23 жовтня 2025 року місто Київ
справа № 757/47449/21-ц
апеляційне провадження № 22-ц/824/11478/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Алієвої Д.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - адвоката Тузової Владислави Олександрівни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року, ухваленого під головуванням судді Соколова О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення грошових коштів,-
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк», третя особа: ТОВ «ФК «Фінілон» про стягнення грошових коштів.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 06.12.2013 року позивач та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір банківського вкладу «Стандарт» №SAMNWFD0029492100.
15.05.2014 року Банк виніс рішення про припинення діяльності відокремлених підрозділів Філії «Кримське регіональне управління «ПАТ КБ «ПриватБанк».
20.05.2014 року начальник департаменту по координації роботи з клієнтами Кримського РУ ОСОБА_2 видав позивачу довідку № 3098051 про стан рахунку позивача.
Так, станом на 20.05.2014 року на депозитному рахунку позивача було 40 339,72 USD. Гроші не повернуто.
18.08.2021 року позивач звернувся до Банку із заявою про розірвання депозитного договору, виплату депозиту та відсотків, а також з проханням підтвердити або спростувати інформацію щодо переведення боргу на користь ТОВ «ФК «Фінілон».
Відповіді не було отримано.
На підставі викладеного, позивач був вимушений звернутися до суду з вказаним позовом та просив суд: стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором №SAMNWFD0029492100 від 06.12.2013 року, а саме: 40 339,72 доларів США (вклад), 29 343,00 доларів США (проценти на вклад 10 % річних), 8 202,78 доларів США (компенсація 3 % річних), 17 426,75 доларів США (пеня), а в загальному 95 312,25 доларів США, що еквівалентно - 2 544 837,07 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором №SAMNWFD0029492100 від 06.12.2013 року, а саме: суму вкладу у розмірі 40 339,72 доларів США та відсотки за вкладом у розмірі 29 243,53 доларів США.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» а дохід держави судовий збір в розмірі 28 973,77 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Тузова В.О. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог; у падку залишення рішення суду без змін - змінити резолютивну частину рішення в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат та зменшити розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь держави до 8 285,50 грн.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовані тим, що судом невірно застосовано норми Закону України «Про судовий збір», тому помилково стягнув з відповідача судовий збір у розмірі 28 973,77 грн., тоді як мав стягнути 8 285,50 грн.
Зазначає, що матеріали даної справи містять документи в підтвердження факту переведення ПриватБанк боргу перед Позивачем за договором № SAMDNWD0029492100 від 06.12.2013 на іншу особу - ТОВ «ФК «Фінілон» на підставі укладеного між Банком та ТОВ «ФК «Фінілон» договору про переведення боргу від 17.11.2014.
АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що стягнення коштів з Відповідача (Банку) у межах даної судової справи є неправомірним з огляду на те, що Банк не є боржником за договором SAMDNWD0029492100 від 06.12.2013 з 17.11.2014 року.
Отримання банком «мовчазної» згоди від кредитора шляхом невисловлення ним незгоди є підтвердженням позитивного відношення кредитора до укладеного правочину та є фактично досягненням відповідного ефекту переведення боргу на нового боржника. Належним відповідачем у цій справі має бути саме ТОВ «ФК «Фінілон».
В судове засідання учасники справи не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно, тому з урахуванням ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що 06.12.2013 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено депозитний договір № SАMDNWFD0070029492100, на наступних умовах: сума 40 000,00 доларів США, відсоткова ставка 10 % річних, строк - 366 днів по 06.12.2014 року, особовий рахунок: НОМЕР_1 , проценти по вкладу зараховуються на рахунок/карту № НОМЕР_2 (а.с. 4-5).
15.05.2014 року Банк виніс рішення про припинення діяльності відокремлених підрозділів Філії «Кримське регіональне управління «ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
20.05.2014 року начальником департаменту по координації роботи з клієнтами Кримського РУ ОСОБА_2 було видано позивачу довідку № 3098051 про стан рахунку позивача.
Так, станом на 20.05.2014 року на депозитному рахунку позивача було 40 339,72 доларів США. (а.с. 6).
18.08.2021 року позивач звернувся до Банку із заявою від 17.08.2021 року про розірвання депозитного договору та проханням підтвердити або спростувати інформацію щодо переведення боргу на користь ТОВ «ФІНІЛОН» (а.с. 8).
У відповідь на заяву позивача, Банком було надано відповідь від 31.08.2021 року, № 20.1.0.0.0/7-210827/6221 про неможливість прийняття його заяви, оскільки останній порушив порядок звернення до банку із такою заявою (а.с. 45-46).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що стороною Банку було порушено права та інтереси позивача стосовно не виконання своїх зобов'язань щодо повернення вкладу та відсотків.
Такий висновок суду грунтується на нормах матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статей 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частини перша та п'ята статті 1061 ЦК України).
Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18), на яку посилається заявник, вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (подібний висновок в постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).
Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з'ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов'язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору (постанова Верховного Суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21)).
Сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент, з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору. У випадку, якщо сторони не встановили момент, з якого договір вважатиметься розірвання внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням, що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути моменту одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору (постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року в справі № 756/420/17 (провадження № 61-18833св21)).
Судом встановлено наявність у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду.
18 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав до АТ КБ «ПриватБанк» заяву від 17 серпня 2021 року, в якій просив повернути йому всі кошти, розміщені на депозитних рахунках та поточних рахунках відкритих в АТ КБ «ПриватБанк» на його ім'я.
Правовідносини між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» були припиненні по вказаним договорам з 18 серпня 2021 року.
Оскільки ОСОБА_1 реалізував своє право на повернення вкладу, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення із АТ КБ «ПриватБанк» суми вкладу та процентів за вкладом.
Доводів щодо неправильного визначення розміру вкладу та щодо стягнення процентів апеляційна скарга не містить.
У апеляційній скарзі представник відповідача зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» перевело борг за депозитами позивача на ТОВ ФК «Фінілон» 17 листопада 2014 року, тому банк не є належним відповідачем у справі.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20) сформульовано висновок про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року в справі № 910/13/21 зазначено, що належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Колегія суддів вважає, що у цій справі відсутні підстави для висновку про неналежність відповідача, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов'язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов'язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора.
Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов'язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).
За змістом статті 520 ЦК України у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, інша особа, яка має намір стати боржником. Отже, боржник або особа, яка висловила намір стати боржником, може запропонувати кредитору заміну боржника, або сам кредитор може запропонувати замінити боржника.
У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути тристороння згода: боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов'язків боржника; кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до статті 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).
Отже, договір про переведення боргу за договором банківського вкладу має вчинятися у письмовій формі за участю вкладника (стаття 520 ЦК України), воля якого до переведення боргу за депозитним договором не може виражатися мовчанням.
Оскільки ОСОБА_1 відповідно до статті 520 ЦК України не надавав згоди на переведення боргу за договорами банківського вкладу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон», договір про переведення боргу між банком і ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладнику банку не створює правових наслідків для позивача.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20, провадження № 14-224цс21, щодо переведення боргу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» у подібних правовідносинах, у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 357/7395/20 (провадження № 61-5063св23), від 24 квітня 2024 року в справі № 757/44941/21-ц (провадження № 61-2394св24) та інших.
Саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу, з приводу виконання умов якого виникли спірні правовідносини, а, отже, й належним відповідачем, що відповідає правовій позиції у подібних правовідносинах, викладеній Верховним Судом у подібних правовідносинах.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме АТ «КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі.
У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20), наведеній в апеляційній скарзі, вказано, що відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), яку також зазначає заявник, вказано, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Договір про переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» є дійсним та підлягає виконанню.
Вказані висновки нерелевантні до спірних правовідносин, в яких договір про переведення боргу не створив правових наслідків для вкладника.
Банк у апеляційній скарзі посилається також на те, що постановою Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 904/1721/20 залишено без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» про внесення змін до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року шляхом визнання укладеною додаткової угоди від 10 січня 2020 року. Зазначає, що судовим рішенням підтверджено дійсність договору про переведення боргу.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
ОСОБА_1 не був учасником справи № 904/1721/20 та встановлені постановою Верховного Суду від 01 червня 2022 року обставини преюдиційного значення для нього не мають.
Апеляційна скарга висновку суду не спростовує, фактично зводиться до переоцінки доказів щодо відсутності в АТ КБ «ПриватБанк» обов'язку з виконання їх умов з підстав переведення боргу на користь ТОВ «ФК «Фінілон».
Таким чином, рішення суду в частині задоволених позовних вимог ухвалено х дотриманням норм матеріального та процесуального права, і підстави для його скасування та відмови в задоволенні позову відсутні.
Разом з тим, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги щодо помилкового стягнення з відповідача судового збору у розмірі 28 973,77 грн.
Так, позовна заява у даній справі була подана ОСОБА_1 у 2021 році.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до суду фізичною особою позову майнового характеру судовий збір підлягав сплаті у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. (п.п.1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.
Максимальна ставка судового збору за подання позову фізичною особою у 2021 році складала 11 350,00 грн (не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу).
Позовні вимоги у даній справі складали 95 312,25 доларів США та фактично задоволено судом з них - 69 583,25 доларів США, що складає частку у розмірі 73%.
З огляду на наведене, суд першої інстанції задовольняючи частково вимоги Позивача та стягуючи з відповідача фактично 73% від заявлених вимог, повинен був стягнути з відповідача на користь держави - 8 285,50 грн. (73% від суми 11 350,00 грн).
Відтак, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та змінити рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, а саме зменшити розмір судового збору, що підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави, до 8 285,50 грн. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог, слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - адвоката Тузової Владислави Олександрівни - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 лютого 2025 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат змінити, зменшити розмір судового збору, що підлягає стягненню з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь держави, до 8 285,50 грн.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 лютого 2025 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення вкладу та процентів - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 23жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: