16 жовтня 2025 року Справа № 915/494/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області
головуючий суддя Коваль С.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження
без виклику сторін
справу № 915/494/24
за позовом: Фізичної особи підприємця Бутенко Сергія Вікторовича, АДРЕСА_1 ;
до Товариства з обмеженою відповідальністю “МГЗ», 57286, м. Миколаїв, вул. Набережна, буд. 64;
про стягнення основного боргу за договором про надання послуг перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 12.01.2015 № НГЗ-Д-21-595, та пені і інфляційних втрат, а всього грошових коштів у сумі 102506 грн. 96 коп., -
Фізичною особою підприємцем Бутенком Сергієм Вікторовичем (далі-підприємець Бутенко) пред'явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “МГЗ» про стягнення з останньої грошових коштів у загальній сумі 102506 грн. 96 коп., з яких: 77280 грн. - основний борг, 5761 грн. 68 коп. - пеня та 19465 грн. 28 коп. - сума, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції, з посиланням на неналежне виконання ТОВ “МГЗ» грошових зобов'язань за укладеним між ними договором про надання послуг перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 12.01.2015 № НГЗ-Д-21-595 (далі-договір), а саме, зобов'язань щодо своєчасної та в повному обсязі оплати вартості наданих позивачем послуг з перевезення, внаслідок чого утворився у спірній сумі основний борг, на суми якого за період прострочень здійснено нарахування пені на підставі п. 4.1 договору, та передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.
У позовній заяві також викладено вимогу про стягнення з ТОВ “МГЗ» грошових коштів на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором та правничої допомоги.
За такими вимогами ухвалою суду від 06.05.2024 відкрито провадження в даній справі та визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, цією ж ухвалою, зокрема, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. При цьому, визначено провести розгляд справи № 915/494/24 поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану.
У наданому суду відзиві на позовну заяву відповідач вважає позов необґрунтованим та безпідставним, посилаючись на введення воєнного стану, що є форс-мажорною обставиною, а також припинення підприємством виготовлення готової продукції (глинозему металургійному), що перебуває в стані зупиненого виробничого циклу та відповідно ТОВ «МГЗ» не має доходу; на підставі положень п. 15 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками ТОВ «МГЗ», що впливає на можливість виконання зобов'язань за договором. Відповідач зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) слід застосувати позовну давність в 1 рік.
Згідно з приписами ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Ураховуючи викладене, та що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 5 ст. 252 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
12.01.2015 між Фізичною особою підприємцем Бутенком Сергієм Вікторовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю “МГЗ» укладено договір про надання послуг перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 12.01.2015 № НГЗ-Д-21-595.
За умовами п. 1.1. договору підприємець Бутенко С.В. зобов'язується надавати послуги по перевезенню пасажирів - робітників замовника, а ТОВ «МГЗ» прийняти та оплатити надані послуги. Надання послуг по перевезенню пасажирів здійснюється наступними транспортними засобами (далі - автомобіль) із закріпленими за ним водіями перевізника мікроавтобус Мерседес спринтер (18 місць) для обслуговування диспетчерської служби та участку шламового господарства.
У відповідності до п. 2.2.4 договору закріплені за автомобілями водії зобов'язані виконувати доставку пасажирів замовника згідно з вказаними їм маршрутами та графіками руху по промплощадці ТОВ “МГЗ».
Замовник зобов'язаний здійснювати оплату за надані послуги у строки, встановлені договором. Орієнтовна сума договору за період надання послуг з 01.01.2022 по 31.12.2022 року, складає 1007400 грн. без ПДВ. Оплата послуг та порядок розрахунків, що передбачено договором, а саме: 01-го числа місяця, наступного за звітним, перевізник надає акт виконаних робіт за минулий місяць, та путівники використання автомобіля за даний період; замовник зобов'язаний протягом 5 робочих днів підписати акт виконаних робіт зі свого боку та повернути один екземпляр перевізнику; на підставі підписаного обома сторонами акту виконаних робіт перевізник надає замовнику рахунок для оплати; оплата послуг проводиться замовником протягом 30-ти календарних днів з моменту підписання акту виконаних робіт на підставі наданого рахунку. Днем оплати вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок перевізника; вартість послуг за договором може змінюватися за згодою сторін при зміні цін на паливно-мастильні матеріали (п.п 2.1.2, 3.3., 3.4., 3.5., 3.6., 3.7., 3.8 договору).
Договір набирає чинності з 01.01.2022 та діє до 31.12.2022, закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання зобов'язань, взятих на себе згідно з умовами даного договору.
На виконання умов договору, підприємець на підставі закріплених, маршрутів та графіків руху по промплощадці ТОВ “МГЗ», здійснював перевезення пасажирів автомобільним транспортом визначеним у додатку № 1 до договору, що підтверджується актом виконаних робіт № 5 від 28.02.2022 підписаним з обох сторін.
Позивач направив на адресу відповідача претензію б/н від 23.06.2023, в якій вимагав сплатити заборгованість у розмірі 77280 грн. Разом з претензією позивачем направлений рахунок № 5 від 28.02.2022 та акт виконаних робіт № 5 від 28.02.2022.
Відповідач у відповіді на претензію від 03.07.2023 № МГЗ-вих-01-23-360 вказав про неможливість здійснення видаткових операцій, оскільки для ТОВ «МГЗ» це є надзвичайною, непередбачуваною, непереборною та невідворотною обставиною, що об'єктивно унеможливила та унеможливлює наразі виконання останнім грошових зобов'язань, в т.ч. договірних, тому просив узгодити відстрочення оплати за надані послуги на термін до припинення дії у відношенні ТОВ “МГЗ» вищевказаних обмежень.
За твердженням позивача ТОВ “МГЗ» неналежно виконує свої зобов'язання за договором внаслідок чого утворилась заборгованість у загальній сумі 77280 грн., яка не оплачена відповідачем й досі.
Викладені обставини є підставою для звернення підприємцем Бутенком до суду з позовом у даній справі.
Так, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 77280 грн. за надані послуги перевезення пасажирів автомобільним транспортом є обґрунтованими відповідно до вимог Закону та договору та підлягають задоволенню.
При вирішені даного спору судом враховано наступне.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 903 цього Кодексу якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи викладене, суд з урахуванням наданих доказів визнає, що позовні вимоги ТОВ “МГЗ» про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 77280 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Суд також вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахувань на суму основного боргу, пені та суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Так, чинним законодавством передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
На підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні нарахування.
Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційний втрат судом встановлено, що позивачем правильно визначено період та суми нарахувань.
Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань в межах заявленої позивачем суми в розмірі 19465,28 грн.
Стосовно заявлених позивачем до стягнення пені в сумі 5761,68 грн., суд зазначає наступне.
За приписами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Доводи відповідача про неможливість виконання своїх зобов'язань по оплаті, посилаючись на форс-мажорні обставини, пов'язані з військовою агресією РФ проти України та введенням воєнного стану, позивач зазначає, що строк виконання зобов'язання за договором настав 30.03.2022, що не спростовується відповідачем та те, що ТОВ “МГЗ» не пояснює невиконання ним зобов'язання станом звернення позивачем до суду. В порушення умов п. 5.1.-5.2. договору відповідачем не було своєчасно письмово повідомлено позивача щодо настання таких обставин та невиконання зобов'язання по оплаті наданих послуг. Посилання відповідача на те, що форс-мажорні обставини є загальновідомою інформацією, а також на наказ від 23.03.2022 «Про організацію діяльності підприємства в умовах військового стану» стосується лише умов діяльності ТОВ «МГЗ», проте доказів офіційного надіслання на адресу позивача у відповідності до умов п. 5.1.-5.2. договору до суду не надано. Отже, твердження відповідача є помилковими, оскільки виникнення форс-мажорних обставин сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Що стосується тверджень відповідача про неможливість виконання договірних зобов'язань з посиланням на п. 15 Постанови НБУ №18 від 24.02.2022 із змінами згідно Постанови НБУ №44 від 08.03.2022 банк зупиняє здійснення видаткових операцій за рахункам юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти російської федерації/республіки білорусь, за винятком здійснення на території України згідно з відповідним переліком, позивач зазначає, що такі дії банку є неправомірними та відповідач не скористався своїм правом на оскарження дій банку в установленому порядку.
Згідно ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що у випадку прострочення перерахування оплати за надані послуги перевізник має право вимагати від замовника виплати пені в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Посилання відповідача згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України про застосування строків позовної давності до нарахування пені судом відхиляються, як необґрунтовані, оскільки відповідно до пункту 19 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Цивільного кодексу України, внесеного Законом №2129-IX від 15.03.2022, встановлено, що строки звернення до суду з позовами, на які поширюється позовна давність, не обчислюються з 24 лютого 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні. Таким чином, перебіг позовної давності щодо вимоги про стягнення пені зупинено з 24.02.2022 та не підлягає застосуванню на час дії воєнного стану, що на момент ухвалення цього рішення триває.
Отже, у відповідності до наведених правових норм та положень договору, позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.
Судом перевірено розрахунок пені, заявленої до стягнення та встановлено, що позивачем правильно визначено періоди нарахування та здійснено розрахунок з урахуванням положень ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 5761,68 грн.
Тож, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
У позовній заяві позивач вказує, що його витрати на професійну правничу допомогу складають суму 5000 грн. Господарським процесуальним законодавством передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України). Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України).
Позивачем на підтвердження понесення судових витрат у вищевказаних сумах подано суду: 1) договір від 17.04.2024 № 17/04-3 про надання правової допомоги адвокатом, укладений підприємцем з адвокатом Гоцуляк Юлією Сергіївною, згідно якого адвокат прийняв на себе зобов'язання зі здійснення правового захисту інтересів позивача в суді в даній справі, а підприємець Бутенко зобов'язався оплатити таку допомогу (гонорар) в сумі 5000 грн.; 2) квитанція від 26.04.2024 № 26/04-2 про перерахування позивачем адвокату платежу в сумі 5000 грн.; 3) акт надання послуг від 26.04.2024, згідно якого останнім надано позивачу такі послуги: аналіз документів замовника для складання позовної заяви; перевірка чинного законодавства, підбір нормативної бази для складання позову; написання тексту позовної заяви; розрахунок ціни позову; складання платіжних документів для сплати судового збору; підготовка документів, що додаються до позовної заяви.
Суд визнає, що позивачем доведено понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі вимог.
Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 165, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Фізичної особи підприємця Бутенко Сергія Вікторовича задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МГЗ», (57286, м. Миколаїв, вул. Набережна, буд. 64, код ЄДРПОУ 33133003) на користь Фізичної особи - підприємця Бутенко Сергія Вікторовича, ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) грошові кошти у загальній сумі 102506 грн. 96 коп., з яких: 77280 грн. - основний борг, 5761 грн. 68 коп. - пеня та 19465 грн. 28 коп. - сума, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції, а також грошові кошти на відшкодування судових витрат у справі зі сплати судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп. та грошові кошти в сумі 5000 грн. - на відшкодування витрат з оплати професійної правничої допомоги.
Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Коваль