Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області
Справа № 173/1639/25
Номер провадження2/173/1067/2025
іменем України
22 жовтня 2025 року м. Верхньодніпровськ
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Челюбєєва Є.В., за участі секретаря Усенко Ю.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 41491-05/2024, із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
19.11.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" укладено договір факторингу № 191124/2, у відповідності до умов якого, ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» відступає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників, включно і до відповідача за кредитним договором № 41491-05/2024.
Відповідно до реєстру боржників від 19.11.2024 до договору факторингу № 191124/2 від 19.11.2024, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у сумі 14006,58 грн., з яких: 5710,32 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 5652,90 грн. - сума заборгованості за відсотками; 2643,36 грн. - сума заборгованості за штрафними санкціями.
Крім того, 08.06.2024 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 79992387.
14.06.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого, ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників, включно і до відповідача за Договором позики № 79992387.
Відповідно до реєстру боржників № 38 від 26.11.2024 до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за Договором позики у сумі 17206,50 грн., з яких: 5000 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 2216,50 грн. - сума заборгованості за відсотками; 9990 грн. - сума заборгованості за пенею.
Крім того, 28.06.2024 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 2943864.
14.06.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого, ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників, включно і до відповідача за Договором позики № 2943864.
Відповідно до реєстру боржників № 37 від 26.11.2024 до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за Договором позики у сумі 12605 грн., з яких: 4000 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 821 грн. - сума заборгованості за відсотками; 7784 грн. - сума заборгованості за пенею.
Всупереч умовам кредитного договору та договорів позики, відповідач не виконує своїх зобов'язань, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором та договорами позики, а також стягнути понесені судові витрати.
Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.
Сторони в судове засідання не з'явилися, оскільки суд розглянув справу за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Між сторонами по справі виникли цивільно-правові відносини на підставі договору кредитування, які регулюються Цивільним кодексом України.
Положеннями частини першої статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 208 ЦПК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до ст. 1047 договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
Зобов'язання, згідно із ст. 526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Порушення боржником умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки стаття 629 ЦК встановлює принцип обов'язковості виконання договору.
Крім того, ч. 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що 27.05.2024 відповідач ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» з метою укладення кредитного договору № 41491-05/2024 та який було підписано 27.05.2024.
Згідно умов договору за користування кредитом банк нараховує проценти, які розраховуються банком на підставі процентної ставки, розмір якої визначається тарифами банку та на дату укладення договору з держателем розмір процентної ставки становить 1,50% в день, що становить 547,50% річних.
У відповідності до умов кредитного договору його підписання здійснювалось електронним підписом відповідача одноразовим ідентифікатором «W2529».
Відповідно до зазначених вище умов договору, ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» свої зобов'язання перед відповідачем виконало та надало йому кредит в сумі 6100,00 грн., шляхом перерахування 27.05.2024 кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , номер транзакції НОМЕР_2 .
Позивачем, у якості доказу відступлення прав вимоги щодо стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором надано договір факторингу № 191124/2 від 19.11.2024, укладеного між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», акт прийому - передачі Реєстру боржників та Витяг з Реєстру боржників.
Судом також встановлено, що 08.06.2024 відповідач ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» з метою укладення Договору позики № 79992387 та який було підписано 08.06.2024.
Згідно умов договору за користування позикою банк нараховує проценти, які розраховуються банком на підставі процентної ставки, розмір якої визначається тарифами банку та на дату укладення договору з держателем розмір процентної ставки становить 0,83% в день, що становить 302,95% річних.
Позивачем, у якості доказу відступлення прав вимоги щодо стягнення заборгованості за вказаним Договором позики надано договір факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, укладеного між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», додаткові угоди до договору факторингу, акт прийому - передачі Реєстру боржників та Витяг з Реєстру боржників.
Судом також встановлено, що 28.06.2024 відповідач ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» з метою укладення Договору позики № 2943864 та який було підписано 28.06.2024.
Згідно умов договору за користування позикою банк нараховує проценти, які розраховуються банком на підставі процентної ставки, розмір якої визначається тарифами банку та на дату укладення договору з держателем розмір процентної ставки становить 0,825% в день.
Позивачем, у якості доказу відступлення прав вимоги щодо стягнення заборгованості за вказаним Договором позики надано договір факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, укладеного між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», додаткові угоди до договору факторингу, акт прийому - передачі Реєстру боржників та Витяг з Реєстру боржників.
Таким чином, судом встановлено, що укладені між сторонами кредитний договір № 41491-05/2024 та договори позики № 79992387 та № 2943864 відповідають формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України.
В той же час, суд вважає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження перерахування за вказаними договорами кредитних коштів відповідачу з огляду на наступне.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.16.2021 у справі №686/19271/19, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.
Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі -Закон), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, як спеціальний закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Відповідно до п. 16.1. ст. 16. Закону до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.
Згідно з ч. 22.1 ст. 22 Закону, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надання відповідачу кредитних коштів за умовами договорів позики № 79992387 та № 2943864.
Матеріали справи не містять також виписку по рахунку відповідача у справі у розумінні первинного бухгалтерського документа для цілей бухгалтерського обліку.
Розрахунок заборгованості, що наданий разом з позовною заявою, не є первинним документом, який підтверджує отримання позики, користування нею, а, отже сам по собі не є належним доказом наявності заборгованості. Розрахунок складений самим позивачем, а тому інформація, зазначена у них, за умови відсутності первинних документів щодо видачі кредитних коштів, не може бути належним доказом отримання позичальником коштів у позику. (Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.03.2025 по справі № 183/13475/23, від 16.06.2025 по справі № 173/326/25).
Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували, що первісний кредитор ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» виконав зобов'язання щодо видачі грошових коштів на картковий рахунок відповідача за договорами позики № 79992387 та № 2943864, що свідчить про недоведеність заявлених позивачем позовних вимог, зокрема щодо отримання відповідачем грошових коштів за договорами позики.
Крім цього, відповідно до пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У статті 350 Господарського кодексу України (далі -ГК України), яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, факторинг визначений як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступлення права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Отже, положеннями статей 512,1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору про відступлення права вимоги, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Таким чином, укладаючи відповідний договір факторингу сторони у договорі визначають конкретний перелік зобов'язань, право на вимоги яких переходять до нового кредитора.
З метою визначення переліку таких зобов'язань сторони складають та погоджують відповідний реєстр, який є документальним підтвердженням переходу права вимоги за відчужуваними договорами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті512, статті514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).
З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.
Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором позики № 79992387 від 08.06.2024 та Договором позики № 2943864 від 28.06.2024 від первісного кредитора ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», оскільки позивач посилається на договір факторингу, який був укладений з первісним кредитором та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 14.06.2021 року, тоді як Договір позики № 79992387 від 08.06.2024 укладений 08.06.2024 та Договір позики № 2943864 від 28.06.2024 був укладений 28.06.2024, тобто після відступлення прав вимоги, що вказує на безпідставність доводів позивача, адже не може відступатися вимога, яка на час укладання договору факторингу ще не існувала.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що: відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов'язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов'язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Однак, позивачем також не надано доказів підтвердження оплати ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», ціни продажу за договором факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, тобто суми грошових коштів, що сплачуються фактором клієнту після підписання сторонами акту прийому-передачі Реєстру боржників на умовах договору.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин. У позовній заяві представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» просив також розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача на підставі наявних у справі доказів, клопотання про надання суду додаткових доказів, витребування відповідних доказів та інших документів не заявляв.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки наданим у справі доказам, у їх сукупності, приймаючи до уваги недоведеність позивачем видачі первісним кредитором ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відповідачу кредитних коштів за умовами Договору позики № 79992387 від 08.06.2024, та Договору позики № 2943864 від 28.06.2024, а також враховуючи ненадання позивачем достатніх доказів набуття ТОВ «ФК «ЄАПБ» прав вимоги за кредитним договором № 41491-05/2024, Договором позики № 79992387 та Договором позики № 2943864, суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за даними договорами.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, ЄДРПОУ 35625014) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.
Суддя: Є.В. Челюбєєв