23 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/16298/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Власова Ю.Л., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" - Феделеш Е.М. адвокат, (ордер АА №1612970 від 13.08.2025),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ФТД-Ритейл" - Климчук О.С. адвокат, (ордер АІ №1996641 від 10.09.2025),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна",
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 (суддя Мандичев Д.В.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 (головуючий суддя Демидова А.М., судді Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" (далі - ТОВ "Заммлер Україна")
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФТД-Ритейл" (далі - ТОВ "ФТД-Ритейл")
про стягнення 8 189 467,43 грн.
Короткий зміст і підстави вимог
ТОВ "Заммлер Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "ФТД-Ритейл" про стягнення 8 189 467,43 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання комплексних послуг зі складської логістики від 05.02.2024 № ФЗ-2402/05.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 у справі № 910/16298/24 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з ТОВ "ФТД-Ритейл" на користь ТОВ "Заммлер Україна" 117 208,13 грн пені та 1 758,12 грн витрат зі сплати судового збору. В решті вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Заммлер Україна" на користь ТОВ "ФТД-Ритейл" 8 072,26 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду мотивовано тим, що нарахування пені в розмірі 5 % від суми простроченої оплати перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України (далі - НБУ), обмеження у вигляді якої установлено Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" за прострочення виконання саме грошового зобов'язання.
Короткий зміст касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ "Заммлер Україна", з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить Суд: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 зі справи № 910/16298/24 частково, змінити рішення, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі: стягнути з ТОВ "ФТД-Ритейл" заборгованість у розмірі 8 189 467,43 грн, а також судовий збір у розмірі 122 842,01 грн за подання позовної заяви та 147 410,40 грн за подачу апеляційної скарги.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження відповідач зазначає пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування положень статті 231 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.07.2024 у справі № 910/4629/21, від 20.01.2022 у справі № 910/20734/20, від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 14.02.2023 у справі № 910/15531/21 щодо можливості погодження сторонами в договорі конкретного розміру і терміну нарахування пені.
Скаржник вважає, що з врахуванням самостійного визначення стороною договору розміру штрафної санкції, яка повинна бути застосована до такої сторони, та зважаючи на існуючу правову колізію, яка, згідно з листом Міністерства юстиції України від 26.12.2008 № 758-0-2-08-19 та положеннями Закону України "Про правотворчу діяльність" від 24.08.2023 № 3354-IX, повинна бути вирішена відповідно до норми закону, яка міститься у нормативно-правовому акті, що вступили в дію пізніше, тобто відповідно до частини шостої статті 231 ГК України, яка передбачає право сторін визначати конкретний розмір пені.
На думку ТОВ "Заммлер Україна" суди першої та апеляційної інстанції під час розгляду та вирішення даної справи свідомо проігнорували та не застосували до спірних правовідносин норму частини шостої статті 231 ГК України, зокрема суди попередніх інстанцій ухилилися від врахування повного тексту згаданої норми права, припустилися обмеженого тлумачення зазначеної норми закону, проігнорували наявність правової колізії між нормою закону та нормою кодифікованого закону, який з поміж іншого вступив у дію пізніше, що у сукупності призвело до ухвалення необґрунтованих та незаконних судових рішень.
ТОВ "Заммлер Україна" зазначає, що гонорар адвоката у даній справі зафіксовано у розмірі 800 000,00 грн, він є обґрунтованим, розумним, співмірним та пропорційним до предмета спору з огляду на фактичні обставини справи, поведінку відповідача та складність даної справи.
Доводи інших учасників справи
ТОВ "ФТД-Ритейл" у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені в ній доводи і просить залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 зі справи № 910/16298/24, а касаційну скаргу ТОВ "Заммлер Україна" без задоволення.
Також ТОВ "ФТД-Ритейл" просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу надану ТОВ "Заммлер Україна" у розмірі 800 000,00 грн оскільки на його думку ця сума не відповідає складності та обсягу наданих адвокатом послуг та виконання робіт.
ТОВ "ФТД-Ритейл" у відзиві на касаційну скаргу визначає попередній орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу пов'язану з розглядом касаційної скарги у сумі 25 000,00 грн, та просить стягнути ці витрати з ТОВ "Заммлер Україна" на користь ТОВ "ФТД-Ритейл".
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відповідно до умов договору про надання комплексних послуг зі складської логістики від 05.02.2024 № ФЗ-2402/05, укладеного між ТОВ "ФТД-Ритейл" як замовником та ТОВ "Заммлер Україна" як виконавцем (далі - Договір), виконавець зобов'язався за плату надавати замовнику послуги зі складської логістики, що включають: приймання товарів від замовника/постачальників замовника на складі виконавця; зберігання товарів замовника; комплектацію товарів у замовлення, згідно з поданими замовником заявками; пакування товарів; відвантаження товарів замовника згідно з поданими замовником розпорядженнями, а замовник - приймати і оплачувати такі послуги відповідно до умов цього Договору за договірними цінами (тарифами), затвердженими сторонами в протоколах узгодження договірних цін (тарифів) на послуги за Договором (додаток № 2), що є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно з підпунктом 3.1.8 пункту 3.1 Договору виконавець зобов'язаний готувати документи, необхідні для надання послуг (акти приймання-передачі на зберігання, акти передачі товару зі зберігання, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні тощо), надавати замовнику рахунки для оплати послуг та акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) з розрахунком КРІ не пізніше 5 (п'ятого) числа наступного місяця за місяцем надання послуг.
Відповідно до підпункту 6.8.1 пункту 6.8 Договору протягом перших трьох місяців дії Договору коефіцієнт ключових показників ефективної роботи (надалі - КРІ) (додаток № 6) та п. 8.18 та п. 8.19 до Договору не застосовується при розрахунку вартості наданих виконавцем послуг за звітний період.
Згідно з пунктом 6.9 Договору виконання послуг підтверджується актами виконання робіт (надання послуг), які підписуються сторонами щомісячно (надалі - звітний період), та в яких вказується період надання послуг, вартість послуг, кількість товару прийнятого i відвантаженого виконавцем за звітний період.
Відповідно до пункту 6.10 Договору виконавець зобов'язується щомісячно, не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця, що слідує за звітним, надавати замовнику для оплати наступні документи: акт виконання робіт (надання послуг) та розрахунок КРІ, підписані виконавцем у двох примірниках, рахунок на оплату таких наданих послуг та документацію у повному обсязі згідно з п. 3.1.8 Договору. Виконавець має право складати за один звітний період декілька актів виконання робіт (надання послуг).
За положеннями пункту 6.11 Договору замовник зобов'язується, в разі відсутності зауважень, впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання від виконавця зазначених в п. 6.10 Договору документів підписати акт виконання робіт (надання послуг) та/або розрахунок КРІ, повернути виконавцю один примірник такого акта та розрахунок КРІ i оплатити надані послуги відповідно до положень цього Договору. У випадку наявності у замовника зауважень щодо наданих послуг, замовник впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання від виконавця зазначених в п. 6.10 Договору документів направляє виконавцеві мотивовану відмову від підписання акта виконання робіт (надання послуг) та/або розрахунку КРІ. Виконавець усуває усі зауваження замовника у строки, погоджені сторонами, але не більше 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання мотивованої відмови замовника, та повторно направляє замовнику акт виконання робіт (надання послуг) та/або розрахунок КРІ. Якщо замовник протягом строків, зазначених в цьому пункті Договору, не підписує акт виконання робіт (надання послуг) та розрахунок КРІ та не надає виконавцю мотивовану відмову від підписання такого акта та/або розрахунку КРІ, вважається, що послуги, зазначені виконавцем в такому акті виконання робіт (надання послуг), надані виконавцем належним чином у повному обсязі та прийняті замовником без зауважень, а КРІ, зазначений в такому Розрахунку КРІ, приймається замовником як 100 % (або коефіцієнт таким, що дорівнює 1 (одиниці)), та такий акт та/або розрахунок КРІ виконавець підписує в односторонньому порядку, та замовник не має права оскаржувати такий акт, та такий акт є підставою для оплати замовником послуг, зазначених в ньому.
У пункті 6.12 Договору передбачено зобов'язання замовника здійснювати оплату послуг виконавця впродовж 5 (п'яти) робочих днів з дати підписання виконавцем та замовником, а також з дати підписання виконавцем в односторонньому порядку у випадку, передбаченому п. 6.11 цього Договору, акта виконання робіт (надання послуг).
Відповідно до пункту 8.3 Договору у разі прострочення оплати наданих виконавцем послуг за Договором, прострочення виконання інших грошових зобов'язань за Договором, замовник сплачує виконавцю за весь період прострочення пеню у розмірі 5 % від суми простроченої оплати, за кожен день прострочення такої оплати.
Відповідно до пункту 12.3 Договору кожна сторона зобов'язана щоденно слідкувати за надходженням Е-документів та своєчасно здійснювати їх приймання, перевірку, підписання з використанням кваліфікованого електронного підпису/удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису та повернення іншій стороні. Сторона, яка здійснює надсилання Е-документа, вважається стороною-відправником, а сторона, яка здійснює отримання Е-документа, вважається стороною-одержувачем.
У додатку № 6 до Договору сторони дійшли згоди встановити Ключові показники ефективності (KPI) з надання послуг зі складської логістики, на які коригується вартість наданих виконавцем послуг за звітний період, та встановити обов'язки замовника, належне виконання або дотримання яких впливає на досягнення KPI. Умовою застосування вказаних Ключових показників ефективності (KPI) для розрахунку вартості наданих виконавцем послуг за звітний період є заповнюваність складу виконавця в розрізі категорій товару не більше ніж на 80 % протягом тижня. Також, у додатку наведено формулу розрахунку коефіцієнту КPI.
На виконання умов Договору позивачем направлено акт наданих послуг від 31.03.2024 № ЗС-2403-0103 на суму 680 975,64 грн у системі "Вчасно" 17.04.2024, сплачено відповідачем 13.05.2024; акт наданих послуг від 31.03.2024 № ЗС-2403-0104 на суму 319 024,36 грн направлено у системі "Вчасно" 17.04.2024, сплачено відповідачем 13.05.2024; акт наданих послуг від 30.04.2024 № ЗС-2404-0070, заборгованість за яким становила 1 184 898,74 грн, направлено у Вчасно 17.05.2024, сплачено відповідачем 31.05.2024; акт наданих послуг від 30.06.2024 № ЗС-2406-0125 на суму 5 623 187,20 грн направлено у системі "Вчасно" 12.07.2024, частково відповідачем сплачено 30.07.2024; акт наданих послуг від 30.06.2024 № ЗС-2406-0125, заборгованість за яким становила 1 800 000,00 грн, направлено у Вчасно 12.07.2024, сплачено відповідачем 05.08.2024; акт наданих послуг від 31.07.2024 № ЗС-2407-0124 на суму 4 576 726,52 грн направлено у Вчасно 09.08.2024, сплачено відповідачем 23.08.2024; акт наданих послуг від 31.07.2024 № ЗС-2407-0125 на суму 1 714 701,79 грн направлено у Вчасно 09.08.2024, сплачено відповідачем 23.08.2024.
Виходячи з вищевикладеного, відповідач оплатив отримані послуги з простроченням, а саме: за актом наданих послуг від 31.03.2024 № ЗС-2403-0103 прострочення склало 19 днів; за актом наданих послуг від 31.03.2024 № ЗС-2403-0104 прострочення склало 19 днів; за актом наданих послуг від 30.04.2024 № ЗС-2404-0070 прострочення склало 7 днів; за актом наданих послуг від 30.06.2024 № ЗС-2406-0125 прострочення склало 11 днів; за актом наданих послуг від 30.06.2024 № ЗС-2406-0125 прострочення склало 17 днів; за актом наданих послуг від 31.07.2024 № ЗС-2407-0124 прострочення склало 7 днів; за актом наданих послуг від 31.07.2024 № ЗС-2407-0125 прострочення склало 7 днів.
Позивач 17.09.2024 звернувся до відповідача з претензією про погашення пені за прострочення сплати наданих та прийнятих послуг, яку було залишено без відповіді і задоволення, що і стало підставою для звернення ТОВ "Заммлер Україна" з позовом у даній справі.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що позивач не дотримувався строків своєчасного надання актів наданих послуг та не надав відповідачу розрахунків КРІ, що фактично призвело до часткової затримки з оплати наданих послуг відповідачем.
Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою ТОВ "Заммлер Україна" є оскаржувані рішення та постанова в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 8 072 259,30. В іншій частині судові рішення жодним учасником спору не оскаржуються та, відповідно, не є предметом касаційного перегляду.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Згідно з доводами касаційної скарги позивач ставить перед Верховним судом питання необхідності відступлення від висновку Верховного Суду щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування частини шостої статті 231 ГК України, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.07.2024 у справі № 910/4629/21, від 20.01.2022 у справі № 910/20734/20, від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 14.02.2023 у справі № 910/15531/21 щодо можливості погодження сторонами в договорі конкретного розміру і терміну нарахування пені.
Здійснюючи перевірку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства у прийнятті оскаржуваної постанови в цій справі в межах вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та доводів касаційних скарг, Верховний Суд зазначає таке.
У силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193 Господарського кодексу України, в редакції чинній на момент ухвалення спірних судових рішень (далі - ГК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки.
За змістом статей 509, 524, 533-535 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
За змістом частини першої статті 546 ЦК України пеня є видом забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За визначенням частини першої статті 230 ГК України (діяв на момент звернення з позовною заявою) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами частини шостої статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини другої статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
За статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з преамбулою вказаного Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.
Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України
Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, відповідач оплатив отримані послуги з простроченням, а саме: за актом наданих послуг від 31.03.2024 № ЗС-2403-0103 прострочення склало 19 днів; за актом наданих послуг від 31.03.2024 № ЗС-2403-0104 прострочення склало 19 днів; за актом наданих послуг від 30.04.2024 № ЗС-2404-0070 прострочення склало 7 днів; за актом наданих послуг від 30.06.2024 № ЗС-2406-0125 прострочення склало 11 днів; за актом наданих послуг від 30.06.2024 № ЗС-2406-0125 прострочення склало 17 днів; за актом наданих послуг від 31.07.2024 № ЗС-2407-0124 прострочення склало 7 днів; за актом наданих послуг від 31.07.2024 № ЗС-2407-0125 прострочення склало 7 днів.
Звертаючись з даним позовом ТОВ "Заммлер Україна" просило суд стягнути на його користь пеню у розмірі 8 189 467,43 грн нарахованої відповідно до пункту 8.3 Договору.
При цьому ТОВ "Заммлер Україна" вказує на те, що пунктом 8.3 укладеного договору передбачено, що у разі прострочення оплати наданих Виконавцем послуг за Договором, прострочення виконання інших грошових зобов'язань за Договором, Замовник сплачує Виконавцю за весь період прострочення пеню у розмірі 5%, від суми простроченої оплати, за кожен день прострочення такої оплати.
Проте, з урахуванням юридичної сили та ієрархії нормативно-правових актів Суд вважає вказані твердження позивача помилковими, оскільки як вірно зазначили суди попередніх судових інстанцій, розмір пені за порушення строків виконання грошових зобов'язань за договором повинен визначатися з урахуванням приписів частини другої статті 343 ГК України, а саме платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Верховний Суд зазначає, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
Суд наголошує, що самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
ТОВ "Заммлер Україна" у касаційній скарзі зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 04.07.2024 у справі № 910/4629/21, від 20.01.2022 у справі № 910/20734/20, від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 14.02.2023 у справі № 910/15531/21 щодо можливості погодження сторонами в договорі конкретного розміру нарахування пені без визначення граничного її розміру.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду визначено, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він в будь-якому разі не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України з урахуванням приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" статті 343 ГК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у тому числі і у постановах на які посилається скаржник.
Що ж до наявності / відсутності вмотивованої обґрунтованості необхідної для відступлення від правового висновку Верховного Суду, то Суд виходить з такого.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Суд у вирішенні спірного питання через призму дії принципу верховенства права вважає за необхідне зазначити, що граничний розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань чітко визначений законодавством.
У контексті доводів касаційної скарги та наведеного вище Верховний Суд наголошує, що чинним ГПК України визначено процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
У цьому аспекті Суд наголошує, що схожі доводи, вже були викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 де зазначалося, що:
"6.27.Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
6.28. Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
6.29. Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня".
Висновки викладені у постановах Верховного Суду на які посилається скаржник узгоджуються також з висновками Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.
Враховує Верховний Суд і те, що ГК України 28.08.2025 втратив чинність і частину третю статті 549 ЦК України доповнено абзацом другим згідно із Законом № 4196-IX від 09.01.2025 такого змісту: "Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені".
Підсумовуючи наведене вище Суд зазначає, що у межах цієї справи (№ 910/16298/24) відсутні правові підстави для відступлення від усталених висновків Верховного Суду, які викладені у означених скаржником постановах Верховного Суду, а тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Крім того, враховуючи підставу касаційного оскарження, якою є відступ від існуючих висновків Верховного Суду, Суд також враховує зміну законодавства та втрату чинності на цей момент Господарського кодексу України від висновків щодо застосування якого просить відступити скаржник.
Також верховний Суд зазначає, що приписами частини першої статті 233 ГК України визначений порядок зменшення пені, зокрема, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора суд має право зменшити розмір санкцій.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає про те, що судами без урахування статті 233 ГК України здійснено арифметичний перерахунок пені, чим допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норми процесуального права.
Проте такі доводи скаржника не знаходять свого підтвердження, адже, з огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.
Отже, судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, в межах вимог закону здійснено перерахунок суми пені, та встановлено неправильність її розрахунку відповідно до вимог Закону, а не зменшено розмір такої пені внаслідок її надмірного розміру.
Верховний Суд вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.
У прийнятті даної постанови Суд керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах і приймає письмові, усні пояснення в тій мірі, в якій вони узгоджуються з мотивуванням цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення судів попередніх судових інстанцій ухвалені із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Розподіл судових витрат
Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін судові витрати покладаються на ТОВ "Замлер Україна".
Разом з тим, у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ФТД-Ритейл" просить про відшкодування позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн, понесених ТОВ "ФТД-Ритейл"у суді касаційної інстанції.
Розглянувши заяву ТОВ "ФТД-Ритейл", Верховний Суд зазначає про те, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
За змістом частини першої та третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частин першої та абзацу першого частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення учасником справи витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих учасниками справи доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. Відсутність документального підтвердження факту понесення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно до частини п'ятої статті 126 ГПК України, керуючись при цьому критеріями, що визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) може з власної ініціативи або за наявності заперечення іншої сторони відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 29.09.2022 у справі № 910/10334/21.
До заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу надано договір про надання правничої (правової) допомоги від 27.01.2025 № ФТД-338/27-01/25, укладений між ТОВ "ФТД-Ритейл" та Адвокатським об'єднанням "СОЛ", відповідно до пункту 4.3 якого сторонами погоджено, що розмір, обчислення та строки сплати винагороди (гонорару) визначається за взаємною згодою Сторін та оформляється окремими Додатковими угодами до цього Договору.
Додатковою угодою від 21.08.2025 №3 у пункті 1.4 сторони погодили, що: у відповідності до пункту 4.3 Договору Сторони дійшли згоди, що розмір винагороди (гонорару) за надання Об'єднанням правничої (правової) допомоги, передбаченої п.1.2 цієї Додаткової угоди, становить 25 000,00 грн
Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 додаткової угоди від 21.08.2025 №3 Клієнт доручає, а Об'єднання бере на себе зобов'язання надавати клієнту правничу (правову) допомогу: представляти Клієнта в Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду під час розгляду касаційної скарги ТОВ "Заммлер Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/16298/24 за позовом ТОВ "Заммлер Україна" до ТОВ "ФТД-Ритейл" про стягнення заборгованості (пені) за неналежне виконання умов Договору про надання комплексних послуг зі складської логістики №ФЗ-2402/05 від 05.02.2024 року, для чого вчиняти всі необідні дії та користуватися усіма правами і наданими повноваженнями, передбаченими пунктами 2.8-2.11 цього Договору.
Пунктом 1.3 додаткової угоди від 21.08.2025 №3 визначено, що обов'язки Об'єднання передбачені в п.1.2 Цієї Додаткової угоди, виконуються Об'єднанням та вважаються виконаними у повному обсязі з дня завершення розгляду касаційної скарги у справі №910/16298/24 судом касаційної інстанції або прийняття судом касаційної інстанції ухвали про відмову у відкритті провадження за касаційною скаргою ТОВ "Заммлер Україна" у справі №910/16298/24.
Згідно з пунктом 1.5 додаткової угоди від 21.08.2025 №3 Клієнт сплачує Об'єднанню винагороду (гонорар) за надання правничої (правової) допомоги шляхом внесення чи перерахунку грошових коштів на рахунок Об'єднання протягом 3 (трьох) банківських днів з дня підписання цієї Додаткової угоди.
До відзиву ТОВ "ФТД-Ритейл" додана платіжна інструкція від 02.09.2025 №152777 про сплату 25 000,00 грн за надання правничої (правової) допомоги згідно угоди від 27.01.2025 та додаткової угоди від 21.08.2025.
У відзиві також зазначено найменування робіт (наданих послуг), а саме:
-проведено правовий аналіз касаційної скарги та сформовано правову позицію захисту інтересів Клієнта;
-підготовлено та подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відзив на касаційну скаргу у справі №910/16298/24;
- буде забезпечено представництво інтересів ТОВ "ФТД-Ритейл" у засіданнях Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час розгляду касаційної скарги позивача у справі №910/16298/24.
Проаналізувавши умови договору про надання правничої допомоги, Верховний Суд зазначає про те, що його умови передбачають фіксовану форму гонорару (винагороди) адвоката за надання у цій справі професійної правничої допомоги в суді касаційної інстанції, а саме: у розмірі 25 000,00 грн.
Верховний Суд зазначає про те, що матеріалами справи підтверджується факт надання адвокатом Климчуком Олександром Сергійовичем у цій справі послуг з підготовки та подачі відзиву на касаційну скаргу позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 у справі № 910/16298/24.
Верховний Суд враховує те, що зазначений відзив на касаційну скаргу з доданими до нього документами був поданий до Верховного Суду 22.09.2025, тобто у встановлені Верховним Судом в ухвалі від 01.09 2025 у цій справі строки, та був долучений до матеріалів справи. Зміст відзиву ґрунтується на аналізі доводів касаційної скарги.
Також 22.09.2025 відзив був надісланий ТОВ "Заммлер Україна", що підтверджується квитанцією №4551810 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС. Клопотання про зменшення розміру заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу від відповідача не надходило.
Разом з тим Верховний Суд не вбачає підстав для покладення на відповідача витрат ТОВ "ФТД-Ритейл" на оплату виконаних адвокатом робіт у повному обсязі, оскільки адвокат Климчук О.С., надавав ТОВ "ФТД-Ритейл" правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій, при розгляді справи №910/16298/24, був обізнаний з усіма деталями справи, з правовими питаннями та судовою практикою у подібних спорах, особливо зважаючи, що позиція сторони не змінювалася, є надмірними.
З огляду на викладене заявлена ТОВ "ФТД-Ритейл" до стягнення з позивача в порядку розподілу його витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у сумі 25 000,00 грн за підготовку та подання відзиву на касаційну скаргу не відповідає критеріям співмірності (є неспівмірним зі складністю справи та обсягом і складністю виконаних робіт), обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру.
Верховний Суд, зазначає про те, що у даному випадку справедливим і співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, обґрунтованим, розумним та пропорційним до предмета спору розміром витрат приватного виконавця на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у цій справі є сума 15 000,00 грн.
Отже, Верховний Суд, керуючись критеріями, визначеними частиною п'ятою статті 129 ГПК України, вважає обґрунтованою вимогу ТОВ "ФТД-Ритейл" про розподіл понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з касаційним розглядом цієї справи лише частково: у розмірі 15 000,00 грн, який є доведеним, відповідає критеріям розумності та співмірності, є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг з професійної правничої допомоги.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 у справі № 910/16298/24 - без змін.
2. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ФТД-Ритейл" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФТД-Ритейл" витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 15 000,00 (п'ятнадцять тисяч) грн.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя І. Колос