ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.10.2025Справа № 41/767
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» (01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 13; ідентифікаційний код: 32826328)
до Житлово-будівельного кооперативу «Київ-5» (03164, м. Київ вул. Булаховського, буд. 24; ідентифікаційний код: 25271349)
про стягнення 81081,12 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
09.11.2009 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго», яка змінили своє найменування на Акціонерне товариство «К.Енерго», з вимогами до Житлово-будівельного кооперативу «Київ-5» про стягнення 358985,22 грн, з яких 280818,52 грн основного боргу, 11844,47 грн 3% річних та 66322,23 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором №1410168 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.12.2005.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2009 порушено провадження у справі №41/767.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2014 зупинено провадження у справі №41/767 до вирішення пов'язаної справи №К/800/42421/13.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 поновлено провадження у справі №41/767, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
27.08.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з припиненням юридичної особи Акціонерного товариства «К.Енерго».
02.09.2025 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» надійшла заява про заміну позивача у справі - з Акціонерного товариства «К.Енерго» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг».
Також, 02.09.2025 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої заявлено до стягнення з відповідача заборгованість у загальному розмірі 81081,12 грн, з яких 63894,12 грн основного боргу, 2999,31 грн 3% річних та 14187,69 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі №41/767 замінено позивача у справі - з Акціонерного товариства «К.Енерго» (ідентифікаційний код: 00131305) на Товариство з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» (ідентифікаційний код: 32826328); відмовлено у задоволенні клопотання Житлово-будівельного кооперативу «Київ-5» про закриття провадження у справі; прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим спір у справі розглядається з новою ціною позову - 81081,12 грн, з яких 63894,12 грн основного боргу, 2999,31 грн 3% річних та 14187,69 грн інфляційних втрат.
08.10.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, яке задоволено судом.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, хоча про розгляд Господарським судом міста Києва справи №41/767 відповідач повідомлявся належним чином шляхом.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.12.2005 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (найменування якої було змінено з 01.01.2019 на Акціонерне товариство «Київенерго», а з 09.08.2019 - на Акціонерне товариство «К.Енерго») - постачальник та Житлово-будівельним кооперативом «Київ-5» (споживач) був укладений Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1410168, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.
Відповідно до п. 2.2.1 Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1410168 від 01.12.2005 постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального мезону, для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.
Згідно з п. 2.3.1 Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1410168 від 01.12.2005 споживач зобов'язаний дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.
Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2006 (п. 4.1 Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1410168 від 01.12.2005).
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (п. 4.3 Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1410168 від 01.12.2005).
Звертаючись з даним позовом до суду (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), позивач (новий кредитор, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг») вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1410168 від 01.12.2005 не у повному обсязі оплатив спожиту теплову енергію, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 63894,12 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 2999,31 грн 3% річних та 14187,69 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі, враховуючи наступні обставини.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.
Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Згідно зі статтею 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Як вбачається з матеріалі справи, у грудні 2006 року на умовах Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1410168 від 01.12.2005 відповідачем було спожито теплову енергію обсягом 141,50854 Гкал для потреб опалення та 58,67000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у січні 2007 року - теплову енергію обсягом 165,79438 Гкал для потреб опалення та 58,67000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у лютому 2007 року - теплову енергію обсягом 200,03268 Гкал для потреб опалення та 52,96000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у березні 2007 року - теплову енергію обсягом 116,03213 Гкал для потреб опалення та 58,67000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у квітні 2007 року - теплову енергію обсягом 47,38505 Гкал для потреб опалення та 45,48000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у травні 2007 року - теплову енергію обсягом 29,46951 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у червні 2007 року - теплову енергію обсягом 25,38168 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у липні 2007 року - теплову енергію обсягом 27,42201 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у серпні 2007 року - теплову енергію обсягом 28,28750 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у вересні 2007 року - теплову енергію обсягом 18,8686 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у жовтні 2007 року - теплову енергію обсягом 60,14681 Гкал для потреб опалення та 15,16000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у листопаді 2007 року - теплову енергію обсягом 181,39293 Гкал для потреб опалення та 56,80000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у грудні 2007 року - теплову енергію обсягом 202,42959 Гкал для потреб опалення та 58,67000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у січні 2008 року - теплову енергію обсягом 219,85315 Гкал для потреб опалення та 58,67000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у лютому 2008 року - теплову енергію обсягом 163,46947 Гкал для потреб опалення та 54,93000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у березні 2008 року - теплову енергію обсягом 133,53752 Гкал для потреб опалення та 58,67000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у квітні 2008 року - теплову енергію обсягом 52,89549 Гкал для потреб опалення та 56,80000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у травні 2008 року - теплову енергію обсягом 62,57482 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у червні 2008 року - теплову енергію обсягом 51,78386 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у липні 2008 року - теплову енергію обсягом 4,30323 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у серпні 2008 року - теплову енергію обсягом 46,43381 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у вересні 2008 року - теплову енергію обсягом 69,58356 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у жовтні 2008 року - теплову енергію обсягом 54,75986 Гкал для потреб опалення та 58,67000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у листопаді 2008 року - теплову енергію обсягом 169,469274 Гкал для потреб опалення та 56,80000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у грудні 2008 року - теплову енергію обсягом 221,27858 Гкал для потреб опалення та 56,80000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у січні 2009 року - теплову енергію обсягом 213,62168 Гкал для потреб опалення та 583,67000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у лютому 2009 року - теплову енергію обсягом 183,06232 Гкал для потреб опалення та 52,96000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у березні 2009 року - теплову енергію обсягом 163,70904 Гкал для потреб опалення та 58,67000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у квітні 2009 року - теплову енергію обсягом 51,55225 Гкал для потреб опалення та 56,80000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у травні 2009 року - теплову енергію обсягом 7,91749 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у червні 2009 року - теплову енергію обсягом 51,51401 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у липні 2009 року - теплову енергію обсягом 16,70138 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у серпні 2009 року - теплову енергію обсягом 32,95984 Гкал для потреб гарячого водопостачання.
Вказана інформація відображена в облікових картках та відомостях обліку споживання теплової енергії за спірний період (складені відповідачем), які визнаються судом належними та допустимими доказами на підтвердження обсягів спожитої відповідачем теплової енергії (копії долучені позивачем до позовної заяви).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з даним позовом до суду при проведенні розрахунків за теплову енергію у гарячій воді за спірний період з 01.12.2006 по 01.09.2009 включно використано тарифи, затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, а саме:
1. Розпорядження КМДА №1245 від 20.06.2002 (№2249 від 10.12.2004), період дії тарифу 01.01.2005 - 01.12.2006, розмір тарифу 54,42 грн без ПДВ, 65,30 грн з ПДВ;
2. Розпорядження КМДА №1575 від 30.10.2006 (№11786 від 15.12.2006), період дії тарифу 01.12.2006 - 01.02.2007, розмір тарифу 118,87 грн без ПДВ, 142,63 грн з ПДВ;
3. Розпорядження КМДА №142 від 12.02.2007, період дії тарифу 01.12.2006 - 01.05.2007, розмір тарифу 94,33 грн без ПДВ, 113,20 грн з ПДВ;
4. Розпорядження КМДА №643 від 30.05.2007, період дії тарифу 01.12.2006 - 31.05.2009, розмір тарифу 94,33 грн без ПДВ, 113,20 грн з ПДВ;
5. Розпорядження КМДА №520 від 29.04.2009, період дії тарифу 01.06.2009 - 31.07.2009, розмір тарифу 132,07 грн без ПДВ, 158,48 грн з ПДВ;
6. Розпорядження КМДА №981 від 31.08.2009, період дії тарифу 01.08.2009 - 30.09.2009, розмір тарифу 125,47 без ПДВ, 150,56 грн з ПДВ.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 у справі №761/8760/14-а (№2-а/761/220/2014), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття Розпорядження Київської міської державної адміністрації: №640 від 30 травня 2007 року «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води»; №641 від 30 травня 2007 року «Про впорядкування розмірів тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій та внесення змін до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19.05.2000 №748»; №642 від 30 травня 2007 року «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води»; №643 від 30 травня 2007 року «Про затвердження тарифів на теплову енергію».
Також постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2014 у справі №2-а-118/11 (№2-а/761/4/2014), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття розпорядження Київської міської державної адміністрації: №981 від 31.08.2009 року «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; №1141 від 30.09.2009 «Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2009 №978, №979, №980 та №981»; №1192 від 15.10.2009 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; №1333 від 30.11.2009 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; №392 від 31.05.2010 року «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення» тощо.
Cуд в своїй постанові у справі №2-а-118/11 (№2-а/761/4/2014) зазначив про те, що оскаржувані розпорядження не пройшли необхідну реєстрацію в органах Міністерства юстиції України, що є підставою для визнання їх нечинними з моменту прийняття.
За висновком Шевченківського районного суду міста Києва оскаржувані розпорядження не набули чинності, а їх застосування є неправомірним.
Також у постанові Шевченківський районний суд міста Києва від 21.03.2014 у справі №2-а-118/11 (провадження №2-а/761/4/2014) посилався на правову позицію, наведену в постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21/246а11.
Згідно зазначеної постанови Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21/246а11 визнано вірними висновки судів апеляційної та касаційної інстанції про скасування розпоряджень КМДА №№ 640, 642, 643 від 30.05.07 року як таких, що не пройшли державної реєстрації та прийняті з порушенням вимог статті 58 Конституції України.
В свою чергу розпорядження №643 від 30.05.2007 втратило чинність на підставі Розпорядження Київської міської державної адміністрації №520 від 29.04.2009 «Про погодження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення».
Дію розпорядження Київської міської державної адміністрації №520 від 29.04.2009 було зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України №842-р від 17.07.2009 «Про зупинення дії деяких розпоряджень голови Київської міської держадміністрації з питань встановлення (погодження) тарифів на житлово-комунальні послуги в м. Києві».
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста Києва як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
Відповідно до статей 140, 143 та 144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування; територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи управляють майном, що є в територіальній власності, вирішують інші питання, віднесені законом до їх компетенції; вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
При цьому виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції органу державної влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.
У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 2003 року №21-рп/2003 зазначено, що КМДА є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.
Відтак, з аналізу наведених актів вбачається, що реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі господарських відносин, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи зобов'язані діяти виключно в межах наданих їм повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй діяльності.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.
Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Порядок набрання чинності нормативно-правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, до яких віднесені державні адміністрації, визначено п.3 Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», відповідно до якого вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.
Пунктом 2 вказаного Указу передбачено, що державна реєстрація здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731.
Положенням встановлений обов'язок міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю своєчасно подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян та не допускати випадків направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державну реєстрацію.
Відповідно до пп. 1, 2 Положення, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколам до неї, міжнародних договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийняті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
Враховуючи наведене, розпорядження Київської міської державної адміністрації підлягають обов'язковій державній реєстрації.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21-246а 11.
Впродовж 2003 - 2010 років Київська міська державна адміністрація не здійснювала державну реєстрацію своїх розпоряджень щодо встановлення/погодження тарифів на житлово-комунальні послуги в Київському міському управлінні юстиції.
Враховуючи правові позиції Верховного Суду України у справі №21- 246а11 та Шевченківського районного суду м. Києва у справах №761/8760/14-а та №2а-118/11, можна вважати, що оскаржувані розпорядження не набули чинності, а їх застосування є неправомірним, в зв'язку з чим розпорядження Київської міської державної адміністрації було визнано незаконними і нечинними з моменту їх прийняття.
Таким, чином, оскільки Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245 (зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за №46/429), було останнім зареєстрованим в Київському міському управлінні юстиції розпорядженням щодо тарифів на виробництво теплової енергії основними теплопостачальними підприємствами міста Києва, саме встановлені ним тарифи підлягають застосуванню при визначення вартості спожитої відповідачем у спірному періоді теплової енергії.
Здійснивши перерахунок вартості теплової енергії за тарифами, які були встановлені Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245 (зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за №46/429) - 54,42 грн (без ПДВ), суд дійшов висновку, що за спірний період (грудень 2006 року - серпень 2009 року) відповідачем було спожито теплову енергію на суму 272472,06 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 9 Додатку №2 до Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1410168 від 01.12.2005 (Тарифи та порядок розрахунків) споживач щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в МВРТ-4 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює та повертає один примірник постачальнику протягом 2 днів з моменту їх одержання.
Відповідно до п. 10 Додатку №2 до Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1410168 від 01.12.2005 споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, долученого позивачем до матеріалів справи, за спірний період відповідачем були сплачені грошові кошти у загальному розмірі 207191,45 грн, у зв'язку з чим заборгованість Житлово-будівельного кооперативу «Київ-5» за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №1410168 від 01.12.2005 (за період з грудня 2006 року по серпень 2009 року) становить 63894,12 грн.
Доказів сплати грошових коштів у розмірі 63894,12 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Житлово-будівельного кооперативу «Київ-5» за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №1410168 від 01.12.2005 (за період з грудня 2006 року по серпень 2009 року) у сумі 63894,12 грн підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» в частині стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Київ-5» суми основного боргу у розмірі 63894,12 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2999,31 грн та інфляційні втрати у розмірі 14187,69 грн. (відповідно до заяви про зменшення позовних вимог, яка була прийнята судом до розгляду).
Суд зазначає, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» в частині стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Київ-5» 3% річних у розмірі 2999,31 грн та інфляційних втрат у розмірі 14187,69 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судовий збір покладається на відповідача у зв'язку із задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, суд зазначає, що обов'язок сплатити судовий збір (державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також витрати на правову допомогу адвоката не є за своє суттю цивільним чи господарським зобов'язанням, і включається до складу судових витрат, а не до предмету і ціни позову (саме які виникають з цивільних та господарських правовідносин), і, відповідно, їх процесуальний розподіл судом за результатами вирішення господарського спору між сторонами процесу в межах «позивач-відповідач» не є виникненням саме господарського чи цивільного зобов'язання в межах «кредитор-боржник».
При цьому, ст. 512 Цивільного кодексу України передбачає заміну кредитора саме у цивільному або господарському зобов'язанні.
Заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, в тому числі, щодо стягнення/відшкодування судового збору чи адвокатських витрат, характеру цивільно-правових не мають.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №910/9549/15.
Зважаючи на викладені обставини, позивач як новий кредитор не набув прав вимоги щодо стягнення з відповідача державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Київ-5» (03164, м. Київ вул. Булаховського, буд. 24; ідентифікаційний код: 25271349) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» (01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 13; ідентифікаційний код: 32826328) суму основного боргу у розмірі 63894 (шістдесят три тисячі вісімсот дев'яносто чотири) грн 12 коп., 3% річних у розмірі 2999 (дві тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 31 коп. та інфляційні втрати у розмірі 14187 (чотирнадцять тисяч сто вісімдесят сім) грн 69 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Спичак