30 вересня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 761/9653/25
номер провадження: 22-ц/824/12505/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сагайдака Андрія Васильовича на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року у складі судді Фролової І.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «НТ РУНА», третя особа: ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних,
У березні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «НТ РУНА» (далі - ТОВ «НТ РУНА») про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних, в якій просила стягнути із відповідача на свою користь: заборгованість за договором №10 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 21 жовтня 2022 року у розмірі 4 000 000 грн 00 коп.; інфляційні втрати у розмірі 587 512 грн 72 коп.; три відсотки річних у розмірі 163 068 грн 49 коп., а всього 4 750 581 грн 21 коп. та вирішити питання про розподіл судових витрат.
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою третьої особи з самостійними вимогами у справі, в якій просив: визнати грошові кошти в розмірі 4 000 000 грн 00 коп. заборгованість ТОВ «НТ РУНА» за договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 10 від 21 жовтня 2022 року спільною сумісною власністю подружжя: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частинах; стягнути з ТОВ «НТ РУНА» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 2 000 000 грн 00 коп.; відмовити ОСОБА_2 у частині стягнення з ТОВ «НТ РУНА» на її користь заборгованість за договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №10 від 21 жовтня 2022 року в розмірі 2 000 000 грн 00 коп. та відмовити у стягнення на її користь з ТОВ «НТ РУНА» інфляційні витрати в розмірі 587 512 грн 72 коп. та 163 068 грн 49 коп. 3% річних.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що спільною сумісною власністю подружжя ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) на 4 000 000 грн 00 коп., тобто які є самостійними і такими, що не пов'язані своїм предметом з первинними позовними вимогами ОСОБА_2
12 травня 2025 року на адресу суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_2 про залишення без розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «НТ РУНА», третя особа: ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року заяву ОСОБА_2 про залишення без розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «НТ РУНА», третя особа: ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних - задоволено.
Позовну заяву ОСОБА_2 до ТОВ «НТ РУНА», третя особа: ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних - залишено без розгляду.
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Сагайдака А.В. про розподіл судових витрат у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «НТ РУНА», третя особа: ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних - залишено без задоволення.
Позовну заяву третьої особи - ОСОБА_1 до ТОВ «НТ РУНА» про стягнення грошових коштів - повернуто заявнику.
Повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 12 112 грн 00 коп. сплачений згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.4326634518.1 (код квитанції: 9376-4351-7039-1521) від 22 квітня 2025 року.
Роз'яснено позивачці, що залишення заяви без розгляду не позбавляє права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Сагайдак А.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її у повному обсязі та ухвалити рішення, яким направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції у тому числі для прийняття до розгляду всіх заявлених позовних вимог ОСОБА_1 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Апеляційна скарга мотивована тим, що задовольняючи заяву ОСОБА_2 суд першої інстанції помилково не перевірив, що це за пропозиція третьої особи (відповідача) вирішити спір у досудовому порядку, помилково не перевірив чи взагалі мала місце така пропозиція, помилково не перевірив, що така заява ОСОБА_2 у справі №761/9653/25 не відповідає дійсності.
Вказує, що заявою про залишення позовної заяви без розгляду від 12 травня 2025 року ОСОБА_2 фактично визнала, що передчасно чи помилково звернулася з її позовом у ( ОСОБА_2 допустила необґрунтовані дії), то це також вказує на безпідставність висновку суду щодо стягнення судових витрат. На переконання ОСОБА_1 всі судові витрати у справі суд першої інстанції вправі покласти на ОСОБА_2 в повному обсязі, оскільки цей спір виник внаслідок неправильних дій саме її сторони.
Зазначає, що висновки суду викладені в ухвалі від 19 травня 2025 року суперечать ухвалі Шевченківського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року, де вказано «Залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 . Копію цієї ухвали направити ОСОБА_1 . Роз'яснити, що у відповідності до ст.178, ч.3, 4 ст.181 ЦПК України, третя особа має право подати пояснення до позову - протягом п'ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали, пояснення до відзиву - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву, але не пізніше дати призначення підготовчого засідання. Роз'яснити третій особі, що одночасно із надісланням (наданням) пояснень до суду на позов чи відзив, третя особа повинна надіслати (надати) копії пояснень та доданих до них документів позивачу та відповідачу.». Мотивом цієї ухвали від 29 квітня 2025 року було визначено наступне: «Суд зауважує, що зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що останній вважає, що грошові кошти заявлені до стягнення у справі №761/9653/25, які перераховувалися згідно платіжних інструкцій і підлягають поверненню від ТОВ «НТ РУНА» можуть бути поділені у справі №761/9653/25, як майно що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Враховуючи вищенаведене, суд, заважаючи на предмет даного позову, вважає за необхідне залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_1 ». Ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року у справі №761/9653/25 не оскаржена, набрала законної сили і мала бути врахована судом.
Вважає, що ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року у справі №761/9653/25, як вид судового рішення набрала законної сили і відповідно є обов'язковою для суду у тому числі і під час постановлення подальшої ухвали від 19 травня 2025 року у справі.
Також скаржник вважає безпідставним та необґрунтованим висновки суду про те, що нібито позовні вимоги третьої особи ОСОБА_1 обґрунтовані (на думку ОСОБА_1 ) спільною сумісною власністю подружжя ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) на 4 000 000 грн 00 коп., тобто які є самостійними і такими, що не пов'язані своїм предметом з первинними позовними вимогами ОСОБА_2 . Вказує, що ОСОБА_1 є третьою особою з самостійними вимогами у справі, ОСОБА_2 перераховуючи кошти ТОВ «НТ РУНА» згідно вище перелічених платіжних інструкцій розпорядилась коштами їхньої сім'ї, оскільки на той час (станом на 23-24 жовтня 2022 року) ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі. Зазначені у справі кошти належать ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частинах. Тобто самостійні вимоги ОСОБА_1 , як третьої особи, стосуються 4 000 000 грн 00 коп. основного предмета спору у справі, який може бути визнано спільною сумісною власністю подружжя та поділено.
Вказує, що у разі залишення первісного позову без розгляду, зустрічний позов підлягає розгляду судом як самостійний позов, що підтверджується практикою Верховного Суду.
ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що до моменту залишення судом першої інстанції без розгляду первісного позову ОСОБА_2 суд не приймав до спільного розгляду із первісним позовом позовну заяву третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_1 , та не об'єднував ці два позови в одне провадження. Ввадає, що у даному спорі відсутні обставини передбачені положеннями ч.2 ст.50 ЦПК України, адже у даній справі не допускається участь кількох позивачів (процесуальна співучасть). ОСОБА_1 та ТОВ «НТ РУТА» є пов'язаними між собою особами, їх інтереси співпадають між собою та протирічать інтересам первісного позивача ОСОБА_2 . Зазначає, що твердження ОСОБА_1 про те, що подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду є проявом зловживання процесуальними правами, є юридично не спроможним, безпідставним і не підтвердженим належними доказами. Також вказує, що всупереч доводів апеляційної скарги саме в діях ОСОБА_1 наявні ознаки, які свідчать про систематичне зловживання процесуальними правами з метою затягування розгляду справи та здійснення тиску на інших учасників провадження.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Сагайдак А.В. подав додаткові пояснення у справі в яких наголошує, що постановляючи оскаржувану ухвалу суд не звернув уваги про різний склад сторін у цій справі № 761/9653/25 та у справі№207/6762/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання особистою приватною власністю майна одного з подружжя. Наголошує про незаконність та безпідставність висновку суду першої інстанції про те, що для найбільш ефективного вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) та охоплення всього спільно набутого у шлюбі майна, відповідно до принципу процесуальної економії, ОСОБА_1 відповідно до вимог ЦПК України має право вирішити свої позовні вимоги в справі про поділ спільного майна подружжя у справі №207/6762/23, а не звертатись з окремим позовом в рамках даної справи.
ТОВ «НТ РУТА» не скористалося своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направило.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.
Постановляючи ухвалу від 19 травня 2025 року, суд першої інстанції виходив із того, шо оскілки позивачка ОСОБА_2 реалізувала своє гарантоване законом право на подання заяви про залишення без розгляду її позову, то відповідно до приписів ч.3 ст. 13, п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України суд зобов'язаний постановити ухвалу про залишення її позовної заяви без розгляду.
Повертаючи позовну заяву третьої особи - ОСОБА_1 до ТОВ «НТ РУНА» про стягнення грошових коштів та повертаючи ОСОБА_1 судовий збір, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги первісного позову та позову третьої особи є різними за своєю правовою природою, обраним способом захисту та за заявленими в них вимогами, що зумовлює самостійний предмет їх доказування. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що спільний розгляд вказаних позовів є недоцільним, а тому наявні підстави для повернення позовної заяви третьої особи заявнику, що, на думку суду, також відповідатиме принципам процесуальної економії.
Оскільки суд дійшов висновку щодо повернення позовної заяви третьої особи - ОСОБА_1 , то суд також вважав, що в силу приписів п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» йому слід повернути сплачений судовий збір за подання його позову.
При цьому залишаючи без задоволення заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Сагайдака А.В. про розподіл судових витрат, які він поніс у зв'язку із поданням ОСОБА_2 цього позову, суд виходив із безпідставності таких вимог, оскільки не встановлено недобросовісності чи необґрунтованості дій позивачки, а подача позову не є таким зловживанням .
Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись, виходячи з такого.
У відповідності до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).
Відповідно до ч.3 ст.13 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з п.5 ч.1 ст. 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Отже враховуючи, що 12 травня 2025 року ОСОБА_2 скористалась своїм абсолютним процесуальним правом на подання заяви про залишення без розгляду її позовної заяви до ТОВ «НТ РУНА», третя особа: ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових та фактичних підстав для залишення без розгляду позовної заяви позивачки ОСОБА_2 .
Також як вбачається із матеріалів справи, у своїх запереченнях представник третьої особи ОСОБА_1 - адвокат Сагайдак А.В. просив суд здійснити розподіл судових витрат ОСОБА_1 у цій справі № 761/9653/25, зокрема, 40 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 12 112 грн 00 коп. сплачену суму судового збору та покласти ці судові витрати на ОСОБА_2 повністю, оскільки, на його думку, цей спір виник внаслідок неправильних дій саме сторони ОСОБА_2 .
Адвокат Сагайдак А.В. зауважував, що через пред'явлення позивачкою позову, третя особа ОСОБА_1 був вимушений організовувати свій захист шляхом укладення оплатного договору правової допомоги та сплачувати гонорари адвокатів.
У відповідності до ч.9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до ст.3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.
Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту (див. постанова Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17).
Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Добросовісність (п. 6 ст.3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).
На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами (див. постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 299/3611/19 (провадження № 61-9218св21).
Верховний Суд у постанові від 30 червня 2022 року у справі № 753/1625/21 (провадження № 61-21300св21), дійшов висновку, що залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви. Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації..
Отже враховуючи, що у даному випадку представником третьої особи не наведено обставин та не надано доказів, які б підтвердили необґрунтованість дій позивачки у справі, що зумовили понесення третьою особою заявлених до стягнення витрат, колегія суддів, всупереч відповідних доводів апеляційної скарги погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви представника третьої особи ОСОБА_1 - адвокат Сагайдака А.В. про стягнення з позивачки на користь третьої особи витрат на правничу допомогу , з підстав передбачених ч.9 ст.141 ЦПК України.
Подібний по суті висновок міститься у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року у справі № 757/49982/19 (провадження № 61-11269св21).
Разом з тим колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині повернення заявнику позовної заяви третьої особи - ОСОБА_1 до ТОВ «НТ РУНА» про стягнення грошових коштів, виходячи із такого.
За положеннями ч. 1 ст. 52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін..
Як вбачається із матеріалів справи, 22 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою третьої особи з самостійними вимогами у справі, в якій просив: визнати грошові кошти в розмірі 4 000 000 грн 00 коп. заборгованість ТОВ «НТ РУНА» за договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 10 від 21 жовтня 2022 року спільною сумісною власністю подружжя: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частинах; стягнути з ТОВ «НТ РУНА» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 2 000 000 грн 00 коп.; відмовити ОСОБА_2 у частині стягнення з ТОВ «НТ РУНА» на її користь заборгованість за договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №10 від 21 жовтня 2022 року в розмірі 2 000 000 грн 00 коп. та відмовити у стягнення на її користь з ТОВ «НТ РУНА» інфляційні витрати в розмірі 587 512 грн 72 коп. та 163 068 грн 49 коп. 3% річних (а.с.198-201, т. 1).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_1 (а.с.243-244, т.1)
В цій ухвалі від 29 квітня 2025 року судом першої інстанції вказано, що за змістом позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він вважає, що грошові кошти заявлені до стягнення у справі №761/9653/25, які перераховувалися згідно платіжних інструкцій і підлягають поверненню від ТОВ «НТ РУНА» можуть бути поділені у справі №761/9653/25, як майно що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Враховуючи вищенаведене, суд, заважаючи на предмет даного позову, вважає за необхідне залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_1 .
Згідно зі ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (ч.2 ст.258 ЦПК України).
Статтею 261 ЦПК України визначено, що ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Отже ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року у справі №761/9653/25, як вид судового рішення набрала законної сили і відповідно є обов'язковою для суду у тому числі і під час постановлення подальших процесуальних ухвал, зокрема й оскаржуваної ухвали від 19 травня 2025 року.
Так, необхідною умовою набуття статусу третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, є дотримання таких критеріїв: 1) матеріально-правовий (наявність єдиного предмета спору); 2) суб'єктний (позовні вимоги можуть бути пред'явлені як одній стороні, так і декільком сторонам); 3) часовий (вступ у справу відбувається до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження). Дотримання цих критеріїв необхідно оцінювати та з'ясовувати під час прийняття рішення щодо вступу в справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги (схожий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 09 вересня 2019 року у справі № 910/12463/18, від 27 вересня 2019 року у справі № 904/323/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 912/2751/16).
За таких обставин колегія суддів вважає, що оскільки ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року було прийнято позовну заяву ОСОБА_1 та залучено його до участі у справі як третю особу із самостійними вимогами щодо предмета спору, що підтверджує фактичне визнання наявності єдиного предмета спору та допустимості спільного розгляду вимог, то з урахуванням практики Верховного Суду така правова ситуація унеможливлює подальше повернення позовної заяви третьої особи; відповідне процесуальне рішення суду першої інстанції, викладене в ухвалі від 19 травня 2025 року, є незаконним, суперечить принципу правової визначеності, є непослідовним та неузгодженим із попередньою ухвалою у справі.
Крім того, апеляційний суд враховує, що положення чинного Цивільного процесуального кодексу України не передбачають можливості постановлення ухвали про повернення позовної заяви третій особі за ініціативою суду після того, як цим самим судом уже була постановлена ухвала про її вступ у справу як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Така правова конструкція прямо не передбачена законом, а отже, її застосування є неприпустимим, оскільки аналогія процесуального права в межах цивільного судочинства не допускається.
Однак суд першої інстанції вказаних вище вимог закону, правових висновків Верховного Суду та фактичних обставин справи належним чином не врахував, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про повернення заявнику позовної заяви третьої особи - ОСОБА_1 до ТОВ «НТ РУНА» про стягнення грошових коштів.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.
Установлено що 22 квітня 2025 року ОСОБА_1 було сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 12 112 грн 00 коп.
Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви третьої особи - ОСОБА_1 , то колегія суддів вважає що в жданому випадку оскаржувана ухвала суду першої інстанції в частині повернення ОСОБА_1 сплаченого судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», не може бути залишена в силі та підлягає скасуванню.
Згідно з ч.ч.1-3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Статтею 133 ЦПК України встановлено, що до судових витрат відносяться витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу адвоката.
Оскільки у заяві про розподіл судових витрат представник третьої особи - адвокат Сагайдак А.В. порушив одне комплексне питання, що охоплює як вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 40?000 грн 00 коп., так і вимогу про повернення сплаченого судового збору у розмірі 12?112 грн 00 коп., а ухвала суду першої інстанції в частині повернення позовної заяви третьої особи та судового збору підлягає скасуванню, то колегія суддів, незважаючи на обґрунтованість висновку суду щодо відсутності підстав для стягнення витрат на правничу допомогу відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне скасувати ухвалу також і в частині відмови у задоволенні вказаної заяви в цілому.
Такий підхід є юридично послідовним, виключає фрагментарне вирішення єдиного процесуального питання та забезпечує його всебічний розгляд під час ухвалення остаточного судового рішення.
Відповідно до положень ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З наведених вище підстав, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції в частині залишення без задоволення заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Сагайдака А.В. про розподіл судових витрат, повернення заявнику позовної заяви третьої особи - ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «НТ РУНА» про стягнення грошових коштів та повернення ОСОБА_1 судового збору, постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому в цій часині вона підлягає скасуванню на підставі ст.379 ЦПК України, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст.259, 268, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сагайдака Андрія Васильовича задовольнити частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року в частині залишення без задоволення заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Сагайдака Андрія Васильовича про розподіл судових витрат, повернення заявнику позовної заяви третьої особи - ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «НТ РУНА» про стягнення грошових коштів та повернення ОСОБА_1 судового збору - скасувати та направити справу в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В іншій частині ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: