Справа № 607/6980/25Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М.
Провадження № 22-ц/817/857/25 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
25 вересня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,
з участю секретаря - Панькевич Т.І.
представника апелянта - Качура С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/6980/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 червня 2025 року (ухвалене суддею Позняком В.М., дати складення повного тексту судового рішення не зазначено) в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних,
У квітні 2025 року ОСОБА_3 (далі - позивач, апелянт), в інтересах якого діяв адвокат Качур С.В., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач) про стягнення трьох відсотків річних.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2019 року у справі № 607/12426/18 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 96000.20 доларів США боргу за договором позики, сплачений судовий збір у розмірі 8810.00 грн. На підставі виконавчого листа № 607/12426/18 від 07 травня 2019 року відкрито виконавче провадження № 59406637. Відповідно до акту про передачу майна стягувачу 18 серпня 2020 року частково погашено борг шляхом передачі нерухомого майна у власність ОСОБА_3 за ціною третіх торгів 1317120.00 грн. За даними Національного банку України офіційний курс гривні щодо долара США станом на 18 серпня 2020 року становив 27.3061 грн, відповідно еквівалент у доларах США становить 48235.38 доларів США. Залишок боргу станом на 18 серпня 2020 року становить 47964.62 доларів США.
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 листопада 2023 року у справі № 607/17022/23, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3% річних за користування грошовими коштами за період з 22 липня 2018 року по 17 серпня 2020 року, що складає 5910.38 доларів США, а також 2161.34 грн сплаченого судового збору.
Станом на день подання позову відповідач зобов'язаний сплатити 6645.26 доларів США - три проценти річних за період з 18 серпня 2020 року по 31 березня 2025 року, включно.
У зв'язку з наведеним позивач просив суд стягнути з відповідача в його користь 6645.26 доларів США - три відсотки річних.
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 червня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 2214.19 доларів США 3 % річних за прострочення грошового зобов'язання за договором позики та 732.86 грн судового збору
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині відмови стягнення 3% річних в сумі 4431.07 доларів США за період з 24 лютого 2024 року по 31 березня 2025 року, ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Качур С.В., подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що станом на день подання позову відповідач зобов'язаний сплатити 6645.26 доларів США - три проценти річних за період з 18 серпня 2020 року по 31 березня 2025 року включно.
Зазначає, що положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України стосується виключно позикових зобов'язань і періодів виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем).
На думку сторони позивача, так як позикове зобов'язання ОСОБА_4 по відношенню до ОСОБА_3 змінило свою правову природу із позикового на грошове зобов'язання, яке стягнуто рішенням суду, то положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не підлягає застосуванню до цих правовідносин, адже на даний час наявна заборгованість на підставі рішення суду.
Вважає, що судом першої інстанції помилково надано правовідносинам правову кваліфікацію як договору позики у справі № 607/12426/18, тому помилково відмовлено у стягненні 3 % річних в сумі 4431.07 доларів США за період із 24 лютого 2024 року по 31 березня 2025 року на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Разом з тим, обгрунтування позову наведено саме як невиконання судового рішення, а не повернення коштів за розпискою.
У зв'язку з наведеним просить заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу Тернопільського апеляційного суду від учасників справи не надходив.
В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Качур С.В., свою апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви викладені у ній.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2019 року у справі № 607/12426/18 стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 96000.20 доларів США боргу за договором позики.
На виконання вказаного рішення 07 травня 2019 року видано виконавчий лист № 607/12426/18, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 59406637.
Відповідно до акту про передачу майна стягувачу, головного державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, 18 серпня 2020 року частково погашено борг шляхом передачі нерухомого майна у власність ОСОБА_3 за ціною третіх торгів 1317120.00 грн.
За даними Національного банку України офіційний курс гривні щодо долара США станом на 18 серпня 2020 року становив 27.3061 грн, тому еквівалент у доларах США становить 48235.38 доларів США.
Отже, залишок боргу станом на 18 серпня 2020 року становить 47764.82 (96000.20 - 48235.38) доларів США.
В матеріалах справи відсутні докази погашення заборгованості в більшому розмірі.
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 листопада 2023 року у справі № 607/17022/23 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3% річних за користування грошовими коштами, які отримані відповідачем у позику, за період з 22 липня 2018 року по 17 серпня 2020 року, що складає 5910.38 доларів США.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що відповідач має перед позивачем невиконане грошове зобов'язання, яке виникло з договорів позики, що підтверджується рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2019 року у справі 607/12426/18 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , коштів в розмірі 96000.20 доларів США.
Отже, судовим рішенням від 22 березня 2019 року у справі 607/12426/18 підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника перед ОСОБА_3 у розмірі 96000.20 доларів США та його порушення, яке виникло на підставі кредитного договору.
Відповідно до акту про передачу майна стягувачу головного державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, 18 серпня 2020 року частково погашено борг шляхом передачі нерухомого майна у власність ОСОБА_3 за ціною третіх торгів 1317120.00 грн, що еквіваленто 48235.38 доларів США.
Отже, залишок боргу станом на 18 серпня 2020 року становить 47764.82 (96000.20 - 48235.38) доларів США.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 .
Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2019 року у справі №607/12426/18.
Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_3 посилався на те, що відповідач зобов'язаний сплатити 6645.26 доларів США - три проценти річних за період з 18 серпня 2020 року по 31 березня 2025 року, включно.
Апеляційний суд зазначає, що пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 липня 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).
Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку із невиконанням позичальником ОСОБА_4 грошових зобов'язань, що випливають із договорів позики, наявність яких та розмір констатовано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2019 року у справі №607/12426/18, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
При цьому слід звернути увагу на таке.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішення суду про стягнення заборгованості у боржника виникає зобов'язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов'язання виникло між сторонами на підставі договору позики.
Отже між сторонами виникли грошові зобов'язання не на підставі рішення суду. Це зобов'язання випливає з договорів позики, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір заборгованості та констатовано про наявність зобов'язання між сторонами.
Такий висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов'язань сторін. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов'язання за договором - новим зобов'язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов'язків сторін зобов'язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов'язання у процедурах виконавчого провадження.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20.
Отже, суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті та під час його вирішення врахував пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно з якими позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, за період з 24 лютого 2022 року.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що суду існують правові підстави стягнення з відповідача за період із 18 серпня 2020 року по 23 лютого 2022 року (564 дні) виходячи із розміру заборгованості 47764.82 доларів США три проценти річних, що становить 2214.19 (47764.82?0.00008219?564) доларів США.
Натомість зважаючи на те, що з 24 лютого 2022 року і по цей час в Україні діє воєнний стан, відповідач прострочив грошове зобов'язання саме за договором позики, з огляду на викладені положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно яких у період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки за таке прострочення, позивачем безпідставно нараховано відповідачу 3 відсотки річних згідно статті 625 Цивільного кодексу України за вказаний період.
Доводи про те, що судом першої інстанції помилково надано правовідносинам сторін правову кваліфікацію як договору позики у справі № 607/12426/18, колегія суддів відхиляє, оскільки такі спростовуються висновками постанов Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16 та від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20.
Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 червня 2025 року - залишити без змін.
Судові витрати, понесені сторонами у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції - залишити в межах, ними понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.З. Костів
Судді: Н.М. Храпак
М.В. Хома