Єдиний унікальний номер справи № 759/25380/23
Провадження №22-ц/824/9943/2025
15 вересня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів,
27 грудня 2023 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача.
На обґрунтування позову зазначав, що між ним та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди нежитлової будівлі від 01.07.2021 року № 3 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 2.1. договору орендар - ОСОБА_1 буде використовувати об'єкт оренди у своїй господарській діяльності в якості магазину з власним виробництвом. Орендоване приміщення та обладнання були передані орендарю згідно акту приймання - передачі приміщення від 01.07.2021 року. Відповідач провела незаконне перепланування нежитлової будівлі без будь-яких погоджень та оформлення відповідних документів, у вбиральні взагалі демонтували стелю, розібрала стелю, погіршила технічний стан будівлі, вивезла майно та обладнання позивача, а те обладнання що не вивезено було зіпсовано: зіпсовано підключення до пожежної сигналізації, зіпсовано підключення тривожної сигналізації, зняті та відключені камери відеонагляду, зіпсовано два кондиціонери та інше майно. Такими діями нанесла позивачу матеріальних збитків. Після закінчення строку оренди відповідачка не продовжила термін дії договору оренди, а також не звільнила приміщення, як це передбачено умовами договору від 01 липня 2021 року та не передала приміщення Орендодавцю згідно акту-приймання. При цьому продовжувала використовувати орендоване приміщення без належних правових підстав, створюючи борги за використання електроенергії та інших комунальних послуг. Відповідач за попередньою змовою із невідомими особами вивезла частину речей у тому числі, які належали позивачу і перебували в орендованому приміщенні, а саме: пральна машина «LG» вартістю 15430,00 грн, стабілізатор напруги «Торстаб про 9500» вартістю 14800 грн, який було встановлено в приміщенні, морозильна вітрина «Ларь морозильний» вартістю 16900,00 грн. Договором оренди передбачено: п. 5.1, що Орендар зобов'язується за власний рахунок утримувати об'єкт оренди в належному стані; п. 5.1.2. Проводити поточні ремонтні роботи; п. 5.1.3. Зберігати передане рухоме майно. 5.1.4. Проводити поточні ремонтні роботи; п. 5.1.5. За власний рахунок сплачувати вартість комунальних послуг; п. 5.1.6. Доглядати за прилеглою територією. У відповідності до п. 7.5. договору оренди Орендар зобов'язується не здійснювати без письмової згоди Орендодавця перебудову, добудову та перепланування Об'єкту оренди. Згідно з п. 8.3. договору оренди станом на останній день оренди Орендар зобов'язаний звільнити об'єкт оренди та передати його Орендодавцю. Як зазначається у п. 8.5. Об'єкт оренди вважається офіційно переданим Орендодавцю з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення. Отже, після закінчення договору оренди Орендар безпідставно використовував приміщення, створював борги за комунальні послуги, електроенергію, тощо.
Відповідно до проведеної незалежної оцінки вартості матеріального збитку пошкодженого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - Звіт № 36011 від 30.08.2023 року вартість матеріального збитку нанесеного приміщенню (магазину) складає 79320,22 грн з ПДВ. Відповідно до дефектного акту на відновлення технічного стану кондиціонерів магазину від 01.09.2023 року загальна вартість відновлення кондиціонерів складає 30 500,00 грн. Також відповідач створила заборгованість за використану електричну енергію в розмірі 111000,00 грн.
Станом на 01.12.2023 року для відновлення нежитлового приміщення до попереднього стану, для нормальної експлуатації та обладнання, а також відшкодування вартості викраденого майна, яке було встановлено в приміщенні необхідно 156950,22 грн.
Таким чином, ФОП ОСОБА_1 не виконала умови договору, не відновила приміщення, не відшкодувала понесені витрати за комунальні послуги та інші платежі - такими діями перешкоджає нормальному функціонуванню нежитлового приміщення, чим наносить позивачу матеріальні збитки.
На підставі зазначеного позивач просив суд стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 нанесені збитки в розмірі 156 950,00 грн, компенсації за відшкодування по заборгованості за використану електричну енергію в розмірі 111 000,00 грн, пеню в розмірі 11 164,83 грн, 3% річних за користування грошовими коштами в розмірі 799,00 грн, інфляційні в розмірі - 205,00 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 січня 2025 року позов задоволено частково та стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 збитки в розмірі 109 820, 22 грн, компенсацію за відшкодування заборгованості за використану електричну енергію в розмірі 111 000,00 грн пені в розмірі 11164,83 грн, 3% річних за користування грошовими коштами в розмірі 799,00 грн, інфляційних в розмірі - 205,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 25 березня 2025 року відповідач подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими. У зв'язку з цим апелянт просила оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
20 червня 2025 року до апеляційного суду від позивача ОСОБА_2 направлено відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.
У судове засідання, призначене на 11.09.2025 року, з'явився представник відповідача.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо суд звертає увагу на те, що доводи апелянта про те, що пояснення позивача, подані через канцелярію суду 24.09.2024 року його представником, не містять власноручного підпису або кваліфікованого електронного підпису учасника справи, а також не місять дати, є обґрунтованими.
Відповідно до ч.2 ст.183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
З матеріалів справи вбачається, щопояснення, подані через канцелярію суду 24.09.2024 року представником позивача, дійсно не підписані представником позивача, тому колегія суддів погоджується з позицією апелянта, що вказані пояснення не можуть бути прийняті судом. Не можуть бути прийняті й додатки до такої заяви.
Що стосується надання до суду доказу - акту приймання-передачі приміщення від 01.07.2021 року №3, колегія суддів зазначає, що вказаний доказ подано до суду з порушенням процедури, оскільки доказів надсилання копії такого акту іншим учасниками справи матеріали справи не містять, тому вказаний доказ слід не може бути прийнятий судом та врахований при вирішенні справи.
Водночас колегія суддів зазначає, що позов подано не про виконання договірних зобов'язань, а про відшкодування завданої шкоди.
Вказані правовідносини є деліктним зобов'язанням, у зв'язку з цим не має вирішального значення той вид договірних відносин, які фактично існували між сторонами.
У ході розгляду справи відповідачем підтверджено той факт, що спірне приміщення було в її використанні, тому дана обставина не потребує доведення.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
На підтвердження вищенаведених норм, позивачем до суду надано докази заподіяння шкоди приміщенню та його розміру, зокрема Звіт № 36011 про незалежну оцінку вартості матеріального збитку пошкодженого майна-група приміщень № 1 (магазин).
Натомість відповідач лише обмежився критикою документів про розмір збитку, власних контрдоказів не надав, тому суду позбавлений можливості встановити розмір спричиненої шкоди, відмінний від того, що вказано у вищезгаданому звіті.
У той же час колегія суддів погоджується з позицією апелянта щодо недоведеності підстав для стягнення витрат на оплату електроенергії .
Суть позиції позивача з цього приводу полягає в тому, що електроенергія була витрачена відповідачем, однак не сплачена. У той же час на підтвердження своїх вимог позивач надав лише 3 платіжні інструкції в системі Приват24, де отримувачем вказано YASNO Київські енергетичні послуги, призначення платежу:за електроенергію, о/ НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 .
Жодної інформації з приводу того, за який період здійснена оплата такої електроенергії, коли виникла така заборгованість та чи виникла заборгованість взагалі, як дані документи, так і інші матеріали справи не містять.
Тому посилання на те, що вказані кошти були сплачені саме за ту електроенергію, що витратила відповідач, залишилось недоведеним.
Також позивач просив суд стягнути пеню, 3 % річних та інфляційні втрати, при цьому вказані нарахування здійснені ним на суму заборгованості за електроенергію.
Оскільки суд дійшов висновку про недоведеність підстав для покладення обов'язку сплати такої заборгованості на відповідача, відповідно не підлягає стягненню і нарахування на таку заборгованість.
Враховуючи викладене, доводи наведені в апеляційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження, відтак апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції частині стягнення витрат на електроенергію, а також нарахувань на вказану суму, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні таких вимог.
Згідно з положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 січня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування заборгованості за електричну енергію, стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходьк