Справа №522/19900/25
Провадження №2/522/8735/25
(ЗАОЧНЕ)
21 жовтня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючої - судді Косіциної В.В., розглянувши розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-
03 вересня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, у якій позивачка просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 липня 2024 року до досягнення повноліття.
За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, вона передана на розгляд судді Косіциній В.В.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачеві надано 15-ти денний строк з моменту отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Копію позову з додатками доставлено до електронного кабінету представника відповідача 23.09.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Копію ухвали суду від 11.09.2025 року доставлено до електронного кабінету представника позивача 23.09.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи - не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи те, що відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, про відкриття провадження був повідомлений належним чином а також те, що позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд, керуючись положеннями ст.. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказах.
Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2022 року у справі №522/3300/22, яким шлюб між ними розірвано.
У вказаному рішенні встановлено, що під час перебування у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 . Зазначене також підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
Відповідно до статті 51 Конституції України, Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
З метою реалізації спільного наказу № 304/262 від 24.06.2024 Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України «Про затвердження Порядку електронної інформаційної взаємодії між інформаційно-комунікаційними системами Державної податкової служби України та Державної судової адміністрації України» державним підприємством «Інформаційні судові системи» реалізовано доступ до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків.
Судом було направлено запит до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, відповідь з якого надійшла до суду 05.09.2025 року №1742602, та з якої вбачається, що за період з січня 2023 року по липень 2025 року, ОСОБА_2 отримав наступні види доходу:
- травень 2025 року, код та назва доходу - 126 «Додаткове благо», розмір - 127,26 гривень;
- липень 2025 року, код та назва доходу - 127 «Інші доходи», розмір - 372,59 гривень.
Відомості про будь-які інші доходи за цей період - відсутні.
07 липня 2023 року Державне підприємство «Інформаційні судові системи», яке належить до сфери управління Державної судової адміністрації України, реалізувало можливість отримання суддями інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Вказана можливість доступна в Електронному кабінеті судді за обраними параметрами пошуку за одним або декількома ідентифікаторами:
- за суб'єктом права;
- за суб'єктом речового права, обтяження - фізичної особи;
- за суб'єктом речового права, обтяження - юридичної особи; за об'єктом нерухомого майна.
Також, відповідно до постанови КМУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25 грудня 2015 р. № 1127, інформація з Державного реєстру прав в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг (далі - Портал Дія) або на підставі договорів про надання сервісної послуги, укладених з технічним адміністратором Державного реєстру прав, через інші інформаційні системи, що забезпечують ідентифікацію користувача з використанням засобів електронної ідентифікації з середнім або високим рівнем довіри (далі - інформаційні системи), надається особі, яка бажає отримати таку інформацію та ідентифікована з використанням засобів електронної ідентифікації з середнім або високим рівнем довіри.
Тому, суд як суб'єкт, що здійснює правосуддя може має відкритий доступ до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно як безпосередньо через підсистему Електронний суд так і через сайт Міністерства юстиції України.
Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу того, що отримання відомостей з відкритих джерел не є збиранням доказів та не може трактуватися як порушення принципу диспозитивності.
Так, наприклад, постанова КЦС ВС від 24.10.2024 № 752/8103/13-ц містить висновок про те, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, ОСОБА_2 на праві приватної власності належать наступні об'єкти нерухомого майна:
- 1/3 частка земельної ділянки, кадастровий номер - 5121010100:02:007:0243, площею 0,06га;
- квартира АДРЕСА_1 , площею 67,2 кв.м..
Суд бере до уваги те, що відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», працездатні особи - особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров'я здатні до активної трудової діяльності.
Відповідачем не спростовано, той факт, що він за станом здоров'я здатен до активної трудової діяльності.
Тому, суд вважає, що відповідає є працездатною особою, яка може здійснювати трудову діяльність та відповідно отримувати дохід, який би був спрямований на забезпечення власних потреб, так і виконання свого обов'язку, встановленого чинним законодавством щодо утримання дітей.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
У справі ЄСПЛ «М. С. проти України» у рішенні від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, та у рішенні «Мамчур проти України», № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76). На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків. У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Отже, положення про право батьків і дітей бути поряд один з одним не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, при розгляді справи суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини.
На думку суду, при вирішенні спорів, що стосуються дітей (в тому числі справи щодо стягнення аліментів) суд зобов'язаний керуватися найкращими інтересами дитини, оскільки, така категорія спорів є особливою через те, що дитина - це не завжди захищений учасник суспільних відносин, а тому, визначаючи розмір аліментів, суд повинен брати до уваги найкращі інтереси дитини.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи:
(а) погляди дитини,
(б) індивідуальність дитини,
(в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин,
(г) піклування, захист і безпека дитини,
(ґ) вразливе положення,
(д) право дитини на здоров'я,
(е) право дитини на освіту (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі №654/4307/19).
Визначаючи розмір аліментів, що підлягає стягненню із відповідача, суд враховуючи вік дитини (тринадцять років), який характеризується активний фізичним та психологічним розвитком, її індивідуальність, право на здоров'я та освіту, наявність у платника аліментів на праві приватної власності об'єктів нерухомого майна, а також відсутність доказів, які б спростовували працездатність останнього, вважає, що заявлений до стягнення аліменти у розмірі 1/4 від усіх доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб буде відповідати критерію розумності, об'єктивності та справедливості, та найголовніше - відповідатимуть інтересам дитини.
У позовній заяві позивачка просить стягнути з відповідача аліменти починаючи з 22 липня 2024 року та до досягнення дитиною повнолітня.
Відповідно до частин 1, 2 статті 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд, залежно від обставин справи, може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за один рік.
Згідно із частиною 1 статті 191 СК України, аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Відповідно до частини 2 статті 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Тлумачення положень статей 79, 191 СК України, свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести наступні обставини:
- вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти;
- неможливість одержання аліментів у зв'язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.
Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто, свідоме невиконання своїх обов'язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.
Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов'язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.
Обов'язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. На що неодноразово звертав увагу й Верховий Суд, зокрема, в постановах від 19 грудня 2019 у справі № 635/6268/18; від 27 січня 2020 року у справі № 672/198/19; від 29 січня 2020 року у справі № 756/14483/18.
Постановою Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа № 215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21.
За загальним правилом, визначеним СК України та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягнення аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.
Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів за вказаний період, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.
Обов'язок доказування у даній категорії справ покладено саме на позивача, отже, саме позивач має довести не лише факт направлення офіційних звернень, а факт умисного ухилення від виконання обов'язку по утриманню дітей після отримання відповідного звернення. Тобто, позивач має не лише підтвердити факт надіслання офіційного звернення про необхідність виконати обов'язок по утриманню дитини, дружини, а й факт отримання або відмову в отриманні такого звернення, що підтверджуватиме ухилення особи від виконання обов'язку.
Проте, позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що нею вживалися заходи задля отримання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти, тобто, з 22.07.2024 року до моменту звернення до суду, тобто, до 03.09.2025 року, зокрема, копій листів, записів розмов, фото листування тощо.
Також, не надано доказів на підтвердження того, що відповідач у період з 22.07.2024 року до моменту звернення до суду, тобто, до 03.09.2025 року вчиняв активні дії, спрямовані на ухилення від сплати аліментів.
Тому, із урахуванням зазначеного, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з моменту звернення до суду, тобто, з 03.09.2025 року до моменту досягнення дитиною повноліття, тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Тому, суд доходить до висновку про наявність підстав для негайного виконання рішення задля належного забезпечення прав та свобод дитини в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 77, 79, 80, 141, 263 - 265, 279, 282-283 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з відповідача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на користь позивачки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 у розмірі 1/4 від заробітку (доходу) батька, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду, тобто, з 03 вересня 2025 року до моменту досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вказаний строк може бути поновлений судом за заявою відповідача, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.
Текст рішення складено та підписано 21 жовтня 2025 року.
Суддя Косіцина В.В.