Єдиний унікальний номер справи № 754/3164/23
Провадження №22-ц/824/10534/2025
18 вересня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фонд гарантування інвестицій» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фонд гарантування інвестицій», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Джуринська Людмила Володимирівна, про визнання протиправним і скасування рішення,
У березні 2023 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача.
На обґрунтування позову зазначив, що позивач на підставі укладеного між нею та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу від 06.05.2008 року придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . У рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №99/ЖР/62/2008-840 від 06.05.2008 року позивачем була передана вищевказана квартира в іпотеку ПАТ «КБ «НАДРА». Як стало відомо Позивачу з відомостей що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на належну Позивачу квартиру було зареєстровано за ТОВ «Факторингова компанія «Фонд Гарантування Інвестицій». Реєстрація права власності на квартиру була здійснена державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л. В. на підставі прийнятого нею рішення від 28.04.2021 року №57902324 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за номером 41732815. Із змісту інформаційної довідки, також зазначено про договір №GL3N217046_GD216 від 07.05.2020 року про відступлення прав вимоги. Відтак на адресу позивача вимоги про усунення порушення основного зобов'язання від ПАТ «КБ «НАДРА» чи відповідача не надходило. При цьому між ПАТ «КБ «НАДРА» та відповідачем немає домовленості про передачу предмета іпотеки у власність відповідачу. Також, жодної оцінки предмета іпотеки не здійснювалось, оскільки жоден суб'єкт оціночної діяльності до позивача із проханням надати для огляду належне йому приміщення не звертався. В даному випадку, оскільки ні ПАТ «КБ «НАДРА», ні відповідач, ні суб'єкти оціночної діяльності, діючі в їх інтересах, до позивача, як іпотекодавця, з проханням про ознайомлення з об'єктом оцінки не зверталися, у позивача є усі достатні підстави стверджувати про те, що необхідний звіт про оцінку предмета іпотеки державному реєстратору для вчинення реєстраційних дій надано не було.
Як зазначалося вище, іпотечне зобов'язання відносно квартири було оформлене між позивачем та ПАТ «КБ «НАДРА». Однак, з обставин справи вбачається, що реєстрація права власності на квартиру була здійснена за відповідачем, з якою позивачем жодних договорів не укладалося. Позивачу не надходило повідомлення про відступлення прав вимоги за договором іпотеки на квартиру від ПАТ «КБ «НАДРА» до відповідача, а в інформаційній довідці немає інформації про таке повідомлення, що свідчить про порушення вимог ч. 2
ст. 24 Закону України «Про іпотеку». Крім цього, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», строк дії якого згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов'язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб» було продовжено до 23.09.2021 року також застосовується до даних правовідносин, оскільки позивач отримав споживчий кредит в іноземній валюті, кредит іпотеки є постійним місцем проживання, а також місце її реєстрації, площа квартири становить 71,9 кв.м., іншого нерухомого майна позивач у своїй власності не має. Згоди на відчуження спірної квартири власник не надавала, оскільки у неї не знаходиться у власності інше нерухоме житлове майно. Отже, квартира позивача повністю підпадає під вимоги зазначеного Закону, оскільки квартира є предметом іпотеки за договором кредиту, та виступає як забезпечення зобов'язань за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті, використовується позивачем як місце постійного проживання, позивач зареєстрована в цій квартирі та постійно в ній проживає. За наслідками прийнятого приватним нотаріусом рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру за відповідачем фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника (позивача), незважаючи на заборону, встановленому Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а отже, оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем є незаконним та підлягає скасуванню. Таким чином, з підстав, наведених у позові, вбачається, що у відповідача, не було законних підстав для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.04.2021 року № 57902324 з огляду на не надіслання на адресу позивача вимог про усунення порушень за кредитним договором, ненадання відповідачем звіту про оцінку предмета Іпотеки, діючого мораторію на стягнення та відсутності у державного реєстратора Приватного нотаріуса доказів набуття права іпотекодержателя на спірну квартиру за відповідачем.
У зв'язку з цим позивач просила суд визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Джуринської Л.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.04.2021 року № 57902324, на підставі якого внесено запис № 41732815 від 22.04.2021 року про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фонд гарантування інвестицій»; припинити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності запис № 41732815 від 22.04.2021 року за товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фонд гарантування інвестицій» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 березня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 11 квітня 2025 року відповідач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
02 червня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
02 червня 2025 року до апеляційного суду від третьої особи Джуринської Л.В. надійшли письмові пояснення, в яких остання просить скасувати судове рішення та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
У судове засідання, призначене на 18.09.2025 року, з'явилися представник відповідача та представник третьої особи.
Відповідачем на адресу суду було подано клопотання про витребування доказів.
Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, зазначає таке:
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У Постанові ВС від 13.01.2021 року у справі №264/949/19 зазначається, що відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Верховний суд роз'яснив, що тлумачення п. 6 ч. 2 ст. 356, ч. ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини справи, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положення про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
В обґрунтування необхідності витребування доказів у належного зберігача, відповідач зазначив, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи і висновки суду не відповідають обставинам справи.
Колегія суддів, дослідивши вказане клопотання, дійшла висновку, що воно не підлягає задоволенню, оскільки відповідач не надав докази неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
В ході розгляду справи встановлено, що 06.05.2008 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 стала власником квартири під номером АДРЕСА_2 . Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М. та зареєстровано в реєстрі №2499.
06 травня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» було укладено кредитний договір № 99/ЖР/62/2008-840, згідно якого відповідач надав позивачу кредит в розмірі 154 583 доларів США.
У рахунок забезпечення зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та Відповідачем укладено Договір іпотеки від 06.05.2008 року, за змістом якого ОСОБА_1 як іпотекодавець надала в забезпечення своїх зобов'язань за Кредитним договором №99/ЖР/62/2008-840 в іпотеку належну їй на праві власності трикімнатну квартиру під номером АДРЕСА_2 .
Відповідно до п.3.3.4 Кредитного договору в момент виникнення кредитних правовідносин між Позивачем та Відповідачем кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту було 05.05.2028 року.
07.05.2020 року між ПАТ «КБ «НАДРА» та ТОВ «ФК «ФГІ» за результатами електронних торгів відповідно до протоколу електронного аукціону №UA-EA-2020-03-06-000041-b від 30.03.2020 р., був укладений Договір №GL3N217046_ПВ216 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. за реєстровим № 1557, за умовами якого ПАТ «КБ «НАДРА» відступило ТОВ «ФК «ФГІ» права вимоги до ОСОБА_1 , що належали ПАТ «КБ «НАДРА» на підставі Кредитного договору та Договору іпотеки.
22.04.2021 року державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. була проведена державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фонд гарантування інвестицій» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги зазначив, що звіт про оцінку квартири був складений з порушенням встановлених строків, не відповідає вимогам законодавства та містить недостовірні дані щодо вартості об'єкта нерухомості.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції.
Відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначення ринкової вартості здійснюється на підставі незалежної оцінки, виконаної суб'єктом оціночної діяльності на підставі договору на проведення оцінки майна, укладеного між власником об'єкта оцінки та суб'єктом оціночної діяльності - господарським товариством або ФОП, який має відповідний сертифікат суб'єкта оціночної діяльності.
Як убачається з матеріалів справи, відповідачем до суду було надано Звіт про незалежну оцінку житлового приміщення (трикімнатної квартири), розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , який виконано ТОВ «Бюро Полекс». Відповідно до висновку про вартість майна, який міститься у Звіті про незалежну оцінку житлового приміщення (трикімнатної квартири), розташованої за вказаною адресою ринкова вартість зазначеної квартири на дату оцінки складає 658 241 грн.
Виконаний на замовлення ТОВ «ФК «ФГІ» Звіт про незалежну оцінку виконаний належним суб'єктом оціночної діяльності, який має відповідні документи на підтвердження професійного рівня оцінювача: Кваліфікаційне свідоцтво оцінювача, Свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів, Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності, Посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача, що видані Фондом державного майна України
Таким чином, Звіт про незалежну оцінку житлового приміщення виготовлений належним суб'єктом оціночної діяльності і є документом, що фіксує дії суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов'язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.
Що стосується висновків суду першої інстанції, що Звіт містить недостовірні дані щодо вартості об'єкта нерухомості., колегія суддів зазначає наступне:
Насамперед, зазначений висновок суд зробив на підставі співставлення результатів оцінки спірної квартири за вищезгаданим звітом та довідки про визначення оціночної вартості об'єкта нерухомості. В той же час з точки зору колегії суддів вказане порівняння не може вважатися коректним.
Визначення оціночної вартості об'єкта нерухомості здійснюється методом електронного визначення вартості автоматично за допомогою мінімальних даних про об'єкт. Результат визначення оціночної діяльності відображається в електронній довідці про оціночну вартість об'єкта нерухомості .
Натомість ринкову вартість визначає кваліфікований оцінювач. Результатом роботи оцінювача є звіт про майна, виконаний відповідно до вимог Національних стандартів оцінки.
За таких умов судом безпідставно фактично було ототожнено поняття дійсної ринкової вартості квартири та її оціночної вартості, визначеної за допомогою електронного сервісу ФДМУ, що в жодному випадку не є рівнозначними категоріями.
В результаті наведеного суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що дійсна вартість Спірної квартири складає є більш ніж втричі більшою ніж ринкова вартість, визначена в Звіті про незалежну оцінку на замовлення ТОВ «ФК «ФГІ», посилаючись на автоматично згенеровану на Запит позивача електронну Довідку ФДМУ.
Натомість у Звіті про незалежну оцінку житлового приміщення (трикімнатної квартири), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , який виконано ТОВ «Бюро Полекс», сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 1098/20 від 15.12.2020 р. на замовлення ТОВ «ФК «ФГІ», оцінювачем було застосовано порівняльний методичний підхід для визначення ринкової вартості Спірної квартири, для якого не є обов'язковим отримання доступу суб'єкта оціночної діяльності до майна і не порушує законодавство у сфері оцінки майна.
Оскільки позивачем не було надано до суду належного доказу з приводу того, що визначена в зазначеному Звіті вартість квартири є нижчою, ніж ринкова її дійсна вартість, зокрема іншого відповідного експертного дослідження, тощо, підстав не враховувати вказаний Звіт при вирішенні справи суд першої інстанції не мав.
Також судом першої інстанції неправильно трактовано положення закону щодо строків проведення оцінки майна.
Згідно з п. 61 Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подається довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов'язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб'єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації.
З вказаного Порядку вбачається, що Звіт має бути не старіший 90 днів з моменту його складення на день державної реєстрації права власності на майно.
З матеріалів справи вбачається, що Звіт було складено 21.04.2021 року, а запис № 57902324 про державну реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем внесено нотаріусом 22.04.2021 року, тобто вказаний Звіт відповідає вимогам Порядку, тому висновки суду першої інстанції в цій частині не можуть вважатися належними.
Окремо колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що встановлення належності чи неналежності оцінки дійсної ринкової вартості майна, на яке було звернуте стягнення в порядку Закону України «Про іпотеку», взагалі не має вирішального значення для заявлених в даній справі вимог.
Так, позивач посиланнями на заниження встановленої вартості квартири обґрунтовував свої позовні вимоги про недійсність звернення стягнення на іпотечне майно. В той же час чинне законодавство України не пов'язує наявність права іпотекодержателя на звернення стягнення в позасудовому порядку на предмет іпотеки від вартості іпотечного майна або її співвідношення до розміру заборгованості, забезпеченого іпотекою.
Натомість положеннями ч. 5 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність або спеціальне майнове право на нього за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
З аналізу наведеної норми вбачається, що питання встановлення дійсної вартості предмета іпотеки та її співвідношення до розміру забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя має значення лише для вирішення вимоги відшкодування перевищення вартості майна, на яке було звернуте стягнення в позасудовому порядку, над розміром зобов'язання, забезпеченого іпотекою, і жодним чином не може обґрунтовувати визнання протиправним самого звернення стягнення на предмет іпотеки.
Оскільки позовна вимога вказаного вище характеру в рамках даної справи не заявлялася, питання щодо належності чи неналежності визначення дійсної ринкової вартості предмета іпотеки при звернення на нього стягнення не має вирішального значення врамках даної справи.
Що стосується висновків суду першої інстанції про те, що боржника не було повідомлено про відступлення права вимоги, колегія суддів зазначає начступн:
Відповідно до п. 3 Договору про відступлення прав вимоги ПАТ «КБ НАДРА» повідомило Боржника про укладення цього договору шляхом розміщення відповідного інформаційного повідомлення на веб-сайті банку із дотриманням вимог законодавства України.
Предметом розгляду даної справи є рішення Державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «ФГІ» на підставі застереження в Договорі іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку».
Крім того, колегія суддів зазначає, що жодним нормативно-правовим актом, який регулює відповідну реєстраційну дію, не передбачено подання Державному реєстратору доказів повідомлення Боржника про відступлення права вимоги.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про іпотеку», відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Отже, відступлення прав за Договором іпотеки відбулось без згоди Іпотекодавця, оскільки Договором іпотеки така згода не передбачена, а також правочин про відступлення прав за Договором іпотеки був нотаріально посвідчений і відомості про таке відступлення були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає , що в цій частині висновки суду першої інстанції також є безпідставними.
Що стосується оплати за відступлення права вимоги за кредитним договором, колегія суддів зауважує наступне:
Відповідно до п. 4 Договору про відступлення прав вимоги ціна договору сплачується Новим кредитором Банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим Договором, відповідно до п. 14 цього Договору, яким, в свою чергу, визначено, що цей Договір набуває чинності з дати його підписання Сторонами і скріплення відтисками печаток Сторін і нотаріального посвідчення.
Оплата за Договором про відступлення прав вимоги була здійснена до його укладення, що підтверджується Платіжною інструкцією № 69 від 21.04.2020 р.
Крім того, як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції зробив висновок, що позивачем було подано державному реєстратору не в повному обсязі належні для цього документи.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент проведення оскаржуваної реєстраційної дії передбачала, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 254718788 від 28.04.2021 р. підставою для державної реєстрації зазначено: договір іпотеки, Договір № GL3N217046 ПВ216 про відступлення прав вимоги.
Таким чином на вимогу суду Державним реєстратором було надано документи, які були подані ТОВ «ФК «ФГІ» і стали підставою для державної реєстрації права власності на Предмет іпотеки за ТОВ «ФК «ФГІ», а саме Договір іпотеки і Договір відступлення прав вимоги.
Звіт про незалежну оцінку Предмета іпотеки, Вимога про усунення порушення умов основного зобов'язання, довіреність представника надавалися Державному реєстратору разом із вищезазначеними документами, які були підставою для державної реєстрації прав, але самі по собі не були такими, на підставі яких вчинялись оскаржувані реєстраційні дії.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції помилково встановив, що Звіт про незалежну оцінку Предмета іпотеки, Вимога про усунення порушення умов основного зобов'язання, довіреність представника взагалі не надавалися Державному реєстратору перед вчиненням реєстраційних дій.
Що стосується документів, які на вимогу суду нотаріус не надав, колегія суддів зазначає, що вказані документи відповідно до вимог законодавства не зберігаються у нотаріуса.
У матеріалах справи містяться листи - відповіді нотаріуса про відсутність у нього вказаних документів та повідомлення про те, куди необхідно звертатися за отриманням таких документів.
З урахуванням вищевикладеного, позиція нотаріуса є обґрунтованою, оскільки вказані документи мають зберігатися у Державній реєстраційній службі.
У той же час матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до належного утримувача документів із запитами про отримання вказаних документів.
За таких умов у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати доведеним той факт, що нотаріусу не було надано усіх належних документів, а сама така обставина фактично залишилась недоведеною.
Що стосується тверджень суду першої інстанції про те, що майно не може бути примусово стягнуто на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Фонд Гарантування інвестицій», колегія суддів зазначає :
Ч.4 ст.264 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня2024 року (справа № 759/15715/21, провадження № 61-18597св 23) зазначено зроблено такий правовий висновок.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення банком стягнення на предмет іпотеки) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Згідно із підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об'єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об'єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об'єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов'язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або;
- таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.
Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу України з процедури банкрутства (у редакції Закону України від 16 вересня 2020 року № 895-IX) Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через вісімнадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу, тобто 21 квітня 2021 року.
13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», відповідно до пункту 2 розділу ІІ якого Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п'ять місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Також 13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1382-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов'язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб», яким внесла зміни до Кодексу України з процедур банкрутства у розділі «Прикінцеві та перехідні положення» та абзац четвертий пункту 2 виклала в такій редакції: «Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через двадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу».
Закони № 1381-IX та № 1382-IX Президент України 21 квітня 2021 року підписав, та 22 квітня 2021 року їх опубліковано в офіційному друкованому виданні - газеті «Голос України».
Закони України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» та № 1382-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов'язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб» набрали чинності 23 квітня 2021 року.
Відповідно до цих законів Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (який втратив чинність 21 квітня 2021 року) поновлює свою дію на п'ять місяців з дня набрання чинності Законом № 1381-IX, тобто діє з 23 квітня 2021 року до 23 вересня 2021 року.
Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу України з процедури банкрутства (у редакції Закону України від 16 вересня 2020 року № 895-IX) Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через вісімнадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу, тобто 21 квітня 2021 року.
13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», відповідно до пункту 2 розділу ІІ якого Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п'ять місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Також 13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1382-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов'язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб», яким внесла зміни до Кодексу України з процедур банкрутства у розділі «Прикінцеві та перехідні положення» та абзац четвертий пункту 2 виклала в такій редакції: «Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через двадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу».
Закони № 1381-IX та № 1382-IX Президент України 21 квітня 2021 року підписав, та 22 квітня 2021 року їх опубліковано в офіційному друкованому виданні - газеті «Голос України».
Закони України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» та № 1382-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов'язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб» набрали чинності 23 квітня 2021 року.
Відповідно до цих законів Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (який втратив чинність 21 квітня 2021 року) поновлює свою дію на п'ять місяців з дня набрання чинності Законом № 1381-IX, тобто діє з 23 квітня 2021 року до 23 вересня 2021 року.
В оцінці правомірності дій іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки 22 квітня 2021 року потрібно враховувати, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність 21 квітня 2021 року та поновив свою дію лише 23 квітня 2021 року.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За правилами частин першої та третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, зумовлює у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене в результаті прийняття пізніше іншого закону чи інакшого нормативно-правового акта.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У Рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Враховуючи, що станом на 22 квітня 2021 року Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність та поновлено його дію було лише 23 квітня 2021 року, тому висновки суду першої інстанції про те, що на момент звернення стягнення на предмет іпотеки мораторій не діяв, є обґрунтованими.
Та обставина, що Президент України підписав закони № 1381-IX та № 1382-IX 21 квітня 2021 року, та 22 квітня 2021 року їх опубліковано в офіційному друкованому виданні - газеті «Голос України», не підтверджує, що ці закони набрали законної сили та були обов'язковими для іпотекодержателя (у цій справі) у день їх опублікування.
Верховний Суд наголошує на тому, що, як зазначалося, новий закон України, який набрав чинності, за загальним правилом, застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини є тривалими і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, тоді нове правове регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
У Законі № 1381-IX, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого продовжено дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не міститься застереження про те, що його положення застосовуються до правовідносин не раніше дня його офіційного опублікування, а тому підстав для застосування норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у справі, що переглядається, не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, у іпотекодержателя не було законних перешкод для звернення до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - реєстрацію 22 квітня 2021 року права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі іпотечного застереження у примусовому порядку без згоди іпотекодавця: іпотекодержатель надав державному реєстратору усі необхідні документи, що встановлено судом, заборон на вчинення таких дій на момент звернення іпотекодержателя до державного реєстратора законодавцем встановлено не було, відповідно оспорюване рішення державного реєстратора є правомірним та не підлягає скасуванню.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так як за результатами апеляційного перегляду справи суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 610,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фонд гарантування інвестицій»задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 березня 2025 року скасувати.
В задоволенні позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фонд гарантування інвестицій» (ЄДРПОУ: 40662938, адреса: вул. Велика Васильківська, 13, офіс 413, м. Київ) судовий збір в розмірі 1610 (одна тисяча шістсот десять) грн 40 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько