Справа № 473/2818/25
іменем України
"23" жовтня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У травні 2025 року ТОВ «Свеа Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому вказувало, що 02 грудня 2020 року АТ «Ідея Банк» уклало з ОСОБА_1 . Договір кредиту та страхування №Р24.22268.007230023.
Відповідно до договору АТ «Ідея Банк» зобов'язалося надати та надало ОСОБА_1 кредит у загальному розмірі 50 000 грн (включаючи витрати на страховий платіж) зі строком користування коштами протягом 60 місяців - до 02 грудня 2025 року, а відповідачка зобов'язалася щомісячно частинами (згідно узгодженого графіку) повертати кредит, а також сплачувати проценти за користування ним за фіксованою процентною ставкою у розмірі 1,99 % річних від суми залишку заборгованості за кредитом, вносити плату (комісію) за обслуговування кредитної заборгованості у середньомісячному розмірі 3,20 % від початкової суми кредиту згідно графіку.
25 липня 2023 року АТ «Ідея Банк» уклало з ТОВ «Росвен Інвест Україна» (на цей час - ТОВ «Свеа Фінанс) Договір факторингу №01.02-31/23, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору №Р24.22268.007230023 від 02 грудня 2020 року.
Позичальниця свої зобов'язання жодному з кредиторів належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 30 травня 2025 року виникла заборгованість у загальному розмірі 101 087,27 грн, у тому числі:
-заборгованість за кредитом - 48 716,47 грн;
-заборгованість за процентами - 2 320,80 грн;
-заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 50 050 грн.
Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки у повному обсязі.
В судове засідання представник позивача не з'явився, проте в окремому клопотанні просив про розгляд справи без його участі.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, судом відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи за місцем її реєстрації, причину неявки суду не повідомила.
Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представник позивача в окремому клопотанні не заперечував проти такого порядку вирішення спору.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.
Зокрема, суд встановив, що 02 грудня 2020 року АТ «Ідея Банк» уклало з ОСОБА_1 . Договір кредиту та страхування №Р24.22268.007230023.
Відповідно до договору АТ «Ідея Банк» зобов'язалося надати ОСОБА_1 кредит у загальному розмірі 50 000 грн (включаючи витрати на страховий платіж) зі строком користування коштами протягом 60 місяців - до 02 грудня 2025 року, а відповідачка зобов'язалася щомісячно частинами (згідно узгодженого графіку) повертати кредит, а також сплачувати проценти за користування ним за фіксованою процентною ставкою у розмірі 1,99 % річних від суми залишку заборгованості за кредитом, вносити плату (комісію) за обслуговування кредитної заборгованості у середньомісячному розмірі 3,20 % від початкової суми кредиту згідно графіку.
25 липня 2023 року АТ «Ідея Банк» уклало з ТОВ «Росвен Інвест Україна» (на цей час - ТОВ «Свеа Фінанс) Договір факторингу №01.02-31/23, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору №Р24.22268.007230023 від 02 грудня 2020 року.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 207 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
З матеріалів справи вбачається, що АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 уклали між собою кредитний договір, узгодили у ньому усі істотні умови, позичальниця підписала договір.
Таким чином, ОСОБА_1 набула статусу, прав та обов'язків позичальниці у кредитних правовідносинах з АТ «Ідея Банк».
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078, ч. 1 ст. 1082 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ст. 514, ч. 1 ст. 1084 ЦК України).
За встановленого, з укладенням 25 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та позивачем Договору факторингу №01.02-31/23, права та обов'язки первісного кредитора за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору, перейшли до позивача.
З матеріалів справи вбачається, що позичальниця свої зобов'язання жодному з кредиторів належним чином не виконала, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором.
Згідно розрахунку заборгованості та виписки з рахунку позичальниці, станом на 30 травня 2025 року заборгованість за кредитним договором становить 101 087,27 грн, у тому числі:
-заборгованість за кредитом - 48 716,47 грн;
-заборгованість за процентами - 2 320,80 грн;
-заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 50 050 грн.
Проте суд не в повній мірі погоджується з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором.
Суд встановив, що кредитодавець здійснював нарахування позичальниці процентів за користування кредитом за встановленою процентною ставкою та в межах встановленого строку кредитування.
У той же час кредитодавець, окрім процентів, також нараховував ОСОБА_1 комісію за обслуговування кредитної заборгованості.
Згідно ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Тобто, споживчим є будь-який кредит, наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено можливість встановлення кредитодавцем у межах споживчого кредитування додаткових комісій, пов'язаних з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, які включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.
Водночас, згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21, від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 та інших.
Наведені висновки в подальшому також підтримані й у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, згідно якої якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Суд встановив, що кредитний договір не містить конкретного переліку банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговуванням кредитної заборгованості, що надаються відповідачці та не вважаються безоплатними.
Матеріали справи також не містять інших доказів узгодження сторонами кредитного договору переліку таких послуг.
Тому положення кредитного договору щодо обов'язку позичальниці сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості (комісію) є нікчемними.
Таким чином, нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості у вказаному договорі є безпідставним, а тому вказана комісія не підлягає стягненню.
Також суд не погоджується з розміром заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у зв'язку з наступним.
Як вбачається з умов кредитного договору (п. 1.4), а також Додатку №1 до Договору (а.с. 7), у них сторони узгодили умову про повернення позичальницею кредиту частинами, повне повернення повинно бути здійснене не пізніше 02 грудня 2025 року. Однак вказаний термін на час розгляду справи не настав.
Згідно ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц, обов'язковою умовою для дострокового стягнення споживчого кредиту є направлення кредитодавцем позичальнику у порядку, визначеному ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», вимоги про усунення порушення (дострокове виконання зобов'язань) протягом 30 календарних днів.
За відсутності факту належного направлення кредитором вимоги позичальнику про усунення порушень кредитного договору, суд може стягнути лише прострочену суму боргу, а платежі, за якими строк сплати ще не настав - ні.
Проте матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що АТ «Ідея Банк» або позивач направляв позичальниці вимогу про повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, зокрема надсилав ОСОБА_1 таку вимогу в передбаченому порядку та що остання її отримала.
За встановленого, вимоги ТОВ «Свеа Фінанс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом (тілом кредиту), термін повернення якого станом на 30 травня 2025 року не настав, є передчасними, а тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Тому, прострочена заборгованість за кредитом (за тілом кредиту), що підлягає стягненню станом на 30 травня 2025 року (за період з 02 грудня 2020 року до 30 травня 2025 року) становить 39 802,75 грн (48 716,47 грн (загальний залишок заборгованості за кредитом) - 8 913,72 грн (частина кредиту, строк повернення якої не настав)).
Що стосується заборгованості за частиною кредиту (за тілом кредиту), яка підлягає поверненню з 20 травня 2025 року, то в цій частині вимоги є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.
Таким чином, заборгованість за кредитним договором, яка підлягає стягненню, станом на 30 травня 2025 року становить 42 123,55 грн, у тому числі:
-заборгованість за кредитом - 39 802,75 грн;
-заборгованість за процентами - 2 320,80 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача (згідно розміру задоволених вимог) також слід стягнути 1 009,41 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 6; код ЄДРПОУ 37616221) заборгованість за Договором кредиту та страхування №Р24.22268.007230023 від 02 грудня 2020 року, що утворилася станом на 30 травня 2025 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 39 802 (тридцять дев'ять тисяч вісімсот дві) гривні 75 копійок, заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 2 320 (дві тисячі триста двадцять) гривень 80 копійок, а всього у загальному розмірі 42 123 (сорок дві тисячі сто двадцять три) гривні 55 копійок, а також в повернення 1 009 (одну тисячу дев'ять) гривень 41 копійку судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідачки, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя: О.В. Вуїв