Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області
Справа № 173/1332/25
Номер провадження2/173/941/2025
іменем України
20 жовтня 2025 року м. Верхньодніпровськ
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Челюбєєва Є.В.,
за участі:
секретаря Усенко Ю.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Верхньодніпровська міська рада Дніпропетровської області про поновлення батьківських прав,
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 року він був позбавлений батьківських прав по відношенню до своїх малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Їх мати, ОСОБА_5 цим же рішенням також була позбавлена батьківських прав відносно їх дітей. Він звернувся до Комісії з питань захисту прав дитини щодо поновлення своїх батьківських прав щодо доньки, але був наданий висновок про недоцільність поновлення його батьківських прав. Позивач завжди фактично проживав зі своїми дітьми, приймає участь у житті дітей, піклується про їх фізичний та духовний розвиток, утримує матеріально, а також сприяє їх розвитку та гарному вихованню. Відповідач сама звернулася до позивача задля вирішення питання поновлення батьківських прав, адже сама здійснювати догляд за донькою не має змоги, так як його донька є особою з інвалідністю і за нею потрібен спеціальний догляд і постійне медичне лікування. Він має можливість і бажання виконувати всі батьківські обов'язки по відношенню до своєї доньки.
Провадження у справі відкрито 14.07.2025.
Ухвалою від 15.09.2025 закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги. В наданих суду поясненнях позивач вказує, що після розірвання шлюбу, діти близько півроку проживали разом зі своєю матір'ю, потім донька захворіла, дітей у матері забрали у лікарню. У 2019 він погодився на позбавлення його батьківських прав, оскільки вважав, що це врятує дітей, бо йому сказали, що дітей не віддадуть. Після передачі дітей під опікунство відповідача, позивач увесь час проживав разом з ними.
При цьому, з пояснень позивача, судом з'ясовано, що він хоче поновити батьківські права відносно доньки, яка має інвалідність та потребує лікування, можливо за кордоном. Щодо сина батьківські права не намагається поновити, оскільки дитина здорова, і на випадок, якщо він з донькою виїде на лікування, відповідач залишиться із сином, як опікун.
Відповідач у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог не заперечувала, пояснила, що її онука, ОСОБА_3 потребує лікування, у випадку якщо її син, відповідач по справі, матиме змогу вивезти її на лікування за кордон, то там він матиме змогу заробити більше грошей, ніж в Україні. У випадку, коли позивач деякий час проживе за кордоном як біженець, то, у деяких країнах, наприклад Естонії, матиме змогу лікувати доньку безкоштовно.
Неповнолітня ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що батько завжди проживав разом з ними, піклується про неї та брата.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, надав суду заяву, у якій проти задоволення позовних вимог заперечував. Свої заперечення обґрунтував тим, що Комісією з прав захисту дитини було прийнято рішення про недоцільність поновлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно доньки ОСОБА_6 , оскільки позивач не навів підстав та не надав доказів Комісії, чому ним поновлюються батьківські права лише до однієї дитини.
Вислухавши пояснення сторін, неповнолітньої дитини, дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 є батьком неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей.
Позивач відмовився від своїх батьківських прав щодо дітей на користь своєї матері ОСОБА_2 , що підтверджується копією нотаріально посвідченої заяви від 24.09.2019 року.
Згідно рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 позивач та його колишня дружина ОСОБА_5 були позбавлені батьківських прав по відношенню до своїх малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Розпорядженням голови районної державної адміністрації № Р-234 від 01.07.2020 ОСОБА_2 призначено опікуном ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Як зазначено у довідці про доходи, позивач працює слюсаром-ремонтником у ТОВ «СОЮЗ ДАГ» та отримує заробітну плату. За місцем роботи та мешкання характеризується позитивно, що підтверджується характеристиками від 01.10.2024 з місця роботи та № 157 від 18.11.2024 з місця проживання.
Згідно акту обстеження від 18.11.2024, позивач та відповідач разом з дітьми проживають у будинку відповідача, де для дітей створені належні умови для проживання. Позивач допомагає своїй матері, відповідачу по справі, сплачувати за комунальні послуги та вести господарство.
Позивач раніше не судимий, на обліку у нарколога та лікаря психіатра не перебував, що підтверджується відповідними довідками.
Згідно Консультаційного висновку спеціаліста за № 2132455884 та медичної довідки № 4 від 02.04.2025 ОСОБА_3 має ряд захворювань внаслідок перенесеної нейроінфенції, перебуває на обліку у сімейного лікаря, дитячого невролога, офтальмолога. Потребує реабілітаційного лікування за кордоном.
Також суду надано витяг з «Резерв+» про наявність у ОСОБА_1 бронювання від військової служби до 13.03.2026.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У частинах першій, другій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливим. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v.UKRAINE, №10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї ; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 466/5767/18 (провадження № 61-20485св19) вказано, що «на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 484/920/18 (провадження № 61-6992св20) вказано, що «сім'я вважається природним середовищем для розвитку дитини; виховання в сім'ї відповідає найкращим інтересам дитини і тільки коли виявиться, що сім'я є особливо непридатною або неблагонадійною, зв'язки з нею можуть бути перервані. Розлучення дітей з батьками всупереч їх волі можливо тільки за умови, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. При розгляді позовів батьків про передачу їм дитини іншими особами, від яких вони мають право вимагати її повернення, суд бере до уваги зокрема можливість батьків забезпечити належне виховання дитини, характер їхніх взаємовідносин з нею, прихильність дитини до осіб, у яких вона перебуває, й інші конкретні обставини справи. При цьому суд враховує, хто з зацікавлених осіб виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожної з осіб, особисті якості сторін, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані однієї з осіб сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. У будь-якому випадку суд повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам малолітньої дитини.
Дитина є найбільш вразливою стороною при вирішенні будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, що стосуються інтересів дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист якнайкращих інтересів дитини.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).
Як зазначено вище рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 позивач був позбавлений батьківських прав по відношенню до своїх малолітніх дітей.
Підставами позбавлення позивача батьківських прав було те, що, усвідомлюючи неготовність до виконання батьківських обов'язків в повному обсязі, відмовився від своїх батьківських прав щодо дітей на користь матері, тому суд встановив факт порушення прав дітей щодо забезпечення, в тому числі батьком, нормальних умов для їх проживання, матеріального утримання, виховання.
Вказане рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.
Відповідно до ст.169 Сімейного кодексу України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. При вирішенні справи про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина.
Абзацами 1,2 п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» встановлено, що статтею 169 СК України особам, позбавленим батьківських прав, надано право звернутися до суду з позовом про їх поновлення. Розглядаючи такі справи, суди зобов'язані перевіряти, наскільки змінилися поведінка особи та обставини, що були підставою для позбавлення її батьківських прав. При вирішенні питання про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з них та інших осіб, із якими проживає дитина, враховує її інтереси, а також думку дитини, якщо вона її може висловити.
Отже, поновлення батьківських прав допускається, якщо батько (мати) змінили свою поведінку; змінилися обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
До уваги береться також зміна способу життя особи, позбавленої батьківських прав, зміна ставлення до дитини та її виховання. Не менш важливим є глибина та стійкість позитивних змін, що можуть бути підставою для поновлення батьківських прав.
Так, поновлення батьківських прав безпосередньо пов'язане не тільки із зміною поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав, але і з оцінкою ситуації самою дитиною. Її неприйняття батька (матері), відсутність доброго ставлення до них, викликане попереднім досвідом спільного проживання, не можна ігнорувати.
Європейський суд з прав людини у п.54,58 рішення суду від 07.12.2006 року у справі «Хант проти України» вказав, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden від 27 листопада 1992 року) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Зміни в способі життя батьків, їхнє ставлення до дитини не можуть відбутися швидко, для цього необхідний значний період часу. При цьому, недостатньо одних намірів батьків змінити свою поведінку, необхідно, щоб їх спосіб життя дійсно змінився настільки, що ніяких небезпек і загроз життю і здоров'ю дитини більше не буде, а батьки в змозі належним чином виховувати дитину і захищати її права і інтереси.
Поновлення батьківських прав і повернення дитини батькам допускається тільки в тому випадку, якщо це відповідає інтересам дитини.
Крім цього, за змістом ч. ч. 4,5 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до Рішення виконавчого комітету Верхньодніпровської міської ради Кам'янського району Дніпропетровської області № 89 від 12.03.2025 затверджено Висновок Комісії з прав захисту дитини про недоцільність поновлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно доньки ОСОБА_6 , оскільки позивач не навів підстав та не надав доказів Комісії, чому ним поновлюються батьківські права лише до однієї дитини.
Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За частинами 1-3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За частинами 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Так, позовні вимоги про поновлення батьківських прав ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що після позбавлення батьківських прав одразу став проживати зі своїми дітьми, приймає участь в їх житті, піклується про їх фізичний та духовний розвиток, утримує матеріально, а також сприяє їх розвитку та гарному вихованню. Крім того, його донька є дитиною з інвалідністю і за нею потрібен спеціальний догляд і медичне лікування за кордоном, а тому поновлення батьківських прав відповідатиме інтересам доньки.Щодо сина батьківські права не намагається поновити, оскільки дитина здорова, і на випадок, якщо він з донькою виїде на лікування, відповідач залишиться із сином, як опікун.
Водночас, позивач, крім власних пояснень, не надав суду доказів на підтвердження зміни своєї поведінки, ставлення до виконання батьківських обов'язків та здатності забезпечити дитині стабільне і безпечне середовище, тобто зміни обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Щодо намірів позивача поновити батьківські права відносно доньки для можливості її лікування за кордоном суд зазначає, що сам по собі намір не є достатньою підставою для поновлення батьківських прав, якщо не доведено зміну поведінки позивача, його здатність та готовність належним чином виконувати обов'язки батька, а також забезпечити дитині стабільне, безпечне та сприятливе середовище для життя і розвитку.
При цьому суд зауважує, що лікування дитини за кордоном можливе без поновлення батьківських прав позивача, оскільки опікун дитини наділений усіма передбаченими законом повноваженнями щодо представництва її прав та інтересів, у тому числі у медичних, консульських та державних органах.
Жодних доказів того, що наявність чи відсутність у позивача статусу батька перешкоджає організації лікування дитини, суду не подано.
При цьому, суд погоджується з висновком комісії з прав захисту дитини.
Варто зазначити, що поновлення батьківських прав відносно однієї дитини не відповідає принципу єдності сім'ї та рівності дітей у правах, а також може негативно вплинути на психологічний стан обох дітей, які спільно виховуються і перебувають під опікою однієї особи.
Суд вважає незрозумілими мотиви позивача щодо бажання поновити батьківські права лише стосовно доньки, при цьому залишивши опіку відповідача над сином. Така вибірковість свідчить про відсутність цілісного підходу до відновлення сімейних стосунків, ставить під сумнів щирість намірів позивача і не узгоджується з принципом рівності дітей у сім'ї.
Суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Сімейного кодексу України та ст. 3 Конвенції про права дитини, при вирішенні спорів щодо дітей суд повинен виходити насамперед з їхніх найкращих інтересів.
В даному випадку поновлення батьківських прав позивача лише щодо однієї дитини порушує баланс між інтересами дітей і не забезпечує стабільності у їхньому сімейному середовищі.
Відповідно до ч.1,3 ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.
У судовому засіданні була заслухана думка малолітньої дитини, яка висловила бажання, щоб батькові було поновлено батьківські права.
Суд бере до уваги цю думку, однак з огляду на малолітній вік дитини та сукупність установлених обставин, дійшов висновку, що поновлення батьківських прав на цей час є передчасним.
За таких обставин, суд, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приймаючи до уваги висновок органу опіки та піклування, а також враховуючи інтереси дітей, дійшов висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 стосовно поновлення в батьківських правах задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), третя особа: Верхньодніпровська міська рада Дніпропетровської області (Дніпропетровська область, Кам'янський район, м. Верхньодніпровськ, пр. Шевченка, 21 ЄДРПОУ 04052595) про поновлення батьківських прав відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.
Повне рішення складене 23.10.2025.
Суддя: Є.В. Челюбєєв