П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/8559/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року (суддя Величко А.В., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 31.01.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
11 вересня 2024 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2021 по 14.08.2024 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2021-2024 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021-2024 роки, без врахування розміру прожиткової о мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 рік, Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 рік, Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 рік, Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 рік;
- зобов'язання військової частини НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення та доплатити ОСОБА_1 за період з 29.01.2021 р. по 14.08.2024 р. належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, суми грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2021-2024 роки, одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 рік, Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 рік, Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 рік, Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 рік;
- зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 29.01.2021 р. по 14.08.2024 р. включно, а саме з 29.01.2021 р. по день фактичної виплати.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 рік, Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 рік, Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 рік, Законом України «Про державний бюджет України на 2023рік» станом на 01.01.2023 рік.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення та доплатити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 р. по 19.05.2023 р. належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, суми грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2020-2023 роки, одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 рік, Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 рік, Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 рік, Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 рік.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов залишити без задоволення.
На обґрунтування поданої скарги зазначається, що до спірних правовідносин не може бути застосована норма, за якою обчислення грошового забезпечення позивача здійснюється із використанням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Апелянт вважає, що діяв правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року.
Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 у період з 25.06.2005 по 14.08.2024 року проходив військову службу у військовій частині та перебував на грошовому забезпеченні відповідача.
На думку позивача у період проходження військової служби, нарахування грошового забезпечення позивачу відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме протягом 2021-2024 рр. при розрахунку розміру його грошового забезпечення посадовий оклад та оклад за військовим званням та, відповідно, додаткові види грошового забезпечення та премія були обчисленні шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт.
Вважаючи, що він має право на виплату грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за спеціальним званням та додаткових видів грошового забезпечення визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених у відповідності до пункту 4 Постанови №704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на тарифний коефіцієнт.
З урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яка набрала чинності з 20.05.2023, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення з 29.01.2021 по 19.05.2023.
Враховуючи наявний факт невчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення з 29.01.2020 по день фактичної виплати суд також дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, за приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України “Про Збройні Сили України», “;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», “;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», “;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Зокрема, ст. 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частинами 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Так, п. 4 Постанови №704 в первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
З 01 березня 2018 року п. 4 Постанови №704 було викладено у редакції п. 6 Постанови №103, а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин, п.4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року".
Пунктом 4 Постанови №704 було визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103.
Таким чином, з 29 січня 2020 року була відновлена дія п.4 Постанови №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.
Отже, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Проте, згідно з п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VІІІ та п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 перевагу належить віддати положенням закону як правовому акту вищої юридичної сили.
Водночас, з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Звідси випливає, що 29.01.2020 настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
З 01.10.2020 набула чинності постанова КМУ від 28.10.2020 №1038, котра також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 р. №2246-VIII “Про Державний бюджет України на 2018 рік» визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн.
Статтею 7 Закон України від 15.12.2020 №1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2270,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідачем при нарахуванні грошового забезпечення позивача застосовувався розмір прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року, а не встановлений законом на 01 січня календарного року, зокрема з 2020 року по 2021 рік.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо нарахування грошового забезпечення позивачу в оскаржуваний період, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та невжиття заходів щодо перерахунку грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, є протиправними.
Разом з тим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704", яка набрала чинності 20 травня 2023 року, було скасовано пп. 1 п. 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою №103, та внесено зміни до п. 4 Постанови №704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 грн. та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Зазначені зміни були відсутні на час виникнення спірних правовідносин, не стосуються спірних правовідносин та жодним із положень Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704" не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що у період з 29 січня 2020 року по 19.05.2023 року грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом, на 01 січня 2020 року за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік», на 01 січня 2021 року за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік».
В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалося, що, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, обумовлює межі перегляду даного судового рішення апеляційним судом.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги відповідача не містять належних, переконливих доводів та аргументів, які б спростовували висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на належній юридичній оцінці встановлених обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Суд правильно та повно з'ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу військова частина НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов