Провадження № 22-ц/803/9486/25 Справа № 199/5638/25 Суддя у 1-й інстанції - СПАЇ В. В. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
21 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Макарова М.О., Свистунової О.В.
за участю секретаря Піменової М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпропетровського колективного виробничо-комерційного підприємства “Металопласт» на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 29 липня 2025 року про закриття провадження у справі за позовом Дніпропетровського колективного виробничо- комерційного підприємства “Металопласт» до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, -
У квітні 2025 року ДКВКП “Металопласт» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним.
В обґрунтування позовних вимог ДКВКП “Металопласт» посилалося на те, що воно перебувало у ліквідаційній процедурі, введеній господарським судом Дніпропетровської області в межах справи про банкрутство №Б15/1/06. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2013 року у вказаній справі призначено ліквідатором банкрута ДКВКП “Металопласт» арбітражного керуючого Мартиненко Н.М. Після закриття провадження у справі про банкрутство у зав'язку із повним погашенням боргів, що також мало наслідком припинення повноважень ліквідатора банкрута, 25 жовтня 2024 року керівником ДКВКП “Металопласт» було призначено ОСОБА_2 та було проведено інвентаризацію підприємства. У березні 2025 року на адресу позивача надійшла заява ОСОБА_1 , зі змісту якої позивачу стало відомо, що 02 жовтня 2023 року між ОСОБА_1 та ДКВКП “Металопласт» було укладено договір оренди приміщення, відповідно до умов якого ОСОБА_1 прийняла у термінове платне володіння й користування з правом передання в суборенду, із подальшим викупом за адресою: АДРЕСА_1 , полірувальну дільницю, щитову № НОМЕР_1 , дільницю віброобробки. Позивач вказує, вказаний договір оренди приміщення був укладений від імені ДКВКП “Металопласт» неуповноваженою підприємством особою. Крім того, у оскарженому договорі відсутні обов'язкові умови договору - інформація про об'єкт оренди, а саме відсутнє позначення та місце її розташування на території за адресою: АДРЕСА_1 . Також позивач вказує на вартість оренди - 7000 грн. в місяць у т.ч. ПДВ, що не відповідає ринковій вартості оренди такого приміщення. На підставі викладеного ДКВКП “Металопласт» просило суд визнати недійсним договір оренди приміщення б/н, укладений 02 жовтня 2023 року між ДКВКП “Металопласт» та ОСОБА_1 , застосувати реституцію, як наслідок недійсності правочину.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 27 червня 2025 року відкрито провадження у цій справі.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 заперечувала проти позову та просила суд закрити провадження в цій справі з передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України підстави, оскільки обидві сторони правовідносин за договором, який оспорюється, є суб'єктами господарювання, а сам спір стосується господарського договору - договору оренди, укладеного в межах здійснення підприємницької діяльності.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 29 липня 2025 року провадження у справі за позовом ДКВКП “Металопласт» до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним - закрито.
В апеляційній скарзі ДКВКП “Металопласт» просить ухвалу суду від 29 липня 2025 року про закриття провадження у справі скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Разом із тим, стаття 20 ГПК України визначає коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
При визначенні підвідомчості (предметної та суб'єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.
Поняття “суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність
(пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та
№ 29465/04)).
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення від 13 січня 2000 року у справі “Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», рішення від 28 жовтня 1998 року у справі “Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії»).
У розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.
У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
У пункті 52 рішення “Меньшакова проти України» (заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти щодо доступу до суду: Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі “право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на “розгляд» спору судом (пункт 25 рішення у справі “Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У статті 124 Конституції України у редакції на час звернення позивачів до суду передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року
у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124, частини першої
статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права порушені.
Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення).
Єдине обмеження, встановлене Конституцією України, полягає у прямій вказівці закону про обов'язковий досудовий порядок урегулювання такого спору.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
У разі відсутності такої вказівки будь-які обмеження доступу до суду є недопустимими і суперечать як міжнародним зобов'язанням України, яка ратифікувала Конвенцію, так і конституційним засадам.
Обмеження можливості звернення до суду й отримання судового захисту може свідчити про порушення основоположних прав людини.
Крім того, згідно з пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 ЦПК України та за конституційними зверненнями громадян ОСОБА_3 і ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) відповідно до положення частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.
За таких умов, у контексті статті 3 Конституції України саме на державу в демократичному суспільстві покладається обов'язок забезпечення доступу громадян до ефективних способів захисту їх прав та свобод, зокрема до судового захисту.
У справі встановлено, відповідач ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем (ідентифікацйний номер ФОП НОМЕР_2 ) з 29 листопада 2000 року. Основний вид діяльності - надання в оренду і експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с.117, 118).
02 жовтня 2023 року між ФОП ОСОБА_1 та ДКВКП “Металопласт» було укладено договір оренди приміщення, відповідно до умов якого ОСОБА_1 прийняла у термінове платне володіння й користування з правом передання в суборенду, із подальшим викупом за адресою: АДРЕСА_1 , полірувальну дільницю, щитову № НОМЕР_1 , дільницю віброобробки (а.с.50-53).
Позивач ДКВКП “Металопласт», як орендодавець відповідно до вказаного договору оренди приміщення від 02 жовтня 2023 року, є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку - ЄДРПОУ 00275211 (а.с.183, 184).
Із заявлених позовних вимог ДКВКП “Металопласт» вбачається, що позивач оспорює дійсність договору оренди нежитлового приміщення від 02 жовтня 2023 року, який був укладений між позивачем (орендодавцем) - юридичною особою ДКВКП “Металопласт» та відповідачем (орендарем) - ФОП ОСОБА_1 .
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є захист цивільних прав та/або охоронюваних законом інтересів, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України, за змістом пункту 4 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 ЦК України.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).
Однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
Господарський кодекс України, відповідно до ч.3 ст.17 Закону України №4196-ІХ “Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об»єднань юридичних осіб», втратив чинність з 28 серпня 2025 року, тобто до винесення оскарженої ухвали суду першої інстанції від 29 липня 2025 року. З 28 серпня 2025 року до 28 серпня 2028 року діє перехідний період.
Таким чином, між позивачем юридичною особою ДКВКП “Металопласт», як орендодавцем, та відповідачем ОСОБА_1 , як орендарем, яка є фізичною особою-підприємцем - види діяльності - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомо майна (основний), виникли правовідносини з договору оренди від 02 жовтня 2023 року нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , полірувальна дільниця, щитова №2, дільниця віброобробки, тому зобов'язання між сторонами у цій справі є такими, що виникли між вказаними сторонами під час здійснення господарської діяльності.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спір між сторонами у цій справі є господарським, тому відповідно до статті 20 ГПК України підлягає розгляду господарським судом.
Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку в оскарженій ухвалі від 29 липня 2025 року про наявність підстав закриття провадження у справі з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України - справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, тому відсутні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали суду, відсутності підстав для закриття провадження у справі, порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з ухвалою суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність ухвали суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність ухвалу суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу суду залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382- 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Дніпропетровського колективного виробничо - комерційного підприємства “Металопласт» - залишити без задоволення.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 29 липня 2025 року про закриття провадження у справі - залишити без змін
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови
проголошена у судовому засіданні 21 жовтня 2025 року.
Повний текст постанови складено 22 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді М.О.Макаров
О.В.Свистунова