24 вересня 2025 року
справа № 367/10774/23
провадження № 22-ц/824/4944/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П,
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - російська федерація в особі уряду російської федерації
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 листопада 2024 року, постановлене під головуванням судді Котлярової І.Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі уряду російської федерації про відшкодування моральної шкоди, спричиненої збройною агресією російської федерації проти України,
У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до російської федерації в особі уряду російської федерації та просив суд стягнути з російської федерації на його користь моральну шкоду, спричинену йому через збройну агресію російської федерації проти України, у розмірі 120 000 000,00 грн, що еквівалентно станом на день звернення з позовом 3 328 830,17 дол. США або 3 048 935,41 євро.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 24 лютого 2022 року російська федерація розпочала військову агресію проти України, вчинивши терористичний широкомасштабний збройний напад, який триває до сьогодні.
На території України йде війна із застосуванням сучасних систем озброєння, країною агресором здійснюється терор мирного населення, відбувається масове знищення інфраструктури.
Мотивує позов тим, що через військову агресію значні території України є окупованими іноземними російськими військовими. По неокупованим територіям ведуться постійні обстріли, ракетами та дронами-камікадзе. Тривають важкі бої безпосередньо по лініям зіткнення. Лінія фронту складає понад 1 000 км. Вчинена військова агресія російської федерації є загальновідомим фактом та не підлягає окремому доведенню.
Військова збройна агресія російської федерації, беззаперечно, спричинила тяжкі наслідки, як для держави у цілому, так і для громадян України.
Позивач зазначив, що для нього також є тяжкі наслідки, оскільки він є жителем Вишгородського району Київської області, народився і виріс в зазначеному районі у смт Димер, там і проживає до тепер у родинній садибі АДРЕСА_1 , є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС (І категорія), інвалідом 3 групи. Був одружений, а нині вдівець, має двох синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з ним, навіть після створення власної сім'ї.
Вказав, що зрозуміле, спокійне, щасливе і передбачуване життя для нього та його близьких зруйнувала війна, яка почалася 24 лютого 2022 року військовим збройним нападом на Україну. Початок війни став психологічним шоком для нього. У перший день війни його обидва сини добровільно поїхали в м. Вишгород у військкомат і стали добровольцями Збройних Сил України.
25 лютого 2022 року всі мости через річку Ірпінь були зірвані і у цей же день російські війська захопили селище Димер, в якому він залишився з родиною старшого сина та родичами його дружини. Всі були розгублені та у розпачі. Жили весь час у підвалі будинку, спали по 2-3 години, харчувалися чим прийдеться, постійно чули відлуння боїв. Постійно побоювався, що окупанти дізнаються про його синів, які служать в Збройних Силах України, отримував від них погрози, внаслідок чого втрачав свідомість.
Після деокупації Київщини, його син ОСОБА_7 отримав поранення та проходив реабілітацію вдома, а після одужання повернувся на передову.
На початку лютого 2023 року син перестав виходити на зв'язок, а потім позивачу надійшло сповіщення, з якого слідувало, що його син ОСОБА_8 пропав безвісті під час штурмових дій на Донеччині. Позивач зазначив, що це для нього стало страшним психологічним ударом, від якого він не може отямитись, відчуває величезну психологічну втому, почувається психотравмованим.
Позивач вважає, що відповідальною за це є російська федерація, яка підступно і віроломно напала на Україну, вбила його рідних людей. Російська федерація спричинила йому моральну шкоду, яка має бути йому відшкодована.
Спричинену моральну шкоду оцінює у 120 000 000 млн грн (еквіваленти: 3 328 830,17 дол. США або 3 048 935,41 євро).
Для підтвердження факту психотравмування і спричинення моральної шкоди позивач замовив психологічне дослідження, яке проводилось спеціалістом-психологом ОСОБА_9 .
За його деталізованим висновком позивачу дійсно спричинено психотравму та моральну шкоду з констатацією, що визначений ним розмір морального відшкодування є адекватним психотравмуючій ситуації і рекомендується до стягнення. При цьому, за цим спеціалізованим висновком спричинена позивачу моральна шкода знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку зі збройним нападом на Україну російської федерації.
Визначену моральну шкоду у розмірі 120 000 000 мільйонів гривень позивач просить стягнути з російської федерації на свою користь.
Позивач ОСОБА_1 зазначив, що спричинена йому моральна шкода підпадає під всі пункти ч. 2 ст. 23 ЦК України: він зазнав фізичного болю та страждань внаслідок збройної агресії російської федерації як прямо, так і опосередковано у проекції через «інше ушкодження здоров'я» (а саме через ушкодження морального здоров'я, яке є різновидом загального здоров'я людини); зазнав душевних страждань через протиправну агресію російської федерації як щодо себе, так і близьких, оскільки якість життя, безумовно знизилась, а син ОСОБА_7 пропав безвісті, позивач зазнав душевних страждань у зв'язку із знищенням і пошкодженням через збройну агресію російської федерації його майна, через збройну агресію постраждали його честь і гідність як громадянина України.
Позивач вважає, що відповідальною за спричинену йому моральну шкоду є безпосередньо держава російська федерація, збройні формування якої за злочинним наказом свого керівництва 24 лютого 2022 року умисно вчинили збройну агресію проти України, що змусило його переживати за рідних. Російська федерація беззаперечно є країною-агресором, її дії є протиправними і винними. Серед іншого, у позовній заяві ОСОБА_1 наводить обґрунтування підстав для розгляду його справи в Україні українським судом при відсутності судового імунітету російської федерації.
Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01 листопада 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з держави російської федерації в особі уряду російської федерації на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України 5 000 000,00 грн.
Стягнуто з держави російської федерації в особі уряду російської федерації в дохід держави України судовий збір у розмірі 13 420,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмови у позові, ухвалити нове про задоволення позову повністю.
Вимоги обґрунтовані тим, що суд не вмотивував, чому і за якими критеріями вважає розмір моральної шкоди завищеним та чому сам суд визнав достатньою суму у 5 млн. грн, знову ж таки не прописавши свої критерії під час ухвалення такого рішення.
Вважає, що суд першої інстанції досить цинічно оцінив його моральні страждання в 5 млн. грн. Весь спектр своїх емоцій та усього пережитого позивачем описано у позовній заяві, зверненні до адвоката Лупейка О.В. та психолога ОСОБА_9 . Позивач є чоловіком, який сам виховував двох синів, які під час повномасштабного вторгнення в перших рядах стали на оборону України та з огляду на все пережите, не заслужив стягнення з росії умовно 1-1,5 млн. дол. США чи євро. Вважає, що рішення суду є несправедливим у зв'язку зі зменшення суми на відшкодування моральної шкоди.
Висновок спеціаліста-психолога всі психотравмуючі фактори врахував і прописав критерії своїх оцінок, а суд у своєму рішенні цього не зробив.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
В судовому засіданні позивач та його представник апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що кожен громадянин, який проживав в Україні, у тому числі громадяни України, які були вимушені шукати безпечні умови для свого життя та життя своєї родини внаслідок збройної агресії російської федерації, прийняли рішення виїхати на період воєнного стану за межі України, зазнали безумовних моральних страждань.
Враховуючи характер душевних страждань, яких позивач зазнав у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, що не дають йому можливості проживати повноцінне життя, яке він проживав до збройної агресії, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій відповідача, а також беручи до уваги той факт, що молодший син позивача вважається зниклим безвісти саме внаслідок штурмових дій та обстрілів противником н.п. Парасковіївка Донецької області, а також здійснюючи оцінку на основі справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача 5 000 000,00 грн як відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
З огляду на ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як передбачено ч. 1 ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Згідно з ч. 3, 5 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується копією його паспорта.
З 10 січня 1975 року ОСОБА_1 зареєстрований та на цей час проживає в будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить йому на праві власності.
ОСОБА_1 є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС (І категорія), інвалідом ІІІ групи, що підтверджується посвідченням особи, яка постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 від 11 липня 2000 року, категорії І та посвідчення інваліда ІІІ групи серії НОМЕР_2 від 23 жовтня 2000 року.
ОСОБА_1 є батьком двох синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про їх народження, згідно з якими їх батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_10 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_10 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
25 травня 1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 було укладено шлюб, зареєстрований Димерською селищною радою Вишгородського району та про що в книзі реєстрації актів про одруження 25 травня 1999 року складено актовий № 13, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 від 25 травня 1999 року.
Від шлюбу вони мають доньку ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим виконкомом Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області 26 квітня 2007 року.
ОСОБА_4 з 03 грудня 2013 року до 12 квітня 2016 року перебував у шлюбі з ОСОБА_13 , який на підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2016 року був розірваний.
Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Також до матеріалів справи долучено:
копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , підписану медичним директором КНП КОР «Київський обласний кардіологічний диспансер» ОСОБА_15 , зав. відділенням ОСОБА_19, лікуючим лікарем ОСОБА_16 , відповідно до якої ОСОБА_1 у період з 02 лютого 2021 року до 09 лютого 2021 року перебував на стаціонарному лікування, діагноз: «Гострий трансмуральний інфаркт міокарду інших уточнених локалізацій. Гіпертинзивна (гіпертонічна) хвороба з переважним ураженням серця з (застійної) сервевою недостатністю. ІХС: гострий Q-ІМ передньо-перетинково-верхівково-бокової ст. ЛШ від 31 січня 2021 року Ург. КВГ та стентування ПМШГ ЛКА (1стент) 01 лютого 2021 року А кардіосклероз. СН ІІАст. Артеріальна гіпертензія ІІІ ст., ст. 2, р. 4»;
копію виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 від 25 жовтня 2023 року, згідно з якою ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування, діагноз: «основне захворювання, супутні захворювання та ускладнення): Основний: ІХС: стенокардія напруги, ФК ІІІ. Атеросклеротичний і постінфарктний (2021) кардіосклероз, аортосклероз, коронасклероз, стан після КВГ і стенування (2021). Хронічна аневризма передньої стінки лівого шлуночка. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст., 2 ст., ризик 4 (дуже високий). СН ІІА»;
копію виписки із амбулаторної карти учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ОСОБА_1 , № 37432 з 03 квітня 2000 року до 25 січня 2022 року.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_5 (по строковій частині) Л. Хода від 24 лютого 2022 року № 45, солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_5 на всі види забезпечення з 24 лютого 2022 року та зарахований в розпорядження командира військової частини НОМЕР_5 .
Актом про фактичне проживання від 04 липня 2023 року № 1831/М-А, складеного депутатом Димерської селищної ради Мельниченко Н.С. підтверджено, що за свідченням сусідів ОСОБА_17 , який проживає на АДРЕСА_2 та ОСОБА_18 , який проживає на АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та до 24 лютого 2023 року проживав разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на АДРЕСА_4 . За свідченням сусідів, за час спільного проживання ОСОБА_4 здійснював догляд та утримання ОСОБА_1 , оскільки батько є інвалідом ІІІ групи, ліквідатором аварії на ЧАЕС І категорії та має хронічні захворювання серця.
З акта про спільне проживання від 16 жовтня 2023 року № 2140/Ц-А, складеного депутатом Димерської селищної ради Цапук М.М. в присутності сусідів ОСОБА_17 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_18 ( АДРЕСА_5 ) вбачається, що під час обстеження житлового будинку АДРЕСА_4 , встановлено, що у цьому будинку зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - батько та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - син, військовослужбовець ЗСУ, перебував в зоні бойових дій, вважається безвісти зниклим з 03 лютого 2023 року.
На підставі цього акта державним реєстратором Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області видано довідку від 17 жовтня 2023 року № 744/09/-41 про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - батько та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - син, зареєстровані та проживають на АДРЕСА_4 . ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовець ЗСУ, перебував в зоні бойових дій, вважається безвісти зниклим з 03 лютого 2023 року.
З виписного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого № 662 (хірургічне відділення) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що в період з 24 вересня до 04 жовтня 2022 року ОСОБА_4 проходив лікування, основний діагноз: вибухова травма від 20 вересня 2022 року. Вогнепальне осколкове поранення правого стегна (МКХ 10 S71/1). Анамнез захворювання: зі слів пораненого та медичної документації 20 вересня 2022 року, отримав поранення під час бойових дій. ПХО рани виконано в ПХПГ м. Дружківка, етапна евакуація до ВМГ 65 м. Павлоград.
ОСОБА_4 зник безвісті 03 лютого 2023 року під час штурмових дій та обстрілів противником зі сторони ЗС РФ поблизу н.п. Парасковіївка Донецької області, що підтверджується сповіщенням сім'ї від 08 лютого 2023 року № 71, отриманого ОСОБА_1 .
Також, до матеріалів справи долучено карту пораненого, з якої вбачається про отримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поранення.
На підставі заяви ОСОБА_1 від 12 листопада 2023 року про проведення психологічного дослідження, психологом та лікарем-психотерапевтом ОСОБА_9 було проведено психологічне дослідження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на предмет психотравмування та визначення розміру моральної шкоди, спричиненої йому у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, за результатами якого складено висновок спеціаліста-психолога від 01 грудня 2023 року.
Згідно із висновком: 1. Досліджена ситуація, пов'язана зі впливом на життя і здоров'я ОСОБА_1 збройної агресії російської федерації на Україну, є беззаперечно, психотравмуючою для нього. 2. Глибина інтенсивності, протяжність психотравмуючого впливу на особистість ОСОБА_1 , за обставинами, що були піддані дослідженню, є надзвичайними, гіпертрофованими і потенційно небезпечними для його фізичного і психологічного здоров'я. 3. За обставин, які розглянуті у дослідженні, заявнику ОСОБА_1 завдано моральної шкоди. 4. Між спричиненою заявнику ОСОБА_1 моральною шкодою та психотравмуючими факторами, вбачається прямий причинно-наслідковий зв'язок. 5. Визначений самостійно ОСОБА_1 розмір морального відшкодування за завдану моральну шкоду є адекватним психотравмуючій ситуації. Рекомендований розмір морального відшкодування ОСОБА_1 за даними психологічного дослідження встановлюється у 120 000 000 (сто двадцять мільйонів) гривень, у т.ч. з урахуванням фактору, що сам ОСОБА_1 вважає таку суму мінімально адекватною для можливого часткового відновлення морального (психологічного) здоров'я.
З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України - повномасштабне вторгнення Збройних Сил російської федерації на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації на території України.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави, а починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних відносин України з російською федерацією.
У постанові від 22 червня 2022 року у справі № 311/498/20 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Таким чином, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
У деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.
При цьому на потерпілого (позивача) покладається обов'язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).
У випадку завдання громадянинові шкоди внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини цих органів та осіб.
Право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи, у тому числі внаслідок неправомірних дій щодо неї або членів її сім'ї, якщо це призвело до фізичних і душевних страждань потерпілого.
У разі вирішення спору судом розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються моральні втрати особи, що призвели до порушення її нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Також враховуються обставини, що призвели до погіршення або позбавлення можливості реалізації особою своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральна шкода відшкодовується потерпілому (позивачеві) одноразовим платежем, а також іншим майном або в інший спосіб.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц висновувала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти російської федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що кожен громадянин, який проживав в Україні, у тому числі громадяни України, які були вимушені шукати безпечні умови для свого життя та життя своєї родини внаслідок збройної агресії російської федерації, прийняли рішення виїхати на період воєнного стану за межі України, зазнали безумовних моральних страждань.
Беззаперечно, що кожен громадянин, який не покинув територію України, не відчуває себе в безпеці після введення в Україні воєнного стану, був позбавлений звичного ритму життя, звичайного спілкування з близькими та друзями.
Проте це не позбавляє особу, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації обов'язку обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд - обов'язку встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача (причинно-наслідковий зв'язок).
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд першої інстанції взяв до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошову еквіваленті.
Натомість спори зі схожими правовідносинами були предметом розгляду ЄСПЛ. Зокрема, рішенням у справі «Грузія проти Росії (ІІ)» ((заява № 38263/08, рішення Великої Палати від 28.04.2023), яким ЄСПЛ зобов'язав росію сплатити Грузії багатомільйонні компенсації за порушення прав грузин внаслідок російської збройної агресії у 2008 році, зокрема, присудив 8 240 000 євро в якості компенсації моральної шкоди щонайменше 412 особам, постраждалим від відсутності адекватного розслідування російською стороною загибелі цивільних під час активної фази бойових дій, що умовно складає по 20 000 євро на одну особу.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 листопада 2022 року в справі № 372/1652/18-ц виснувала, що навіть за відсутності у психолога процесуального статусу спеціаліста (частина перша статті 74 ЦПК України) чи експерта (частина перша статті 72 ЦПК України) висновок психолога може бути письмовим доказом (пункт 1 частини другої статті 76, частина перша статті 95 ЦПК України), якщо містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема стосовно страждань потерпілих. Крім того, не можна констатувати, що суди попередніх інстанцій взяли до уваги нижчий рівень емоційних, психічних страждань позивачів, ніж той, який зазначили у відповідних висновках психологи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням наведених позивачем доводів і встановлених судом обставин, характеру спричиненої йому моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, визначений позивачем розмір грошової компенсації моральної шкоди є непропорційним засадам справедливості та розумності.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції врахував тривалість порушення, яке продовжує існувати і на даний час, його наслідки для позивача, а саме, що його молодший син вважається зниклим безвісти.
Апеляційний суд, враховуючи характер душевних страждань, яких позивач зазнав у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, що не дають йому можливості проживати повноцінне життя, яке він проживав до збройної агресії, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій відповідача, а також беручи до уваги той факт, що молодший син позивача вважається зниклим безвісти саме внаслідок штурмових дій та обстрілів противником н.п. Парасковіївка Донецької області, а також здійснюючи оцінку на основі справедливості, вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про стягнення на користь позивача 5 000 000,00 грн як відшкодування моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції висновку спеціаліста-психолога від 01 грудня 2023 року є безпідставним, оскільки суд першої інстанції надав оцінку цьому висновку в сукупності з іншими доказами у справі, відповідно до статей 89, 110 ЦПК України, та обґрунтовано вважав, що розмір моральної шкоди 120 000 000,00 грн є завищеним, не співмірним із змістом порушених прав та їх обсягів, виходячи з підстав обґрунтованих у позові.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що грошовий еквівалент в іноземній валюті може бути визначений виключно в договірних зобов'язаннях, а тому з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України слід стягнути 5 000 000,00 грн без визначення еквіваленту на момент звернення до суду в доларах США та євро, що відповідатиме заподіяним йому моральним стражданням і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої шкоди та відновлення душевного стану.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Інші доводи апеляційної скарги позивача зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції та не спростовують висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення лише 5 000 000, 00 грн.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованими, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з вимогами статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленого судового рішення.
Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 17 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді