Провадження № 22-ц/803/7217/25 Справа № 204/4216/24 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
21 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Макарова М.О., Свистунової О.В.
за участю секретаря Піменової М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 30 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Тетерєва Марина Михайлівна, приватний нотаріус Криворізького району нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіцина Ніна Володимирівни про визнання договору недійсним,-
У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Тетерєва М.М., приватний нотаріус Криворізького району нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіцина Н.В. про визнання договору недійсним.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що 14 вересня 2021 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договори позики, відповідно до яких ОСОБА_3 отримала від неї в борг грошові кошти у загальному розмірі 256 900 грн. зі сплатою відсотків за користування коштами, що підтверджується наданими ОСОБА_3 розписками від 14 вересня 2021року. Позивач вказує, у зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 грошового зобов'язання перед нею та не повернення їй коштів, вона звернулася до суду для захисту своїх прав та інтересів та рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 30 березня 2023 року у справі №204/9770/22 було прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та стягнуто з ОСОБА_3 за договорами позики грошові кошти у загальному розмірі 301 980 грн. та судовий збір 3019 грн. 80 коп. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу. 11 жовтня 2023 року Дніпровським апеляційним судом було ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_3 було залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У зв'язку з набранням судового рішення законної сили, нею було пред'явлено виконавчий лист на примусове виконання та 10 січня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Біловолом В.О. було відкрито виконавче провадження №73786571, в рамках якого ОСОБА_3 стала боржником за вищевказаним грошовим зобов'язанням, проте закінчити його не є можливим через відсутність достатньої кількості активів у ОСОБА_3 для погашення боргу. 11 липня 2005 року ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу стала одноособовим власником своєї квартири за адресою: АДРЕСА_1 , право власності якої в державному реєстрі зареєстровано 20 червня 2014 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 квітня 2024 року, за рахунок чого могло відбутися погашення боргу перед позивачем. Однак, ОСОБА_3 вказане майно під час розгляду її апеляційної скарги на рішення суду про стягнення з неї боргу, 15 серпня 2023 року було відчужено за договором купівлі-продажу власному сину - ОСОБА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Тетерєвою М.М. Вказаний правочин ОСОБА_3 було вчинено 15 серпня 2023 року, тобто через тиждень після відкриття апеляційного провадження, а отже в період перегляду судом апеляційної інстанції рішення про стягнення з неї грошових коштів у справі № 204/9770/22. Позивач зазначає, ОСОБА_3 , розуміючи предмет розгляду судової справи, вірогідні наслідки розгляду апеляційної скарги не на її користь, діючи недобросовісно, зловживаючи своїм правом, навмисно вчинила вказаний правочин по відчуженню квартири з метою її уникнення від виконання грошового зобов'язання перед нею за договорами позики. вказаний договір купівлі-продажу був оплатним, то за його суттю, ОСОБА_3 мала б, як продавець втримати від ОСОБА_1 грошові кошти за продане майно і в такому випадку за рахунок цих коштів могла б виконати своє грошове зобов'язання перед позивачем за договорами позики. Однак, з боку ОСОБА_3 вказаних дій зроблено не було, що підтверджує її недобросовісність та продовження завдання шкоди позивачу, як кредитору, а отже за своєю суттю даний правочин є фраудаторним. Також, має значення факт відчуження вказаної квартири не сторонній особі, а власному сину, що тільки підсилює твердження про зазначене, оскільки право власності на це майно все рівно залишилось в колі її родини, а не в сторонньої особи. Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 під час вчинення правочину було відомо, що майно відчужується під час розгляду судової справи на шкоду ОСОБА_2 , що вказує на недобросовісність дій обох відповідачів. На підставі викладеного ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений 15 серпня 2023 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Тетерєвою М.М.; визнати недійсним договір іпотеки з позикою грошей від 21 грудня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіциною Н.В. та зареєстрованого за № 425.
Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 30 квітня 2025 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідченого 15 серпня 2023 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Тетерєвою М.М. Визнано недійсним договір іпотеки з позикою грошей від 21 грудня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіциною Н.В. та зареєстрованого за № 425. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп.
Додатковим рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_5 про ухвалення додатково рішення. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 78500 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду від 30 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин у справі, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального права.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення суду від 30 квітня 2025 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючсиь на безпідставність її доводів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Боржник, який відчужує майно після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов'язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).
Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Тобто, цивільні права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов'язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.
Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних із вчиненням такого правочину.
Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відносяться: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
У постанові від 07 жовтня 2020 у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) Верховний Суд зазначив, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний правочин (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність чи відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання з повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20).
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, від 07 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20 будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності.
При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
У справі встановлено, між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено Договір позики від 14 вересня 2021 року, відповідно до якого позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти в сумі 186900 грн., що становить еквівалент 7000 доларів США за середнім курсом продажу комерційних банків України, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві суму позики в строк до 12 вересня 2022 року однією цілою частиною, під 5 % на місяць (т.1 а.с.10).
Також факт отримання ОСОБА_3 коштів від ОСОБА_6 підтверджується наданими ОСОБА_3 розписками від 14 вересня 2021року (т.1 а.с.11, 12).
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2023 року у справі №204/9770/22 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики частково задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 14 вересня 2021 року та розписками від 14 вересня 2021 року у розмірі 301980 грн., яка складається із: основної суми боргу 256900 грн., відсотків 45080 грн. (т.1 а.с.13-15).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року у справі №204/9770/22 апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 30 березня 2023 року залишено без змін (т.1 а.с.16-19).
15 серпня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчиняється за 990 000 грн. без ПДВ. Вказаний договір посвідчений 15 серпня 2023 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Тетерєвою М.М. та зареєстрованого за № 3113 (т.1 а.с. 123-124).
На підставі вказаного договору купівлі-продажу квартири від 15 серпня 2023 року право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 15 серпня 2023 року (т.1 а.с.21).
21 грудня 2023 року між ОСОБА_1 (Позичальник) та ОСОБА_4 (Позикодавець) було укладено договір іпотеки з позикою грошей, відповідно до якого позикодавець при укладанні цього договору передав у власність позичальнику строком до 21 грудня 2024 року включно, а позичальник прийняв від нього у власність на умовах строкового повернення, строком до 21 грудня 2024 року включно, грошові кошти в розмірі 1123543 грн. 57 коп. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіциною Н.В. та зареєстрованого за № 425 (т.1 а.с.116-119).
10 січня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Біловолом В.О. було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа №204/9770/22 від 12 грудня 2023 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 14 вересня 2021 року та розписками від 14 вересня 2021 року у розмірі 301980 грн., яка складається із: основної суми боргу 256900 грн., відсотків 45080 грн. (т.1 а.с.20).
Звернувшись до суду із цим позовом, позивач ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений 15 серпня 2023 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Тетерєвою М.М.; визнати недійсним договір іпотеки з позикою грошей від 21 грудня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіциною Н.В. та зареєстрованого за № 425.
Встановлено, позивач, надаючи ОСОБА_3 у борг грошові кошти, розраховувала на виконання боржником свого обов'язку з повернення коштів, з огляду на його платоспроможність та наявність у нього рухомого майна. В свою чергу ОСОБА_3 , отримуючи в позику грошові кошти, усвідомлювала свій обов'язок з їх повернення на умовах, визначених договором позики.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2023 року у справі №204/9770/22 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики частково задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 14 вересня 2021 року та розписками від 14 вересня 2021 року у розмірі 301980 грн., яка складається із: основної суми боргу 256900 грн., відсотків 45080 грн. (т.1 а.с.13-15).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року у справі №204/9770/22 апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2023 року залишено без змін (т.1 а.с.16-19).
15 серпня 2023 року, тобто під час розгляду справи №204/9770/22 судом апеляційної інстанції, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який є сином ОСОБА_3 , було укладено оскаржений договір купівлі-продажу квартири з за адресою: АДРЕСА_3 .
Встановлено, на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири від 15 серпня 2023 року ОСОБА_3 не повернула кошти, отримані нею у борг ОСОБА_2 .
Таким чином, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу квартири від15 серпня 2023 року, ОСОБА_3 передбачила можливе стягнення з неї на користь ОСОБА_2 боргу, з огляду на невиконані зобов'язання за договором позики від 14 вересня 2021 року.
Сукупність наведених обставин свідчить про те, що відповідач ОСОБА_3 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам ОСОБА_2 , оскільки відчуження належної квартири відбулося з метою уникнення звернення стягнення на це його майно як боржника. Оспорюваний договір купівлі-продажу квартири від 14 вересня 2021 року, укладений між відповідачами, спрямований на перехід права власності на квартиру із метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення коштів із боржника ОСОБА_3 .
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідченого 15 серпня 2023 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Тетерєвою М.М. та дійшов обгрунтованого висновку про визнання недійсним договору іпотеки з позикою грошей від 21 грудня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіциною Н.В. та зареєстрованого за № 425.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про недоведеність позовних вимог позивача є необґрунтованими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Однак, вирішуючи питання про розподіл судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України, суд першої інстанції помилково стягнув з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 2422 грн. 40 коп. в солідарному порядку, а також судом у рішенні не вказано на чию користь стягнуто судовий збір у справі.
Колегія суддів звертає увагу на те, що солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. При повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів.
За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 30 квітня 2025 року скасувати в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі - по 807 грн. 47 коп. з кожного.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 30 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Тетерєва Марина Михайлівна, приватний нотаріус Криворізького району нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіцина Ніна Володимирівни про визнання договору недійсним - скасувати в частині солідарного стягнення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі - по 807 грн. 47 коп. з кожного.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови
проголошена у судовому засіданні 21 жовтня 2025 року.
Повний текст постанови складено 22 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді М.О.Макаров
О.В.Свистунова