Справа № 127/29430/25
Провадження № 3/127/6246/25
21.10.2025м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
06.09.2025 біля 19.00 год за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру стосовно своєї дружини ОСОБА_2 , а саме облаяв нецензурною лайкою, шарпав за волосся та наніс удар кулаком в обличчя.
ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення не визнав і суду пояснив, що у дружини післяродовий синдром, в них було побутове спілкування, дружина регулярно викликає поліцію без наявних на те причин.
ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснила, що вона була на вулиці, де грали діти, однак їй потрібно було зайти в приміщення, оскільки дитина поранила ногу. Тому вона пішла за ліками. До неї підійшов ОСОБА_1 та почав лаятись, щоб вона з дитиною збирала речі та йшла з будинку. Він виганяв її з дитиною з житла, де вони разом проживають. Житло належить чоловіку.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини першої статті 173-2 КпАП домашнє насильство полягає у вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Аналогічне визначення закріплене у пункті 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII). Зокрема, згідно з визначенням, даним у зазначеній правовій нормі, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Зі змісту пункту 1 частини другої статті 3 Закону № 2229-VIII випливає, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється, зокрема, на подружжя.
Згідно з визначення, наданого у пункті 4 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII, економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Відповідно до визначення, наданого у пункті 14 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII, психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Зі змісту пункту 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII випливає, що фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
З протоколу про адміністративне правопорушення випливає, що 06.09.2025 біля 19.00 год за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_2 , а саме облаяв нецензурною лайкою, шарпав за волосся та наніс удар кулаком в обличчя.
На підтвердження обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, суду надані повідомлення про вчинення правопорушення (далі - Повідомлення), протокол заяви про вчинення правопорушення (далі - Протокол), письмові пояснення ОСОБА_2 (далі - Пояснення), копія термінового заборонного припису (далі - Припис), форма оцінки ризиків вчинення домашнього насильства (далі - Форма).
Вище суд зазначив, що обов'язок доведення обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, покладений на орган, який склав відповідний протокол. При цьому суд враховує, що в наданих суду матеріалах наявне посилання на вчинення психологічного та фізичного насильства. Потерпіла в судовому засіданні також повідомила про вчинення стосовно неї ще й економічного насильства, відомості про яке відсутні в протоколі про адміністративне правопорушення.
Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці ЄСПЛ, зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Крім того, у рішенні від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об'єктивною перевіркою.
Отже, суд вважає, що судовий розгляд має бути здійснений в межах обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення і суд не вправі оцінювати доводи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, та потерпілої в частині наявності чи відсутності ознак вчинення економічного насильства як складової домашнього насильства.
Як суд зазначив вище, ОСОБА_1 в судовому засіданні, заперечуючи обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, здійснив посилання на безпідставний неодноразовий виклик потерпілою поліції. Однак такі твердження ОСОБА_1 документально підтверджені не були. Також суд враховує, що ОСОБА_1 в судовому засіданні в якості заперечень факту вчинення правопорушення щодо своєї дружини здійснив посилання на те, що у останньої післяродовий синдром. Ці твердження ОСОБА_1 також не підтверджені наданими суду доказами. Натомість сукупністю наданих суду доказів підтверджений факт лайки ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , а також застосування до неї фізичного насильства. Тому суд вважає, що обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, в частині вчинення домашнього насильства у формі психологічного та фізичного насильства, знайшли своє підтвердження за результатами судового розгляду.
Враховуючи викладене, суд вважає, що діяння ОСОБА_1 охоплюється складом правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КпАП, за ознаками вчинення домашнього насильства психологічного та фізичного характеру, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному та фізичному здоров'ю потерпілого.
Вирішуючи питання про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення, суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини. Аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає за доцільне з метою попередження вчинення ОСОБА_1 аналогічних правопорушень у майбутньому застосувати до останнього адміністративне стягнення у виді штрафу.
Згідно зі статтею 40-1 КпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з особи, на яку накладено стягнення, справляється судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Керуючись статтями 173-2, 283, 284 КпАП, суд
Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу в розмірі 20 (двадцяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) гривень на користь держави.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: