справа № 757/3091/23-ц
провадження № 22-ц/824/13536/2025
головуючий у суді І інстанції Волошин В.О.
7 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Узлій М.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
У січні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив суд, з урахуванням поданих заяв про зменшення позовних вимог (а.с. 94,95; 102-109 т. 1):
- стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти (борг) у розмірі 224 704 дол. США; 3,0 % річних - у розмірі 997 дол. США; проценти за користування грошовими коштами у розмірі 16 621,94 дол. США; судові витрати.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 7 травня 2020 року між позивачем, як позикодавцем та відповідачем, як позичальником було укладено договір позики, у виді боргової розписки, яка була підписана особисто відповідачем, відповідно до якого відповідач взяв у позивача 250 000 дол. США, які зобов'язується повернути на першу вимогу.
21 листопада 2022 року позивачем були надіслані відповідачу, за всіма відомими йому адресами листи-вимоги, в яких позивач просив відповідача протягом 10 календарних днів, з моменту надіслання вимоги повернути позивачу всю суму позики в розмірі 250 000 дол. США. Зазначені листи - вимоги не були отримані відповідачем, і повернулися позивачу, з відміткою поштового відділення «повернення листа за закінченням терміну зберігання».
Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, відповідач не повернув всієї суми позики, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом, для захисту своїх прав.
3 жовтня 2023 року на адресу суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 94, 95 т1), у зв'язку, з частковою сплатою стороною відповідача суми позики.
28 березня 2024 року на адресу суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 102-109 т. 1), у зв'язку зі сплатою стороною відповідача ще частини суми позики в розмірі 10 000 дол. США, а тому сторона позивача просила суд:
- стягнути з відповідача на свою користь суму позики в розмірі 224 704 дол. США; 3,0 % річних у розмірі 997 дол. США за період часу з 22 листопада 2022 року по 15 січня 2023 року; проценти за період часу з 22 листопада 2022 року по 15 січня 2023 року виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України - 25,0 %, у розмірі 16 621,94 дол. США.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 травня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 7 травня 2020 року, в розмірі 224 704 дол. США.; судовий збір у розмірі 13 420 грн.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із указаним рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що ухвалою суду першої інстанції від 18 червня 2024 року було безпідставно залишено клопотання відповідача про призначення судової експертизи без задоволення.
Крім того апелянт вважає, що суд безпідставно не витребував у позивача оригінал розписки, таким чином позбавивши відповідача можливості принаймні самостійно провести відповідну експертизу та надати суду докази своєї позиції. Будь-яких інших способів підтвердження позиції відповідача не існує, а отже, суд фактично, позбавив сторону відповідача права на захист шляхом відмови в призначенні по справі судово-почеркознавчої експертизи.
Вказує, що в даному випадку відсутнє волевиявлення ОСОБА_1 , а тому договір позики нібито укладений у формі розписки від 7 травня 2020 року є недійсним, згідно ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.
29 вересня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Накутної С.О., яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що у своєму відзиві на позовну заяву, як і в апеляційній скарзі, відповідач стверджує про наявність між сторонами «бізнес-стосунків» та «не пам'ятає», щоб він отримував саме таку суму і видавав розписку. В підтвердження своєї правової позиції відповідач не надав, а ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанцій, жодних доказів «наявності бізнес-стосунків» із позивачем, а посилається лише на свою, вочевидь, короткочасну пам'ять. А тому, враховуючи позицію відповідача, яка не відповідає дійсності та не визнання ним у своєму відзиві на позовну заяву факту отримання коштів від позивача, останній надав до суду першої інстанції, разом зі своєю відповіддю на відзив, принт-скрини з мобільного застосунку, в якому позивач та відповідач здійснювали спілкування та де відповідач визнає факт отримання грошових коштів від позивача.
Зазначає, що клопотання про призначення експертизи було заявлено апелянтом в суді першої інстанції. Ухвалою від 18 червня 2024 року суд вирішив відмовити в задоволенні такого клопотання та роз'яснив право на оскарження такої ухвали, протягом 15-ти днів, з моменту її проголошення, однак апелянт повторно намагається в рамках цього апеляційного провадження переглянути судові рішення, строк на оскарження яких уже закінчився, або які уже переглядалися судом.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Накутна С.О. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Рябко Р.О. просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вирішуючи клопотання про призначення почеркознавчої експертизи на стадії апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.
Так, в обґрунтування підстав для призначення почеркознавчої експертизи на стадії апеляційного розгляду справи, сторона відповідача посилається лише на ту обставину, що в суді першої інстанції було відповідне клопотання заявлено та в його задоволенні судом першої інстанції було відмовлено.
Перевіряючи обґрунтованість відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи апеляційним судом враховано наступне.
Основний довід, який покладений в обґрунтування необхідності призначення експертизи є посилання представника відповідача на ту обставину, що сам відповідач не пам'ятає чи писав він розписку, яка є предметом спору.
Тобто він не наводить заперечень з приводу не підписання розписки, а лише заявляє про те, що не пам'ятає: писав її чи ні.
Суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції, що в даному випадку можливе зловживання стороною процесу щодо затягування розгляду справи.
Судом апеляційної інстанції досліджено та встановлено із протоколу судового засідання у суді першої інстанції, що судом було запропоновано стороні відповідача надати докази існування між сторонами інших правовідносин, за якими у відповідача існував обов'язок щодо сплати коштів.
Так само, в суді апеляційної інстанції представник відповідача не зміг навіть указати обставин, які свідчать про існування будь-яких зобов'язань між позивачем та відповідачем, які є відмінні від зобов'язань, які слідують із розписки.
За змістом частини першої статті 107 ЦПК України матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи.
Відповідно до п. 3.2. та п. 3.3. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 до експертної установи (експерту) надаються: документ про призначення експертизи (залучення експерта) або інші документи, які відповідно до законодавства є підставою для проведення експертизи (дослідження), об'єкти, зразки для порівняльного дослідження та за клопотанням експерта - матеріали справи (протоколи оглядів з додатками, протоколи вилучення речових доказів тощо). У документі про призначення експертизи (залучення експерта) зазначаються такі дані: місце й дата винесення постанови чи ухвали; посада, звання та прізвище особи, що призначила експертизу (залучила експерта); назва суду; назва справи та її номер; обставини справи, які мають значення для проведення експертизи; підстави для призначення експертизи; прізвище експерта або назва експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; питання, які виносяться на вирішення експертові; перелік об'єктів, що підлягають дослідженню (у тому числі порівняльних зразків та інших матеріалів, направлених експертові, або посилання на такі переліки, що містяться в матеріалах справи); інші дані, які мають значення для проведення експертизи. У документі про призначення експертизи (залучення експерта) перераховуються всі об'єкти, які направляються на експертне дослідження, із зазначенням точного найменування, кількості, міри ваги, серії та номера (для грошей НБУ та іноземної валюти), інші відмінні індивідуальні ознаки.
Як слідує із матеріалів справи, ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді сторона відповідача, яка ініціювала клопотання про призначення почеркознавчої експертизи жодних зразків для проведення експертизи не надала.
Сторона відповідача була представлена адвокатом, всі підписи на процесуальних документах були вчинені від імені відповідача його адвокатом.
Сам відповідач, у якого могли б бути відібрані експериментальні зразки ні в суд першої інстанції, ні в апеляційний суд не з'являвся.
Наказом МЮУ від 08.10.98 № 53/5 затверджено Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.
Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень визначено, що основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Такою експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукописного тексту під впливом будь-яких факторів, що заважають (природних: хворобливий стан, хронічні захворювання, вікові зміни; тимчасових зовнішніх: незвичне тримання засобу для писання, незвична поза, обмеження зорового контролю тощо; тимчасових внутрішніх: алкогольне сп'яніння, фармакологічні, наркотичні засоби тощо; штучних: викривлення письма зміненими рухами); визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо).
Об'єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань.
Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
У пунктах 1.3.-1.13. наведеного нормативно-правового акта передбачено, що для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.
Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов'язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку та (або) підпису, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов'язані з обставинами цієї справи або виконані після відкриття провадження у справі та є як пов'язаними зі справою, так і не пов'язаними з її обставинами; експериментальні зразки почерку та (або) підпису, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв'язку з призначенням такої експертизи.
Перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків до матеріалів справи орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), має пред'явити їх особі, яка підлягає ідентифікації. У документі, що є підставою для проведення експертизи, орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), зобов'язаний (зобов'язана) зазначити документи, у яких містяться вільні, умовно-вільні зразки почерку та (або) підпису особи.
У разі неможливості пред'явити зазначені зразки (смерть виконавця, від'їзд тощо) як зразки слід надавати документи або інші папери, на яких рукописні тексти (підписи) достовірно виконані особою, щодо якої ставиться питання з ідентифікації її як виконавця досліджуваного рукопису (наприклад, заяву про отримання паспорта (форма № 1), паспорт, різного роду посвідчення, на яких є власноручний підпис, тощо).
Вільні зразки по змозі повинні відповідати об'єкту, який досліджується, за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа (накладні, відомості тощо), за його змістом та цільовим призначенням.
Якщо текст (підпис), що досліджується, виконано друкованими літерами або спеціальним шрифтом, слід по змозі надати вільні зразки аналогічного характеру.
Відбирати експериментальні зразки почерку необхідно у два етапи. На першому етапі особа, почерк якої підлягає ідентифікації, виконує текст за тематикою, близькою до досліджувального об'єкта, у звичних умовах (сидячи за столом, із звичним приладдям письма, при денному освітленні). На другому етапі зразки відбираються під диктовку тексту, аналогічного за змістом тому, що досліджується, або спеціально складеного тексту, який містить фрази, слова і цифри, узяті з рукописного тексту, що досліджується. На цьому етапі зразки відбираються в умовах, що максимально наближаються до тих, у яких виконувався рукописний текст, що досліджується, тобто в тій самій позі (лежачи, стоячи тощо), таким самим приладдям письма та на папері того самого виду (за розміром, лінуванням, характером поверхні тощо), що й документ, який досліджується. Якщо буде помічено, що той, хто пише, намагається змінити свій почерк, темп диктовки слід прискорити.
У разі коли тексти, що досліджуються, і особливо підписи виконувались на бланках (касові ордери, квитанції, поштові перекази, платіжні відомості тощо), експериментальні зразки слід відбирати на таких самих бланках або на папері, що розграфлений відповідно до бланка.
Якщо розташування підпису, що досліджується, не визначається характером документа, експериментальні зразки відбираються на окремих аркушах як лінованого, так і нелінованого паперу.
Після нанесення 10 - 15 експериментальних підписів аркуші паперу треба міняти.
Якщо рукописний текст, що досліджується, виконано друкованими літерами і цифрами або спеціальним шрифтом (креслярським, бібліотечним тощо), експериментальні зразки на другому етапі також повинні бути виконані друкованими літерами і цифрами або відповідним шрифтом.
Переписування з документа, що досліджується, або з машинописного (друкарського) тексту неприпустиме.
Якщо вбачаються підстави, що виконавець досліджуваного рукописного тексту намагався змінити свій почерк (писав лівою рукою, з іншим нахилом тощо), додатково відбираються зразки, виконані таким самим чином.
Якщо дослідженню підлягає рукописний текст, то вільні та експериментальні зразки надаються у вигляді текстів. При дослідженні підписів та обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) вільні та експериментальні зразки надаються як у вигляді відповідних текстів (записів), так і у вигляді підписів.
Експериментальні зразки посвідчуються органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта). У посвідчувальному написі зазначаються прізвище, ім'я та по батькові виконавця, а також особливості зразка (написані лівою рукою, спеціальним шрифтом тощо).
Як вільні, так і експериментальні зразки буквеного або цифрового письма бажано надавати не менше ніж на 15 аркушах. Чим коротший досліджуваний текст (запис), тим більша потреба у вільних зразках. Вільні зразки підпису надаються по змозі не менше ніж на 15 документах, експериментальні - у кількості не менше 5 - 8 аркушів.
Якщо необхідно встановити, чи виконаний підпис від імені певної особи іншою особою, надаються вільні та експериментальні зразки почерку та підписів обох осіб. При цьому додатково відбираються експериментальні зразки почерку передбачуваного виконавця не менше ніж на 10 - 15 аркушах у вигляді записів прізвища та ініціалів особи, від імені якої виконано підпис.
При вилученні вільних зразків підписів особи, від імені якої виконано досліджуваний підпис, слід відшукувати документи з варіантом підпису, найбільш схожим на підпис, що досліджується. Такі підписи найчастіше зустрічаються у документах, аналогічних досліджуваному.
При відібранні експериментальних зразків підпису особи, від імені якої виконано підпис, слід запропонувати їй розписатися всіма застосовуваними нею варіантами підписів.
Якщо з певних причин виконати будь-які вимоги, що стосуються відбирання та надання зразків, не було можливості, про це слід указати в документі про призначення експертизи (залучення експерта).
Якщо необхідно дослідити велику кількість почеркових об'єктів, їх доцільно розділити на групи (за особами, від імені яких виконано підписи, епізодами справи, видами документів тощо) і за кожною групою призначити окрему експертизу.
Документи кожної групи доцільно пронумерувати (у вільних від тексту місцях), вказати один раз у документі про призначення експертизи (залучення експерта) назву документа і його порядковий номер і надалі посилатись тільки на порядковий номер документа.
Якщо виникають труднощі, пов'язані з призначенням багатооб'єктних експертиз підписів, доцільно отримати консультацію експерта (спеціаліста).
У документі про призначення експертизи (залучення експерта) слід указати на встановлені органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), особливі обставини виконання рукописного тексту, які могли вплинути на змінення ознак почерку (незвична поза або незвичний стан виконавця тощо). Якщо є дані, що виконавцем є особа, у якої порушена координація рухів, про це також слід повідомити експерта. У разі виконання рукописного тексту особою похилого або старечого віку потрібно надати відомості про рік її народження і стан здоров'я на момент можливого виконання об'єкта почерку, що досліджується.
Достатність та якість наданих для проведення експертизи зразків почерку та підпису особи визначаються експертом у кожній конкретній експертній ситуації.
Критерієм достатності обсягу порівняльного матеріалу вважається надання такої його кількості, за якою можливо виявити індивідуальність, варіаційність та стійкість ознак в досліджуваному об'єкті і зразках почерку (підпису) певного виконавця.
Апеляційний суд враховує основні засади цивільного судочинства, в тому числі, принципи пропорційності, змагальності, диспозитивності, які гарантують право кожного учасника процесу подати свої докази, відстоювати свою позицію перед судом, враховуючи значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, та обов'язок суду сприяти учасникам процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, та розглянути справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених нею вимог та на підставі поданих доказів.
Судом також враховуються доводи сторони позивача, яка заявляє, що після звернення до суду із позовом, відповідач почав сплачувати частково борг. Сторона позивача у зв'язку з цим подавала заяви про зменшення суми боргу з наведених підстав. Стороною відповідача жодних заперечень щодо врахування сплачених відповідачем сум у погашення боргу, який є предметом цього спору не наведено. Також не спростовані докази, які надані позивачем про часткове виконання зобов'язань.
Апеляційним судом також було з'ясовано, що текст розписки писав саме відповідач. Крім того, як вбачається із клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, сторона відповідача не ставить під сумнів написання самого тексту розписки.
Колегією суддів також за клопотанням сторони відповідача було оглянуто в судовому засіданні оригінал розписки.
З урахуванням наведеного, колегія апеляційного суду не вбачає зацікавленості самого відповідача у доведені заперечень проти позову. Зокрема погоджується із запереченнями сторони позивача, що жодних реальних кроків для проведення почеркознавчої експертизи відповідачем не продемонстровано. Як слідує із методичних рекомендацій, для проведення почеркознавчої експертизи необхідно надання ряду порівняльного матеріалу, якого у матеріалах справи немає, як і не підтверджено наявності такого порівняльного матеріалу у відповідача ні на час розгляду в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції. Жодних клопотань про залучення доказів, які містять підпис та зразки почерку відповідача апелянтом не заявлено. Сам відповідач двічі до суду апеляційної інстанції не з'явився, як і не з'являвся до суду першої інстанції.
Колегія апеляційного суду не погоджується із доводами адвоката відповідача, що у разі вирішення судом питання про призначення експертизи, відповідач з'явиться і надасть усі необхідні матеріали, оскільки питання щодо визначення об'єму матеріалів справи та об'єктів для порівняння вирішується не після призначення експертизи, а одночасно.
Так, відповідно до ч. 1. ст. 104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи. Згідно із ч. 3 наведеної статті ухвала про призначення експертизи направляється особам, яким доручено проведення експертизи, та учасникам справи. Об'єкти та матеріали, що підлягають дослідженню, направляються особі, якій доручено проведення експертизи (провідному експерту або експертній установі).
Так само, згідно із ч. 1,2 ст. 107 ЦПК України застережено, що матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи. Експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи, розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду та учасника справи, на замовлення якого проводилася експертиза, про її результати.
Як уже встановлено у цій справі, жодних доказів, які могли б бути предметом порівняння не надано та не заявлено про наявність таких доказів взагалі у сторони відповідача.
Тому колегія апеляційного суду дійшла висновку, що слід відмовити стороні відповідача у задоволенні клопотання про призначення експертизи на стадії апеляційного розгляду справи, оскільки на переконання колегії суддів стороною відповідача заявлено клопотання не з метою спростування обставин написання ним розписки про отримання коштів від позивача із обов'язком повернути кошти, а з метою затягування розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 7 травня 2020 року між сторонами було укладено договір позики (а.с. 8 т. 1), у вигляді боргової розписки, наступного змісту: «..Я ОСОБА_4 , НОМЕР_1, АДРЕСА_1 , взял у ОСОБА_5 250000 (двести п'ятдесят тисяч долларов США) $.
Обв'язуюсь вернуть по первому требованию.
м. Киев ОСОБА_4 ».
Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 7 травня 2020 року, в розмірі 224 704 дол. США., суд першої інстанції виходив із того, що дії відповідача, після звернення позивача до суду з вказаним позовом, свідчать про дійсність укладеного між сторонами договору позики від 7 травня 2020 року та не виконання відповідачем своїх зобов'язань, як позичальника перед позивачем, в повному обсязі.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики ) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ч. 1 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013р. у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014р. у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017р. у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020р. у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020р. у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021р. у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане. Схожі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013р. у справі № 6-63цс13; від 02 липня 2014р. у справі № 6-79цс14.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Надаючи оцінку наведеній вище розписці з урахуванням наведених норм матеріального права та висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах суд першої інстанції обґрунтовано вважав доведеним факт укладання між сторонами договору позики, у виді боргової розписки.
Стороною відповідача такий висновок суду першої інстанції в апеляційній скарзі не спростовано.
За змістом ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, що 21 листопада 2022 року позивачем було надіслано відповідачу лист-вимогу, в якій позивач запропонував відповідачу протягом десяти календарних днів, з моменту направлення цієї вимоги повернути позивачу 250 000 дол. США (а.с. 9-22 т. 1).
В судовому засіданні в суді першої інстанції, представник позивача зазначала, що після звернення позивача до суду з вказаним позовом, відповідачем було частково повернуто суму позики, а саме: 18 січня 2023 року - 15 296 дол. США; 23 лютого 2024 року - 10 000 дол. США.
Протягом всього часу розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційному суді, зазначені факти часткової сплати стороною відповідача суми позику, на виконання укладеного між сторонами договору позики від 7 травня 2020 року спростовані не були.
Також судом не встановлено даних, які б свідчили про повернення відповідачем всієї суми заборгованості за укладеним між сторонами договором позики від 7 травня 2020 року.
Згідно правових висновків Верховного Суду України, висловлених в постановах від 18 вересня 2013р. по справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015р. по справі № 6-1967цс15, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума позики у розмірі 224 704 дол. США.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача, після звернення позивача до суду з вказаним позовом, свідчать про дійсність укладеного між сторонами договору позики від 7 травня 2020 року та не виконання відповідачем своїх зобов'язань, як позичальника перед позивачем в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами розгляду справи колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом, відтак підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба