21 жовтня 2025 року Справа № 280/7817/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
1) визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 04.08.2025 № 083950025988 про відмову у призначенні пенсії позивачу;
2) зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 01.01.1992 по 03.02.1992, з 10.02.1992 по 30.11.1992, з 01.12.1992 по 07.05.1993, з 27.05.1993 по 08.02.1994, з 09.02.1994 по 04.05.1994, з 05.05.1994 по 01.08.1995 та період отримання допомоги по безробіттю з 16.12.2010 по 31.07.2011, і призначити йому пенсію за віком з 13.06.2025.
Крім того, просить стягнути на користь позивача судові витрати по справі.
Позовна заява та додатки до неї сформовані в підсистемі «Електронний суд» та подані у формі електронного документа представником позивача адвокатом Вельможко А.І., яка діє на підставі ордеру серії АР №1262087 від 02.09.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28.07.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області з метою призначення йому пенсії за віком. Рішенням відповідача від 04.08.2025 № 083950025988 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України №1058-IV) через відсутність необхідного страхового стажу. При цьому щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1992 по 03.02.1992, з 10.02.1992 по 30.11.1992, з 01.12.1992 по 07.05.1993, з 27.05.1993 по 08.02.1994, з 09.02.1994 по 04.05.1994, з 05.05.1994 по 01.08.1995 вказано, що такі було набуто в період дії Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992 та Угоди «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, тому мають враховуватись пенсійним органом при призначенні позивачу пенсії. Щодо підстав для незарахування до страхового стажу позивача періоду виплати допомоги по безробіттю зауважено, що несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу особи періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків. Вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
25.09.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано його періоди роботи з 01.01.1992 по 03.02.1992, з 10.02.1992 по 30.11.1992, з 01.12.1992 по 07.05.1993, з 27.05.1993 по 08.02.1994, з 09.02.1994 по 04.05.1994, з 05.05.1994 по 01.08.1995, оскільки з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв'язку з чим, стаж роботи зараховується по 31.12.1991; 16.12.2010 по 01.07.2011 (період отримання допомоги по безробіттю), оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. При цьому період перебування особи на обліку в центрі зайнятості як безробітної без отримання допомоги по безробіттю не зараховується до страхового стажу. Період отримання допомоги по безробіттю має бути відображений у реєстрах ПФУ (додаток 9 або форма ОК-5), проте такі в даному випадку відсутні. Звернуто увагу, що функції по призначенню, перерахунку і виплаті пенсій покладені саме на Пенсійний фонд України, який здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 15.09.2025 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін у відповідності до положень статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
28.07.2025 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно статті 26 Закону України №1058-IV.
За результатами розгляду поданої позивачем заяви та доданих до неї документів відповідачем було прийнято рішення від 04.08.2025 № 083950025988, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 03.11.1983:
- 01.01.1992 по 03.02.1992, з 10.02.1992 по 30.11.1992, з 01.12.1992 по 07.05.1993, з 27.05.1993 по 08.02.1994, з 09.02.1994 по 04.05.1994, з 05.05.1994 по 01.08.1995, оскільки з 19 червня 2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв'язку з чим, стаж роботи зараховується по 31.12.1991;
- період отримання допомоги по безробіттю з 16.12.2010 по 01.07.2011, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Позивач, не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком та незарахуванням до страхового стажу відповідних періодів його трудової діяльності, звернувся з цим позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Отже, з досягненням віку 60 років та за наявності станом на 01.01.2025 страхового стажу не менше 32 року позивач має право на отримання пенсії за віком.
Суд звертає увагу, що Закон №1058-ІV набрав чинності 01.01.2004. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Слід зазначити, що Закон № 1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно з приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) .
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, статті 62 Закону України №1788-XII та пункту 1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наданою до пенсійного органу трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_2 від 03.11.1983 підтверджується, що ОСОБА_1 , зокрема:
17.09.1991 - прийнятий на роботу в порядку переведення з Арматурного заводу ім.Леніна в транспортну групу водієм 2 класу на автомобіль «Москвич»;
03.02.1992 - звільнений в порядку переведення на Арматурний завод ім. Леніна;
10.02.1992 - прийнятий в транспортний цех водієм автонавантажувачем шляхом переведення з «Спецінструменту»;
30.11.1992 - звільнений у зв'язку з переведенням у мале підприємство;
01.12.1992 - прийнятий у Мале підприємство «Райдуга» шляхом переведення з Арматурного заводу водієм 2 класу;
07.05.1993 - звільнений у зв'язку з переведенням;
27.05.1993 - прийнятий в порядку переведення з Малого підприємства «Райдуга» вантажником;
08.02.1994 - звільнений за власним бажанням;
09.02.1994 - прийнятий водієм-експедитором в ресторан «Золотий Дракон»;
04.05.1994 - звільнений за власним бажанням;
05.05.1994 - прийнятий водієм-експедитором в ТОО «Граніт-інвест»;
01.08.1995 - звільнений за власним бажанням.
Разом з тим, періоди роботи 01.01.1992 по 03.02.1992, з 10.02.1992 по 30.11.1992, з 01.12.1992 по 07.05.1993, з 27.05.1993 по 08.02.1994, з 09.02.1994 по 04.05.1994, з 05.05.1994 по 01.08.1995 до страхового стажу позивача не зараховані, оскільки з 19 червня 2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Розглядаючи зазначені мотиви пенсійного органу, суд враховує, що у силу статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується, зокрема, на положеннях міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (закони про пенсійне забезпечення).
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
При вирішенні питання зарахування до страхового стажу періодів роботи, набутих на території Російської Федерації, слід враховувати Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (Угода припинила дію для України 19 червня 2023 року) (далі - Угода від 13.03.1992) та Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року (Угода припинила дію 04 липня 2023 року) (далі - Угода від 14.01.1993).
Згідно із частиною другою статті 6 Угоди від 13.03.1992, укладеної між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно зі статтею 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється, згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтва, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Згідно зі статтею 12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14.01.1993).
Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що обчислення стажу здійснюється, згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
29.11.2022 Кабінет міністрів України прийняв постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набрала чинності 02.12.2022, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Варто зауважити, що відповідно до частини першої статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
При цьому, відповідно до частини другої статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відтак, Угода від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в Російській Федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 статті 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
За наявності чинних положень Угоди, у період роботи позивача, що гарантували відповідне пенсійне право та соціальний захист, позивач не може нести тягар негативних наслідків у вигляді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу для призначення пенсії.
Крім того, у силу пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд зазначає, що денонсація Угоди від 13.03.1992 Російською Федерацією означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань Російської Федерації у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
За таких обставин пенсійним органом протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.01.1992 по 03.02.1992, з 10.02.1992 по 30.11.1992, з 01.12.1992 по 07.05.1993, з 27.05.1993 по 08.02.1994, з 09.02.1994 по 04.05.1994, з 05.05.1994 по 01.08.1995 з підстав, зазначених в оскаржуваному рішенні.
Крім того, відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 16.12.2010 по 01.07.2011, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 03.11.1983 ОСОБА_1 16.12.2010 розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до п.1 ст.23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», 01.07.2011 скорочено виплату допомоги по безробіттю відповідно до пп.5 п.5 ст.31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Приписами статті 1 Закону №1058-IV визначено, що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно із статтею 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 20 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового чи пільгового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Крім того, при вирішенні спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 (справа №208/6680/16-а), від 20.03.2019 (справа №688/947/17), від 30.09.2019 (справа №316/1392/16-а), від 23 березня 2020 року у справі №535/1031/16-а, відповідно до яких, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Згідно з положеннями статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, серед іншого, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв'язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені, а у разі їх наявності - сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства зі страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивачу періодів його роботи на такому підприємстві. Відтак відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для незарахування позивачу періоду отримання допомоги по безробіттю з 16.12.2010 по 01.07.2011.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року «MALTZAN and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.
Відтак статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.
Таким чином, офіційно працевлаштувавшись та маючи відповідні записи у трудовій книжці, позивач мав правомірні очікування, що набувши достатнього пенсійного віку та необхідного страхового стажу, йому буде призначено пенсію за віком.
Суд наголошує, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов'язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.
Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про вчинення дій спрямованих на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки первинним документам, які підтверджують характер виконуваної роботи, підприємства, на яких працювала позивач, для призначення пенсії.
Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що неврахування відповідачем під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком шляхом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення від 04.08.2025 №083950025988, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
На переконання суду, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Водночас, надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Так, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Крім того, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею Конвенції повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Водночас, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Тобто, оскільки призначення, нарахування та виплата пенсії відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження та вирішувати питання щодо призначення позивачу пенсії.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2019 у справі №204/362/17, вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.
З огляду на встановлені вище обставини у їх сукупності, суд вважає належним способом захисту порушених прав позивача у заявленому до розгляду спорі є зобов'язання ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 01.01.1992 по 03.02.1992, з 10.02.1992 по 30.11.1992, з 01.12.1992 по 07.05.1993, з 27.05.1993 по 08.02.1994, з 09.02.1994 по 04.05.1994, з 05.05.1994 по 01.08.1995 та період отримання допомоги по безробіттю з 16.12.2010 по 01.07.2011, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 28.07.2025 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав щодо незарахування певних періодів роботи до страхового стажу позивача, тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.
VII. Розподіл судових витрат.
Квитанцією від 07.09.2025 № 1.297546847.1 підтверджується сплата позивачем судового збору. За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 26.05.2025 №084050021394 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 01.01.1992 по 03.02.1992, з 10.02.1992 по 30.11.1992, з 01.12.1992 по 07.05.1993, з 27.05.1993 по 08.02.1994, з 09.02.1994 по 04.05.1994, з 05.05.1994 по 01.08.1995 та період отримання допомоги по безробіттю з 16.12.2010 по 01.07.2011 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 03.11.1983, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.07.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог задовольнити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 21.10.2025.
Суддя К.В. Мінаєва