01 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ТОВ «ПРОМКОСМЕТИК», на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва 10 червня 2025 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 про арешт майна та накладено арешт на: виробничо- складську будівлю з вбудованими офісними приміщеннями Літ. "XLV", загальною площею 1210 кв.м за адресою: м. Київ, вулиця Гніздовського Якова, будинок 1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2705925480000 з метою збереження як речового доказу у кримінальному провадженні №12024100100003825 від 20 вересня 2024 року із забороною будь-яким реєстраторам, реєстраційним службам чи державним реєстраторам, нотаріусам та іншими особам, які мають реєстраційні повноваження, вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, видачі будь-яких правовстановлюючих документів, спрямовані на реєстрацію, зміну власника нерухомого майна, а також із забороною користування будь-якими особами.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_5 , який діє в інтересах ТОВ «ПРОМКОСМЕТИК», подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва 10 червня 2025 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання.
Мотивуючи апеляційну скаргу вказує, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, невмотивованою, а під час постановлення оскаржуваного рішення слідчий суддя допустив неповноту судового розгляду та істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, у зв'язку з чим ухвала підлягає скасуванню.
Зазначає, що слідчий суддя не перевірив той факт, що нерухоме майно не є власністю підозрюваної особи, а належить юридичній особі, щодо якої не здійснюється кримінальне провадження.
Так, право власності на майно було зареєстровано за ТОВ «ПРОМКОСМЕТИК» 14.03.2023 року, тоді як кримінальне провадження було зареєстровано 20.09.2024 року, тобто, право власності набуто задовго до початку розслідування.
Оскільки ТОВ «ПРОМКОСМЕТИК» та його директор не є підозрюваними або обвинуваченими у кримінальному провадженні, а майно не є предметом чи знаряддям злочину, правових підстав для накладення арешту та заборони користування майном у слідчого судді не було.
Крім того, хоча ухвала слідчого судді про накладення арешту та заборону користування майном була винесена 10.06.2025, станом на 01.08.2025, заборона не була внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, незважаючи на це, право ТОВ «ПРОМКОСМЕТИК» на користування майном все одно порушується, оскільки з моменту отримання копії ухвали прокурором, існує загроза її виконання в будь-який момент, що створює перешкоди в господарській діяльності товариства.
Щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження адвокат вказує, що власник майна, ТОВ «ПРОМКОСМЕТИК», не був присутній під час розгляду клопотання про арешт майна, копія оскаржуваного рішення отримана лише 01.08.2025, відтак строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин.
В судове засідання учасники провадження не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Таким чином, відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України наявні підстави для здійснення апеляційного розгляду за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва 10 червня 2025 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а його апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з наданих матеріалів справи, СВ Шевченківського УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024100100003825 від 20.09.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України.
05.06.2025 прокурор Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна, а саме виробничо-складську будівлю з вбудованими офісними приміщеннями Літ. "XLV", загальною площею 1210 кв.м за адресою: м. Київ, вулиця Гніздовського Якова, будинок 1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2705925480000 з метою збереження як речового доказу у кримінальному провадженні №12024100100003825 від 20 вересня 2024 року із забороною будь-яким реєстраторам, реєстраційним службам чи державним реєстраторам, нотаріусам та іншими особам, які мають реєстраційні повноваження, вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, видачі будь-яких правовстановлюючих документів, спрямовані на реєстрацію, зміну власника нерухомого майна, а також із забороною користування будь-якими особами, посилаючись на наявність правових підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170, ч. 3 ст. 170 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва 10 червня 2025 року клопотання прокурора задоволено.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З урахуванням цього слідчий суддя встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання сторони обвинувачення та накладення арешту на вищевказане майно, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
В свою чергу, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Таким чином, накладення арешту на майно у даному кримінальному провадженні, за наявності для цього підстав відповідає вимогам КПК України. Матеріали судового провадження свідчать, що застосування зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження є виправданим та необхідним у кримінальному провадженні.
Твердження адвоката про неможливість арешту майна у зв'язку із відсутністю повідомленої підозри в рамках даного кримінального провадження, також є необґрунтованими, оскільки з огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, користування, розпорядження) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Доводи апелянта про те, що вказане майно не відповідає критеріям речових доказів також не заслуговують на увагу, оскільки встановлені стороною обвинувачення фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що це майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним у ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
Решта доводів апеляційної скарги також є недоведеними та не можуть слугувати підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Також при постановленні рішення колегією суддів враховано і позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A № 52). Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A № 98).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Враховуючи всі обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку, накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, забезпечить справедливу рівновагу між суспільним інтересом та правомірною метою, оскільки існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують - арешт та метою, яку прагнуть досягти - збереження речових доказів, оскільки існують обставини, які підтверджують, що їхнє незастосування може призвести до незворотних наслідків.
Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на вказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170 - 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва 10 червня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 про арешт майна та накладено арешт на: виробничо- складську будівлю з вбудованими офісними приміщеннями Літ. "XLV", загальною площею 1210 кв.м за адресою: м. Київ, вулиця Гніздовського Якова, будинок 1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2705925480000 з метою збереження як речового доказу у кримінальному провадженні №12024100100003825 від 20 вересня 2024 року із забороною будь-яким реєстраторам, реєстраційним службам чи державним реєстраторам, нотаріусам та іншими особам, які мають реєстраційні повноваження, вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, видачі будь-яких правовстановлюючих документів, спрямовані на реєстрацію, зміну власника нерухомого майна, а також із забороною користування будь-якими особами, - залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ТОВ «ПРОМКОСМЕТИК», - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/6371/2025 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 761/23312/25
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_7
Доповідач: ОСОБА_1