Єдиний унікальний номер справи № 757/25784/23-ц
Провадження №22-ц/824/8888/2025
18 вересня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Телеканал Прямий», ОСОБА_2 про захист честі, гідності, встановлення ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
У червні 2023 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачів.
На обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року на офіційному YouTube-каналі ТОВ «Телеканал «Прямий», який має 2,82 млн підписників (користувачів), опубліковано відеоролик щодо позивача під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», який містить неправдиву інформацію про співпрацю позивача з країною-агресором та інформацію щодо вчинення позивачем адміністративного корупційного правопорушення у 2016 році, яка вже втратила актуальність і була навіть видалена з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення у зв'язку із наявним скасуванням наказу № 268-а від 16 жовтня 2013 року про призначення позивача уповноваженою особою з питань запобігання та виявлення корупції Університету 01 грудня 2017 року.
Інформація, зазначена у сюжеті відеоролику, зводить публічний наклеп на позивача, містить безпідставні звинувачення, які нічим не доведені та не підкріплюються жодними доказами в реальному житті щодо ведення злочинної діяльності позивачем. Відеосюжет наніс непоправну шкоду честі, гідності та знецінив ділову репутацію позивача перед великою аудиторією громадян. Відеоролик містить пряме безпідставне звинувачення позивача у здійсненні колабораційної діяльності з країною-агресором, яке не підтверджується жодним наявними доказами, відсутні відкриті кримінальні провадження щодо позивача у зв'язку із веденням ним протиправної незаконної діяльності, відсутній вирок суду, яким би позивача було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 111-1 і 111-2 КК України.
У позовній заяві також вказано, що позивач нічого з вищезазначеного не здійснює і ніколи не здійснював, жодної участі у закликах, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань не брав, на території країни-агресора позивач востаннє був у 2004 році. Відповідно ролик містить неправдиву, образливу інформацію та безпідставні звинувачення позивача у здійсненні кримінального правопорушення, що призвело до приниження честі, гідності та знецінення ділової репутації, з огляду на той факт, що позивач є публічною особою та обіймає певні посади.
Також, на офіційному веб сайті (ІНФОРМАЦІЯ_3/) та YouTube каналу ІНФОРМАЦІЯ_4» в розділі «Новини» було опубліковано відеоролик «ІНФОРМАЦІЯ_4.
Відповідач ОСОБА_2 розсилав відеоролик серед співробітників інституту, але розсилав не посилання, а файл в форматі mp4, який не є форматом YouTube. Тобто, відповідач розсилає відеоролик, який було створено для розповсюдження в ефірі телекомпанії авторами ролику. Це вказує, що відповідач ОСОБА_2 - або автор, або безпосередньо співпрацює з авторами відеоролику та своїми діями завдав непоправної шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача. Вказано, що опубліковані відеоролики містять не тільки запис заяв позивача, скільки є змонтованими фрагментами відеозапису з зустрічей позивача, як з кандидатом на посаду ректора ІНФОРМАЦІЯ_5», вирвані з загального відеозапису таких зустрічей фрази слів, слова та речення зазначені позивачем, були перекручені та підставлені під думки авторів відеороликів, з метою принизити честь, гідність та знецінити ділову репутацію позивача, яка напрацьовувалася самовідданою працею в науковій галузі та в повсякденному житті, з метою дискредитувати позивача як особистість перед виборами на посаду ректора ІНФОРМАЦІЯ_4». Вказаний відеоролик було видалено 24 травня 2023 року з офіційного вебсайту (ІНФОРМАЦІЯ_3/4) та YouTube каналу ІНФОРМАЦІЯ_4». На підтвердження зазначеного до позову додається скріншот з сайту щодо видалено, відеоролику з відповідним текстовим супроводженням. На момент подання позовної заяви на зазначених Інтернет-ресурсах повністю відсутня інформація щодо зазначеного вище відеоролику.
У зв'язку з цим позивач просив суд зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію про позивача у такий же спосіб, у який вона була поширена, стягнути з відповідача 500 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди та витрати зі сплати судового збору.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року позов залишено без задоволення. Стягнуто з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 15 600, 00 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 06 березня 2025 року позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.
У зв'язку з цим позивач просив апеляційний суд оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
22 травня 2025 року до апеляційного суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а оскаржуване рішення суду - без змін.
26 травня 2025 року до апеляційного суду від відповідача ТОВ «Телеканал Прямий» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а оскаржуване рішення суду - без змін.
27 травня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, в якій позивач просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
28 травня 2025 року до апеляційного суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява щодо відповіді позивача на відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач не погоджуючись з доводами позивача, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення суду.
03 червня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача ТОВ «Телеканал Прямий» на апеляційну скаргу, в якій позивач просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного:
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо колегія суддів зазначає, що до ст.ст.3,28 Конституції України честь і гідність людини є найвищою соціальною цінністю, кожен має право на повагу до його гідності. Разом із цим, у відповідності до ст.34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Відповідно до ч.1,6 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
Згідно з вимогами ст.ст.297,299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Відповідно до положень ст.30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Суб'єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.
Відповідно до ст.302 ЦК України, фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.
Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування.
Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.
За змістом статей 297, 299 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі, їх недоторканність, а також на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист своєї гідності, честі та ділової репутації.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ст. 277 ЦК України).
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації і з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
У своїй практиці Європейський Суд з прав людини розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії» від 24 лютого 1997 року, пункт 47).
Інформація, яку апелянт просив визнати недостовірною та спростувати дійсно стосується його особи, зважаючи на згадування його прізвища у заголовку та у відеозаписі. Разом з тим, вказана інформація хоч і є неприємною для позивача, однак не виходить за межі суспільної моралі, висловлювання, використані у відео, не носять характер образи, приниження честі і гідності позивача, не є брутальними чи непристойними.
Окремо колегія суддів зазначає, що з аналізу розповсюдженої інформації вбачається, що вона не містить жодного ствердного факту. Усі відомості подані виключно як припущення та умовиводи. За таких умов у розповсюдженій інформації немає твердження про факти, а є лише оціночне судження, за яке особу не може бути притягнуто до відповідальності.
Наступним доводом апеляційної скарги було те, що суд першої інстанції не долучив до справи письмові свідчення працівників та колишніх колег ОСОБА_2 та не розглянув клопотання про позивача щодо допиту заявлених свідків.
Як зазначив апелянт, за допомогою показань вказаних свідків він мав намір підтвердити саме факт розповсюдження відеоролику відповідачем ОСОБА_2 .
Колегія суддів зазначає, що вказана обставина не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову насамперед у зв'язку із змістом та характером розповсюдженої інформації, а не у зв'язку з не встановленням особи її поширювача.
За таких умов та позиція позивача, яку він поклав в основу своєї апеляційної скарги, не знайшла свого підтвердження в ході розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем ОСОБА_2 було подано до суду заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.
На підтвердження вказаних витрат ОСОБА_2 було надано до суду договір про надання правової допомоги від 26 вересня 2023 року, укладений з адвокатом Цимбалістим В.А., Акт № 1 приймання-передачі наданих послуг, який містить найменування послуг, їхній обсяг, кількість витраченого часу і вартість та квитанцію про оплату від 29 вересня 2023 року, відповідно до якої відповідач сплатив адвокатові Цимбалістому В. А. кошти у розмірі 15 600, 00 грн за надані послуги.
Вказані документи були подані до суду відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, суд надав їм належну правову оцінку, підстав для неприйняття вказаних документів у суду не було.
Підстав для неприйняття висновку суду першої інстанції щодо обґрунтованості їх стягнення немає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами розгляду справи апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько