8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" жовтня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2046/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калантай М.В.
при секретарі судового засідання Почуєвій А.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, м.Харків, в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків
до Фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича, м. Харків
про стягнення 1 009 724,06 грн.
за участю представників:
від прокуратури: Лахтюк Л.В.
від позивача: не з'явився
від відповідача: Новікова О.М.
Керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова (надалі - прокурор) в інтересах держави в особі Харківської міської ради (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича (надалі - відповідач) про стягнення 1009724,06грн., з яких: 587278,51грн. безпідставно збережених коштів пайової участі, 355399,26грн. інфляційних нарахувань, 67046,29грн. 3% річних.
На підтвердження позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідач як замовник будівництва не звертався до Харківської міської ради із заявою про укладення договору про пайову участь, між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти до місцевого бюджету відповідачем не сплачувалися. За таких обставин, відповідач ввів об'єкт будівництва в експлуатацію без сплати пайового внеску, що свідчить про порушення ним підпункту 4 пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Ухвалою від 18.06.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.07.2025.
03 липня 2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому з позовними вимогами не погодився, посилаючись на те, що він звільнений від сплати пайової участі на підставі пункту 13 розділу 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-IX від 20.09.2019. Також відповідач вказує на те, що прокурором неправильно здійснено розрахунок пайової участі, який має здійснюватися станом на дату початку будівництва (04.06.2019), а тому заявлені до стягнення суми є завищеними. Крім того, відповідач просив зменшити розмір заявлених сум 3% річних та інфляційних витрат до максимально можливого розміру.
08 липня 2025 року від прокурора надійшла відповідь на відзив, у якій він з доводами відповідача не погодився та наполягав на правомірності своїх вимог.
Вищевказані заяви сторін по суті справи подані в межах строків, встановлених в ухвалі про відкриття провадження у даній справі, а тому були прийняті судом та долучені до матеріалів справи.
15 липня 2025 року від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі, в якій він вказує, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
У підготовчому засіданні 16.07.2025 судом постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та, з метою надання можливості прокурору висловити свою позицію щодо поданої відповідачем заяви про закриття провадження у справі, оголошено перерву до 06.08.2025.
21 липня 2025 року від прокурора надійшло заперечення на заяву відповідача про закриття провадження у справі.
У підготовчому засіданні 06.08.2025 суд визнав заяву відповідача про закриття провадження у справі такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з п. 1. ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідач у своїй заяві зазначає, що дана справа не відноситься до юрисдикції господарських судів, оскільки у Витязі з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва вказані відомості про заявників будівництва житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 ), а саме замовником будівництва вказаний Кононенко Володимир Митрофанович, як фізична особа. Згідно Витягу з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо запиту на інформацію, дата запиту 22.05.2025р. замовником будівництва житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_2 (2-й пусковий комплекс: Будинок №2) також є Кононенко Володимир Митрофанович, як фізична особа. Відповідно до Сертифікату № ХК122210807283, виданим 17.08.2021р. Департаментом територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради засвідчено відповідність закінченого будівництва об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації: найменування об'єкта згідно з проектом Будівництво житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_2 (2-й пусковий комплекс: Будинок №2), характер будівництва Нове будівництво, місце розташування об'єкта згідно з документом, що дає право на виконання будівельних робіт: 61050, Харківська обл., Харківський р-н., Харківська територіальна громада, м. Харків (станом на 01.01.2021), вулиця Франківська, б. 10. Замовник об'єкта Володимир Митрофанович Кононенко. Таким чином, вищезазначені Витяги видані та мають інформацію, що замовником будівництва є фізична особа ОСОБА_1 , а Сертифікат №ХК122210807283, від 17.08.2021р. безпосередньо виданий замовнику об'єкта будівництва - фізичній особі ОСОБА_1 . Отже позов Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова пред'явлений з порушенням параграфу 1 Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів глави 2 Господарського процесуального кодексу України, а саме ст. 20 цього Кодексу. Даний спір не підпадає під перелік справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, який встановлений ст. 20 ГПК України, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Суд не погоджується з даними доводами відповідача, оскільки відповідно до частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Отже визначальним критерієм для віднесення спору до юрисдикції господарських судів є пов'язаність такого спору зі здійсненням господарської діяльності.
Статтею 50 ЦК України встановлено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.
Згідно зі статтею 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до даних, наявних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, вбачається, що Кононенко Володимир Митрофанович (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 18.06.2004 зареєстрований як фізична особа-підприємець. При цьому серед видів діяльності ФОП Кононенка В.М. значиться: будівництво житлових і нежитлових будівель (код економічної діяльності: 41.20).
Отже будівництво житлових і нежитлових будівель є одним з напрямків господарської діяльності відповідача.
При цьому, згідно з даними Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, житловий комплекс за адресою: АДРЕСА_2 (2-й пусковий комплекс: Будинок № 2) має бути збудований на земельній ділянці з кадастровим номером 6310137500:01:010:0007, яку замовник отримав у користування на підставі договору оренди № 75289/05, укладеного з Харківською міською радою 22.11.2005.
Відповідно до додатку 2 рішення ХХХІІІ сесії ІV скликання Харківської міської ради від 22.02.2005 № 30/05 про припинення та надання у користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам саме СПДФО Кононенку Володимиру Митрофановичу надано в оренду строком до 01.02.2030 земельну ділянку загальною площею 0,7800 га по вул. Франківській, 10 для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі.
Згідно з актом встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 18.10.2005 виконано встановлення меж земельної ділянки, наданої в користування суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи Кононенка Володимира Митрофановича.
На виконання вищенаведеного рішення між Харківською міською радою, як орендодавцем, та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою Кононенком Володимиром Митрофановичем, як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки від 22.11.2005, відповідно до якого останній отримав у користування землі житлової та громадської забудови по вул. Франківській, 10, у м.Харкові.
Рішенням 19 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 18.04.2018 №1050/18 про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів, надання згоди на прийняття земельних ділянок у власність територіальної громади м.Харкова вирішено щодо ФОП Кононенка В.М.:
- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення земельної ділянки площею 0,7800 га (кадастровий номер - 6310137500:01:010:0007) із земель територіальної громади м. Харкова на цільове призначення для будівництва житлового комплексу по вул. Франківській, 10;
- змінити цільове призначення земельної ділянки площею 0,7800 га (кадастровий номер - 6310137500:01:010:0007) на "для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури» по вул. Франківській, 10;
- звернутися до Департаменту земельних відносин Харківської міської ради для оформлення додаткової угоди до договору оренди землі від 22.11.2005 № 75289/05 в частині зміни цільового призначення земельної ділянки (кадастровий номер - 6310137500:01:010:0007), для будівництва об'єкту до 18.04.2020.
На підставі даного рішення між Харківською міською радою, як орендодавцем, та фізичною особою-підприємцем Кононенком Володимиром Митрофановичем, як орендарем, 03.05.2018 укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 22.11.2005 № 75289/05, відповідно якої, у тому числі, змінено цільове використання вказаної земельної ділянки на "для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури".
Таким чином, земельна ділянка, на якій здійснено будівництво житлового комплексу, була надана Кононенку В.М. в оренду як фізичній особі-підприємцю, а не як фізичній особі.
Вищенаведене свідчить про те, що між відповідачем та Харківською міською радою утворилися господарські договірні відносини, пов'язані з користуванням земельною ділянкою фізичною особою-підприємцем Кононенком В.М. для будівництва багатоквартирного будинку.
Отже, виходячи із суб'єктного складу та змісту спірних правовідносин, даний спір належить саме до господарської юрисдикції, а тому підстави для закриття провадження у справі згідно з п.1 ч.1 ст.231 ГПК України відсутні.
Також у підготовчому засіданні 06.08.2025 судом без оформлення окремого документа постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.09.2025.
Однак у зв'язку із відпусткою судді Калантай М.В. дане засідання не відбулося та ухвалою від 29.09.2025 було призначено на 01.10.2025.
У судовому засіданні 01.10.2025 судом було оголошено перерву до 10.10.2025.
Прокурор у судовому засіданні 10.10.2025 підтримав доводи, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив, просив позов задовольнити в повному обсязі.
Позивач свого представника в дане судове засідання не направив, причини неявки суду не повідомив. Про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Представник відповідача у судовому засіданні 10.10.2025 проти вимог позивача заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, просила у задоволенні позову відмовити, а у випадку його задоволення зменшити розмір сум 3% річних та інфляційних втрат, які просить стягнути прокурор.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.
Відповідно до даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва 01.06.2019 розпочато нове будівництво - будівництво житлового комплексу за адресою: м. Харків, вул. Франківська, 10 (2-й пусковий комплекс: Будинок № 2), згідно з дозволом на виконання будівельних робіт № ХК083162811533, ХК102183131433. Замовником такого будівництва є ФОП Кононенко Володимир Митрофанович (РНОКПП: НОМЕР_1 ). Загальна вартість вказаного будівництва становить 5 974,148 тис. грн.
Будівництво житлового комплексу за адресою: м. Харків, вул. Франківська, 10 (2-й пусковий комплекс: Будинок № 2) завершено 30.09.2020, що підтверджується витягом з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, який додано до позовної заяви.
Код об'єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: 1122.1 - "Будинки багатоквартирні масової забудови".
На підставі акта готовності об'єкта до експлуатації від 07.08.2021 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради видано відповідачу сертифікат № ХК122210807283 від 17.08.2021, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
Відповідно до відомостей Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва вищевказаний об'єкт завершеного будівництва прийнято в експлуатацію 09.08.2021.
Як вбачається з доданого витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX).
Також відповідач не звертався до Харківської міської ради із заявою про укладення відповідного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Прокурор у своєму позові зазначає, що відповідач ввів об'єкт будівництва в експлуатацію без сплати пайового внеску, що свідчить про порушення ним підпункту 4 пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні". При цьому відповідач безпідставно зберіг грошові кошти у розмірі 587278,51грн., що підлягали сплаті на користь Харківської міської ради як пайова участь замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Враховуючи викладене, прокурор на підставі ст.1212 ЦК України просить стягнути з відповідача на користь Харківської міської ради 587278,51грн. безпідставно збережених коштів пайової участі, 355399,26грн. інфляційних нарахувань, 67046,29грн. 3% річних.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У даній справі прокурор посилається на те, що відповідач, як замовник нового будівництва, без достатньої правової підстави зберіг майно - грошові кошти пайової участі, які він був зобов'язаний перерахувати до місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури м. Харкова.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що була чинною на час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва) замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Частиною 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: 1) об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; 3) будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; 4) індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; 5) об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 6) об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури; 7) об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; 8) об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; 9) об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу); 10) об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; 11) об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення; 12) об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель і споруд підприємств харчової промисловості; 13) об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).
Оскільки об'єкт нового будівництва, що збудований замовником ФОП Кононенко В.М. за адресою: м. Харків, вул. Франківська, 10 (2-й пусковий комплекс: Будинок № 2) до жодних з перелічених вище об'єктів не відноситься, відповідач повинен був перерахувати до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18 та від 14.12.2021 у справі за №643/21744/19 зазначила, що перерахування замовником об'єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов'язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов'язковим на підставі закону.
Строк, визначений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов'язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов'язку замовника та не звільняє замовника від обов'язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.
Відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Однак станом на момент прийняття в експлуатацію об'єкта відповідача, а саме: 09.08.2021, статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було виключено на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Водночас вказаний Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення".
Тобто, відповідно до внесених цим Законом змін, починаючи із 01.01.2020, у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (ч. 1 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону про внесення змін).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 зазначила, що відповідно до статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні") було чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:
- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац перший пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні"). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;
- якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні". Зокрема абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.
Передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
(2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож, у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Відтак для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, також зауважила, що з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка передбачала обов'язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов'язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом.
Відтак якщо на час здачі новозбудованого об'єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов'язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов'язати укласти договір або визнати договір укладеним.
У зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто, зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвитокінфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
За таких обставин у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Матеріали справи свідчать, що будівництво житлового комплексу за адресою: м. Харків, вул.Франківська, 10 (2-й пусковий комплекс: Будинок № 2), розпочато до 01.01.2020 та не було введено в експлуатацію до цієї дати.
При цьому ФОП Кононенко В.М., як замовник будівництва, до Харківської міської ради із заявою про укладення договору про пайову участь не звертався, між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, відповідні грошові кошти до місцевого бюджету ФОП Кононенко В.М., в тому числі на виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", не сплачувалися.
За встановлених обставин, з урахуванням вищевикладених правових позицій Верховного Суду, у ФОП Кононенко В.М. виник обов'язок упродовж 10 днів з 01.01.2020 року звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію, а саме до 09.08.2021.
Втім, замовник ввів об'єкт будівництва в експлуатацію без сплати пайового внеску, що свідчить про порушення ним підпункту 4 пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Таким чином, відповідач без достатньої правової підстави зберіг майно - грошові кошти, які він був зобов'язаний сплатити на користь місцевого бюджету м.Харкова, а тому прокурор правомірно просить стягнути їх з відповідача на підставі ст.1212 ЦК України.
Визначаючи розмір безпідставно збережених коштів, прокурор обґрунтовано посилається на наступне.
До внесення до законодавства відповідних змін статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачалося, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Наразі законодавець у наведених вище правових нормах Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" диференціює методи розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів. Зокрема, критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків.
Так, розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (п. 2 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні").
Таким чином, прокурор правомірно вказує у позові, що саме фактор будівництва будинку з метою створення житла, що має місце й у даному конкретному випадку, є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі.
Відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які застосовуються до даних правовідносин, що склалися між сторонами, уповноважений центральний орган виконавчої влади (Міністерство розвитку громад та територій України) розраховує величину вартості 1 кв. м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ), яка і має бути врахована під час визначення ціни позову.
Згідно з даними сертифіката від 17.08.2021 № ХК122210807283, загальна площа квартир об'єкта будівництва становить 1990,1 квадратних метрів.
Оскільки саме з моменту прийняття об'єкта в експлуатацію замовник вважається таким, що порушує свої зобов'язання зі сплати пайової участі до місцевого бюджету, то для розрахунку величини такої участі замовника мають застосовуватися показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, чинні станом на день прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва (зокрема, постанова ВС у справі № 910/6226/23 від 03.12.2024).
На дату прийняття об'єкта в експлуатацію (а саме станом на 09.08.2021 згідно з даними ЄДЕССБ) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 № 119.
Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Харківської області становила 14755 гривень.
Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", з урахуванням правової позиції Верховного Суду, зокрема, у постанові від 07.09.2023 у справі за №916/2709/22, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача складає 587 278,51 грн (1990,1 квадратних метрів х 14755 грн = 29363925,50 грн; 29363925,5 грн х 2% = 587 278,51 грн).
За таких обставин, суд вважає законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу прокурора про стягнення з відповідача 587278,51грн. безпідставно збережених коштів пайової участі.
Заперечення відповідача проти позову в цій частині спростовуються вищевикладеними правовими позиціями Верховного Суду.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15 зроблено аналогічний висновок про те, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 погодилась з цим висновком.
За таких обставин, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми та інфляційні витрати відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК.
На підставі вищевикладеного, прокурор просить стягнути з відповідача 355399,26грн. інфляційних нарахувань та 67046,29грн. 3% річних, які нараховано за період з 09.08.2021 до 29.05.2025.
Перевіривши розрахунки вищевказаних сум, суд визнав їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
В той же час, відповідачем у відзиві було заявлено клопотання про зменшення розміру заявлених сум 3% річних та інфляційних витрат до максимально можливого розміру.
Щодо клопотання відповідача про зменшення суми 3% річних суд звертає увагу на постанову Великої Палати від 02.07.2025 у справі №903/602/24, в якій зазначено наступне.
Передбачені статтею 625 ЦК України три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду визнала за необхідне конкретизувати правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зазначити, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для зменшення суми 3% річних.
Щодо клопотання про зменшення розміру інфляційних витрат, суд зазначає, що відповідач на його підтвердження посилається на свій вкрай тяжкий матеріальний стан, пов'язаний з об'єктивними обставинами в умовах збройної агресії рф проти України. Однак, при цьому, відповідач не надає жодного доказу на підтвердження вказаних доводів, а тому у суду відсутні підстави для зменшення заявленої прокурором суми інфляційних втрат.
Таким чином, вимоги прокурора про стягнення 355399,26грн. інфляційних нарахувань та 67046,29грн. 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір слід покласти на відповідача.
Керуючись статтями 129, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської ради (61003, м.Харків, майдан Конституції, буд.7, код 04059243) для зарахування в дохід місцевого бюджету Харківської міської територіальної громади 587278,51грн. безпідставно збережених коштів пайової участі, 355399,26грн. інфляційних нарахувань, 67046,29грн. 3% річних.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м.Харків, вул.Богдана Хмельницького, 4, код 02910108) 12116,69грн. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено "20" жовтня 2025 р.
Суддя М.В. Калантай