154/1642/25
2-о/154/66/25
23.10.2025 Володимирський міський суд Волинської області під головуванням судді Пустовойт Т.В., при секретарі судового засідання Мазій І.В., за участю заявниці ОСОБА_1 , представника заявниці адвоката Смоляр Є.І., заінтересованої особи: представника Управління Державної міграційної служби у Волинській області Новосад К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Володимирі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , представник заявника адвокат Смоляр Є.І., заінтересована особа: Управління Державної міграційної служби у Волинській області про встановлення факту постійного проживання на території України,
У квітні 2025 ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою, в якій просить встановити факт її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, з метою здійснення процедури підтвердження громадянства та оформлення паспорта громадянина України.
В обґрунтування вимог вказала, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Устилузі Устилузького району Волинської області, її батько ОСОБА_2 , національність українець, мати - ОСОБА_3 , національність українка, з яким постійно проживала до першого одруження у житловому будинку АДРЕСА_1 .
У 1974 уклала шлюб з ОСОБА_4 , від якого народились дочка ОСОБА_5 та син ОСОБА_6 , сім'єю проживали у АДРЕСА_2 , де вона була зареєстрована до 17.10.1989.
З 31 жовтня 1989 залишила будинок та разом з дітьми повернулась проживати до своїх батьків в АДРЕСА_3 .
У грудні 1991 їх шлюб з ОСОБА_4 було розірвано, та 07 березня 1993 заявниця вийшла заміж за ОСОБА_7 , уродженця села Бобичі Володимир-Волинського району. Оскільки він на працював у м.Сургут російської федерації, після одруження переїхали проживати до нього, а тому з 13.09.1993 заявниця знялась з реєстрації проживання.
Паспорт громадянина України у зв'язку зі зміною прізвища після одруження з ОСОБА_7 на час виїзду до чоловіка оформити не встигла.
Впродовж часу перебування в росії заявниця постійно приїжджала в Україну, в тому числі і на похорони своєї матері, яка померла у 2005. А у 2010 займалась оформленням спадщини після її смерті.
Наприкінці 2021 повернулась в Україну, в будинок де проживає її дочка з сім'єю, а тепер і вона, і наміру повертатись в росію не має, оскільки в Україні проживають її діти, онуки, правнуки та інші близькі родичі. Син є військовослужбовцем ЗСУ, учасником бойових дій та перебуває на військовій службі з 25.01.2023.
Крім того, в силу свого віку заявниця часто хворіє й не може самостійно забезпечити свої першочергові матеріальні потреби. Через відсутність паспорта громадянина України позбавлена можливості безперешкодно звертатись в лікарню за медичною допомогою, отримати соціальну допомогу та вирішувати інші питання життєдіяльності.
21.03.2025 ОСОБА_1 звернулась до Володимирського відділу Державної міграційної служби, з метою отримання паспорту громадянина України, однак їй було відмовлено та рекомендовано звернутись до суду для встановлення юридичного факту постійного проживання на території України на момент проголошення її незалежності, тобто станом на 24.08.1991 та 13.11.1991, у зв'язку з чим вона вимушена звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
29.04.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано на розгляд судді Пустовойт Т.В.
29.04.2025 заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку окремого провадження.
Заявниця та її представник адвокат Смоляр Є.І., яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги №1136331 від 24.04.2025, в судовому засіданні вимоги викладені в заяві підтримали та просили їх задовольнити на підставі доказів та встановлених в ході судового слідства обставин. На поставлені питання заявниця пояснила, що після переїзду в м.Сургут, отримала паспорт громадянина росії та на теперішній момент від даного громадянства не відмовилась, оскільки на території росії залишилось належне їй нерухоме майно, яким вона не встигла розпорядитись, оскільки почалась війна. У 2014 помер її чоловік, будь яких родичів в росії вона не має, проживає разом з дочкою та її сім'єю, повертатись до росії не збирається.
Представник заінтересованої особи ОСОБА_8 в судовому засіданні заперечила проти задоволення заявлених вимог, мотивуючи тим, що під час розгляду заінтересованою особою заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання на території України було встановлено належність заявниці до громадянства російської федерації, а тому вважає, що факт постійного проживання на території України ОСОБА_9 станом на 24.08.1991 не призведе до виникнення юридичних наслідків у вигляді оформлення належності до громадянства України заявниці, оскільки остання є громадянкою російської федерації. При цьому, звернула увагу на висновок ВС у справі №161/9609/22 в частині того, що встановлення належності особи до громадянства України - це визнання особи громадянином України відповідно до статті 3 ЗУ «Про громадянство», але яка з тих чи інших причин дотепер не має паспорта громадянина України та не є громадянином іншої держави». Відтак ОСОБА_1 , будучи громадянкою колишнього СРСР зробила свій вибір та добровільно набула громадянство російської федерації. Водночас, посилаючись на практику ВС вказала, що ОСОБА_1 має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до статті 8 Закону, однак лише будучи на законних підставах на території України і після спливу 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні.
Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що приходить до наступних висновків.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Аналогічні норми закону викладені і в ст. ст. 15, 16 ЦК України.
Судом встановлено наступні обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_10 , місце народження: м.Устилуг, Устилузький район, Волинська область. «батько» - ОСОБА_2 , національність - українець, «мати» - ОСОБА_3 , національність - українка, свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 25.04.1953, актовий запис №13.
Довідкою відділу реєстрації актів цивільного стану від 18.07.2006 за №65/4-347 підтверджено, що 01 червня 1974 року Володимир-Волинським райбюро ЗАГС зареєстровано шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_11 , актовий запис №115.
ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_5 , батьками якої є ОСОБА_4 та ОСОБА_12 , місце народження: м.Володимир-Волинський, Волинської області, місце реєстрації: міський відділ ЗАГС м.Володимир-Волинський, Волинської області, свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис №541 від 31.12.1975.
ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_6 , батьками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_12 , місце народження: м.Володимир-Волинський, Волинської області, місце реєстрації: міський відділ ЗАГС м.Володимир-Волинський, Волинської області, свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , актовий запис №86 від 27.02.1978.
За інформацією відділу з питань паспортизації, реєстрації та еміграції УДМС у Волинській області 18.10.1978 ОСОБА_12 звернулась із заявою про оформлення паспорта громадянина СРСР, та 19.10.1978 її було документовано паспортом серії НОМЕР_4 .
20.12.1991 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_12 розірвано Володимир-Волинським міським відділом ЗАГС, актовий запис №190, свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 від 04.03.1992.
07.09.1993 міською радою Устилуг Володимир-Волинського району, Волинської області зареєстровано шлюб ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_6 від 07.09.1993, актовий запис №11.
10.09.1993 ОСОБА_12 звернулась із заявою про обмін паспорта у зв'язку із зміною прізвища, однак паспорт нею отриманий не був.
Відомостями будинкових книг підтверджено, що ОСОБА_1 з моменту народження була зареєстрована та проживала до 1974 в АДРЕСА_1 . В період перебування у шлюбі з ОСОБА_4 була зареєстрована та фактично проживала до 17.10.1989 в будинку батьків чоловіка, за адресою: АДРЕСА_2 , а після розлучення, з 31.10.1989 по 13.09.1993 місце реєстрації та проживання АДРЕСА_3 .
Відомостями трудової книжки на ім'я ОСОБА_1 підтверджено, що на момент проголошення незалежності України, 24.08.1991, заявниця працювала прибиральницею службових приміщень ст.Устилуг, звідки була звільнена за власним бажанням 03.03.1992 року, та в той же день зарахована на посаду палатної санітарки Устилузької міської лікарні.
За відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС у Волинській області ОСОБА_12 10.09.1993 була знята з реєстрації за адресою АДРЕСА_3 .
Повідомленням відділу організації запобігання нелегальній міграції та видворення УДМС у Волинській області підтверджено, що інформація щодо притягнення до адміністративної відповідальності, прийняття рішень про заборону в'їзду на територію України, рішень про примусове повернення та видворення відносно громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у ЄІАС УМП «Облік іноземців та біженців» відсутня, разом з тим, станом на 05.05.2025 дана особа перебуває на території України з порушенням встановлених строків перебування.
В судовому засіданні допитана в якості свідка ОСОБА_13 , яка пояснила, що заявниця є її матір'ю, з якою вона та її брат проживали в м.Володимир-Волинський а потім в м.Устилуг Волинської області. На момент проголошення незалежності України, 24.08.1991, вона навчалась у школі м.Устилуг, а в 1993 разом з матір'ю та її чоловіком переїхали жити в м.Сургут, російська федерації. Однак через рік вона повернулась в Україну, у м.Володимир-Волинський, у 1999 отримала паспорт, вийшла заміж, народила дитину, а мати з чоловіком приїздили до них двічі на рік. У 2014 помер вітчим, мати стала більше часу залишатись проживати в неї та з 2021 року взагалі в росію не повернулась. Натепер проживає з нею, однак в м.Белгород у матері залишилась квартира, яку вона не встигла продати, у зв'язку з чим дотепер не відмовилась від громадянства росії.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 пояснила, що заявниця є її рідною сестрою, народились в м.Устилуг, Волинської області, де проживали з батьками. В 1974 сестра вийшла заміж та переїхала до чоловіка в м.Володимир-Волинський, там народила двох дітей, однак після розлучення разом з дітьми повернулась проживати в м.Устилуг, де проживала до 1993, після чого переїхала жити до другого чоловіка в м.Сургут російської федерації, а згодом переїхали в м.Белгород, де отримали квартиру. Щороку приїжджала в Україну, залишалась якийсь час, потім знов їхала, а з 2021 залишилась в Україні на постійно та з початку війни в росію не їздила.
Листом від 04.04.2025 року № 0712-78/0712.1-25, заявниці повідомлено, що враховуючи той факт, що вона не була документована паспортом громадянина України їй необхідно звернутись до суду для встановлення юридичного факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 та 13.11.1991; звернутись до підрозділу ДМС України для подання пояснення щодо обставин не документування її паспортом громадянина України разом із документами, передбаченими п.46 Постанови КМУ №302 від 25.03.2015 для проведення процедури встановлення особи, що можливе також в судовому порядку разом із встановленням юридичного факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 та 13.11.1991. Встановивши особу та юридичний факт постійного проживання, заявниця має право подати до підрозділу ДМС України за місцем реєстрації заяву для встановлення належності до громадянства України.
Мотиви суду та застосоване законодавство.
У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
До таких інших фактів, із якими пов'язано виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, законодавство віднесло факт, що породжує право особи на набуття громадянства України, зокрема - факт постійного проживання на території України.
Для встановлення факту, що має юридичне значення, метою якого є встановлення належності до громадянства України або набуття громадянства України, слід застосовувати Закон України «Про громадянство України» та Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.
Факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, у відповідності до яких громадянами України є громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
При застосуванні законодавства про громадянство слід відрізняти правові конструкції - набуття громадянства та встановлення належності до громадянства.
Підстави набуття громадянства України встановлено у статті 6 Закону про громадянство. Громадянство України набувається, зокрема, за територіальним походженням.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Відповідно до пунктів 7,8,10Порядку провадження за заявами і поданням з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27березня 2001року №215,встановлення належності до громадянства України стосується:
а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі:
осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України;
осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України;
б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті "а" цього пункту;
в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.
Оформлення належності до громадянства України стосується осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та дітей таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття.
Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України.
Для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
З наведеного слідує, що якщо метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту1, 2 статті 3 Закону України «Про громадянство України», предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року.
У разі коли метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Встановлення юридичного факту проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року не має юридичного значення у такому випадку.
Зазначене також узгоджується із висновком Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22.
Зі змісту заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення та доданих документів, відомо, що заявниця з метою встановлення належності до громадянства України, звернулась до суду та просила встановити факт її постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) та на момент набрання чинності ЗУ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
З огляду на те, що інший спосіб, ніж звернення до суду із заявою про встановлення юридичного факту проживання особи на території України для встановлення належності до громадянства України, не передбачено, заявниця звернулась до суду для встановлення такого факту.
На підтвердження своїх вимог заявниця надала до суду, зокрема, свідоцтво про народження, копію закордонного паспорту старого зразка, копії свідоцтв про укладення шлюбу та розлучення, копії свідоцтв про народження дітей, копію трудової книжки матері, копію будинкових книг, з яких вбачається, що остання на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) та на момент набрання чинності ЗУ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) була зареєстрована та постійно проживала в Україні.
Крім цього, поясненнями свідків, наданих в судовому засіданні під присягою, також беззаперечно підтверджено факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Що стосується позиції представника УДМС України у Волинській області про те, що ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації і не відмовилась від громадянства, а тому не може претендувати на набуття громадянства України, дана обставина не може бути підставою для відмови в задоволенні заяви про встановлення факту, оскільки сама собою наявність у особи громадянства іншої держави не є підставою для відмови в задоволенні заяви про встановлення факту проживання такої особи на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Постановою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2024 року у справі № 161/9609/22, визначено, що лише неподання до суду доказів зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) особою, яка звертається із заявою про встановлення юридичного факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року, не є підставою для відмови у задоволенні заяви про встановлення факту, оскільки таке зобов'язання подається особою при зверненні до уповноваженого органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (стаття 8 Закону). Суд на підставі поданих доказів лише з'ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.
Відповідно до статті 4 Європейської конвенції про громадянство, ратифікованої Законом України № 163-V ( 163-16 ) від 20 вересня 2006 року, кожна особа має право на громадянство.
Статтею 5 Європейської конвенції про громадянство встановлено, що правила держави-учасниці, які стосуються громадянства, не повинні містити розрізнень або допускати практику, що призводять до дискримінації за ознакою статі, релігії, раси, кольору шкіри, національного чи етнічного походження. Кожна держава-учасниця керується принципом заборони дискримінації своїх громадян незалежно від того, чи вони є громадянами за народженням, чи набули свого громадянства пізніше.
Більше того, суд враховує пояснення ОСОБА_1 про те, що вона дійсно має паспорт громадянина російської федерації, разом з тим народилась і проживала тривалий час на території України; після переїзду до другого чоловіка щорічно приїздила в України; у 2010 році займалась оформленням спадщини після смерті матері; з 2014 року більшу частину року проживала в Україні; з моменту повномасштабного вторгнення російську федерацію не відвідувала, проживає в м.Устилуг разом з дочкою і сім'єю; син є військовослужбовцем ЗСУ, учасником бойових дій та перебуває на військовій службі з 25.01.2023. ОСОБА_1 наміру повертатись в росію не має, ідентифікує себе як українка та бажає набути громадянство України.
Також судом враховано, що ситуація складається так, що вийти з попереднього громадянства заявниця не може. Представницькі органи цих держав в Україні не працюють, поїздка до цих держав неможлива та небезпечна, подача заяви про вихід через треті країни недоступна через юридичні та економічні перешкоди, а консульства цих країн на будь-які заяви громадян відповідей не надають, тому встановлення факту постійного проживання на території України станом на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року та станом на набрання чинності ЗУ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року), є фактично єдиним способом реалізації права ОСОБА_1 для встановлення належності до громадянства України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи те, що підтвердити вищевказаний факт у позасудовому порядку, неможливо, суд дійшов висновку, що заяву належить задовольнити, оскільки встановлення факту породить для заявниці конкретні юридичні наслідки та іншого шляху для підтвердження даного факту не існує.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 4, 77-84, 211, 223, 247, 258, 259, 263,265, 268, 272, 273, 315, 319 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 , представник заявника адвокат Смоляр Є.І., заінтересована особа: Управління Державної міграційної служби у Волинській області про встановлення факту постійного проживання на території України - задовольнити.
Встановити юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки міста Устилуг Устилузького району Волинської області, на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року.
Судові витрати залишити за заявником.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Тетяна Пустовойт