23 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/12875/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» - Лаган Я.Ю., адвоката (дов. від 30.12.2024), Пономаренка В.М., адвоката (дов. від 30.10.2024),
відповідача - Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - Комісара С.П., адвоката (дов. від 16.08.2023), Ларькіна М.М. (у порядку самопредставництва),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 (суддя Пукшин Л.Г.),
додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 (суддя Пукшин Л.Г.),
постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2025 (головуючий суддя Євсіков О.О., судді: Корсак В.А., Алданова С.О.) та
додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 (головуючий суддя Євсіков О.О., судді: Корсак В.А., Алданова С.О.)
у справі № 910/12875/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (далі - Товариство, позивач)
до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - Підприємство, відповідач, скаржник)
про стягнення 574 143 561,80 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Товариство звернулася до суду з позовом до Підприємства про стягнення 574 143 561,80 грн, з них: 397 920 676,22 грн компенсації витрат теплової енергії для покриття нормативних втрат при її транспортуванні, 4 854 607,52 грн 3% річних, 11 039 766,46 грн інфляційних втрат та 160 328 511,60 грн збитків.
Позовні вимоги мотивовані з посиланням на порушення Підприємством умов договору від 01.06.2017 № 5 про надання послуг з транспортування теплової енергії (далі - договір) норм чинного законодавства в частині повної та своєчасної оплати компенсації витрат для покриття втрат теплової енергії при її транспортуванні та невідшкодування завданих такими втратами збитків.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 у справі № 910/4546/24 позов задоволено повністю.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що вартість втрат теплової енергії позивача підлягає компенсації відповідачем за рахунок тарифу на транспортування теплової енергії. Підприємство, як ліцензійне теплотранспортуюче підприємство, здійснює розрахунок втрат теплової енергії в теплових мережах (нормативних втрат), які перебувають в його господарському віданні та зазначає обсяг втрат в річних планах ліцензійної діяльності й надає відповідні річні плани та розрахунки уповноваженому органу (Київській міській державні адміністрації, далі - КМДА) разом із заявою на встановлення тарифів на транспортування теплової енергії. Витрати на компенсацію втрат теплової енергії включається уповноваженим органом (КМДА) до структури тарифу Підприємства на транспортування теплової енергії. Суд зазначив, що підписанням актів про надання послуг з транспортування теплової енергії відповідач підтвердив фактичні втрати теплової енергії позивача під час її транспортування тепловими мережами відповідача. Інших розрахунків або даних обліку відповідач не надав. Крім того, відповідач не надав доказів на підтвердження транспортування теплової енергії тепловими мережами, які не знаходяться в його користуванні або в теплових мережах інших, ніж його теплові мережі. Розрахункові втрати (нормативні) виникають в технічно справних трубопроводах, внаслідок витоку та охолодження теплоносія і не залежать від дій чи бездіяльності теплотранспортуючого підприємства, тобто, відповідача, а залежать від фізичних характеристик таких трубопроводів. Тому обов'язок теплотранспортуючого підприємства компенсувати виробнику теплової енергії розрахункові втрати теплової енергії під час її транспортування не є мірою цивільно-правової відповідальності. Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на суму боргу, суд дійшов висновку, що такі розрахунки є обґрунтованими та арифметично правильними, а тому вимоги в цій частині є правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Задовольняючи вимоги про стягнення збитків, суд зазначив, що фактичні втрати теплової енергії під час її транспортування можуть перевищувати розрахункові. Різниця між фактичними та розрахунковими втратами теплової енергії в теплових мережах (які подаються у річних планах ліцензійної діяльності Підприємства помісячно наперед до затвердження КМДА тарифу на транспортування) є понаднормативними втратами (збитками). Встановивши вину відповідача у порушенні безумовного обов'язку при експлуатації теплових мереж, якими транспортується теплова енергія Товариства та які перебувають в господарському віданні Підприємства, щодо виконання вимог Правил технічної експлуатації теплових установок та мереж (далі - ПТЕ), зокрема, але не виключно, в частині дотримання норм витоків теплоносія та втрат теплової енергії (пункт 3.2.7 договору), суд виснував про доведення Товариством наявності понаднормативних втрат теплової енергії під час її транспортування мережами Підприємства, розмір яких фактично перевищив розрахункові втрати, визначені у річних планах, що завдало Товариству збитків, які підлягають відшкодуванню.
Додатковим рішенням від 12.03.2025 місцевий господарський суд частково задовольнив заяву позивача та стягнув з відповідача 120 000 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. В іншій частині - у задоволенні заяви відмовив.
Додаткове рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, рівня складності та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсягу та обґрунтованості підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2025 зі справи рішення суду першої інстанції, яке ухвалено по суті спору, та додаткове рішення місцевого суду залишені без змін.
Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 у цій справі апеляційною інстанцією задоволено повністю заяву позивача та стягнуто з відповідача 56 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Додаткова постанова апеляційного господарського суду мотивована відповідністю заявленого розміру витрат на правову (правничу) допомогу критеріям: реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру; необхідності і співмірності з виконаною роботою у суді апеляційної інстанції; обґрунтованості та пропорційності до предмета спору та складності цієї справи, з урахуванням обсягу наданих послуг. У зазначеному питанні суд апеляційної інстанції також врахував обсяг виготовлених процесуальних документів (відзивів, додаткових письмових пояснень), складність питань, які обговорювалися під час розгляду справи по суті і щодо яких обидві сторони надали вичерпні професійні відповіді.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційних скаргах відповідач, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить Суд касаційні скарги задовольнити та:
- рішення місцевого господарського суду, переглянуте постановою апеляційного господарського суду, скасувати повністю і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю;
- додаткове рішення місцевого господарського суду, переглянуте постановою апеляційного господарського суду, про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаної заяви повністю; в іншому випадку - зменшити розмір зазначених витрат позивача до 1 000 грн;
- скасувати додаткову постанову апеляційного господарського суду повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви позивача про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції; в іншому випадку - зменшити розмір зазначених витрат позивача до 1 000 грн.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
В обґрунтування підстав касаційного оскарження у першій касаційній скарзі (щодо оскарження рішення місцевого господарського суду, залишеного без змін постановою апеляційної інстанції) Підприємство, зокрема посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у сукупності таких норм права: пункту 18, абзацу 5 підпункту 3 пункту 21, пункту 40 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 01.06.2011 № 869 (далі - Порядок № 869), пунктів 4, 6 Загального розділу та підпунктів 1, 3, 12 розділу ІІ та Додатку № 3 Порядку розгляду органами місцевого самоврядування розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також розрахунків тарифів на комунальні послуги, поданих для їх встановлення, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.09.2018 № 239 (далі - Порядок 239); пунктів 3, 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 6, частини третьої статті 22, статті 538, частини другої статті 612, частини четвертої статті 623, частини першої статті 627 та частини першої статті 1193 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини третьої статті 220 та частини першої статті 226 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини четвертої статті 75, статей 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 та 282 ГПК України.
Також в обґрунтування підстав касаційного оскарження у першій касаційній скарзі відповідач посилається на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суди:
- не дослідили зібрані у справі докази (зокрема: листи від 05.09.2022 № 28АУ/40/2599, від 13.09.2022 № 09/1583, від 04.10.2022 № 28АУ/40/3133, від 15.11.2022 № 7/2016, - з вихідними даними для розрахунку втрат теплової енергії, уточнений перелік абонентських мереж до листа від 15.11.2022 № 7/2016 та копію листа від 09.12.2022 № 40/25/5293), що за своїм змістом відповідає пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України;
- необґрунтовано відхилили клопотання (заяву) відповідача щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що за своїм змістом відповідає пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження у другій та третій касаційних скаргах (щодо оскарження додаткового рішення місцевого господарського суду, залишеного без змін постановою апеляційної інстанції та додаткової постанови апеляційного господарського суду) Підприємство посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах: статей 80, 118, 119, 126, 129, 221 ГПК України, якими регулюється процесуальний строк на подання доказів розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу разі, якщо сторона судового процесу до закінчення судових дебатів у справі зробила заяву, що такі докази будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення, але при цьому не обґрунтувала поважність причин, внаслідок яких такі докази не можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі; статей 237, 629, 631 ЦК України, статті 60 ГПК України та статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у контексті правових наслідків представництва адвокатом інтересів клієнта за договором про надання правової допомоги, строк дії якого закінчився; статей 1, 26, 27, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статей 73, 74, 76, 77, 78 79, 86, 126, 129 ГПК України стосовно питання доведеності розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу та правомірності покладення цих витрат на іншу сторону судового процесу, у разі якщо сторона судового процесу заявляє про понесення нею витрат на професійну правничу допомогу із складення документів правового характеру визначеним адвокатом, однак, такі документи підписано іншою особою або іншим адвокатом, про понесення витрат на оплату послуг якого така сторона не заявляє.
Крім того, в обґрунтування підстав касаційного оскарження у другій та третій касаційних скаргах відповідач посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанції висновків щодо застосування статей 1, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статей 2, 123, 124, 126, 129 ГПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, а також у постановах Верховного Суду: від 16.12.2020 у справі № 916/2475/19; від 24.06.2021 у справі № 916/3581/19; від 29.06.2021 у справі № 916/2040/20; від 30.06.2021 у справі № 916/1914/20; від 14.09.2021 у справі № 910/17077/19 та № 922/3742/20.
Доводи інших учасників справи, заяви/клопотання
Товариство у відзивах на касаційні скарги проти доводів касаційних скарг заперечило з посиланням, зокрема на дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, та просило касаційні скарги Підприємства залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду, переглянуті постановою апеляційного господарського суду та додаткову постанову апеляційного господарського суду - без змін.
У судовому засіданні 25.09.2025 оголошувалася перерва до 23.10.2025.
Від Товариства 16.10.2025 та від Підприємства 21.10.2025 до Суду надійшли письмові додаткові пояснення у справі, які протокольною ухвалою Суду від 23.10.2025 долучені до матеріалів справи та оцінюються Судом у межах статті 300 ГПК України.
У день судового засідання 23.10.2025 від представника Товариства адвоката Васильєва Д.В. надійшли клопотання про відкладення розгляду касаційних скарг відповідача у справі, з метою, зокрема підготовки та надання власних письмових заперечень на письмові додаткові пояснення Підприємства у справі від 21.10.2025.
Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні таких клопотань представника позивача, зважаючи на те, що розглядає справу виключно в межах доводів та вимог касаційних скарг, визначених статтею 300 ГПК України.
Верховний Суд звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Крім того, розумність строків розгляду справи судом є однією із основних засад (принципів) господарського судочинства, визначених пунктом 10 частини третьої статті 2 ГПК України.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками:
- Товариство є виробником теплової енергії (теплогенеруючим підприємством), транспортування якої здійснюється тепловими мережами Підприємства (теплотранспортуючого підприємства). Під час транспортування теплової енергії Товариством тепловими мережами Підприємства відбуваються її втрати;
- пунктом 4.2. статуту Підприємства його майно є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві господарського відання;
- Підприємство та Товариство 01.06.2017 уклали договір № 5 про надання послуг з транспортування теплової енергії, за умовами якого Підприємство зобов'язується транспортувати теплову енергію, яка виробляється Товариством і постачається споживачам зони теплопостачання Товариства, тепловими мережами, які перебувають у господарському віданні Підприємства, а Товариство зобов'язується оплачувати послуги з транспортування теплової енергії у порядку та на умовах, визначених цим договором. Підприємство повинно повністю відокремити зону теплопостачання Товариства від зони інших теплопостачальних організацій, зокрема, але не виключно шляхом встановлення блінд або інших засобів на всіх розрізах теплових мереж між мережами Товариства та Підприємства (пункти 1.1, 2.2 договору);
- пунктом 2.1. договору визначено теплові магістральні мережі, а також розподільчі мережі, якими Підприємство здійснює транспортування теплової енергії, виробленої Товариством;
- додатком № 1 до договору встановлено перелік розрізів у теплових мережах Підприємства у межах зони теплопостачання Товариства;
- матеріали справи не містять, а Підприємством не надано доказів на підтвердження транспортування теплової енергії тепловими мережами, які не знаходяться в його користуванні, а також не надано розрахунків втрат теплової енергії мережах інших, ніж теплові мережі Підприємства;
- Підприємство зобов'язується забезпечити облік надходження теплової енергії в мережі Підприємства та облік теплової енергії, відпущеної з теплових мереж Підприємства (пункт 3.2.6. договору);
- договір може бути змінений або доповнений за письмовою домовленістю сторін, оформленою додатковою угодою до цього договору, яка є його невід'ємною частиною (п. 7.1. договору);
- додатковою угодою від 01.06.2018 № 1 до договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.05.2019 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання. Якщо протягом 30 днів до терміну закінчення цього договору жодна зі сторін не попередить письмово іншу сторону про намір його розірвати, договір вважається автоматично продовженим на тих же умовах на кожний наступний календарний рік;
- додатковою угодою від 29.07.2020 № 2 до договору з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей сторони доповнили договір пунктом 3.2.10 такого змісту: «у випадках, прямо передбачених чинними законами України, здійснювати відшкодування витрат Товариства, пов'язаних з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах Підприємства. Таке відшкодування здійснюється в порядку та на умовах, письмово погоджених сторонами у відповідному договорі. Витрати Товариства, пов'язані з виробництвом теплової енергії, що витрачається у внутрішньобудинкових мережах, мережах споживачів та інших мережах, що не знаходяться у власності Підприємства, у будь-якому випадку відшкодуванню не підлягають»;
- у лютому 2021 року Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства про визнання договору від 15.01.2021 № 15/01-01/ЄР/01 про відшкодування витрат теплової енергії для компенсації (покриття) втрат теплової енергії укладеним в редакції позивача, у задоволенні якого Господарський суд міста Києва рішенням від 09.12.2021 у справі № 910/1756/21 відмовив. При цьому зазначеним судовим рішенням, яке не оскаржувалося сторонами та у встановленому законом порядку набрало законної сили, встановлено таке:
додатковою угодою від 29.07.2020 № 2 до договору від 01.06.2017 № 5 з урахуванням протоколу розбіжностей, сторони доповнили договір № 5 пунктом 3.2.10, яким погодили, що у випадках, прямо передбачених чинними законами України, здійснювати відшкодування витрат Товариства, пов'язаних з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах Підприємства. Таке відшкодування здійснюється в порядку та на умовах, письмово погоджених сторонами у відповідному договорі. Витрати Товариства, пов'язані з виробництвом теплової енергії, що витрачається у внутрішньобудинкових мережах, мережах споживачів та інших мережах, що не знаходяться у власності Підприємства, у будь-якому випадку відшкодуванню не підлягають;
ураховуючи положення пункту 40 Порядку № 869, затвердженого постановою КМУ, наявні підстави вважати, що в силу вимог закону є обов'язковою компенсація витрат, пов'язаних з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах на підставі договору між виробником теплової енергії та суб'єктом господарювання, що здійснює транспортування теплової енергії, а, отже, укладання вказаного договору також є обов'язковим;
на виконання вимог пункту 40 Порядку № 869 сторонами внесено зміни до існуючого договору стосовно компенсації втрат теплової енергії при транспортуванні, а, отже, наявні підстави вважати, що між сторонами наявний договір про компенсацію втрат теплової енергії під час транспортування;
при цьому, у випадку наявності між сторонами спору щодо розміру вказаної компенсації, жодна із сторін не позбавлена можливості звернутися до суду для вирішення зазначеного спору з урахуванням конкретних обставин, зокрема цін, обрахованих обсягів, застосування тих чи інших тарифів, річних планів тощо;
- сторони для визначення обсягів теплової енергії, що транспортується тепловими мережами Підприємства та інших необхідних даних керуються даними звіту про транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами Форма № 2 НКРЕКП-тепло (місячна) (додаток 2 до правил організації звітності, що подається до НКРЕКП (пункт 4.6. договору). Формою № 2 НКРЕКП-тепло (місячна) (додаток 2 до Правил організації звітності, що подається суб'єктами господарювання у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджених постановою НКРЕКП від 31.05.2017 № 717) передбачено включення до звітності обсягу втрат теплової енергії в теплових мережах ліцензіата, в т.ч., теплової енергії інших власників;
- системний аналіз положень договору, зокрема пунктів 1.1, 2.1, 3.2.1, 3.2.6, 4.6, додатку 1 та додатку 2 до договору свідчить про те, що поняття «теплові мережі підприємства» або «теплові мережі КП «Київтеплоенерго» вживається у сенсі «теплові мережі, які перебувають у господарському віданні підприємства», тобто відповідача, а тому зміст першого речення пункту 3.2.10 договору в редакції додаткової угоди від 29.07.2020 № 2 підтверджує погодження сторонами відшкодування Підприємством втрат теплової енергії в теплових мережах, що перебувають у його господарському віданні;
- місячний обсяг теплової енергії, що транспортується тепловими мережами Підприємства, є фактичним корисним відпуском теплової енергії, обсяг якого встановлюється згідно з пунктом 1 (код рядка 005) Форми №2-НКРЕКП-тепло (місячна) (пункт 4.7 договору);
- кожна зі сторін окремо несе відповідальність за дані, які вносяться такою стороною до звіту про транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та підтверджують, що дані цього звіту є достовірними (пункт 4.8 договору);
- Підприємство зобов'язане відшкодувати Товариству завдані збитки у зв'язку з неналежним виконанням умов договору за наявності вини Підприємства (5.1 договору);
- відшкодування збитків Підприємством не здійснюється у випадках, якщо такі збитки спричинені: простроченням здійснення оплати у строки, передбачені цим договором; неналежним виконанням Товариством своїх обов'язків за договором, невиконанням або неналежним виконанням Товариством законів України, нормативно-правових актів та інших положень, порядків та правил, обов'язкових до виконання товариством при здійсненні ним своєї діяльності (5.1.2 договору);
- матеріали справи містять копії актів про надання послуг з транспортування теплової енергії за спірний період грудень 2020 року - березень 2023 року, підписані відповідачем, якими визначено та підтверджується обсяг надходження теплової енергії в теплові мережі Підприємства та корисний відпуск теплової енергії споживачам зони постачання Товариства; різницю між цими обсягами складають втрати теплової енергії в теплових мережах Підприємства, що не заперечується сторонами. Підписанням актів про надання послуг з транспортування теплової енергії Підприємство підтвердило фактичні втрати теплової енергії Товариства під час її транспортування тепловими мережами Підприємства;
- Підприємство, як ліцензійне теплотранспортуюче підприємство, здійснює розрахунок втрат теплової енергії в теплових мережах (нормативних втрат), які перебувають в його господарському віданні та зазначає обсяг втрат в річних планах ліцензійної діяльності й надає відповідні річні плани та розрахунки уповноваженому органу КМДА разом із заявою на встановлення тарифів на транспортування теплової енергії. Витрати на компенсацію втрат теплової енергії включається уповноваженим органом (КМДА) до структури тарифу Підприємства на транспортування теплової енергії;
- на підтвердження проведення Підприємством розрахунку втрат теплової енергії в теплових мережах при її транспортуванні, планованого обсягу таких втрат та затвердження їх уповноваженим органом (КМДА) матеріали справи містять, зокрема: розрахунки тарифів КП «Київтеплоенерго» на транспортування теплової енергії, структуру тарифів на транспортування теплової енергії, відповідно до розпорядження КМДА від 23.09.2020 № 1487, від 23.09.2020 № 1487 у редакції розпорядження КМДА від 29.12.2020 № 2077, від 13.10.2021 № 2145, від 19.10.2021 № 2176, від 30.09.2022 № 673, від 13.10.2021 №2145 у редакції розпорядження КМДА від 22.04.2022 № 510, річні плани КП «Київтеплоенерго» з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії/надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за 2020-2023 роки. В річних планах Підприємства з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії (надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води) зазначено визначений ним обсяг фактичних втрат теплової енергії, виробленої Товариством в теплових мережах Підприємства за спірний період. Зазначений обсяг розрахований як різниця між фактичним надходженням теплової енергії виробництва Товариства для транспортування мережами Підприємства та корисним відпуском теплової енергії Товариства з мереж Підприємства для кожного з відповідних річних планів;
- визначення Товариством загального обсягу втрат теплової енергії (397 920 676,22 грн компенсації витрат теплової енергії для покриття нормативних втрат при її транспортуванні та 160 328 511,60 грн збитків - понаднормативних втрат при її транспортуванні) здійснювалося на підставі складених Підприємством актів про надання послуг з транспортування теплової енергії;
- Товариство направило Підприємству вимогу від 28.02.2023 № 11/5-18-483 про здійснення протягом 7 календарних днів з дати отримання цієї вимоги оплати компенсації витрат теплової енергії для покриття втрат теплової енергії у теплових мережах Підприємства при її транспортуванні за період грудень 2020 року - грудень 2022 року;
- стосовно суми компенсації витрат теплової енергії для покриття розрахункових втрат за січень 2023 року, лютий 2023 року та березень 2023 року Товариство надсилало Підприємству рахунки на оплату від 16.02.2023 № 26 (отриманий відповідачем 21.02.2023), від 28.02.2023 № 37 (отриманий відповідачем 20.03.2023), від 31.03.2023 № 122 (отриманий відповідачем 24.04.2023);
- станом на момент розгляду справи строк виконання Підприємством зобов'язань з оплати суми компенсації Товариству витрат теплової енергії для відшкодування втрат за період з 01.12.2020 по 31.03.2023 є таким, що настав;
- Підприємство акти про компенсацію витрат теплової енергії в теплових мережах Товариства не підписало та їх оплату не здійснило, що стало підставою для звернення Товариства з відповідними вимогами про їх стягнення до суду.
Задовольняючи позовні вимоги Товариства про компенсацію витрат теплової енергії в теплових мережах Підприємства, суди встановили:
- виробництво і транспортування теплової енергії здійснюється у спірних правовідносинах окремими ліцензіатами, тому Товариству, як виробнику теплової енергії, зважаючи на вимоги законодавства, компенсуються витрати, пов'язані з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах Підприємства під час транспортування такої (з урахуванням понаднормативних втрат);
- зміст річних планів відповідача за спірний період, структура та розрахунки тарифів, обсяг нормативних (розрахункових) втрат теплової енергії, розрахований ним та фактично включений в тарифи відповідача на транспортування теплової енергії, відповідають показникам нормативних втрат, пред'явленим позивачем відповідачу до оплати згідно з актами про компенсацію втрат теплової енергії та зазначеній у розрахунку сумі компенсації;
- сума витрат на компенсацію втрат теплової енергії розраховується, виходячи з вартості виробництва теплової енергії, тому для розрахунку суми компенсації розрахункових втрат позивачем правомірно використано тариф на виробництво теплової енергії, встановлений НКРЕКП позивачу на відповідний період для кожної категорії споживачів, помножений на обсяг розрахункових втрат у відповідному місяці. Вартістю виробництва теплової енергії як грошовим виразом планованих економічно обґрунтованих витрат, витрат на відшкодування втрат та планованого прибутку є тариф на виробництво теплової енергії. Тому долучений до позову розрахунок суми компенсації витрат теплової енергії для покриття втрат теплової енергії при її транспортуванні за період з 01.12.2020 по 31.03.2023 є обґрунтованим.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності/відсутності у відповідача обов'язку зі сплати позивачу заборгованості з компенсації витрат на відшкодування втрат теплової енергії (нормативних - розрахункових та позанормативних - збитків), а також обсягу та вартості теплової енергії, виробленої позивачем та втраченої під час її транспортування тепловими мережами відповідача.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Підприємство, зокрема вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у сукупності наступних норм права: пункту 18, абзацу 5 підпункту 3 пункту 21, пункту 40 Порядку № 869, пунктів 4, 6 Загального розділу та підпунктів 1, 3, 12 розділу ІІ та Додатку № 3 Порядку 239; пунктів 3, 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 6, частини третьої статті 22, статті 538, частини другої статті 612, частини четвертої статті 623, частини першої статті 627 та частини першої статті 1193 ЦК України, частини третьої статті 220 та частини першої статті 226 ГК України, частини четвертої статті 75, статей 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 та 282 ГПК України.
При цьому скаржник зазначає, що суди правильно встановили, що позов заявлений на підставі приписів пункту 40 Порядку № 869, яким передбачено, що у разі коли виробництво і транспортування теплової енергії здійснюється окремими ліцензіатами, виробнику теплової енергії компенсуються витрати, пов'язані з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах (з урахуванням понаднормативних втрат). Відповідна компенсація здійснюється згідно з договором між виробником теплової енергії та суб'єктом господарювання, що здійснює транспортування теплової енергії, за рахунок тарифу на транспортування теплової енергії (абзац 3 пункту 40 Порядку № 869). Водночас, на думку скаржника, відшкодування втрат теплової енергії законодавством визначено як похідне зобов'язання від основного зобов'язання - від оплати позивачем відповідачу вартості послуги з транспортування теплової енергії за тарифом. При цьому, відповідач вказує, що послідовно у відзиві на позов та в апеляційній скарзі зазначав, що втрати теплової енергії при її транспортуванні за договором є наслідком систематичного ухилення позивача від оплати наданих йому послуг з транспортування теплової енергії за договором. Тому, з огляду на предмет вимог у цій справі, компенсацію втрат, як збитків, систематичне прострочення виконання позивачем протягом 5 років поспіль основних зобов'язань за договором з оплати отриманих послуг відповідача на транспортування теплової енергії та узгоджену сторонами у пункті 5.1.2 договору умову про звільнення відповідача від обов'язку з відшкодування збитків за вказаних обставин, суди дійшли помилкових висновків про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між простроченням позивачем оплати послуг транспортування та визначеним актом цивільного законодавства (пунктом 40 Порядку № 869) відшкодуванням втрат теплової енергії, відповідно безпідставно задовольнили позов.
Відповідач погоджується, що у цьому випадку законодавством на транспортуючу організацію (відповідача) покладено обов'язок компенсувати теплогенеруючій організації (позивачу) лише витрати, пов'язані з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах за рахунок тарифу, умови реалізації якого були узгоджені сторонами у пункті 3.2.10 договору. Натомість заявлений до відшкодування та задоволений судами обсяг нормативних втрат не відповідає визначеним річними планами і тарифами відповідача, а враховує втрати, узгоджені в тарифах позивача на виробництво теплової енергії позивача, який не транспортує теплової енергії взагалі і не формує тарифів на транспортування теплової енергії. Прострочення позивачем щомісячних платежів за надані відповідачем послуги з транспортування теплової енергії слід розглядати як протиправні дії позивача, які позбавили відповідача можливості щодо вжиття заходів для зменшення втрат теплової енергії при її транспортуванні та виконання зустрічного/похідного зобов'язання з відшкодування нормативних втрат теплової енергії, що за узгодженою сторонами у пункті 5.1.2 договору умовою є підставою для звільнення відповідача від компенсації витрат позивача, пов'язаних з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах відповідача.
Крім того, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при перевірці обрахунку вартості суми компенсації не враховано обставин, за яких позивачем здійснено такий обрахунок не лише тепловими мережами, які знаходяться в господарському відання відповідача, але також тепловими мережами, які належать іншим особам, та безхазяйними тепловими мережами, за які відповідач не може нести відповідальності.
Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм права в їх системному взаємозв'язку, які зазначив скаржник у касаційній скарзі, у подібних правовідносинах, відсутні.
Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
Стосовно доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає таке.
Частиною четвертою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. У разі якщо така організація не є теплотранспортуючою, то теплотранспортуюча організація не має права відмовити теплогенеруючій організації у транспортуванні теплової енергії, якщо це дозволяють технічні можливості системи.
Послуга з постачання теплової енергії є комунальною послугою (пункт 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії відповідно до стаття 23 Закону України «Про теплопостачання» підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.
Суди попередніх інстанцій встановили, що у спірних правовідносинах позивач є ліцензіатом, який здійснює виробництво теплової енергії, а відповідач є ліцензіатом, який здійснює транспортування теплової енергії.
Також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що під час транспортування теплової енергії позивача тепловими мережами відповідача відбуваються її втрати.
Підпунктом 15 пункту 5 Порядку № 869 визначено, що розрахункові (нормативні) втрати теплової енергії в теплових мережах - це обсяг теплової енергії, що втрачається під час її транспортування тепловими мережами внаслідок витоку та охолодження теплоносія у тепловій мережі, який розраховується на планований режим роботи за проектними показниками та паспортами технічно справної теплової мережі відповідно до міжгалузевих, галузевих методик, інших нормативних документів з нормування витрат та втрат ресурсів і визначається у гігакалоріях та відсотках обсягу надходження теплової енергії до теплової мережі.
Відповідно до абзацу першого пункту 3.2. Методики визначення витрат та втрат паливно-енергетичних ресурсів для врахування в тарифах на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженої Постановою НКРЕКП від 20.09.2022 № 1188 (далі - Методика № 1188), обсяг втрат теплової енергії в теплових мережах залежить від їх протяжності та діаметрів, способу прокладки, типу та стану теплоізоляції, ґрунтових умов, строку служби, умов експлуатації та визначається розрахунковим методом з урахуванням результатів відповідних випробувань технічно справних трубопроводів. Результати випробувань необхідно оформляти актом.
Згідно з пунктом 40 Порядку № 869, у разі коли виробництво і транспортування теплової енергії здійснюється окремими ліцензіатами, виробнику теплової енергії компенсуються витрати, пов'язані з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах (з урахуванням понаднормативних втрат). Відповідна компенсація здійснюється згідно з договором між виробником теплової енергії та суб'єктом господарювання, що здійснює транспортування теплової енергії за рахунок тарифу на транспортування теплової енергії.
Зважаючи на зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що компенсація теплотранспортуючою організацією виробнику теплової енергії розрахункових втрат теплової енергії під час її транспортування не є мірою цивільно-правової відповідальності, оскільки розрахункові втрати відповідно до підпункту 15 пункту 5 Порядку № 869 та пункту 3.2. Методики № 1188 виникають у технічно справних трубопроводах внаслідок витоку та охолодження теплоносія і залежать від фізичних характеристик таких трубопроводів та теплової енергії, та не залежать від дій чи бездіяльності теплотранспортуючої організації, тобто, відповідача.
Водночас Верховний Суд у контексті доводів скаржника про компенсацію витрат, пов'язаних з виробництвом теплової енергії виключно за рахунок тарифу на транспортування теплової енергії та відповідний похідний характер такого зобов'язання від основного зобов'язання (оплати позивачем відповідачу вартості послуги з транспортування) вважає, що такі доводи скаржника не є очевидно не прийнятними та потребують надання їм відповідної правової оцінки судами попередніх інстанцій з огляду, зокрема на необхідність доведення саме позивачем наявності/відсутності у нього на момент звернення до суду відповідного права на отримання компенсації втрат не у складі тарифу на транспортування, закладеного у кінцевий тариф на теплову енергію для споживачів, а безпосередньо від відповідача поза межами відповідних правовідносин учасників у складі тарифів на виробництво та постачання теплової енергії.
Відповідно до пункту 40 Порядку № 869 така компенсація здійснюється згідно з договором між виробником теплової енергії та суб'єктом господарювання, що здійснює транспортування теплової енергії, за рахунок тарифу на транспортування теплової енергії. Водночас він (тариф на транспортування теплової енергії) є складовою тарифу з теплової енергії для споживача згідно із Законом України «Про теплопостачання» (частина тринадцята статті 20) та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (частина п'ята статті 21).
Верховний Суд зазначає, що першочергово до ухвалення рішення про задоволення позовних вимог про компенсацію втрат теплової енергії при її транспортуванні, суди повинні були встановити чи порушено відповідачем право позивача, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення за встановлених судами у цій справі обставин відсутності окремого договору про порядок компенсації відповідачем таких втрат.
При цьому судам необхідно враховувати, що господарські зобов'язання за договором базуються на угоді сторін, в той час як обов'язки, що виникають із закону визначаються безпосередньо нормативно-правовими актами, застосування яких до спірних правовідносин має бути належно мотивоване судом.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Отже, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
Згідно з послідовною і сталою правовою позицією відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту способам, визначеним законодавством, є самостійною і достатньою підставою для відмови в позові (повністю або частково). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.02.2022 зі справи № 905/730/20.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
З огляду на положення статей 4 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення, отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права, а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Верховний Суд також вважає частково обґрунтованими доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином обставин, пов'язаних з нарахуванням вартості суми компенсації не лише за тепловими мережами, які знаходяться в господарському відання відповідача, але також за тепловими мережами, які належать іншим особам, та безхазяйними тепловими мережами, за які відповідач не може нести відповідальності.
Верховний Суд вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність відповідачем обставин транспортування теплової енергії тепловими мережами, які не знаходяться в користуванні відповідача, з огляду на таке.
Частиною третьою статті 2 ГПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (такий висновок наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19).
Отже, не допускається визнання судом певного твердження позивача лише через відсутність його спростування відповідачем.
Із оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій фактично переклали тягар доведення відповідної обставини (щодо тих теплових мереж, якими здійснювалося транспортування та належність/неналежність їх на праві користування відповідачу) на відповідача, застосувавши концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності господарського процесу.
Крім того, з огляду на те, що відповідач не сплатив суму понаднормативних втрат теплової енергії, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення збитків.
Частинами першою та другою статті 623 ЦК України визначено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно із частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
За положеннями статті 224 ГК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків (подібні висновки викладено, зокрема у постанові Верховного Суду від 01.06.2018 у справі № 909/268/16).
Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення збитків, суди погодилися з доводами позивача про те, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання, визначені пунктами 3.2.7, 3.2.8 договору про транспортування теплової енергії стосовно обов'язку утримувати власні мережі у належному технічному стані, що врешті зумовило виникнення позанормативних втрат теплової енергії, які підлягають компенсації.
Колегія суддів вважає такі висновків судів передчасними та в означеному аспекті частково погоджується з доводами скаржника, враховуючи таке.
Висновки судів про те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів вжиття ним всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання (заходів для недопущення господарського правопорушення щодо виникнення понаднормативних втрат теплової енергії) без наведення доказів позивача, якими останній обґрунтовував неналежне виконання відповідного зобов'язання відповідачем, свідчить про перекладення такого обов'язку на відповідача (концепція негативного доказу).
Судом не встановлено обставин, за яких позивач не тільки довів факт завдання йому шкоди, а й довів неправомірність поведінки відповідача, причинного зв'язку між нею та стверджувальними наслідками - які саме рішення дії/бездіяльність були вчинені, у чому полягає їх незаконність, якими є їх результати. При цьому Верховний Суд зауважує, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує.
Суд також зауважує, що із оскаржуваних судових рішень не вбачається здійснення власної перевірки судами не тільки нарахованих позивачем до сплати сум збитків, розмір яких не врегульовано тарифом розпоряджень КМДА (що встановлено судами), а й здійснення перевірки судами підстав для такого нарахування, зважаючи на вимоги Порядку № 689 та положень договору від 01.06.2017 № 5 про надання послуг з транспортування теплової енергії.
Суди попередніх інстанцій також не звернули увагу і не надали належної оцінки запереченням відповідача щодо здійсненого позивачем розрахунку, згідно з яким в основу тарифу на відшкодування позанормативних втрат Товариством також покладено тариф на виробництво теплової енергії, а не тариф на її транспортування, з якого така компенсація вираховується.
Встановлення та дослідження підстав для стягнення та розміру збитків, як складового елементу цивільного правопорушення, має істотне значення для правильного вирішення спору.
Отже, колегія суддів вважає, що не дослідивши та не перевіривши в повній мірі підстав для нарахування та розмір заявлених до стягнення збитків у вигляді понаднормативних втрат, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.
Визначаючи розмір належної до стягнення суми грошових коштів, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду. Подібний висновок щодо обов'язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.
Господарський суд, з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України, має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми проведених нарахувань, не виходячи при цьому за межі позовних вимог.
Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
В контексті цієї справи Суд також зауважує, що необхідно відрізняти здійснення судом перевірки правильності розрахунку (арифметичну правильність) із встановленням матеріально-правового об'єкта, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем та відповідачем, а також обов'язком суду надати правову кваліфікацію відповідним спірним відносинам сторін та встановлення обставин справи.
Однак, місцевий та апеляційний господарські суди викладеного також не врахували і не дослідили не тільки наявність підстав для здійснення таких нарахувань, а й обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку позовних вимог в аспекті викладених заперечень відповідача.
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про обґрунтованість розрахунку суми компенсації витрат теплової енергії для покриття втрат теплової енергії при її транспортуванні за спірний період, оскільки такий зроблений на підставі річних планів ліцензійної діяльності КП «Київтеплоенерго», затверджених уповноваженим органом (КМДА) та на підставі тарифів, визначених уповноваженим органом - є передчасними, враховуючи таке.
Зазначені висновки зроблені без урахування й дослідження всіх обставин справи, які входять до предмета доказування у цій справі не тільки щодо обсягу та вартості теплової енергії, виробленої позивачем та втраченої під час її транспортування тепловими мережами відповідача та/або тепловими мережами, які не знаходяться в користуванні відповідача, а й в першу чергу чи порушено відповідачем право позивача, яке його право порушене та в чому полягає його порушення за обставин не врегулювання сторонами окремим правочином порядку компенсації витрат теплової енергії при її транспортуванні та не дослідження попередніми судовими інстанціями чи врегульовано такий порядок умовами пункту 3.2.10. від 01.06.2017 № 5, оскільки в залежності від цього має визначатися належний спосіб захисту порушеного права, з урахуванням Порядку № 869 щодо механізму такої компенсації, якщо мав місце факт його порушення.
За таких обставин, Верховний Суд вважає, що доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі в означеному питанні, не є очевидно неприйнятними та необґрунтованими, що вимагало від судів попередніх інстанцій їх повного дослідження, надання їм оцінки і відображення у судових рішеннях.
З огляду на викладене вище, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними у цій справі для вирішення цього спору, з огляду на предмет і підстави позову, предмет доказування, беручи до уваги межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які імперативно визначені статтею 300 ГПК України.
Викладене у сукупності свідчить про передчасність висновків місцевого і апеляційного господарських судів щодо наявності підстав для задоволення позову.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мала проти України», «Богатова проти України»). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах «Дюлоранс проти Франції», «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Однак, оскаржувані у цій справі рішення і постанова судів попередніх інстанцій наведеним вимогам у повній мірі не відповідають внаслідок порушення судами норм процесуального права, які призвели до неповного встановлення обставин справи, які мають істотне значення для вирішення спору.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2025 у справі № 910/12875/23, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарським судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи з огляду на правову природу, характер правовідносин, перевірити розрахунок грошових вимог позивача, і в залежності від встановленого та вимог закону ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.
Верховний Суд вважає неприйнятними доводи Товариства, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.
Щодо надання остаточного висновку Верховним Судом у цій справі, то суд касаційної інстанції вважає передчасним його надання з огляду на необхідність встановлення всіх фактичних обставин справи за наявних у цій справі доводів та доказів.
З приводу доводів касаційних скарг, які стосуються додаткового рішення суду першої інстанції та додаткової постанови апеляційного господарського суду, якими вирішувалося питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то Суд зазначає, що за змістом статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (такий висновок викладений, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21).
Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, які ухвалені по суті спору, то додаткове рішення суду першої інстанції та додаткову постанову апеляційного господарського суду, які є похідними від первісного судового рішення, також слід скасувати, незалежно від вимог та доводів касаційних скарг Підприємства, які стали підставою для відкриття касаційного провадження з перегляду цих судових рішень.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають і впливають на кваліфікацію спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За змістом частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, з дотриманням передбачених ГПК України меж перегляду судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг Підприємства.
Під час нового розгляду судам слід звернути увагу на викладені мотиви цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи і заперечення учасників справи, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
Судові витрати
Розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 у справі № 910/12875/23 скасувати.
3. Справу № 910/12875/23 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов