Провадження № 22-ц/803/7384/25 Справа № 175/5958/24 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж. М. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
21 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Макарова М.О., Свистунової О.В.
за участю секретаря Піменової М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пріхно Наталії Миколаївни на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати,-
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
В обґрунтування позовних вимог, які уточнювалися в ході судового розгляду справи, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 01 червня 2020 року вона працювала за трудовим договором у магазині ФОП ОСОБА_2 .. За умовами договору було передбачено, що позивачка працюватиме по 12 годин в день з 08-00 по 20-00 год., заробітну плату відповідачка обіцяла виплачувати кожного місяця готівкою. В період часу з 01 червня 2020 року по 20 лютого 2024 року позивачці була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 226 017 грн. Як зазначає позивачка, вона жодного разу з червня 2020 року не отримувала заробітну плату, а відповідачка в свою чергу посилалася на скрутне матеріальне становище та дозволяла брати продукти в рахунок заробітної плати. Позивач вказує, 08 квітня 2024 року вона засобами поштового зв'язку направила на адресу відповідача заяву про проведення повного розрахунку за час роботи згідно трудового договору за період з 01 червня 2020 року по 20 лютого 2024 року у розмірі 226017 грн. Однак, вказану заяву відповідач не отримала. Позивач стверджує, з часу її звільненні їй також не виплачена сума у розмірі 15948 грн. 27 коп. за затримку виплати заробітної плати після звільнення. На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період часу з 01 червня 2020 року по 20 лютого 2024 року в розмірі 226 017 грн; кошти в сумі 15948 грн. 27 коп. за затримку виплати заробітної плати після звільнення, стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на її користь витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Судові витрати по оплаті судового збору віднесено за рахунок держави. Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 15000 грн.
В апеляційні скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Пріхно Н.М. просить рішення суду від 05 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин у справі, порушення норм матеріального права.
У відзиві на апеляційну скаргу представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - адвокат Маєвська К.В. просить рішення суду від 05 травня 2025 року залишити без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пріхно Н.М. залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Звернувшись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період часу з 01 червня 2020 року по 20 лютого 2024 року в розмірі 226 017 грн; кошти в сумі 15948 грн. 27 коп. за затримку виплати заробітної плати після звільнення, стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на її користь витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції послався на їх недоведеність належними та допустимими доказами у справі, та стягнув із ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 15000 грн.
Однак погодитися з такими висновками суду неможливо в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 15000 грн., оскільки суд дійшов них за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду в цій частині.
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на захист цивільного права та інтересів гарантовано ст. 15 ЦК України, якою визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 23 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка, в разі необхідності, доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
Частина I Європейської соціальної хартії закріплює, що сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: 1. Кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає.2. Усі працівники мають право на справедливі умови праці. 3. Усі працівники мають право на безпечні та здорові умови праці.
Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі ст.1 Закону України “Про оплату праці», ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається КЗпП України, Законом України “Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Відповідно до ст.15 Закону України “Про оплату праці» оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Частиною 1 ст.21 Закону України “Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Стаття 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України “Про оплату праці» передбачають, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
Згідно зі ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст. 24-1 КЗпП України, у разі укладання трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.
Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівників на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку про те, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.
У справі встановлено, 04 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до ФОП ОСОБА_2 , в якій просила прийняти її на роботу реалізатором по трудовому договору (т.1 а.с.76).
04 серпня 2020 року наказом №2 “Про прийняття на роботу продавця ОСОБА_1 » ФОП ОСОБА_2 прийняла з 05 серпня 2020 року ОСОБА_1 на роботу на посаду продавця продовольчих товарів за основним місцем роботи. Призначено табельний номер - 2637411808. Підстава - заява ОСОБА_1 від 04 серпня 2020 року (т.2 а.с.12).
21 грудня 2020 року наказом №1 “Про звільнення з роботи продавця ОСОБА_1 » ФОП ОСОБА_2 позивач була звільнена з 21 грудня 2020 року з роботи з посади продавця продовольчих товарів за основним місцем роботи за угодою сторін згідно з п.1 ст.36 КЗпП України (т.2 а.с.13).
Згідно довідки №1 про нараховану заробітну плату від 16 вересня 2024 року, виданої відповідачем позивачу ОСОБА_1 про те, що вона дійсно працювала у ФОП ОСОБА_2 з 05 серпня 2020 року по 21 грудня 2020 року на посаді продавця продовольчих товарів та їй була нарахована заробітна плата: за серпень (27 годин) - 4113,58 грн., вересень (30 годин) - 5000 грн., жовтень(31 година) - 5000 грн., листопад (30 годин) - 5000 грн., грудень(21 година) - 3409,05 грн. (т.1 а.с. 54).
Згідно відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) встановлено, що ОСОБА_1 за звітний 2020 рік отримувала заробіток з серпня 2020 року по грудень 2020 року - страхувальник ФОП ОСОБА_2 : за серпень - 4113,58 грн., вересень - 5000 грн., жовтень - 5000 грн., листопад - 5000 грн., грудень - 4892,61 грн. (т.1 а.с. 145, 146).
01 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до ФОП ОСОБА_2 , в якій просила прийняти її на роботу реалізатором по трудовому договору (т.1 а.с.77).
01 червня 2023 року наказом №1 “Про прийняття на роботу продавця ОСОБА_1 » ФОП ОСОБА_2 прийняла з 01 червня 2023 року ОСОБА_1 на посаду продавця продовольчих товарів за основним місцем роботи з погодинною оплатою праці в розмірі 40,46 грн. Призначено табельний номер - 2637411808. Підстава - заява ОСОБА_1 від 01 червня 2023 року (т.2 а.с.14).
20 лютого 2024 року наказом №2 “Про звільнення ОСОБА_1 » ФОП ОСОБА_2 звільнила ОСОБА_1 , продавця з 20 лютого 2020 року за прогули без поважних причин на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України. Акти про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 від 17 лютого 2024 року №1, від 19 лютого 2024 року №2, від 20 лютого 2024 року №3 (т.1 а.с.16).
Згідно повідомлення №2 від 27 березня 2024 року ФОП ОСОБА_2 повідомлено позивачку, що трудовий договір укладений з нею припинений 20 лютого 2024 року у зв'язку з прогулами та запропоновано з'явитися для отримання остаточного розрахунку за відпрацьований час (т.1 а.с.15).
08 квітня 2024 року, у зв'язку із триманням позивачем наказу №2 про її звільнення з посади продавця за прогули, позивач направила на адресу відповідача заяву про проведення повного розрахунку за час роботи згідно трудового договору за період з 01 червня 2020 року по 20 лютого 2024 року. (т.1 а.с. 17).
Згідно довідки №2 про нараховану заробітну плату від 16 вересня 2024 року виданої ОСОБА_1 про те, що вона дійсно працювала у ФОП ОСОБА_2 з 05 червня 2023 року по 31 грудня 2023 року на посаді продавця продовольчих товарів та їй була нарахована заробітна плата: за червень (32 години) - 1294,72 грн., липень (35 годин) - 1416,10 грн., серпень (160 годин) - 6473,60 грн., вересень(68 годин) - 2751,28 грн., жовтень(112 годин) - 4532,52 грн., листопад (27 годин) - 1092,42 грн., грудень (38 годин) - 1537,48 грн. (т.1 а.с. 53).
Згідно відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) встановлено, що ОСОБА_1 за звітний 2023 рік отримувала заробіток з червня 2023 року по грудень 2023 року - страхувальник ФОП ОСОБА_2 : за червень - 1294,72 грн., липень - 1416,10 грн., серпень - 6473,60 грн., вересень 2751,28 грн, жовтень - 4532,52 грн., листопад - 1092,42 грн., грудень - 1537,48 грн. (т.1 а.с. 145, 146).
Згідно довідки №3 про нараховану заробітну плату від 16 вересня 2024 року виданої ОСОБА_1 про те, що вона дійсно працювала у ФОП ОСОБА_2 з 01 січня 2024 року по 17 лютого 2024 року на посаді продавця продовольчих товарів та їй була нарахована заробітна плата: за січень (17 годин) - 687,82 грн., лютий (17 годин) - 687,82 грн.(т.1 а.с. 55).
Зі змісту листа Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 08 листопада 2024 року №12/11-4083 встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до Дніпровської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості 12 вересня 2022 року. Відповідно до поданої заяви про надання (поновлення) статусу безробітного гр. ОСОБА_1 було надано статус безробітного згідно з ч.1 ст.43 Закону України «Про зайнятість населення» з 12 вересня 2022 року. Призначено виплату допомоги по безробіттю з 12 вересня 2022 року по 08 червня 2023 року (270 календарних днів) відповідно до ч.1 ст. 22, ч.1 ст.23, п. 3-2 розділу VIII Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та розпочато виплату допомоги по безробіттю з 12 вересня 2022 року. Враховуючи вищезазначене, під час реєстрації гр. ОСОБА_1 в центрі зайнятості з 12 вересня 2022 року розрахунковим періодом вважається період з 01 вересня 2021 року по 30 серпня 2022 року. В цей період ОСОБА_1 працювала у ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з 05 серпня 2020 року по 31 грудня 2021 рокц та в Любимівській гімназії Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 26462241) з 10 січня 2022 року по 31 серпня 2022 pоку. (т.1 а.с. 122-124)
Згідно розрахунку СЗП безробітного ОСОБА_1 з урахуванням даних Держреєстру застрахованих осіб остання працювала у ФОП ОСОБА_2 з 05 серпня 2020 року по 31 грудня 2021 року (т.1 а.с. 125-127)
Зі змісту листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 15 листопада 2024 року №77765/06/04-36-24-07-08 встановлено, що відповідно до наявної інформації згідно інформаційно-комунікаційних систем ДПС України ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) до контролюючого органу надано податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (Додаток 4ДФ), де відображено нараховану та виплачену заробітну плату працівника ОСОБА_1 та суму військового збору, а саме: звітна за 1 квартал 2021 року № 9116254587 від 10 травня 2021 року, уточнююча за І квартал 2021 року № 9435325318 від 02 квітня 2024 року; звітна за ІІ квартал 2021 № 9223795382 від 08 серпня 2021 року, уточнююча за ІІ квартал 2021 року № 9435325263 від 01 квітня 2024 року; звітна за III квартал 2021 року № 9325977333 від 31 жовтня 2021 року, уточнююча за III квартал 2021 року № 9435325275 від 01 квітня 2024 року; звітна за IV квартал 2021 року № 9430260858 від 08 лютого 2022 року, уточнююча за IV квартал 2021 року № 9435325295 від 01 квітня 2024 року. Виходячи з вищенаведеного ФОП ОСОБА_2 подані уточнюючі розрахунки у відповідності ст. 102 ПКУ (терміном до закінчення 1095 днів) (т.1 а.с. 131-133)
Згідно Додатку 4 ДФ до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, а саме згідно персоніфікованих даних про суми нарахованого (виплаченого) на користь фізичних осіб доходу та нарахованих (перерахованих) до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору ФОП ОСОБА_2 нараховувала ОСОБА_1 заробітну плату за 2021 рік. (т.1 а.с. 152-172).
Звернувшись до суду із цим позовом, збільшивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період часу з 01 червня 2020 року по 20 лютого 2024 року в розмірі 226 017 грн; кошти в сумі 15948 грн. 27 коп. за затримку виплати заробітної плати після звільнення, стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на її користь витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн., посилаючись на те, що у період часу з 01 червня 2020 року по 20 лютого 2024 року вона працювала у відповідача та позивачці відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 226 017 грн. (т.1 а.с.100, 101).
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем ФОП ОСОБА_2 у період часу з 05 серпня 2020 року по 21 грудня 2020 року та їй була нарахована і виплачена заробітна плата, що підтверджується довідкою №1 про нараховану заробітну плату від 16 вересня 2024 року за 2020 рік та відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) (т.1 а.с. 54, 145, 146).
За 2021 рік судом не встановлено наявність офіційних трудових відносин між позивачем та відповідачем, однак згідно Додатку 4 ДФ до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, а саме згідно персоніфікованих даних про суми нарахованого (виплаченого) на користь фізичних осіб доходу та нарахованих (перерахованих) до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору ФОП ОСОБА_2 нараховувала ОСОБА_1 заробітну плату у 2021 році (т.1 а.с. 152-172).
За 2022 рік та по 01 червня 2023 року не встановлено наявність офіційних трудових відносин між позивачем та відповідачем, матеріали справи належних та допустимих доказів трудових відносин між сторонами також не містять, сторонами таких доказів суду надано не було.
З 01 червня 2023 року позивачка знову була прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_2 та за період часу з 01 червня 2023 року по 20 лютого 2024 року їй була нарахована та виплачена заробітна плата, що підтверджується довідками №2 та №3 про нараховану заробітну плату від 16 вересня 2024 року за 2023 та 2024 рік та відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) (т.1 а.с.53, 55, 145, 146).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати є необґрунтованими належними та допустимими доказами у справі.
Стосовно стягнення витрат на правову допомогу, надану відповідачеві у цій справі, слід зазначити, що положеннями ст. ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов'язані із залученням свідків,спеціалістів,перекладачів,експертів та проведенням експертизи; 3)пов'язані з витребуванням доказів,проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням,забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до ст.137 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року по справі № 596/2305/18.
Таким чином, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується із правовою позицією, викладеною: в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 195/31/16-ц (провадження № 61-15811св19); у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: від 18 листопада 2020 року у справі №922/3706/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 922/3708/19.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до п.8 ч.2 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву просила суд витрати у справі покласти на позивача, зазначивши, що відповідач очікує понести витрати на правову допомогу у цій справі у суді першої інстанції у розмірі 25000 грн. (т.1 а.с.60-70).
На підтвердження здійснення відповідачем відповідних витрат по сплаті правничої допомоги, суду надано Договір №128 про надання правничої допомоги від 01 серпня 2024 року, Додаток №1 до договору про гонорар адвоката у розмірі 25000 грн., Акт про підтвердження факту надання правничої від 21 квітня 2024 року у розмірі 25000 грн. (т.1 а.с.201-205, 206, 207).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №75/9215/15-ц вказано, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Позивач ОСОБА_1 заперечувала щодо стягнення з неї на користь відповідача витрат на правову допомогу.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Враховуючи викладене, складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також те, що позивач заперечує щодо стягнення з неї витрат на правову допомогу, колегія суддів дійшла висновку про зменшення розміру стягнутих з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу, з 15000 грн. до 3000 грн.
За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2025 року змінити в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, зменшивши їх з 15000 грн. до 3000 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пріхно Наталії Миколаївни - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати - змінити в частині визначення розміру стягнутих із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрат на правову допомогу, зменшивши їх розмір з 15000 грн. до 3000 грн.
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови
проголошена у судовому засіданні 21 жовтня 2025 року.
Повний текст постанови складено 22 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді М.О.Макаров
О.В.Свистунова