 року про відмову у задоволенні, у тому числі, зустрічного позову ОСОБА_1 у вказаній справі, Київський районний суд м. Одеси виходив із того, що зазначені обставини підтверджуються також: листом Департаменту муніципальної безпеки ОМР від 03 червня 2016 року № 01.1-14/Т-116; листом першого заступника Одеської місцевої прокуратури № 1 від 25 травня 2016 року № 100-р-16; листом в. о. начальника Київського відділу поліції в м. Одесі ГУПП в Одеській області; листом першого заступника начальника Управління архітектури та містобудування ОМР від 09 серпня 2016 року № 01-15/488.
Вказане судове рішення залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 травня 2018 року, а тому набрало законної сили.
Свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 підтвердили той факт, що гаражу за адресою: АДРЕСА_1 , ніколи не було. Вказані свідки також пояснили, що відповідач ОСОБА_2 проживає через 2 квартири від позивача ОСОБА_1 і вони не бачили, щоб ОСОБА_2 брала участь у руйнуванні гаражу.
Згідно з висновком експерта від 30 липня 2019 року № 19-2580/2581, виготовленого у межах кримінального провадження № 22016160000000356, внесеного до ЄРДР 11 жовтня 2016 року за заявою ОСОБА_1 (КП № 22016160000000356), гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належний потерпілій ОСОБА_1 , по факту не існує, та є не придатним для його подальшої експлуатації внаслідок знищення. Вартість будівельних робіт, які необхідно виконати для відновлення конструктивних елементів цього гаражу складає 183 390 грн.
Матеріали справи не мають доказів неправомірних дій ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 , у тому числі стосовно знищення її гаражу.
Щодо відведення земельної ділянки у власність відповідача ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 , проект відведення був розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ІМПЕРІЯ- 2010», згідно з договором на виконання робіт від 20 липня 2016 року № 34*1, завданням на виконання робіт, затвердженого ТОВ «ІМПЕРІЯ-2010» та замовником, рішенням Одеської міської ради від 30 червня 2016 року № 892-VII.
Рішенням Одеської міської ради від 30 червня 2016 року № 892-VІІ ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
При цьому, межі та площа земельної ділянки, що проектувалася до відведення, були визначені в результаті геодезичних вимірів в натурі та даними державного земельного кадастру, з урахуванням обмежень. За результатами геодезичних вимірів в натурі площа земельної ділянки на АДРЕСА_6 , за фактичним користуванням та з урахуванням даних державного земельного кадастру складає 0,0437 га. Земельна ділянка має: форму багатокутника, рельєф спокійний; під'їзд буде виконуватися з АДРЕСА_1 берег та межує:
зі сходу - землі м. Одеси (Фонтанська дорога);
з півдня - землі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 ;
із заходу - землі Одеської міської ради не передані у власність та не надані у користування;
з півночі - землі ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12
11 березня 2016 року чоловіком ОСОБА_1 - ОСОБА_13 , було надано згоду на будівництво та встановлення паркану в середині двору на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 згідно схеми, а також на приватизацію ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 0,04 га відповідно до погоджених меж у план-схемі.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі № 760/15616/18,
від 13 жовтня 2021 року у справі № 520/8662/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також зазначає про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Ореза В. П., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливає місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь-яке право особи, а саме порушене.
Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , районний суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що нею не доведено порушення її прав відповідачем, тому немає підстав для усунення перешкод у користуванні власністю.
При цьому, суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи у межах наданих сторонами доказів, які взяли до уваги та надали їм оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України) щодо їх належності, обґрунтованості та достатності у своїй сукупності.
Доводи касаційної скарги за посиланням на неврахування висновків Верховного Суду про те, що суди не врахували перюдиційних обставин у справі № 520/5044/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Одеська міська рада, про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Київської районної адміністрації Одеської міської ради, державного реєстратора «Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцької Христини Богданівни, Державного підприємства «Центр оцінки та інформації» про зобов'язання усунути перешкоди у здійсненні права користування спільним майном та прибудинковою територією будинку шляхом знесення самовільно встановлених споруд, визнання незаконними та скасування розпорядження та рішення, є безпідставними, оскільки відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом; обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Проте, у названій заявником справі, крім неї, приймали участь інші особи, а предмети спору та встановлені обставини були інші.
Безпідставними є й доводи касаційної скарги про те, що судами було враховано недопустимі докази, оскільки такі доводи містять виключно незгоду з наданою судами правовою оцінкою певних доказів, а не їх недопустимість, оскільки відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доводи касаційної скарги щодо недопустимості прийнятих судами доказів є безпідставними, оскільки показанням свідків суд дав оцінку згідно вимог статті 89 ЦПК України, а при незгоді позивачки з висновком експерта від 14 лютого 2024 року № 23-2631, якому суд також дав належну правову оцінку, вона не була позбавлена права заявити повторну, додаткову, комісійну експертизу, тим самим довести підстави позову, що є її процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України).
Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка в зазначеній частині ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Орезом Валентином Павловичем, залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець