22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 761/415/24
провадження № 61-6667св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., пропозиція
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
треті особи: Київська обласна військова адміністрація, Київська міська рада (Київської міської державної адміністрації), Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», Департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року, прийнятих у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Желепи О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва»), треті особи: Київська обласна військова адміністрація, Київська міська рада (Київської міської державної адміністрації), Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (далі - КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»), Департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання рішення протиправним, відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 о 13:20 год. було здійснено виклик за номером «103» щодо надання екстреної медичної допомоги її батьку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Диспетчер прийому виклику оперативно-диспетчерської служби КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва», витрачаючи дорогоцінний час (розмова тривала 3 хвилини 31 секунду), не передала виклик, не скерувала бригаду екстреної медичної допомоги, а надала їй додатковий номер телефону, на який запропонувала зателефонувати, оскільки місце події не відноситься до територіального обслуговування відповідача.
Як наслідок, за її викликом була направлена бригада екстреної швидкої медичної допомоги Броварської станції екстреної медичної допомоги КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» за адресою: АДРЕСА_1, яке хоча і знаходиться в адміністративному управлінні с. Гнідин, проте фактично знаходиться у межах м. Києва.
Бригада екстреної швидкої медичної допомоги Броварської станції екстреної медичної допомоги КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» прибула за вищевказаною адресою о 14:29 год., тобто через 69 хвилин після першого повідомлення на номер «103».
Позивачка вважала, що диспетчером прийому виклику оперативно-диспетчерської служби КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» було прийнято помилкове тактико-логістичне рішення щодо реєстрації виклику без урахування тієї обставини, що адреса виклику відноситься до умовного району обслуговування відповідача, яке знаходиться значно ближче до адреси виклику. Вказаними діями диспетчер фактично відмовила їй в обслуговуванні, оскільки не передала виклик між оперативно-диспетчерськими службами через інформаційно-аналітичну систему «Централь 103» іншій службі за належністю та не ухвалила рішення щодо обслуговування виклику.
Позивачка зазначала, що внаслідок протиправної поведінки диспетчера прийому виклику оперативно-диспетчерської служби КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» її батьку було надано екстрену швидку медичну допомогу несвоєчасно, внаслідок чого він за дві хвилини до прибуття карети швидкої допомоги помер.
Вона понесла витрати на поховання батька у сумі 15 тис. грн, а тому вважала, що на підставі положень статті 1166 ЦК України вказана сума витрат має бути відшкодована відповідачем.
Крім того, внаслідок протиправних дій відповідача їй було завдано моральних страждань, у зв'язку зі смертю батька вона перебувала у стані постійного напруження та стресі, були порушенні її нормальні життєві зв'язки. Завдану їй неправомірними діями відповідача моральну шкоду вона оцінювала у розмірі 257 950 грн.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати протиправним рішення працівника оперативно-диспетчерської служби КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва щодо відмови ІНФОРМАЦІЯ_3 о 13:20 год. в обслуговуванні виклику про надання екстреної швидкої медичної допомоги її батькові - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та про його переадресацію;
- стягнути з КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» в особі виконавчого органу (директора) ОСОБА_4 завдану майнову шкоду у розмірі 15 тис. грн та моральну шкоду у розмірі 257 950 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року у складі судді Притули Н. Г. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив про відсутність можливості встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями диспетчера прийому виклику оперативно-диспетчерської служби відповідача та смертю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки суд не володіє спеціальними знаннями, а позивачка таких доказів не надала. У лікарському свідоцтві про смерть ОСОБА_3 вказана причина смерті, яка не пов'язана з тим, що диспетчер напрямку оперативно-диспетчерської служби відповідача не передала виклик між оперативно-диспетчерськими службами через інформаційно-аналітичну систему «Централь 103» іншій службі за належністю та не ухвалила рішення щодо обслуговування виклику, внаслідок чого ОСОБА_3 несвоєчасно надано екстрену медичну допомогу.
Таким чином, позивачка не довела належними та допустимими доказами, що внаслідок дій диспетчера настала смерть її батька - ОСОБА_3 , як і не довела завдання їй моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року скасовано.
Ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним рішення працівника оперативно-диспетчерської служби КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» від ІНФОРМАЦІЯ_3 о 13:20 год щодо відмови обслуговування виклику про надання екстреної медичної допомоги ОСОБА_3 та про його переадресацію.
Стягнуто з КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 тис. грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 245,56 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 862,33 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно з положеннями Закону України «Про екстрену медичну допомогу», Порядку інформування бригад екстреної (швидкої) допомоги (у редакції станом на ІНФОРМАЦІЯ_3), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року № 1118, Порядку роботи оперативно-диспетчерських служб центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2020 року № 1359, диспетчер напрямку приймає рішення щодо обслуговування виклику або його переадресації іншій оперативно-диспетчерській службі. Переадресація виклику здійснюється саме з метою забезпечення своєчасного надання екстреної медичної допомоги.
Отже, після надходження виклику від ОСОБА_1 диспетчер КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» зобов'язана була прийняти виклик та самостійно передати виклик диспетчеру напрямку своєї оперативно-диспетчерської служби.
Проте, всупереч визначеним обов'язкам, диспетчер прийому виклику оперативно-диспетчерської служби надала ОСОБА_1 додатковий номер телефону для здійснення позивачкою повторного виклику швидкої медичної допомоги за територіальним обслуговуванням.
З огляду на викладене, завдана ОСОБА_1 моральна шкода полягає у тому, що диспетчером прийому виклику оперативно-диспетчерської служби не було здійснено переадресацію виклику іншій оперативно-диспетчерській службі за територіальним обслуговуванням, а не у причинно-наслідковому зв'язку неправомірних дій диспетчера та смерті батька позивачки.
Таким чином, є доведеним неправомірність дій диспетчера прийому виклику оперативно-диспетчерської служби, оскільки вона не мала передбачених законодавством повноважень надання будь-якого іншого номеру телефону для подальшого повторного виклику швидкої медичної допомоги.
Врахувавши характер і обсяг страждань, завданих позивачці внаслідок нездійснення диспетчером прийому виклику оперативно-диспетчерської служби переадресації виклику іншій оперативно-диспетчерській службі за територіальним обслуговуванням,апеляційний суд вважав, що на користь позивачки підлягає стягненню завдана моральна шкода у розмірі 5 тис. грн.
Разом з тим, позовна вимога про відшкодування майнової шкоди задоволенню не підлягає, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв'язок між встановленими неправомірними діями диспетчера прийому виклику оперативно-диспетчерської служби та понесеними ОСОБА_1 витратами на поховання батька у розмірі 15 тис. грн.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково.
Стягнуто з КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 3 тис. грн.
Стягнуто з КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 5 тис. грн.
У задоволенні в іншій частині заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що з урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин цієї справи, беручи до уваги, що ця справа не є унікальною та не потребувала значного часу для підготовки позовної заяви та апеляційної скарги, зазначені представником ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 10 тис. грн та у суді апеляційної інстанції у розмірі 19 тис. грн є завищеними та не достатньо обґрунтованими. Апеляційний суд вважав, що на користь ОСОБА_1 із КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 3 тис. грн та у суді апеляційної інстанції у розмірі 5 тис. грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить:
- постанову суду апеляційної інстанції від 16 квітня 2025 року в частині відмови у стягненні майнової шкоди та стягненні на її користь з КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» моральної шкоди у розмірі 5 тис. грн скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути на її користь з КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» майнову шкоду у розмірі 15 тис. грн та моральну шкоду - 257 950 грн; у решті постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року залишити без змін.
- додаткову постанову суду апеляційної інстанції від 07 травня 2025 року в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.
Інші учасники справи судові рішення в касаційному порядку не оскаржили, тому предметом касаційного перегляду є відшкодування майнової та моральної шкоди (стаття 400 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У серпні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва», треті особи: Київська обласна військова адміністрація, Київська міська рада (Київської міської державної адміністрації), КНП Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», Департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання рішення протиправним, відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд, правильно встановивши вину у діях відповідача, не врахував, що розмір грошової компенсації у сумі 5 тис. грн не відповідає завданій позивачці моральній шкоді (втрачене життя, що є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню), а також верховенству права, вимогам розумності і справедливості. Судом у достатній мірі не було враховано ступінь переживань позивачки, її постійні душевні страждання після смерті батька, втрату душевного спокою, депресію, звільнення з роботи позивачки, постійного напруження та стресу. Вважає, що рішення апеляційного суду не відповідає критерію адекватності завданої моральної шкоди та дійсним стражданням позивачки, а також суперечить принципу справедливого судового розгляду.
Крім того, апеляційний суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення частини першої статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода (витрати на поховання батька у розмірі 15 тис. грн, які позивачка змогла підтвердити), завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, - відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. У справі, яка переглядається, відповідач не довів належними та допустимими доказами відсутності протиправності і вини в своїх діях.
Щодо додаткового судового рішення, то суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про зменшення судових витрат на правничу допомогу з власної ініціативи, вийшов за межі своїх повноважень та неправильно застосував норму процесуального права (частину першу статті 141 ЦПК України), порушивши при цьому принцип змагальності та диспозитивності у цивільному судочинстві, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подачу клопотання про зменшення судових витрат у порядку та у спосіб, встановлений процесуальним законодавством. У цій справі відповідачем не спростовано твердження позивачки щодо фактичності та реальності понесених нею витрат на правничу допомогу
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У липні 2025 року до Верховного Суду надійшли відзиви КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» та Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на касаційну скаргу, в яких зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позовна вимога про відшкодування майнової шкоди задоволенню не підлягає, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв'язок між встановленими неправомірними діями диспетчера прийому виклику оперативно-диспетчерської служби та понесеними ОСОБА_1 витратами на поховання батька у розмірі 15 тис. грн. Також апеляційний суд вірно зазначив, що заявлені представником ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 10 тис. грн та у суді апеляційної інстанції у розмірі 19 тис. грн є завищеними та не є достатньо обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 о 13:20 год. з номеру телефону, який належить свідку - ОСОБА_5 , було здійснено виклик за номером «103» щодо надання екстреної медичної допомоги ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ».
Диспетчер прийому виклику оперативно-диспетчерської служби КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва», після встановлення адреси виклику, повідомила, що за вищевказаною адресою екстрена медична допомога не виїжджає. Було надано додатковий номер телефону екстреної медичної допомоги, яка обслуговує зазначену адресу.
За викликом ОСОБА_1 була направлена бригада екстреної швидкої медичної допомоги Броварської станції екстреної медичної допомоги КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» за адресою: АДРЕСА_1.
Бригада екстреної швидкої медичної допомоги Броварської станції екстреної медичної допомоги КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» прибула за вищевказаною адресою ІНФОРМАЦІЯ_3 о 14:29 год., тобто через 69 хвилин після першого повідомлення на номер «103».
Згідно з свідоцтва про смерть від 24 жовтня 2022 року № 358 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1 . Причиною смерті зазначено: серцева недостатність, атеросклеротичний коронарокардіосклероз, хронічна ішемічна хвороба серця.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постанова апеляційного суду вищевказаним вимогам закону відповідає.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» судам роз'яснено, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Подібний правовий висновок також міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14 та постановах Верховного Суду: від 11 грудня 2018 року у справі № 759/4781/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 203/2378/14-ц та від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В уточненому позові представник ОСОБА_1 зазначала, що завдана моральна шкода полягає у тому, що диспетчер прийому виклику оперативно-диспетчерської служби КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» не передала виклик між оперативно-диспетчерськими службами через інформаційно-аналітичну систему «Централь 103» іншій службі за належністю та не ухвалила рішення щодо обслуговування виклику.
Судом установлено, що КНП«Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» забезпечує організацію та надання екстреної медичної допомоги на території м. Києва.
Позивачкою ІНФОРМАЦІЯ_3 було здійснено виклик за номером «103» щодо надання екстреної медичної допомоги своєму батьку, за адресою: АДРЕСА_1 ».
Диспетчер прийому виклику оперативно-диспетчерської служби КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» надала позивачу додатковий номер телефону, оскільки місце події не відноситься до територіального обслуговування відповідача.
Згідно з положеннями пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2020 року № 1359 «Деякі питання організації роботи оперативно-диспетчерських служб центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» виклик, що надійшов із території обслуговування центру та був прийнятий оперативно-диспетчерською службою, може переадресовуватися до будь-якої іншої оперативно-диспетчерської служби. Передача виклику здійснюється через інформаційно-аналітичну систему «Централь103» відповідно до регламенту функціонування зазначеної системи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року № 1118 затверджено «Порядок інформування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги про виклик екстреної медичної допомоги та їх направлення на місце події», який встановлює вимоги щодо інформування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги (далі - бригади) про виклик екстреної медичної допомоги (далі - виклик) та їх направлення на місце події з метою забезпечення своєчасного надання екстреної медичної допомоги людині, яка перебуває у невідкладному стані (далі - екстрена медична допомога), недопущення випадків неприбуття або несвоєчасного прибуття бригад на місце події.
У разі надходження виклику з-поза меж території обслуговування центру диспетчер прийому викликів зобов'язаний прийняти виклик та передати виклик диспетчеру напрямку своєї оперативно-диспетчерської служби. Диспетчер напрямку приймає рішення щодо обслуговування виклику або його переадресації іншій оперативно-диспетчерській службі. Переадресація викликів між оперативно-диспетчерськими службами відбувається через інформаційно-аналітичну систему «Централь103».
Положеннями частини четвертої статті 5 Закону України «Про екстрену медичну допомогу» передбачено, що основними принципами функціонування системи екстреної медичної допомоги є: постійна готовність до надання екстреної медичної допомоги; оперативне та цілодобове реагування на виклики екстреної медичної допомоги; доступність та безоплатність екстреної медичної допомоги, її своєчасність, якість та пріоритетність; послідовність та безперервність надання екстреної медичної допомоги та її відповідність єдиним вимогам; регіональна екстериторіальність.
Отже, диспетчер напрямку приймає рішення щодо обслуговування виклику або його переадресації іншій оперативно-диспетчерській службі. Переадресація виклику здійснюється саме з метою забезпечення своєчасного надання екстреної медичної допомоги.
Проте, всупереч вищевказаним обов'язкам, диспетчер прийому виклику оперативно-диспетчерської служби КНП«Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» надала ОСОБА_1 додатковий номер телефону для здійснення позивачкою повторного виклику швидкої медичної допомоги за територіальним обслуговуванням.
Неправомірність дій диспетчер прийому виклику оперативно-диспетчерської служби КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» учасники справи в касаційному порядку не оскаржували.
Щодо відшкодування майнової шкоди
Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).
Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил вищевказаної статті, оскільки її першою частиною визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування майнової шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві майнової шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Отже, за змістом статті 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини боржника. Наявність перших трьох з числа зазначених елементів доводиться особою, яка звернулася з вимогою про відшкодування збитків.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, суд зазначив про відсутність можливості встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями диспетчера прийому виклику оперативно-диспетчерської служби відповідача та смертю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки суд не володіє спеціальними знаннями, а позивачка таких доказів не надала.
Верховний Суд погоджується із такими висновками суду, так як причинно-наслідковий зв'язок між встановленими неправомірними діями диспетчера прийому виклику оперативно-диспетчерської служби відповідача та понесеними ОСОБА_1 витратами на поховання батька у розмірі 15 тис. грн у цій справі відсутній, а позивачка протилежного не довела, що в силу вимог положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.
Доводи касаційної скарги у цій частині висновки апеляційного суду не спростовують.
Щодо відшкодування моральної шкоди
Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд, правильно встановивши обставини справи, характер спірних правовідносин, вірно застосувавши норми права, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки позивачкою доведено належними та допустимими доказами протиправну поведінку диспетчера прийому виклику оперативно-диспетчерської служби відповідача, яка не мала передбачених законодавством повноважень надання будь-якого іншого номеру телефону для подальшого повторного виклику швидкої медичної допомоги.
Визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд виходив із положень статей 23, 1167 ЦК України, врахувавши характер і обсяг страждань, яких зазнала позивачка та інші обставини справи, зазначивши, що розмір моральної шкоди у 5 тис. грн відповідає вимогам розумності та справедливості.
Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду.
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Колегія суддів вважає, що апеляційний суд врахував усі обставини справи, зокрема, моральні страждання позивачки, їх тривалість, вимушені зміни у її житті, а тому погоджується із визначеним судом розміром моральної шкоди.
Крім того, відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Доводи касаційної скарги не містять посилань на порушення судом норм матеріального права, так як судами застосовані ті норми права, про які йдеться у скарзі.
Посилання касаційної скарги зводяться до незгоди з визначеним судом розміром відшкодування моральної шкоди, необхідністю переоцінки доказів у справі та збільшення розміру шкоди, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 686/4996/23 (провадження № 61-15625св23).
Крім того, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 січня 2024 року у справі № 757/555/22-ц, провадження № 61-10724св23, від 14 лютого 2024 року у справі № 161/14183/22, провадження № 61-15443св23, від 18 березня 2024 року у справі № 357/1559/22, провадження № 61-16351св23.
Такі висновки відповідають висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги про те, що за відсутності клопотанням іншої сторони суд не може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим, у разі часткового задоволення позову суд може застосувати критерії співмірності та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначене узгоджується із висновками Великої плати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 14 червня 2023 року у справі № 357/8277/19, провадження № 14-65цс22, від 22 травня 2024 року у справі № 206/4841/20, провадження № 14-55цс22, від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22, провадження № 12-4гс24, від 26 червня 2024 рокуу справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24, від 02 квітня 2025 року у справі № 925/457/23, провадження № 12-33гс24.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позов, встановив, що у заяві про стягнення витрат на правничу допомогу представник Сергієнко В. І. просила суд стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 10 тис. грн, а в суді апеляційної інстанції - 19 тис. грн.
На підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу представник Сергієнко В. І. надала копії: договору про надання правничої допомоги від 07 вересня 2023 року; кошторису витрат, акту наданих послуг від 31 липня 2024 року.
Крім того, до позовної заяви представником Сергієнко В. І. долучено копію акту виконаних робіт, згідно з якого вартість наданих послуг складає 10 тис. грн.
Суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір судових витрат, які підлягають стягненню звідповідача на користь позивачки, за надані останній послуг правничої допомоги у суді першої інстанції до 3 тис. грн, а в суді апеляційної інстанції до 5 тис. грн, виходив із неспівмірності розміру судових витрат із складністю справи і обсягу виконуваної адвокатом робити, виходячи з конкретних обставин цієї справи, взявши до уваги, що ця справа не є унікальною та не потребувала значного часу для підготовки позовної заяви і апеляційної скарги.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Також з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 5.44 постанови від 12 травня 2020 року у справі 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), вирішуючи питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд оцінив витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, зважаючи як на те, чи були вони фактично понесені, так і оцінив їх необхідність.
Верховний Суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandisрішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що надаючи оцінку розміру судових витрат, понесених ОСОБА_1 на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд врахував вказані вище правові позиції Великої Палати Верховного Суду, положення статті 137 ЦПК України, обсяг виконаних адвокатом робіт, через призму оцінки їх необхідності, та обґрунтував наявність підстав для зменшення заявленого представником до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 3 тис. грн у суді першої інстанції та до 5 тис. грн у суді апеляційної інстанції.
Отже, у цій справі суд апеляційної інстанції належно обґрунтував і оцінив підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець