Постанова від 17.09.2025 по справі 911/1167/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2025 р. Справа№ 911/1167/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Сибіги О.М.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 17.09.2025,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 13.02.2025 (повний текст рішення складено 27.03.2025)

у справі № 911/1167/24 (суддя Рябцева О.О.)

за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ниша"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"

про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ниша", в якому він просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: від 06.07.2016 з індексним номером № 30346658 із скасуванням державної реєстрації права Товариства з обмеженою відповідальністю "Ниша" на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600 та витребувати на користь Бучанської районної державної адміністрації із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Ниша" земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,1491 га з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі рішення сьомої сесії Гореницької сільської ради від 21.06.2011 № 6/41 земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600, площею 0,1491 га, яка входить до складу земель лісогосподарського призначення, було передано у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства всупереч вимогам ч.ч. 2, 3 ст. 56, п. ґ) ч. 4 ст. 84, ч. 5 ст. 116, 151 Земельного кодексу України, а саме за відсутності дозволу розпорядника земельної ділянки на вилучення земель лісогосподарського призначення із постійного користування. Згодом вказану земельну ділянку було відчужено ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 02.09.2011 р. № 3109, яка відчужила спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 20.11.2014 р. № 3553, яка відчужила її на підставі договору купівлі-продажу від 06.07.2016 р. № 1118 Товариству з обмеженою відповідальністю "Ниша", за яким в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 30346658 від 06.07.2016 р. зареєстровано право власності. Проте оскільки відведення спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства здійснено за рахунок земель лісогосподарського призначення із порушенням вимог земельного та лісового законодавства, то наявні підстави для витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 0,1491 га з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600 із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Ниша" на підставі статтей 330, 387 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст заперечень проти позову та пояснень учасників спору

Відповідач проти позову заперечував, вказуючи, що прокурором помилково зазначено, що органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Бучанська районна державна адміністрація, та вважає, що таким органом є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр). Відповідач посилається на те, що він є добросовісним набувачем, а тому в даному випадку майно не може бути у нього витребувано згідно з ст. 388 Цивільного кодексу України.

Також, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій він просить відмовити в задоволенні позову з підстав пропущення строку позовної давності.

Від представника третьої особи надійшли пояснення третьої особи щодо позову та відзиву, в яких він просить позов задовольнити. Третя особа посилається на те, що матеріали лісовпорядкування свідчать, що спірна земельна ділянка площею 0,1491 га з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600 накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.02.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ниша" є законним власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600, загальною площею площею 0,1491 га, яка розташована за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Стоянка, вул. Осіння, земельна ділянка 27, у зв?язкуз чим вимога прокурора про витребування вказаної земельної ділянки на користь Бучанської районної державної адміністрації Київської області із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Ниша" є необгрунтованою та такою, що не грунтується на приписах чинного законодаства. Відтак, судом встановлено відсутність порушеного права держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області, за захистом якого прокурор звернувся з даним позовом до суду.

Також, суд першої інстанції вказав, що позовна давність застосовується лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги, а оскільки судом встановлено відсутність порушеного права держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області, за захистом якого прокурор звернувся з даним позовом до суду, то позов не підлягає задоволенню з підстав його необґрунтованості.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся 14.04.2025 (згідно поштового трекера на конверті) до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 13.02.2025 у справі №911/1167/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.

Скаржник в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано доводи прокурора про те, що на підставі рішення сьомої сесії Гореницької сільської ради від 21.06.2011 № 6/41 земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600, площею 0,1491 га, яка входить до складу земель лісогосподарського призначення, було передано у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства всупереч вимогам ч.ч. 2, 3 ст. 56, п. ґ) ч. 4 ст. 84, ч. 5 ст. 116, 151 Земельного кодексу України, а саме за відсутності дозволу розпорядника земельної ділянки на вилучення земель лісогосподарського призначення із постійного користування. Згодом вказану земельну ділянку було відчужено ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 02.09.2011 р. № 3109, яка відчужила спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 20.11.2014 р. № 3553, яка відчужила її на підставі договору купівлі-продажу від 06.07.2016 р. № 1118 Товариству з обмеженою відповідальністю "Ниша", за яким в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 30346658 від 06.07.2016 р. зареєстровано право власності. Проте оскільки відведення спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства здійснено за рахунок земель лісогосподарського призначення із порушенням вимог земельного та лісового законодавства, то наявні підстави для витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 0,1491 га з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600 із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Ниша" на підставі статтей 330, 387 Цивільного кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 911/1167/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А. судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1167/24. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 13.02.2025 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №911/1167/24.

30.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/1167/24.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Іоннікової І.А., протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 26.05.2025 у справі №911/1167/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 13.02.2025 у справі № 911/1167/24, розгляд справи призначено на 25.06.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 оголошено переву у розгляді справи на 03.09.2025.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 17.09.2025 з'явились: прокурор, представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ниша" та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".

Позивач в судове засідання представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача та третьої особи не надходив, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

В судовому засіданні 17.09.2025 прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 13.02.2025 у справі №911/1167/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.09.2025 заперечував проти доводів апеляційної скарги прокурора, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник третьої особи в судовому засіданні 17.09.2025 просив задовольнити апеляційну скаргу прокурора, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 13.02.2025 у справі №911/1167/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи і що перевірено судом апеляційної інстанції, рішенням від 21.06.2011 № 6/41 Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області "Про передачу у власність земельної ділянки громадянці України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 , зокрема затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 ; передано у власність громадянці ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,2966 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 .

Вказана земельна ділянка загальною площею 0,2966 га в АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3222482000:10:001:0581) була поділена на дві земельні ділянки, внаслідок чого 19.09.2011 р. Управлінням Держземагенства у Києво-Святошинському районі здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600, загальною площею 0,1491 га.

Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області на підставі рішення від 21.06.2011 № 6/41 Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області видано ОСОБА_1 державний акт серії ЯМ № 313669 від 05.08.2011 р. на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600 площею 0,1491 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: "для ведення особистого селянського господарства". Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240001004739.

02.09.2011 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований в реєстрі за № 3109, відповідно до якого ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 купила земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600, площею 0,1491 га, що знаходиться в селі Стоянка, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці Осіння, під АДРЕСА_1 , надану для ведення особистого селянського господарства.

20.11.2014 на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., зареєстрованого в реєстрі за № 3553, ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла в дар земельну ділянку загальною площею 0,1491 га, кадастровий номер 3222482000:10:001:0600, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

06.07.2016 між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ниша" було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., зареєстрований в реєстрі за № 1118, відповідно до якого ОСОБА_3 продала та передала, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Ниша" купило та прийняло у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600, загальною площею площею 0,1491 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В. на підставі вказаного договору від 06.07.2016 купівлі-продажу земельної ділянки зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600, площею 0,1491 га за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ниша" (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером: 30346658 від 06.07.2016), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (номер інформаційної довідки: 376858618 від 01.05.2024).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор, зокрема посилається на те, що рішенням сьомої сесії Гореницької сільської ради від 21.06.2011 № 6/41 земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600, площею 0,1491 га, яка входить до складу земель лісогосподарського призначення, було передано у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства всупереч вимогам ч.ч. 2, 3 ст. 56, п. ґ) ч. 4 ст. 84, ч. 5 ст. 116, 151 Земельного кодексу України, а саме за відсутності дозволу розпорядника земельної ділянки на вилучення земель лісогосподарського призначення із постійного користування. Прокурор вважає, що оскільки відведення спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства здійснено за рахунок земель лісогосподарського призначення із порушенням вимог земельного та лісового законодавства, то наявні підстави для витребування вказаної земельної ділянки із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Ниша" на підставі статтей 330, 387 Цивільного кодексу України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

Щодо підстав звернення прокурора до суду першої інстанції з відповідним позовом, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до абзаців першого, другого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно з абзацами першим-третім частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Києво-Святошинська окружна прокуратура звернулась із листом від 26.02.2024 р. № 55-1382 вих-23 до Бучанської районної державної адміністрації Київської області, в якому повідомила про наявний факт порушення інтересів держави в особі Бучанської районної державної адміністрації, як представника законного власника та розпорядника, зокрема земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600 лісового фонду державної власності в межах населеного пункту.

У відповідь на вказаний лист Бучанська районна державна адміністрація Київської області листом від 04.03.2024 р. № 01.3-35/1009 повідомила, що Бучанська районна державна (військова) адміністрація Київської області, як орган виконавчої влади, фактично позбавлена можливості самостійно встановити порушення законодавства, в тому числі в силу відсутності законодавчих підстав для проведення відповідних перевірок. Також, Бучанська районна державна (військова) адміністрація Київської області повідомила, що не має фінансової можливості сплатити судовий збір для подачі позовних заяв.

Білоцерківська окружна прокуратура листом від 30.04.2024 р. № 55-3157 вих-24 повідомила Бучанську районну державну адміністрацію Київської області, що нею буде подано до господарського суду Київської області позовну заяву в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області до ТОВ "Ниша" про витребування земельної ділянки.

Доказів надання позивачем відповіді на вказаний лист прокурора, чи вжиття ним будь-яких заходів реагування, матеріали справи не містять.

Суд враховує, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 76-81 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18:

" 76. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

77. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

78. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

79. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

80. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

81. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.".

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В контексті викладених положень Закону України "Про прокуратуру" та висновків Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанцції дійшов висновку, що прокурор належним чином обґрунтував підстави для представництва ним інтересів держави і подав даний позов з дотриманням вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та повідомив позивача про звернення з позовною заявою.

Проте, правові підстави позову, як і їх обгрунтування, є предметом дослідження під час розгляду справи по суті, і досліджуються з урахуванням наявних у справі доказів.

Щодо суті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (надалі норми законодавства зазначаються в редакції, дійсній на час прийняття рішення Гореницькою сільською радою - 21.06.2011).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно- правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Статтею 1 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні,, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 Лісового кодексу України).

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 56 Земельного кодексу України, громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, законодавство - не містить.

Згідно ст. 57 Земельного кодексу України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Згідно з приписами ст. ст. 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України, облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово- картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Наведена правова позиція, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства висловлена у правових висновках Верховного Суду, викладених в постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі 488/5476/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 369/16418/18, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, та правових висновках Великої Палати Верховного Суду, а саме: у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, постановах Верховного Суду, зокрема від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15, від 04.09.2019 у справі № 185/3252/14, від 16.08.2023 у справі №676/4200/21.

В аналогічних правовідносинах Верховним Судом у постановах від 31.03.2021 у справі № 360/1998/18, від 06.04.2021 у справі № 380/375/17. від 15.07.2020 у справі № 369/9900/16, від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14, від 09.06.2021 у справі № 369/16416/18. від 16.06.2021 у справі № 359/1 1910/14. від 24.11.2021 у справі № 369/16317/18, від 31.03.2021 у справі № 360/1998/18, неодноразово висловлена правова позиція про те, що згідно п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, копія планшета лісовпорядкування є документом, який підтверджує право постійного користування державного лісогосподарського підприємства спірною земельною ділянкою та те, що остання належить до земель лісогосподарського призначення.

Як зазначав прокурор у апеляційній скарзі:

- відповідно до Проектів організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство», Київський лісгосп організований в 1930 році на базі Київського та Броварського укрупнених лісництв та поділений в адміністративно-господарському відношенні на 13 лісництв. В 1956 році Броварське, Дарницьке та Нікольське лісництва були передані управлінню зеленої зони Київської міськради. У 1957 році Літківське лісництво та урочище «Федорівка» Семиполківського лісництва передані Залісському державному лісомисливському господарству, а до складу держлісгоспу прийнято Ірпінський лісгосп, який реорганізований в Ірнінське лісництво;

- Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 30.11.1959 № 1834 та наказом по Головному управлінню лісового господарства та лісозаготівель при Кабінету Міністрів УРСР від 14.05.1960 № 117, Київський лісгосп реорганізовано в комплексне підприємство - лісгоспзаг;

- згідно розпоряджень Ради Міністрів УРСР № 191-РС від 11.03.1967 № 1015-рс від 11.09.1967 та № 1267-рс від 16.12.1968, Міністерству оборони під розширення спецоб'єкту «Буча» було передано в користування частину Київського лісгоспзагу загальною площею 730,8 га;

- в 1991 році згідно наказу Мінлісгоспу України від 31.10.91 № 133-Р з метою покращення державного управління лісовим господарством України, Київський лісгоспзаг перейменовано в Київський держлісгосп;

- за період з 1993 по 2003 роки загальна площа лісгоспу збільшилась на 828,0 га, що обумовлено прийняттям та передаванням земель до складу Київського лісгоспу згідно рішень державних органів влади.

Наказом Держлісгоспу України № 8 від 19.01.1998, з метою вдосконалення структури управління лісовим господарством Київської області на основі скорочення проміжних ланок управління та поєднання управлінських функцій з виробництвом, враховуючи рішення загальних зборів працівників апарату об'єднання «Київліс» від 20.08.1997 та працівників Київського держлісгоспу від 21.08.1997, реорганізовано шляхом злиття державного лісогосподарського об'єднання «Київліс» і Київського державного лісогосподарського підприємства, визначивши останнє головним підприємством об'єднання.

У подальшому, наказом Держкомлісгоспу України № 179 від 20.10.2004 «Про реорганізацію державних лісогосподарських об'єднань та створення державних підприємств» з метою вдосконалення державного управління лісовим господарством України та подальшого розмежування функцій державного управління лісами с функціями господарської діяльності створено на базі майна виділених головних підприємства в самостійне державне підприємство «Київське державне лісогосподарське підприємство».

Згідно наказу Державного Комітету лісового господарства України № 5 від 12.01.2005 Київський держлісгосп перейменовано в ДП «Київське лісове господарство».

Крім того, прокурор посилався на те, що:

- перше лісовпорядкування лісів, які входять до складу лісгоспу, проведено у 1925-1928 роках. Наступні лісовпорядні роботи проводились в 1936-1939, в 1952, в 1962, в 1973 та 1983 роках згідно таксаційних описів, планшетів та проектів організації та розвитку лісового господарства;

- попереднє лісовпорядкування проведено в 1993 Комплексною лісовпорядною експедицією. Роботи викопувались з урахуванням вимог та положень Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986;

- починаючи з 1994 року на всій території лісгоспу проводилося безперервне лісовпорядкування. Воно заключалось в щорічному проведенні натурних таксаційних робіт на площах охоплених господарською діяльністю, на прийнятих землях, на лісових ділянках, що зазнали впливу стихійного лиха. Всі поточні зміни вносилися в таксаційну і картографічну бази даних, які підтримувались в актуальному стані. Під час безперервного лісовпорядкування здійснювався контроль за якістю виконання лісогосподарських заходів і лісокористування, визначались місця їх проведення. За результатами безперервного лісовпорядкування надавались комплекти обліково-звітної документації. Проводився аналіз виконання проекту організації та розвитку лісового господарства, а його результати доводилися на всі рівні господарського управління;

- у 2003 році Комплексною лісовпорядною експедицією (ВО «Укрдержліспроект») проведене розширене безперервне лісовпорядкування з оновленням основних проектних та картографічних матеріалів. Проведена додаткова таксація лісових ділянок стиглих і пристигаючих насаджень можливих для експлуатації, молодняків до 20 років та ділянок фонду рубок догляду. Встановлені нові розрахункові лісосіки по рубках головного користування та рубках, пов'язаних з веденням лісового господарства$

- подальше лісовпорядкування проведене комплексною лісовпорядною експедицією в 2014 році у відповідності з вимогами чинної лісовпорядної інструкції, рішенням Першої лісовпорядної наради і технічної наради за підсумками польових робіт;

- лісовпорядування проведено за методом класів віку, який полягає в утворенні госпчастин, господарств, господарських секцій, які складаються з сукупності однорідних за складом і продуктивністю деревосганів, об'єднаних одним віком і способом рубки лісу. Первинною обліковою одиницею є таксаційний виділ, а первинною розрахунковою одиницею - господарська секція. Усі розрахунки здійснені на основі підсумків розподілу площ і запасів насаджень господарських секцій за класами віку;

- геодезичною (картографічною) основою для складання лісовпорядних планшетів стали електронні та паперові версії ортофотопланів 2007-2009 років зйомки масштабу 1:10000, державні акти на право постійного користування землею 2005-2012 років, а також лісовпорядні планшети, які виготовлені при проведенні безперервного лісовпорядкування з врахуванням внесених змін;

- для таксації деревостанів використовувались актуалізовані дані безперервного лісовпорядкування 2003-2013 років, ортофотоплани 2007-2009 років та космічні знімки 2014 року зйомки.

За вказаних обставин, у даній справі у відповідності до приписів ст. 14 Конституції України, ст.ст. 3, 56, 57, 83, 84 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 5, 7, 45, 47, 48, 54, п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карг, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, на підтвердження факту належності спірної земельної ділянки до категорії земель державної форми власності лісогосподарського призначення та розташування її на землях лісогосподарського призначення в межах кварталу 42 виділу 21 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство», до матеріалів справи долучено інформацію Філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 05.10.2023 № 02-963 з матеріалами лісовпорядкування 2003-2004, 2014 років, копію фрагментів Плану лісонасаджень лісовпорядкування 2003 та 2014 років; копію Проекту організації та розвитку лісового господарства Дії «Київське лісове господарство» 2004,2015 років, копію таксаційного опису лісовпорядкування 2014 року, що затверджені наказом № 92 від 26.07.2019 Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, які в сукупності є належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами прокура в апеляційній скарзі про те, що спірна земельні ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та на час прийняття розпорядження перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Київське лісове господарство», а відповідачем не подано більш вірогідних доказів в розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України в спростування вказаної обставини.

Відповідно до листа ВО «Укрдержліспроект» від 18.09.2023 № 03-903, земельна ділянка з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600 накладається на землі виділу 21 кварталу 42 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство» за матеріалами лісовпорядкування 2014 року.

Згідно інформації Філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 05.10.2023 № 02-963 (яке згідно п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 № 1003 є правонаступником майна, прав та обов'язків спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються; права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, затверджених матеріалів лісовпорядкування, затверджених розрахункових лісосік, затверджених поділів лісів на категорії, виділених особливо захисних лісових ділянок спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються) віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600 підтверджуються матеріалами лісовпорядкування 2003, 2014 років (планшетами, планами лісонасаджень, проектом організації та розвитку лісового господарства, таксаційним описом земельних ділянок лісового фонду).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними доводами прокурора про те, що рішення Гореницької сільської ради від 21.06.2011 № 6/41 про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки за рахунок земель лісогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства прийняте всупереч вимогам п. ґ) ч. 4 ст. 84, ч. 2 ст. 56, Земельного кодексу України.

Згідно ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст. 151 Земельного кодексу України, юридичні особи, зацікавлені у вилученні земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, для суспільних потреб та у викупі земельних ділянок, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності, зобов'язані до початку проведення проектних робіт погодити з власниками землі, крім викупу земельних ділянок з підстав, що допускають можливість їх примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності, і землекористувачами, органами державної влади або органами місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів та умови проживання населення і охорону довкілля.

Отже, рішення про вилучення (припинення права) земельної ділянки за погодженням із землекористувачем має право приймати відповідний орган державної влади, який в силу вимог ст. ст. 6, 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження щодо прийняття уповноваженим органом рішення (розпорядження) про вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України.

Згідно ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

Частиною 6 ст. 149 Земельного кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Згідно з ч. 9 ст. 149 ст. 149 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Таким чином, вилучення земельних лісових ділянок із постійного користування спеціалізованих лісогосподарських підприємстві для нелісогосподарських потреб площею до 1 га в межах населеного пункту відносилось до виключної компетенції районних державних адміністрацій.

В свою чергу, відомості про надання дозволу на вилучення із постійного користування ДП «Київське лісове господарство» спірного виділу 21 кварталу 42 Приміського лісництва відсутні в Філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України», що підтверджується листом від 05.10.2023 № 02-964.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявними у справі доказами в сукупності підтверджується, що розпорядник земельних ділянок дозволу на вилучення земель лісогосподарського призначення із постійного користування виділу 21 кварталу 42 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство» не надавав, у зв'язку з чим, рішення Гореницької сільської ради від 21.06.2011 №6/41 суперечить вимогам ч. 5 ст. 116, ч.ч. 5, 6, 9 ст. 149, ст. 151 Земельного кодексу України.

Нормативними положеннями ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України визначено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.

Крім того, згідно п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Отже, розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб в межах населеного пункту на даний час покладено на Бучанську районну державну адміністрацію, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

В свою чергу, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні також зазначив, що матеріали лісовпорядкування, складені після 28.03.2006, не підтверджують факт перебування спірної земельної ділянки в селі Стоянка по вулиця Осіння, 27, Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району у постійному користуванні Державного підприємства "Київське лісове господарство" або іншого спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства до 28.03.2006, і з поданих суду документів не вбачається за можливе ідентифікувати розташування земельної ділянки загальною площею 0,2966 га в селі Стоянка по вулиця Осіння, 27, Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району (кадастровий номер 3222482000:10:001:0581), на наданих схемах та картографічних матеріалах.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки прокурором до матеріалів позову долучено матеріали лісовпорядкування ДП «Київське лісове господарство» 2003 року, які в розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України підтверджують перебування у титульному володінні спеціалізованого лісогосподарського підприємства земель лісогосподарського призначення державної форми власності, у тому числі і спірної земельної ділянки, що також підставерджується Проектом організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО "Київліс" Державного лісогосподарського об'єднання "Київліс" (Таксаційний опис, поквартальні суми площ та загальних запасів насаджень приміського лісництва) за 2004 рік, план лісонасаджень приміського лісництва виробничої частини ДЛГО "Київліс" Київської області (матеріали лісовпорядкування 2003 р.).

Крім того, судом першої інстанції прийнято в якості доказу, який спростовує віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, висновок експерта Українського незалежного інституту судових експертиз від 14.08.2024 № 317/01-2024, і зазначено за результатами оцінки вказаного доказу про те, що твердження прокурора, що земельна ділянка площею 0,1491 га, яка розташована за адресою Київська обл. Бучанський (Києво-Святошинський р-н), с. Стоянка вул. Осіння, 27, та яка буда виділена із земельної ділянки загальною площею 0,2966 га, яку рішенням від 21.06.2011 р. № 6/41 Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області передано у власність громадянці ОСОБА_1 , накладалась на землі лісового фонду - є спростовним.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, матеріалами справи підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ниша" звернулось до Українського незалежного інституту судових експертиз із заявою про проведення земельно-технічної експертизи у господарський справі № 911/1167/24, в якій, зокрема на вирішення експерта поставило наступні питання: чи можливо встановити місцеположення меж земель лісового фонду в кварталі 42 по планшету № 3 Приміського лісництва Державного підприємства "Київський лісгосп", станом на 2011 рік - рік відведення земельної ділянки (питання 3) та чи можливо встановити накладання (перетинання меж) земельної ділянки кадастровий номер 3222482000:10:001:0600, площею 0,1491 га, яка розташована за адресою Київська обл. Бучанський (Києво-Святошинський р-н), с. Стоянка вул. Осіння, 27 на землі лісового фонду в кварталі 42 по планшету № 3, Приміського лісництва Державного підприємства "Київський лісгосп", станом на 2011 рік - рік відведення земельної ділянки, та станом на 2024 рік (питання 4).

За результатом проведення земельно-технічної експертизи судовим експертом Українського незалежного інституту судових експертиз Коваленко Людмилою Анатоліївною складений висновок експерта від 14.08.2024 № 317/01-2024, в якому зазначено, що:

- місцеположення лісових ділянок у кварталі 42, станом на 2011 рік були не встановлені, картографічні документи станом на 2011 рік не мали координат поворотних точок меж в державній системі координат 1942 року, відсутні матеріали топографо-геодезичних робіт, як передбачено п. 1.4.1 Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:5000 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженою наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру від 09.04.1998 № 56, тому неможливо встановити межі земельної ділянки для ведення лісового господарства, яка перебуває у користуванні ДП "Київський лісгосп" Приміського лісництва, тому місцеположення меж земель лісового фонду в кварталі 42 по планшету № 3 Приміського лісництва Державного підприємства "Київський лісгосп", станом на 2011 рік - рік відведення земельної ділянки, не встановлені;

- станом на 19.09.2011 (дату державної реєстрації) земельна ділянка не відносилась до земель лісового фонду і відповідно не накладалась на землі лісового фонду, а тому накладання (перетинання меж) земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600, площею 0,1491 га, яка розташована за адресою Київська обл. Бучанський (Києво-Святошинський р-н), с. Стоянка вул. Осіння, 27 на землі лісового фонду в кварталі 42 по планшету № 3, Приміського лісництва Державного підприємства "Київський лісгосп", станом на 2011 рік відведення земельної ділянки, та станом на 2024 рік, відсутнє;

- земельна ділянка з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600, площею 0,1491 га, яка утворилась внаслідок поділу первісно відведеної ділянки 3222482000:10:001:0581, площею 0,2966 га, і розташована за адресою: Київська обл. Бучанський (Києво-Святошинський р-н), с. Стоянка вул. Осіння, 27, була відведена для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка відноситься до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення, та не відноситься до земель лісового господарства.

- земельна ділянка з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600, площею 0,1491 га, яка розташована за адресою Київська обл. Бучанський (Києво-Святошинський р-н), с. Стоянка вул. Осіння, 27, відноситься до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення.

Згідно приписів ст. ст. 73, 98, 101 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, висновками експертів.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Вказаний висновок експерта дійсно відповідає вимогам ст. 98, 101 Господарського процесуального кодексу України, зокрема стосовно того, що у висновку зазначено, що його підготовлено для подання до суду, а також вказано про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст. 384 КК України та за ст. 385 КК України за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Проте, в силу приписів ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що експерт, відповідаючи на питання за рахунок яких земель за їх цільовим призначенням була відведена спірна земельна ділянка та до якої категорії відноситься, аналізував дані довідки 6-зем та генеральний план с. Стоянка.

Водночас, судом першої інстанції не враховано, що генеральний план населеного пункту не є належним доказом підтвердження меж земель лісогосподарського призначення, оскільки останні визначаються саме в матеріалах лісовпорядкування або при внесенні відомостей щодо меж земель лісогосподарського призначення до державного земельного кадастру при реєстрації відповідних речових прав спеціалізованих лісогосподарських підприємств.

Відповідно до ч. 1, 7 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок природно- заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного. лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 4, 8 ст. 122 Земельного кодексу, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгсокадастр України відповідно до постанови Кабінету .Міністрів України від 14.01.2015 року №15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарської о призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» і земельні ділянки, па яких розташовані об'єкти газотранспортної системи, що передаються суб'єкту господарювання у зв'язку з відокремленням діяльності з транспортування природного газу, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За вказаних обставин, єдиним органом державної влади, до компетенції якого відносилось питання вилучення земельних ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб до 28 травня 2021 року був виключно Кабінет Міністрів України.

Однак, органом місцевого самоврядування шляхом прийняття відповідного рішення, віднесено спірну земельну ділянку до земель сільськогосподарського призначення, чим фактично змінено її цільове призначення.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними доводами прокурора про те, що факт розроблення землевпорядної документації про відведення у власність ділянки, а також її затвердження органом державної влади чи місцевого самоврядування, жодним чином не може спростовувати дійсного цільового призначення спірної землі за наявності відповідних підтверджуючих доказів. А наявність погоджень землевпорядної документації, в якій не відображено реального складу земельної ділянки, не спростовує обставин її очевидного накладення на землі лісогосподарського призначення (аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 910/10049/22).

Також, на вирішення експерта поставлено питання стосовно того, чи можливо встановити місцеположення меж земель лісового фонду у кварталі 42 ДП «Київське лісове господарство» станом на 2011 рік та чи накладається спірна ділянка на цей квартал.

В описовій частині висновку вказано, що місцеположення лісових ділянок у кварталі 42 станом па 2011 рік були не встановлені, картографічні документи станом па 2011 рік не мали координат поворотних точок меж в державній системі координат 1942 року, відсутні матеріали топографо-геодезичних робіт, тому не можливо встановити межі земельної ділянки для ведення лісового господарства, яка перебуває в користуванні ДП «Київський лісгосп» Приміського лісництва.

Одночасно з цим, експертом зазначено, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Отже, у вказаному висновку, експерт дійшов висновку про неможливість встановлення меж земель лісогосподарського призначення, а не зазначив, про їх відсутність, а також, експертом вказано, що із західної сторони спірна земля межує із землями ДП«Київське лісове господарство».

В свою чергу, згідно листа ВО «Укрдержліспроект» від 18.09.2023 № 03-903 з додатками, відповідно до якого, земельна ділянка з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600 накладається на землі виділу 21 кварталу 42 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство» за матеріалами лісовпорядкування 2014 року.

Українське Державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання «Укрдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційпу, топографо- геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Відповідний висновок про належність, достатність та достовірність документів, наданих вищевказаним органом висловлено також Верховним Судом у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, де вказано: «Відхиляючи наведені докази, суд апеляційної інстанції не врахував, що ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також: підвищення культури ведення лісового господарства.

ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування».

Крім того, відповідачем до матеріалів справи було подано висновок науково-правової експертизи (експерта з питань права) щодо застосування положень аналогії закону та аналогії права при вирішенні певних питань застосування лісового та земельного законодавтсва України від 25.09.2024, складений експертом з питань права, кандидатом юридичних наук, докторантом університету Миної справи та фінансів О.Гладієм, в якому викладено експертний правовий висновок щодо застосування п. 5 розділу VІІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Проте, суд апеляційної інстанції не приймає вказаний виснвоок в якості доказу по справі, з огляду на припис ст. 109 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути у нього витребуване.

Згідно із статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 ЦК України встановлено право власника на витребування майна від добросовісного набувача, у разі якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Пунктом 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України передбачено, якщо майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб в межах населеного пункту на даний час покладено на Бучанську районну державну адміністрацію, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна, відтак право держави на спірну земельну ділянку підлягає захисту шляхом пред'явлення віндикаційного позову.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, Український народ, як власник спірного майна делегувала державі повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Районна державна адміністрація не була учасником спірних правовідносин, адже орган місцевого самоврядування приймав рішення про відведення у приватну власність земельних ділянок без врахування вищенаведених положень земельного та лісового законодавства, незважаючи на те, що земельні ділянки використовували для лісогосподарських потреб.

Враховуючи явні видимі ознаки, що характерні для лісових земельних ділянок, вбачається, що відповідач під час укладання договору купівлі-продажу спірних земельних ділянок мав можливість та міг дізнатись про їх протиправне заволодіння, що ставить під Сумнів його добросовісність.

Таким чином, здійснення органами державної влади розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі Українського народу, що відповідно до ст. 387, 388 Цивільного кодексу України дає підстави для витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що вимоги про визнання недійсним рішення сільської ради та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах. Задоволення таких вимог не призведе до безпосереднього відновлення порушених прав позивача.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 дійшла до правових висновків, відповідно до яких рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - суд знає закони (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Крім цього, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про повернення нерухомого майна є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у зв'язку з чим, скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи -державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно- правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 Земельного кодексу України, комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в приватну власність із земель державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Установлено, що земля, віднесена до земель для ведення індивідуального садівництва, мала лісогосподарське призначення та вкрита лісом. Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, що призвело до одержання у власність земельних ділянок площею 0,14 га.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення Київської обласної прокуратури до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За правилами статей 83, 84 Земельного кодексу України, до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке саме правило встановлене статтею 12 Лісового кодексу України.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше ніж 5 га.

Таким чином, законно набути прав приватної власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення із земель державної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі відповідачі. Натомість останні набув таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачем на землю стало можливим в результаті її купівлі.

Вказані особи в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 Лісового кодексу України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, усунення перешкод у користуванні земельними ділянками відповідає критерію законності, оскільки здійснюється на підставі норм статті 153 Земельного кодексу України, статті 391 Цивільного кодексу України в зв'язку з порушенням органом виконавчої влади вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Так, у справі «Hamer проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок лісового фонду, які на даний час вільні від забудови об'єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

За таких обставин результат звернення до суду з вказаним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.05.3018 у справі 368/1158/16-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц та Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором обрано належні та ефективні способи захисту у спірних правовідносинах, а позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню, з урахуванням мотивів та висновків даної постанови.

Усі інші доводи, обгрунтування, посилання, докази враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ниша", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", про витребування на користь Бучанської районної державної адміністрації Київської області із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Ниша" земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,1491 га з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600 - є законними, обгрунтованими та підлягають задоволенню за наведених у дані постанові підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про задоволення вказаного позову повністю у зв?язку їх правомірністю, законністю, а також належністю та ефективністю обраного прокурором способу захисту.

Крім того, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій він просив відмовити в задоволенні позову з підстав пропущення строку позовної давності, з посиланням на те, що прокурором не наведено жодної поважної причини, яка б перешкоджала або унеможливлювала здійснити прокурором відповідної перевірки та звернутись до суду без пропуску строку позовної давності.

Щодо вказаної заяви суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами ст. 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Норми, встановлені ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист інтересів держави.

Тобто, якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Зі змісту наведених норм вбачається, що строк позовної давності обчислюється саме для особи, права якої порушено.

Так, відповідач посилався на те, що факт прийняття 21.06.2011 сесією Гореницької сільської ради 26 скликання рішення № 6/41 про відведення земельної ділянки площею 0,2966 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства у приватну власність ОСОБА_1 та видання державного Акту серії ЯМ № 313669, від 05.08.2011 за № 322240001004739 на земельну ділянку площею 0,1491 га з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600 є підставою для застосування строків позовної давності до поданого прокуратурою позову.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаним доводом відповідача, оскільки факт прийняття рішення Гореницькою сільською радою у 2011 році та видання державного Акту - не свідчить про обізнаність особи права якої порушено чи об'єктивну можливість довідатися про таке порушення саме з цього моменту.

Зокрема, можливість особи довідатись про порушення права слід розуміти передбачену неминучість її інформування про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки.

За змістом статті 261 Цивільного кодексу України, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2020 по справі № 916/2828/18).

В свою чергу, прокурор зазначав, що про можливий факт порушення інтересів держави прокурору стало відомо лише у 2023 році під час проведення вивчення законність відведення у приватну власність земель лісового фонду на території Білогородської сільської територіальної громади Бучанського району Київської області, і попередньо встановивши факти імовірного накладення окремих земельних ділянок на землі лісового фонду та, як наслідок, можливого порушення інтересів держави, в вересні 2023 року прокуратура звернулась до ВО «Укрдержліспроект» з листом щодо перевірки й надання інформації (підтвердження або спростування) чи накладаються виявлені прокуратурою земельні ділянки, передані у приватну власність (в тому числі оспорювана земельна ділянка) на землі лісогосподарського призначення за матеріалами лісовпорядкування 2003-2014 років. При цьому, саме прокуратурою було надано ВО «Укрдержліспроект» перелік кадастрових номерів земельних ділянок та координат поворотних точок їх меж.

Листом ВО «Укрдержліспроект» від 18.09.2023 № 03-903 було проінформовано прокуратуру про дійсне накладення окремих земельних ділянок, переданих у приватну власність (в тому числі оспорюваної земельної ділянки) на землі лісогосподарського призначення за матеріалами лісовпорядкування 2014 року. Саме з моменту отримання вказаного листа прокуратурі стало відомо та підтверджено картографічними матеріалами факт порушення інтересів держави.

Доводи відповідача про обізнаність ДП «Київський лісгосп» стосовно накладення оспорюваної земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600 на землі лісогосподарського призначення, саме з моменту проведення лісовпорядкування у 2014 році - судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги, з огляду на наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що при виготовленні матеріалів лісовпорядкування у 2014 році про накладення земельних ділянок не було відомо та таке накладення на матеріалах лісовпорядкування не відображалося.

При цьому, доданий до листа ВО «Укрдержліспроект» від 18.09.2023 № 03-903 витяг з картографічної бази даних ДП «Київський лісгосп» Приміського лісництва кварталів № 39 і № 42 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2014 року в первинному вигляді (тобто станом на 2014 рік) не містить нанесення накладення земельних ділянок, переданих у приватну власність, вказаний витяг використано ВО «Укрдержліспроект» за основу при опрацюванні звернення прокуратури та відповідні нанесення здійснено саме у 2023 році при перевірці фактів можливих накладень земельних ділянок приватної власності на землі лісогосподарського призначення.

При цьому, ВО «Укрдержліспроект», а ні ДП «Київський лісгосп» (чийого правонаступники) не є позивачами в даній справі, у зв'язку із чим момент обізнаності саме вказаних суб'єктів про накладення оспорюваної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення не може впливати на визначення перебігу строків позовної давності в контексті поданого прокурором позову у даній справі в інтересах держави.

Посилання представника відповідача на наявність в матеріалах справи копії таксаційного опису земельних ділянок лісового фонду ДП «Київське лісове господарство» станом на 01.01.2018, копії листа Міністерства екології та природних ресурсів за 2019 рік «Щодо погодження проектів організації та розвитку лісового господарства», копії наказу Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства № 92 від 26.07.2019 «Про затвердження матеріалів лісовпорядкування державних лісогосподарських підприємств, діяльність яких координується Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства», копії проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» від 2015 року, не підтверджує доводів щодо обізнаності чи об'єктивної можливості знати саме позивачу - Бучанській районній державній адміністрації або прокурору про факт порушення прав позивача.

Для початку відліку строку позовної давності необхідно встановити поінформованість саме уповноваженого, а не будь якого іншого органу з системи органів державної виконавчої влади.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.06.2018 по справі № 372/1387/13-ц зробила висновок, що у органів виконавчої влади відсутні законодавча можливість самостійного встановлення факту порушення інтересів держави, оскільки прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Отже, якщо в передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор. На такі позови поширюються положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв'язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів. Висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що державі через утворені нею органи, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення - є неправильними.

Крім того, Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 по справі № 488/5476/14 висловлено правову позицію, що прокурор не мав проводити перевірку кожного рішення суб'єкта владних повноважень з моменту його прийняття, зокрема, з тих підстав, що перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагаються прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Положення Закону не зобов'язували прокурора здійснювати перевірку додержання законів при винесені будь-якого рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, а лише за наявності для цього відповідних підстав.

З урахуванням наведеного, враховуючи те, що встановлення факту порушення інтересів держави прокурором саме в вересні 2023 року при отриманні листа ВО «Укрдержліспроект» від 18.09.2023 № 03-903, яким було підтверджено дійсне накладення окремих земельних ділянок, переданих у приватну власність (втому числі оспорюваної земельної ділянки) на землі лісогосподарського призначення, подальше інформування про таке порушення Бучанської районної державної адміністрації, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для застосування трирічного строку позовної давності по справі 911/1167/24 відсутні, адже такий не слив станом на момент подання прокурором відповідного позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, з урахуванням мотивів даної постанови, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про задоволення позову прокурора повністю, за наведених у даній постанові підстав.

Розподіл судових витрат

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:

- з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ниша" на користь Київської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 4 542 (чотири тисячі п?ятсот сорок дві) грн. 00 коп. та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судового збору за подачу позову;

- з Державного бюджету України на користь Київської обласної прокуратури підлягає поверненню 1 514 (одна тисяча п?ятсот чотирнадцять) грн. 00 коп. зайво сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги (згідно платіжного доручення 1004 від 14.04.2025).

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 13.02.2025 у справі № 911/1167/24 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 13.02.2025 у справі № 911/1167/24 - скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким:

Позов Заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ниша", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", про витребування земельної ділянки - задовольнити.

Витребувати на користь Бучанської районної державної адміністрації Київської області (08293, Київська обл., Бучанський район, м.Буча, вул. Інститутська,22; код ЄДРПОУ 44014159) із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Ниша" (01004, м.Київ, вул. Пушкінська, 39; код ЄДРПОУ 36134303) земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,1491 га з кадастровим номером 3222482000:10:001:0600.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ниша" (01004, м.Київ, вул. Пушкінська, 39; код ЄДРПОУ 36134303) на користь Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02909996; 01133, м.Київ, бул. Лесі України, 27/2) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 4 542 (чотири тисячі п?ятсот сорок дві) грн. 00 коп. та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судового збору за подачу позову.

5. Повернути з Державного бюджету України на користь Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02909996; 01133, м.Київ, бул. Лесі України, 27/2) 1 514 (одну тисячу п?ятсот чотирнадцять) грн. 00 коп. зайво сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги (згідно платіжного доручення 1004 від 14.04.2025).

6. Матеріали справи № 911/1167/24 повернути до Господарського суду Київської області, доручивши видати наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення на яку може бути подано касаційну скаргу в порядку, строки та у випадках передбачених ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання та підписання повного тексту постанови: 23.10.2025.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

О.М. Сибіга

Попередній документ

131241215

Наступний документ

131241217

Інформація про рішення:

№ рішення:	131241216
№ справи:	911/1167/24
Дата рішення:	17.09.2025
Дата публікації:	27.10.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (12.11.2025)
Дата надходження:	12.11.2025
Предмет позову:	про витребування земельної ділянки

Розклад засідань:

Минулі засідання (15)

18.06.2024 11:50	Господарський суд Київської області
02.07.2024 12:20	Господарський суд Київської області
18.07.2024 12:30	Господарський суд Київської області
01.08.2024 11:50	Господарський суд Київської області
15.08.2024 12:30	Господарський суд Київської області
29.08.2024 11:50	Господарський суд Київської області
08.10.2024 12:50	Північний апеляційний господарський суд
28.11.2024 12:30	Господарський суд Київської області
10.12.2024 12:30	Господарський суд Київської області
09.01.2025 11:50	Господарський суд Київської області
23.01.2025 11:50	Господарський суд Київської області
13.02.2025 11:50	Господарський суд Київської області
25.06.2025 14:45	Північний апеляційний господарський суд
03.09.2025 14:20	Північний апеляційний господарський суд
17.09.2025 16:00	Північний апеляційний господарський суд