24 вересня 2025 року
справа № 756/9405/21
провадження № 22-ц/824/2373/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П,
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
третя особа - Департамент комунальної власності міста Києва Київської міської державної адміністрації
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 травня 2024 року, постановлене під головуванням судді Жука М.В., за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Департамент комунальної власності міста Києва Київської міської державної адміністрації, про скасування свідоцтва про право власності, скасування запису про право власності, визнання права власності,
У червні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та просив суд:
скасувати свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17 жовтня 2007 року, на нежилі приміщення з № 1 до № 20 (групи приміщень №35) - ресторан загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частини нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 ;
скасувати у Реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про право власності 7842-П в книзі: 134п-116, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію від 13 жовтня 2010 року на нежилі приміщення з № 1 до № 20 (групи приміщень № 35), загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частини нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 31753145), зареєстровані на праві спільної часткової власності за ОСОБА_6 в розмірі 4/600 частки, ОСОБА_4 в розмірі 4/300 частки, ОСОБА_1 в розмірі 4/600 частки та ОСОБА_3 в розмірі 4/300 частки, на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17 жовтня 2007 року;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину спільної часткової власності, яка становить 4/300 частини нежилих приміщень з № 1 до № 20 (групи приміщень №35), загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частини нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частину спільної часткової власності, яка становить 4/600 частини нежилих приміщень з № 1 до № 20 (групи приміщень № 35), загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частини нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину спільної часткової власності, яка становить 4/300 частини нежилих приміщень з № 1 до № 20 (групи приміщень № 35), загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частини нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_7 право власності на 1/6 частину спільної часткової власності, яка становить 4/600 частини нежилих приміщень з № 1 до № 20 (групи приміщень № 35), загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частини нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 .
На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 09 липня 2004 між Малим підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю «Агат Холдінг» та ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , за умовами якого право власності у цьому нежитловому приміщенні у відповідних частках набули: ОСОБА_2 - 1/6 частки, ОСОБА_3 - 1/6 частки, ОСОБА_1 - 1/3 частки та ОСОБА_4 - 1/3 частки.
У лютому 2005 року співвласниками було прийнято рішення здійснити перепланування-добудову нежитлового приміщення, після чого вони звернулись із заявою про видачу їм свідоцтва про право власності.
17 жовтня 2007 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видане свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення з № 1 до № 20 (групи приміщень № 35) - ресторан, загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частин від нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та належить співвласникам в наступних частках: ОСОБА_2 - 1/6 частки, ОСОБА_3 - 1/3 частки, ОСОБА_1 - 1/6 частки та ОСОБА_4 - 1/3 частки.
Позивач зазначив, що у свідоцтві допущено технічну помилку та помилково вказано частку ОСОБА_3 в розмірі 1/3, а частку ОСОБА_1 - в розмірі 1/6, у зв'язку з чим у позивача виникають труднощі з реалізацію майнових прав, а добровільно змінити частки відповідачі відмовляються.
На підставі викладеного та враховуючи те, що Департамент комунальної власності м. Києва не здійснює оформлення свідоцтв про право власності, у зв'язку з чим відсутні підстави для внесення змін до свідоцтва про право власності, позивач просить позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 липня 2022 року позовні вимоги залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 липня 2022 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 05 липня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мегедь Лілії Ніазівни, задоволено частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14 травня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Свідоцтво про право власності, видане 17 жовтня 2007 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині посвідчення того, що нежиле приміщення з № 1 до № 20 (групи приміщень № 35) - ресторан загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частини нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 в розмірі 1/6 частки та ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частки скасовано.
Рішення державного реєстратора Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 13 жовтня 2010 року (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 31753145), нежиле приміщення з № 1 до № 20 (групи приміщень № 35) - ресторан загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частини нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 , в частині реєстрації права власності 1/6 частки за ОСОБА_1 та на 1/3 частки за ОСОБА_3 скасовано.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку нежилого приміщення з № 1 до № 20 (групи приміщень № 35) - ресторан загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частини нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташований на АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частку нежилого приміщення з № 1 до № 20 (групи приміщень № 35) - ресторан загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частини нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташований на АДРЕСА_2 .
У решті вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 46 472,00 грн судового збору.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову у позові.
Вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням суд скасував спірне свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17 жовтня 2007 року та рішення державного реєстратора Київського МБТІ про його державну реєстрацію від 13 жовтня 2010 року, саме, в частині визначення розміру часток позивача та співвідповідача ОСОБА_3 , з визнанням за ними права власності на спірну нерухомість, відповідно, за ОСОБА_1 в розмірі 1/3 частки, а за ОСОБА_3 - 1/6 частки. У зв'язку з наведеним, на думку представника відповідача ОСОБА_3 , судом першої інстанції був обраний невірний спосіб захисту сторін у справі, що потягнуло за собою неправильність вирішення спору.
Представник співвідповідача ОСОБА_3 зазначає, що розмір часток прав власності співвласників визначався додатком до наказу, якому безпідставно суперечить зміст відповідного свідоцтва про право власності від 17 жовтня 2007 року, через допущену арифметичну помилку в частках прав власності на нерухомість позивача та співвідповідача ОСОБА_3 .
Разом з тим, розмір часток прав власності співвідповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_4 у цій справі не оспорювався, а спору між позивачем та співвідповідачем ОСОБА_3 щодо часток прав власності на нерухомість не було. У зв'язку з наведеним, посилання суду першої інстанції у судовому рішенні, як на підставу вирішення спору на ст. 392 ЦК України є безпідставним.
Крім того, всі співвідповідачі у справі не можуть відповідати за вимогами позову та нести відповідальність за арифметичну помилку, допущену 17 жовтня 2007 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у свідоцтві про право власності на нерухомість.
У письмових поясненнях представник третьої особи - Департамент комунальної власності міста Києва КМДА визнав, що в оспорюваному свідоцтві про право власності на нежиле приміщення від 17 жовтня 2007 року допущено технічну помилку в частині розміру належної ОСОБА_1 частки у спільній сумісній власності.
Листом від 12 березня 2020 року третя особа Департамент комунальної власності м. Києва на ім'я представника позивача також повідомив, що Департамент не здійснює оформлення свідоцтв про права власності, у зв'язку із чим відсутні підстави для внесення змін, у свідоцтві, виданому Головним управлінням комунальної власності м. Києва, разом з тим, зазначеній обставині суд першої інстанції належної оцінки не надав.
Відповідний державний орган виконавчої влади в галузі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що міг би відповідати за допущену в жовтні 2007 році арифметичну помилку у свідоцтві про право власності сторін на нерухомість та її виправити, залучений не був, а Департамент комунальної власності міста Києва (Київської міської державної адміністрації) визначений у справі, лише, як третя особа.
Посилання суду першої інстанції на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 травня 2021 року у справі за № 756/11966/20 в порядку ч. 4 ст. 82 ЦПК України, за яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 про скасування, у тому числі, свідоцтва про право власності від 17 жовтня 2007 року є безпідставним, оскільки питання скасування відповідного свідоцтва був обумовлений вимогами, заявленими в порядку ст. 365 ЦК України («Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників»), які («вимоги») не є релевантними за спором у справі № 756/9405/21.
Крім того, суд при вирішенні справи безпідставно не врахував висновок за результатами проведеної у вищезазначеній цивільній справі № 756/11966/20 судової комплексної будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 12 листопада 2020 року № 31/33-20 щодо загальної вартості спірного нерухомого майна - ресторану, а саме, для визначення правильності сплати позивачем судового збору.
Представник співвідповідача ОСОБА_3 зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів, чому судом першої інстанції належна оцінка надана не була.
Позивачу було відомо про існування оспорюваного свідоцтва з жовтня 2007 року, з якого повинен починатися перебіг строку позовної давності. Із заявою про поновлення пропущеного строку позовної давності позивач та його представник не зверталися.
У квітні 2025 року до суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу, у яких адвокат Корзніков Сергій Васильович в інтересах ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, мотивуючи це тим, що доводи апеляційної скарги фактично повторюють доводи заперечень та відзивів, які подавалися відповідачами та їх представниками у процесі тривалого розгляду справи у судах різних інстанцій, за якими вже Оболонським районним судом м. Києва 14 травня 2024 було прийнято законне та обґрунтоване рішення. Жодної об'єктивної та законної підстави для задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Коваленка Д.Л. немає.
13 вересня 2025 року у системі «Електронний суд» представник співвідповідача ОСОБА_3 адвокат Коваленко Д.Л. сформував клопотання, у якому просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 травня 2024 року у справі № 756/9405/21 повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_1 відмовити, мотивуючи це тим, що із сукупності наведених в апеляційній скарзі заперечень та доводів на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 травня 2024 року у справі № 756/9405/21, вбачається безпідставне звернення позивача з позовними вимогами до ОСОБА_3 , як співвідповідача, при фактичній недоведеності порушення останнім прав заявника, а також невірно обраного заявником способу захисту своїх прав та інтересів, яке здійснене під час пропуску строків позовної давності, що призвело до неправильного вирішення спору.
Враховуючи несправедливий та упереджений розгляд цієї цивільної справи судом, порушення ним ефективного захисту оспорюваних прав та інтересів співвідповідача ОСОБА_3 , неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, представник заявника вважає рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 травня 2024 року у справі № 756/9405/21, є незаконним, а тому підлягає скасуванню повністю, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог позову.
В судовому засіданні представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити без задоволення.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що у виданому 17 жовтня 2007 року свідоцтві про право власності на спірну нерухомість частки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вказані невірно, внаслідок чого при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на це майно державним реєстратором в цій частині прийнято рішення про реєстрацію права власності за цими особами часток, що не відповідають розміру часток, що належать їм на праві власності, а тому наявні підстави для скасування спірного свідоцтва про право власності нерухоме майно та рішення про його державну реєстрацію в частині визначення розміру часток ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також визнання права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 в розмірі 1/3 частки, а за ОСОБА_3 - 1/6 частки, а також визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/6 частку, а за ОСОБА_3 на 1/3 часку в спірному майні відповідно.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У статті 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
За загальним правилом право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Як встановлено судом першої інстанції, що 09 липня 2004 року між Малим підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю «Агат Холдінг» (далі - МП ТОВ «Агат Холдінг», продавець) та ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (покупці) укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісковою H. A., зареєстрований в реєстрі за № 2122, відповідно до умов якого продавець продав, а покупці купили належне на праві приватної власності продавцю нежиле приміщення (в літ. А), загальною площею 166,100 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , у наступних частках: ОСОБА_2 - 1/6 частка, ОСОБА_3 - 1/6 частка, ОСОБА_1 - 1/3 частка та ОСОБА_4 - 1/3 частка.
25 липня 2005 року Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за покупцями зареєструвало право приватної власності на належні їм частки відповідно до умов договору, що підтверджується відповідними реєстраційними посвідченнями № 011213, № 011217, № 011215, № 011216.
Розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 18 лютого 2005 року № 137 МП ТОВ «Агат Холдінг» надано дозвіл провести роботи по переплануванню нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 , згідно з наданим проєктом.
Згідно з довідкою Головного управління економіки та інвестицій від 27 квітня 2006 року № 049-08/3281 ОСОБА_2 виконано умови щодо пайової участі у розвитку інфраструктури міста у зв'язку з переплануванням нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 з подальшим використанням під ресторан і згідно з договором від 13 квітня 2006 року № 347 Головним управлінням економіки та інвестицій отримано кошти в сумі 107 000,94 грн.
Актом про прийняття в експлуатацію після перепланування нежитлового приміщення № 35 на вул. Малиновського, 34 від 25 квітня 2006 року, затвердженим розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 16 травня 2006 року № 520, пред'явлене до прийняття нежитлове приміщення МП ТОВ «Агат Холдінг», загальною площею 269,7 кв. м прийнято в експлуатацію.
11 червня 2007 року ОСОБА_2 на підставі повноважень, наданих довіреностями від ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 09 липня 2004 року, подав до Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації заяву про оформлення права приватної власності на нежиле приміщення АДРЕСА_3 .
04 жовтня 2007 року власниками подано спільну заяву до Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації про видання одного свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації від 17 жовтня 2007 року № 1301-В вирішено оформити право власності на об'єкт нерухомого майна та видати свідоцтво про право власності. Того ж дня Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видане свідоцтво про право власності, згідно з яким нежилі приміщення з № 1 по № 20 (групи приміщень № 35) - ресторан, загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частини від нежилого будинку, площею 6 749,20 кв. м, які розташовані в АДРЕСА_1 , дійсно належать на праві приватної власності в наступних частках: ОСОБА_2 - 1/6 частка, ОСОБА_3 - 1/3 частка, ОСОБА_1 - 1/6 частка та ОСОБА_4 - 1/3 частка.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 25 лютого 2020 року № 201815155, вбачається, що нежилі приміщення з № 1 до № 20 (групи приміщень № 35), загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частини від нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташовані в АДРЕСА_1 (нежилий будинок, літера А), дійсно належать на праві приватної власності в наступних частках: ОСОБА_2 - 4/600 частки, ОСОБА_4 - 4/300 частки, ОСОБА_1 - 4/600 частки, ОСОБА_3 - 4/300 частки.
Згідно з висновком за результатами проведеної судової комплексної будівельно - технічної та оціночно-будівельної експертизи від 12 листопада 2020 року № 31/33-20, проведеної в іншій цивільній справі № 756/11966/20, ОСОБА_2 здійснював перепланування (реконструкцію) спірного приміщення внаслідок чого, розмір його частки збільшився.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності на нежитлове приміщення відмовлено (справа № 756/11966/20).
У грудні 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Чмель І. М., у запереченні на позовну заяву, просив суд застосувати строк позовної давності.
У грудні 2021 року представник ОСОБА_6 - адвокат Коваленко Д. Л., у запереченні на позовну заяву та в заяві про застосування строку позовної давності просив суд застосувати строк позовної давності.
Суд першої інстанції правильно встановив, що сторонами набуто право власності на спірне нежитлове приміщення за договором у визначених частках та після проведення реконструкції цього приміщення частки сторін у праві власності на це нерухоме майно не змінились.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права, особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.
За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Враховуючи те, що у виданому 17 жовтня 2007 року свідоцтві про право власності на цю нерухомість частки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вказані невірно, внаслідок чого при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на це майно державним реєстратором в цій частині прийнято рішення про реєстрацію права власності за цими особами часток, що не відповідають розміру часток, що належать їм на праві власності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування спірного свідоцтва про право власності нерухоме майно, рішення про його державну реєстрацію в частині визначення розміру часток ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також визнання права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 в розмірі 1/3 частки, а за ОСОБА_3 - 1/6 частки, а також визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/6 частку, а за ОСОБА_3 на 1/3 часку в спірному майні відповідно.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо невірно обраного способу захисту сторін у справі, що потягнуло за собою неправильність вирішення спору, є неприйнятними.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок за результатами судової комплексної будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 12 листопада 2020 року № 31/33-20, проведеної у іншій цивільній справі № 756/11966/20, оскільки правову оцінку цьому висновку в сукупності з іншими доказами було надано саме в тій справі з постановленням рішення, яким встановлені обставини, що в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України повторному доказуванню не підлягають.
Так, відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правових підстав для застосування строку позовної давності за заявою відповідачів у справі немає.
Так, суд встановив, що оформленням права власності на спірну нерухомість після її перепланування займався ОСОБА_2 , матеріали справи не містять доказів передання ним спірного свідоцтва про право власності ОСОБА_1 , та про порушення свого права останній дізнався із відповіді Департаменту комунальної власності КМДА від 12 березня 2020 року, а тому позивач об'єктивно міг довідатись про порушення його права тільки у 2020 році.
За таких обставин, звертаючись до суду з позовом у червні 2021 року, ОСОБА_1 трирічний строк на захист його порушеного права не пропустив.
Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо не вирішення питання про пропуск позивачем строку позовної давності.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції та не спростовує висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині скасування спірного свідоцтва про право власності нерухоме майно та рішення про його державну реєстрацію в частині визначення розміру часток за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також визнання права власності на спірне нерухоме майно.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованими, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з вимогами статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленого судового рішення.
Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 17 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді