Єдиний унікальний номер справи № 755/16458/24
Провадження №22-ц/824/9168/2025
11 вересня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 лютого 2025 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення заборгованості.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 05 серпня 2014 року в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання Публічному акціонерному товариству «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - ПАТ «АК «Київводоканал»), в подальшому перейменоване у ПрАТ «АК «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого водопостачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем).
Повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов договору. У разі відмови споживачів від отримання послуг, дана відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал» для оформлення припинення надання цих послуг.
Відповідачі були споживачами наданих позивачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж). Однак, у період із 01 січня 2017 року по 30 червня 2024 року відповідачі належним чином свої зобов'язання із оплати наданих послуг не виконували. Жодних відмов від отримання послуг від відповідача не надходило. Внаслідок невиконання відповідачами зобов'язань із своєчасної оплати спожитих послуг за вказаний період з водопостачання та водовідведення утворилася заборгованість у розмірі 101 369,14 грн, та заборгованості з внесення плати за обслуговування вузлів комерційного обліку у розмірі 45,85 грн, заборгованість із внесення плати за абонентське обслуговування у розмірі 1 207,53 грн, що разом складає 102 649,52 грн.
У зв'язку із простроченням сплати відповідачами спожитих житлово-комунальних послуг позивачем також нараховано 3 % річних у розмірі 8 861,70 грн та інфляційні втрати у розмірі 39 759,80 грн.
У зв'язку з цим позивач просив суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 102 649,52 грн, 3 % річних в розмірі 8 861,70 грн, інфляційні втрати в сумі 39 759,80 грн та судовий збір в сумі 3 028,00 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 лютого 2024 року позов задоволено частково та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за період з 12 березня 2017 року по 30 червня 2024 року у розмірі 100 660,16 грн, заборгованість зі сплати внеску за обслуговування вузлів комерційного обліку у розмірі 45,85 грн, заборгованість із внесення плати за абонентське обслуговування у розмірі 1 207,53 грн, 3 % річних у розмірі 8 699,25 грн, інфляційні втрати у розмірі 38 996,40 грн, що разом становить 149 609,49 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 11 березня 2025 року відповідач ОСОБА_1 направила апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими. У зв'язку з цим апелянт просив оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
26 червня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.
У судове засідання, призначене на 11.09.2025 року, з'явився представник позивача.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 26 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 10 квітня 2014 року № 1198 «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», який визначив ПАТ «АК «Київводоканал» (у 2017 році перейменоване на ПрАТ «АК «Київводоканал») виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення на території м. Києва.
Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, а також Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, який набув чинності з 10 грудня 2017 року.
Згідно із частинами першою, третьою, четвертою статті 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV договір на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.
Договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої поди, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцем таких послуг.
Процедуру погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проєкту договору однією із сторін.
Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п'ятої цієї статті) може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором. Якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.
05 серпня 2014 року в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал», що перейменоване на Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем).
Повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов Договору.
Також у повідомленні вказано, що у разі відмови споживачів від отримання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал», для оформлення припинення надання цих послуг.
31 травня 2021 року на офіційному веб-сайті ПрАТ «АК «Київводоканал» опубліковано повідомлення про публічну пропозицію (оферту) про укладення публічного індивідуального договору приєднання про надання послуг з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення.
Згідно із пункту 1 Договору виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а споживач зобов'язується оплачувати надані послуги за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у порядку, строки та на умовах, що передбачені договором.
Відповідно до пункту 15 Договору розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інше не визначено договором.
Пунктом 7 Договору визначено, що плата за послуги складається з: 1) плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених тарифів на послугу та обсягу спожитих послуг, визначеного відповідно до законодавства; 2) плати за абонентське обслуговування, граничний розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно відомостей КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 31 жовтня 2024 року № 062/14-11215, квартира АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрована.
Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 26 вересня 2024 року № 809700, ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
З відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 26 вересня 2024 року № 809730, встановлено, що ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з інформацією з Електронного реєстру територіальної громади міста Києва «ГІОЦ/КМДА» про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи, ОСОБА_2 .
Отже, відповідачі зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_2 , таким чином, в розумінні Закону України «Про житлово - комунальні послуги» є споживачами комунальних послуг, які надаються позивачем.
У залежності від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:
1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, централізоване опалення тощо), 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, освітлення місць загального користування, поточний ремонт тощо), 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо) (частина перша статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання таких послуг, регулюються як нормами Цивільного кодексу України, так і Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими нормативно-правовими актами у галузі цивільного, житлового законодавства та актів, що регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Отже, відсутність між сторонами та надавачем комунальних послуг договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.
Зазначена практика правозастосування правових норм у сфері оплати житлово-комунальних послуг є сталою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі 712/8916/17, від 18 вересня 2019 року у справі № 369/3682/16-ц, від 07 лютого 2024 року у справі № 372/2236/21, від 20 листопада 2024 року по справі № 463/6799/18).
Отже, відповідачі були споживачами житлово-комунальних послуг, що надавалися позивачем, без укладеного з позивачем договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, а тому останні не звільняються від оплати послуг у повному обсязі.
За період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2024 року у відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_2 , перед позивачем утворилась заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 102 649,52 грн, з яких: 101 369,14 грн - заборгованість за спожиті послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, 45,85 грн - заборгованості з внесення плати за обслуговування вузлів комерційного обліку, 1 207,53 грн - заборгованість із внесення плати за абонентське обслуговування.
Згідно наданої позивачем довідки, заборгованість відповідача по внескам на обслуговування вузла комерційного обліку становить 45,85 грн, розмір заборгованості за платою за абонентське обслуговування - 1 207,53 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково зазначив, про порушення відповідачем виконання зобов'язань по сплаті житлово-комунальних послуг, а саме: послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, та визнав правомірною вимогу позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача втрат від інфляції внаслідок несвоєчасного розрахунку. Також суд врахував заяву відповідача про застосування строку позовної давності, а також заперечення позивача стосовно застосування наслідків спливу строку позовної давності за період з січня 2016 року по 12 березня 2017 року.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо суд звертає увагу на те, що посилання апелянта на неналежне вирішення судом питання щодо строку позовної давності у даній справі ґрунтується на невірному розумінні апелянта положень закону з даного приводу.
Питання щодо порядку застосування строку позовної давності у даних правовідносинах чітко регламентовано в Прикінцевих та Перехідних положеннях Цивільного кодексу України.
Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, дія якого постановами Кабінету Міністрів України продовжувався.
Тобто, виходячи з вищенаведених положень закону, пропущеною в даному випадку слід вважати позовну давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року.
Строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року, та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Враховуючи вищевикладене, суду першої інстанції правильно з відрахував строк позовної давності саме з 12 березня 20217 року, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Що стосується доводів апелянта про те, що в матеріалах справи відсутній належний розрахунок суми заборгованості з наданням відповідних доказів, зокрема не надано первинних документів щодо виникнення заборгованості, з даного приводу колегія суддів зазначає наступне:
Первинні документи, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» фіксують факти здійснення господарських операцій. В той же час на спірні правовідносини такі положення не розповсюджуються. У разі відсутності укладеного між сторонами договору, розмір плати за комунальні послуги (відповідно й розрахунок суми заборгованості) обраховується нормативним способом.
При вирішенні справи суд першої інстанції перевірив здійснений позивачем розрахунок суми заборгованості та прийшов до висновку про його належність. Погоджується з цим і колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько