21 жовтня 2025 року Справа № 280/7818/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначені пенсії від 19.08.2025 №083850027024;
2) зобов'язати відповідача зарахувати позивачу весь період роботи у Комунальній установі «Запорізький обласний спеціалізований будинок дитини «СОНЕЧКО» Запорізької обласної ради з 01.04.1997 року по 15.05.2025 року до пільгового стажу за Списком №2, що складає 28 років 1 місяць 15 днів, та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, починаючи з 11.08.2025 року.
Крім того, просить стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
Позовна заява та додатки до неї сформовані в підсистемі «Електронний суд» та подані у формі електронного документа представником позивача адвокатом Гешевою Ю.Л., який діє на підставі ордеру серії АР №1263149 від 08.09.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач набула права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VIII. Разом з тим, за результатами розгляду заяви про призначення пільгової пенсії рішенням відповідача було відмовлено з огляду на відсутність необхідного віку. Крім того, до пільгового стажу не враховано період роботи з 05.08.2024 по 15.05.2025, оскільки не надано наказ про результати атестації робочих місць. Проте, особа не може бути позбавлена права на пенсію за віком на пільгових умовах через відсутність документів на підтвердження проведення чергової атестації робочого місця, на якій він набув пільговий стаж, у зв'язку з чим наявні підстави для зарахування вказаного періоду роботи до пільгового стажу. Також зауважено, що у період з 01.04.1997 по 15.05.2025 ОСОБА_1 працювала у спеціалізованій медичній установі психоневрологічного профілю Міністерства охорони здоров'я України - Запорізькому будинку дитини «Сонечко» на посаді медичної сестри цілодобової групи, що дає їй право на пільгову пенсію за вислугою років, що надається за Списком № 2, відтак пільговий стаж має становити 28 років 1 місяць 15 днів, а не 24 роки 10 місяців 21 день, як зазначено відповідачем. Позивач вважає рішення відповідача таким, що суперечить чинному законодавству, та не відповідає критеріям правомірності, а тому є протиправним та у судовому порядку підлягає скасуванню із зобов'язанням призначити позивачу пенсію.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
29.09.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому зазначено, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058 в зв'язку з недосягненням пенсійного віку. Вважає безпідставною вимогу стосовно стягнення з Головного управління судових витрат, оскільки відповідно до пункту 18 частини 2 статті 5 Закону України «Про судовий збір» Пенсійний фонд України та його органи були звільнені від сплати судового збору. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Щодо вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу зазначено, що позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг), відтак Головне управління позбавлене можливості оцінити співмірність витрат, їх реальність та необхідність. При цьому ознайомлення з матеріалами справи не було необхідною процесуальною дією, оскільки всі матеріали по справі надсилалися сторонам, а тому такі послуги не відповідають критерію їх необхідності та не підлягають відшкодуванню (постанова Верховного Суду від 17.01.2022 у справі № 756/8241/20). Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
30.09.2025 судом отримано пояснення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у яких представник зазначає, що у зв'язку з відсутністю встановленого віку позивача для призначення пенсії, який не відповідає вимогам п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058, що повинен складати 55 років на дату звернення було прийнято рішення про відмову у призначені пенсії. Щодо посилання позивача на рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, то таке не може бути застосоване для вирішення питання призначення пенсії позивачці, оскільки норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» не підлягають застосуванню при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, починаючи з 11.10.2017. Норми статті 114, п. 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 є чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають до застосування всіма юридичними та фізичними особами. Зауважує на дискреційності повноважень органу Пенсійного фонду у частині призначення (здійснення перерахунку) та виплати пенсії. Щодо незарахування в періоди роботи до пільгового страхового стажу з 01.04.1997 по 15.05.2025 вказує, що записи в трудовій книжці підтверджують тільки загальний стаж роботи позивача, вони не містять належні та достатні відомості щодо періодів і характеру виконуваної позивачем роботи, та не визначають його право на пенсію на пільгових умовах. Зазначений страховий стаж не може бути зараховано повторно у зв'язку з тим, що до страхового стажу вже зараховано всі періоді трудової діяльності, а саме 32 роки 11 місяців 4 дні. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 15.09.2025 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін у відповідності до положень статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
11.08.2025 позивач звернулася до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя із заявою про призначення пенсії за віком за Списком № 2.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 19.08.2025 №083850027024 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону в зв'язку із недосягненням пенсійного віку. Зазначено, що вік заявниці 51 рік. Страховий стаж особи становить 32 роки 11 місяців 4 дні. За результатом розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності. Пільговий стаж за Списком №2 становить 24 роки 10 місяців 21 день. До пільгового стажу не зараховано період з 05.08.2024 по 15.05.2025, оскільки не надано наказ про результати атестації робочих місць за даний період.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 03.07.1992 позивач:
01.04.1997 - прийнята на посаду медичної сестри Будинку дитини (наказ №49 §3 від 31.03.1997);
01.11.1999 - затверджена медичною сестрою цілодобової групи (наказ №187 від 3.11.1999);
01.01.2002 - присвоєна друга кваліфікаційна категорія медичної сестри дитячої поліклініки (наказ №3024 від 28.01.2000);
10.08.2004 - робоче місце медичної сестри другої категорії цілодобової групи атестовано за Списком №2 (наказ №60 від 10.08.2004);
15.03.2006 - присвоєна перша кваліфікаційна категорія медичної сестри дитячого стаціонару (наказ №58-о від 05.04.2006);
07.05.2005 - з 14.02.1985 року Запорізький будинок дитини «Сонечко» являється спеціалізованою медичною установою психоневрологічного профілю Міністерства охорони здоров'я України (наказ №45 від 07.05.2007);
01.09.2008 - присвоєна перша кваліфікаційна категорія зі спеціальності «Сестринська справа» (наказ №210-о від 15.09.2008)
06.08.2009 - робоче місце медичної сестри цілодобової групи атестовано за Списком №2 (наказ №56 від 06.08.2009);
01.10.2009 - посада медичної сестри перейменована на сестру медичну (наказ №75 від 01.10.2009);
18.02.2011- підтверджена перша кваліфікаційна категорія зі спеціальності «Сестринська справа» (наказ УЗО 38-о від 18.02.2011);
05.08.2014 - робоче місце сестри медичної цілодобової групи атестовано за списком №2 (наказ №88 від 05.08.2014);
05.08.2019 - робоче місце сестри медичної цілодобової групи атестовано за Списком №2 (наказ №101/а від 05.08.2019);
15.05.2025- звільнено з посади у зв'язку із скороченням штату працівників, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (наказ №304 к-тр від 15.05.2025).
Згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за вих.№4225 від 05.08.2025 ОСОБА_1 працювала повний робочий день в КУ «Запорізький обласний спеціалізований будинок дитини «Сонечко» ЗОР, який відноситься до закладів охорон здоров'я та є спеціалізованим будинком дитини психоневрологічного профілю Міністерства охорони здоров'я і за період з 01.04.1997 по 15.05.2025 безпосередньо обслуговувала хворих дітей з наданням необхідної медичної допомоги за професією: в період з 01.04.1997 по 30.09.1999 на посаді медичної сестри будинку дитини «Сонечко»; у період з 01.11.1999 по 30.09.2009 затверджена у складі середнього та молодшого персоналу цілодобових груп; з 01.10.2009 перейменування посади на сестра медична; в період з 01.10.2009 по 15.05.2025 на посаді сестра медична цілодобової групи, що передбачено розділом XXIV підрозділу 2260000-В постанови від 11.03.1994 №162 (у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних установах і відділеннях будинків дитини; розділом XXIV підрозділу 24-В у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних установах і відділеннях будинків дитини; згідно Постанови КМ України №461 від 24.06.2016 у психіатричних (лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини - молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри-господині. За період з 01.04.1997 по 15.05.2025 стаж становить 26 років 02 місяці 0 дні, підстава: Постанова КМ України №162 від 11.03.1994; Постанова КМ України №36 від 16.01.2003; Постанова КМ України №461 від 03.08.2016, Список №2; накази: 45а від 16.08.1999 (первинна атестація); №60 від 10.08.2004; №56 від 06.08.2009, №88 від 05.08.2014; №101/а від 05.08.2019 зареєстровані експертизою праці, штатний розпис, особова справа, картка П-2.
Щодо вказаної довідки начальником відділу ГУ ПФУ в Запорізькій області складено службову записку від 11.08.2025 №155717, в якій було прохання щодо здійснення перевірки пільгової довідки. Акт перевірки в матеріалах пенсійної справи відсутній.
Також позивачем було надано до пенсійного органу накази від 16.08.1999 №45-А, від 10.08.2004 №60, від 05.08.2019 №101/а про результати атестації робочих місць для визначення прав працівників на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2.
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах та в частині незарахування до пільгового стажу у повному обсязі періоду роботи з 01.04.1997 по 15.05.2025 до пільгового стажу, позивач звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Стаття 1 Закону №1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Загальні умови призначення пенсії за віком визначені в частині першій статті 26 Закону № 1058-IV. Водночас відносини з приводу призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників врегульовані статтею 114 Закону № 1058-IV.
Так, відповідно до частини першої статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV передбачено, що працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV (у редакції, чинній на момент звернення позивачки за призначенням пенсії) визначав, що пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам за наявності у сукупності таких обов'язкових умов:
- досягнення особою 55-річного віку;
- наявності у особи загального страхового стажу: не менше 30 років для чоловіків та не менше 25 років для жінок;
- наявності у особи стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України: на посаді водія міського пасажирського транспорту (автобуса, тролейбуса, трамвая): не менше 12 років 6 місяців для чоловіків та не менше 10 років для жінок.
Разом з цим, суд зазначає, що відносини з приводу призначення пенсії за віком на пільгових умовах врегульовані також і нормами Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII).
Пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII (у редакції, що діяла до 01.04.2015) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
01.04.2015 набрав чинності Закон України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким статтю 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» викладено у новій редакції, якою збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Разом з цим, 23.01.2020 Конституційний Суд України прийняв Рішення № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), яким статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справа № 1-5/2018 (746/15), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» «г» статті 54 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Крім того, згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15) застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.».
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ.
Тому на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років.
У зв'язку з цим між сторонами виник спір, оскільки позивач вважає, що під час призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положення статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ. Водночас пенсійний орган під час розгляду заяви позивача про призначення їй пенсії керувався нормами статті 114 Закону № 1058-ІV.
Оскільки, норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивач повинна досягти 50-річного віку, мати страховий стаж не менше 20 років, у тому числі на відповідних роботах не менше 10 років.
Під час розгляду справи суд ураховує правовий висновок, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, який застосовано Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 01.05.2024 у справі № 580/3245/20, від 02.06.2023 у справі № 160/13468/20, від 16.05.2023 у справі № 160/5189/20 та інших.
З огляду на викладене та виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що пенсійний орган діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав недосягнення пенсійного віку, у зв'язку з чим рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 19.08.2025 №083850027024 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині зарахування до пільгового стажу весь період роботи позивача у Комунальній установі «Запорізький обласний спеціалізований будинок дитини «СОНЕЧКО» Запорізької обласної ради з 01.04.1997 року по 15.05.2025 року, то з оскаржуваного рішення слідує, що пенсійним органом зараховано до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком № 2 24 роки 10 місяців 21 день.
При відповідач зазначив, що до пільгового стажу не зараховано період з 05.08.2024 по 15.05.2025, оскільки не надано наказ про результати атестації робочих місць за даний період, стосовно чого суд зазначає наступне.
Пунктом 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказ Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 № 383 (далі - Порядок № 383), встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637).
Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Відповідно до змісту довідки №4225 від 05.08.2025, виданої Комунальною установою «Запорізький обласний спеціалізований будинок дитини «Сонечко» Запорізької обласної ради, ОСОБА_1 працювала повний робочий день у вказаній установі та за період з 01.04.1997 по 15.05.2025 стаж становить 26 років 02 місяці 0 дні (підстава: Постанова КМ України №162 від 11.03.1994; Постанова КМ України №36 від 16.01.2003; Постанова КМ України №461 від 03.08.2016, Список №2; накази: 45а від 16.08.1999 (первинна атестація); №60 від 10.08.2004; №56 від 06.08.2009, №88 від 05.08.2014; №101/а від 05.08.2019 зареєстровані експертизою праці, штатний розпис, особова справа, картка П-2).
За змістом пунктів 1 та 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442, що набрав чинності 21.08.1992, атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних них факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Пунктом 4 Порядку № 442 передбачено, що атестація робочих місць за умовами проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного року.
Згідно із підпунктами 4.1 - 4.3 Порядку № 383 при призначенні пенсії за віком на умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами з 21.08.1992 року відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджено за результатами атестації.
Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.
У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Отже, за періоди до 21.08.1992 проведення атестації робочих місць не вимагалось, але за періоди після 21.08.1992 підтвердження проведення атестації робочих місць для призначення пільгової пенсії за Списком № 2 є обов'язковим.
Водночас своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо. При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списків №№1, 2, робоче місце за якою підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а від 19 лютого 2020 року сформулювала правовий висновок, згідно з якою особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Таким чином, доводи пенсійного органу в рішенні від 19.08.2025 №083850027024 щодо незарахування періоду з 05.08.2024 по 15.05.2025 з підстав ненадання наказу про результати атестації робочих місць за даних період є необґрунтованими та не впливають на право позивача на соціальне забезпечення. Позивач, який працював на посаді, віднесеній до Списку №2 (що пенсійним органом не оспорюється), робоче місце по якій підлягає атестації, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на порядок проведення атестації робочих місць (у тому числі, складання наказу про результати проведення атестації), у зв'язку з чим відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу період роботи позивача з 05.08.2024 по 15.05.2025 відповідно до пільгової довідки за вих.№4225 від 05.08.2025.
Також з форми РС-право встановлено, що вказаний період роботи позивачем лише частково зараховано до пільгового стажу за Списком № 2, а саме періоди: з 01.04.1997 по 26.02.2001, з 28.03.2001 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 02.02.2005, з 23.12.2005 по 09.03.2010, з 09.04.2010 по 18.10.2010, з 02.11.2010 по 02.02.2015, з 05.03.2015 по 14.09.2020, з 14.10.2020 по 20.11.2021, з 23.11.2021 по 17.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.08.2022 по 04.09.2022, з 17.09.2022 по 30.09.2022, з 30.10.2022 по 01.01.2023, з 27.02.2023 по 10.05.2023, з 02.08.2023 по 17.09.2023, з 01.11.2023 по 30.11.2023, з 02.12.2023 по 03.01.2024, з 03.04.2024 по 19.05.2024, з 01.06.2024 по 30.06.2024.
Разом з тим, в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 19.08.2025 №083850027024 жодним чином не обґрунтовано часткове зарахування періоду роботи ОСОБА_1 в КУ «Запорізький обласний спеціалізований будинок дитини «Сонечко» ЗОР з 01.04.1997 по 15.05.2025 до пільгового стажу позивача за Списком №2.
Суд наголошує, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (пункт 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1).
Абзацом четвертим пункту 1.8 розділу I Порядку №22-1 визначено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.
За приписами п. 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію зокрема: повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Проте, пенсійним органом не повідомлено позивача про необхідність надання додаткових документів до його заяви про призначення пенсії, як і не доведено відсутності у трудовій книжці позивача або уточнюючій довідці відповідних записів чи неточностей.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Тобто, у розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 27.02.2019 у справі № 423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі № 127/16245/17.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин суд вважає, що ефективним відновленням порушеного права та інтересів позивача в даному випадку є зарахування до пільгового стажу позивача за Списком №2 періоду роботи у Комунальній установі «Запорізький обласний спеціалізований будинок дитини «СОНЕЧКО» Запорізької обласної ради з 01.04.1997 року по 15.05.2025 у повному обсязі.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах суд зазначає наступне.
Аналіз положень Порядку № 22-1 свідчить про те, що визначений за принципом екстериторіальності структурний підрозділ органу Пенсійного фонду України є тим органом, що призначає пенсію незалежно від місця реєстрації пенсіонера або перебування його на обліку в іншому органі Пенсійного фонду України за місцем реєстрації, тому обов'язок щодо відновлення порушеного права позивача щодо призначення пенсії має бути покладений саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.10.2023 у справі № 446/1/22, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.
На день звернення за призначенням пенсії ОСОБА_1 набула необхідний страховий та пільговий стаж, що визнається відповідачем у спірному рішенні (страховий стаж - 32 роки 11 місяців 4 дні, тобто більше 20 років, а також необхідний пільговий стаж - 24 роки 10 місяців 21 день, тобто більше 10 років).
Оскільки підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за Списком №2 було недосягнення пенсійного віку 55 років на дату звернення, що є помилковим з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку про відновлення порушених прав позивача саме шляхом зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, за її заявою від 11.08.2025 із зарахуванням до пільгового стажу повного періоду роботи у Комунальній установі «Запорізький обласний спеціалізований будинок дитини «СОНЕЧКО» Запорізької обласної ради з 01.04.1997 року по 15.05.2025.
Згідно з приписами частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, 04.06.2024, а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернулася 11.08.2025, тобто звернення за пенсією відбулося пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня звернення за пенсією, тобто, з 11.08.2025.
Таким чином, задоволення позовних вимог у спосіб зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах з урахуванням рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020 є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про передчасність висновку пенсійного органу про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.
VII. Розподіл судових витрат.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).
Квитанцією від 07.09.2025 № 1.297546847.1 підтверджується сплата позивачем судового збору. За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд зазначає, що відповідно до частин третьої-шостої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до суду надано: копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 04.09.2025 (далі - Договір) та копію акта приймання-передачі наданих послуг відповідно до Договору від 05.09.2025.
Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг, погодженим адвокатом Гешевою Юлією Леонідівною та Березіною Вікторією Миколаївною, адвокатом виконано роботи з підготовки та подання позову до ГУ ПФУ в Кіровоградській області до суду, обсяг витраченого часу 8 годин, вартість послуг 6000,00 грн.
Щодо доводів відповідача про ненадання детального опису робіт (наданих послуг) з посиланням на висновки постанови Верховного Суду від 23.11.2020 у справі №638/7748/18, то суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 відступила від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.11.2020 у справі №638/7748/18 (на яку посилається представник Мінрозвитку), про те, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатися тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному з видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Отже, саме лише незазначення розрахунку, погодинної або фіксованої вартості певних видів правової допомоги в актах здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) не може бути перешкодою у встановленні розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, безпідставними є твердження відповідача щодо неподання несвоєчасного подання заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки відповідні докази понесення вказаних витрат подані до суду разом із позовною заявою.
У постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Також суд бере до уваги позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22, відповідно до якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов'язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Враховуючи заперечення відповідача, суд погоджується, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду даної справи, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином, беручи до уваги розмір заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, незначну складність справи, предмет спору, сталу позицію по такій категорії справ, незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування, відсутність необхідності вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, суд зазначає про неспівмірність заявлених витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн критерію розумності їхнього розміру, а тому в даному випадку суд погоджується з доводами представника відповідача про відсутність підстав для стягнення всієї заявленої суми витрат на правничу допомогу з відповідача та вважає обґрунтованим та розумним розміром витрат за надання професійної правничої допомоги є сума 2000,00 грн, оскільки саме такий розмір правничої допомоги є справедливим та співмірним, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, якість/кількість підготовлених документів.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 19.08.2025 №083850027024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 з 11.08.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, із зарахуванням до її пільгового стажу періоду роботи у Комунальній установі «Запорізький обласний спеціалізований будинок дитини «СОНЕЧКО» Запорізької обласної ради з 01.04.1997 по 15.05.2025 у повному обсязі.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 7-А, м. Кропивницький, 25605; код ЄДРПОУ 20632802.
Третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 21.10.2025.
Суддя К.В.Мінаєва