ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
15 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 923/592/17
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
секретар судового засідання Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників справи:
Арбітражний керуючий Вербицький Олексій Вікторович - особисто
від Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" - адвокат Уманець Сергій Григорович
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Одеської області від 17.09.2024 (повний текст складено та підписано 27.09.2024, суддя Найфлейш В.Д.)
у справі №923/592/17
за заявою Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
до Приватного підприємства "Біотранспілет"
про банкрутство
У провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа №923/592/17 про банкрутство Приватного підприємства "Біотранспілет".
В межах даної справи арбітражний керуючий Вербицький О.В. звернувся до суду з позовною заявою про покладення субсидіарної та солідарної відповідальності по зобов'язанням боржника в якій просив суд:
- покласти субсидіарну та солідарну відповідальність по зобов'язанням боржника на ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та стягнути з останніх солідарно 15 973 392,80 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.09.2024 по цій справі позов задоволено частково, стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Приватного підприємства "Біотранспілет" заборгованість в розмірі 15 973 392 грн. 80 коп. субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ПП "Біотранспілет" у зв'язку із доведенням до банкрутства, в частині позовних вимог пред'явлених до ОСОБА_2 - відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення, суд першої інстанції зазначив, що в діях відповідачів мають місце економічні ознаки дій з доведення підприємства до банкрутства, які призвели до погіршення платоспроможності підприємства, у зв'язку з чим боржник не може задовольнити в повному обсязі вимоги кредитора. Боржник всупереч вимогам законодавства не звернувся до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство та продовжував здійснювати збиткову господарську діяльність та прирощувати позиковий капітал.
Не погодившись із даним рішенням до суду апеляційної інстанції звернувся ОСОБА_1 з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 17.09.2024 по справі№923/592/17 в частині стягнення з апелянта заборгованості в розмірі 15 973 392,80 грн субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ПП «Біотранспілет» у зв'язку із доведенням до банкрутства та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до скаржника у повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд неповно та неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, з огляду на таке:
- арбітражний керуючи не навів достатніх доводів та не надав доказів того, що з боку засновників та керівників ПП «Біотранспілет», зокрема з боку апелянта, мали місце дії, які призвели до банкрутства підприємства;
- ліквідатор не надав доказів, що апелянт, як засновник боржника, був повідомлений про ознаки банкрутства підприємства;
- ані на момент здійснення винних, на думку ліквідатора, дій засновників, ані на дату прийняття заяви про банкрутство та визнання ПП «Біотранспілет» банкрутом, Кодексу України з процедур банкрутства взагалі не існувало, а тому у апелянта є сумніви щодо використання зворотної дії у часі його положень під час звернення із позовом та прийняття рішення;
- місцевий господарський суд не надав значення тому, що у даній справі наявний лише один кредитор з вимогами до боржника. Тому суд мав би дослідити обставини не розрахунку з єдиним кредитором та перевірити, чи вживало підприємство заходів/активні дії щодо погашення такої заборгованості;
- ПП «Біотранспілет» здійснювало господарську діяльність і активні дії, що запобігти виникненню боргу перед єдиним кредитором, але через незалежні від підприємства обставини (не виконання умов договору по поставці зернових з боку іншої особи) не змогло розрахуватись із боргом, що пізніше призвело до банкрутства підприємства;
- поза увагою суду першої інстанції також залишено те, що право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об'єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено справу до розгляду на 15.10.2025.
Учасники справи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Під час судового засідання від 15.10.2025 представник кредитора та арбітражний керуючий надали пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами та вимогами апеляційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Апелянт та/або його представник апелянта у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.
Разом з цим, до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання ОСОБА_1 в якій останній просив розглянути справу без його участі.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як зазначалося раніше, рішення Господарського суду Одеської області від 17.09.2024 по даній справі оскаржується ОСОБА_1 лише в частині притягнення його до субсидіарної відповідальності та стягнення з нього грошових коштів, в частині притягнення до відповідальності та стягнення коштів з інших осіб, рішення апелянтом не оскаржується, у зв'язку з чим, відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 215 Господарського кодексу України у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (частина 3 статті 215 Господарського кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Застосування такої відповідальності передбачено частиною 2 статті 61 КУзПБ, згідно з якою у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями (абзац 2).
Під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (абзаци 1, 3 частини 2 статті 61 КУзПБ).
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) дійшов висновку, що у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.
Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру. Саме банкрут, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному статтею 61 КУзПБ, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника.
Визначене нормами частини 2 статті 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності. Такими елементами є об'єкт та суб'єкт правопорушення, а також об'єктивна та суб'єктивна сторони правопорушення.
Об'єктом правопорушення є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв'язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини 2 статті 61 КУзПБ.
Об'єктивну сторону правопорушення становлять дії/ бездіяльність відповідних суб'єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.
Зокрема, доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (див. також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18).
Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема у постанові від 12.11.2020 у справі №916/1105/16), що законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об'єктивну сторону відповідного правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб'єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини 1 статті 215 Господарського кодексу України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема: 1) вчинення суб'єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення; 2) прийняття суб'єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов'язаннях; 3) прийняття суб'єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо. Наведений перелік обставин, які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, не є вичерпним. Подібний за змістом висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №908/314/18, на яку посилається скаржник.
Необхідно зауважити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи (зокрема такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі №904/8850/14).
Верховний Суд неодноразово (зокрема в постанові від 02.08.2022 у справі №908/314/18, на яку посилається скаржник) звертав увагу, що особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) у процесі діяльності складаються відносини довірчого характеру, у зв'язку з чим протиправна поведінка зазначеної особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб'єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов'язаної особи, яка, виходячи з конкретних обставин, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.
Водночас визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини 2 статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України причинно-наслідкового зв'язку між винними діями / бездіяльністю суб'єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов'язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв'язку також належить до об'єктивної сторони цього правопорушення.
Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії / бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.
За змістом частини 2 статті 61 КзПБ вказані умисні дії / бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов'язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв'язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.
Суб'єкт (суб'єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника.
Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведенні до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов'язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.
При цьому аналіз частини 2 статті 61 КУзПБ свідчить про відсутність заборони для покладення субсидіарної відповідальності на суб'єктів відповідальності, якщо на час відкриття / здійснення провадження у справі про банкрутство їх повноваження припинились. Час, що минув з дати припинення повноважень суб'єктів відповідальності до дати відкриття справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об'єктивної сторони правопорушення, однак має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв'язку між винними діями суб'єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб'єкта відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних наслідків).
Щодо суб'єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб'єкта правопорушення).
При вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб'єкта субсидіарної відповідальності слід виходити з обов'язків та повноважень суб'єктів відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та / або статутом, враховуючи при цьому положення частин 1 і 3 статті 4 КУзПБ (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, на яку посилається скаржник).
Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.
Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини, та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.
Особа вправі протиставити будь-які аргументи на користь відсутності умислу або й необережності при покладенні на неї субсидіарної відповідальності. Ненадання контраргументів свідчить про усвідомлення особою статусу та наслідків та відсутність критеріїв, які б могли впливати на оцінку обставин справи.
Якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника, викликають об'єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, які стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 Господарського процесуального кодексу України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. У силу статті 13 Господарського процесуального кодексу України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої своєї поведінки.
Очевидно, що ненадання ліквідатору керівниками банкрута первинних фінансових документів боржника задля визначення підстав для стягнення дебіторської заборгованості за умови істотного розміру цієї заборгованості в структурі активів боржника, є бездіяльністю, котра не відповідає інтересам цієї юридичної особи та є недобросовісною, вчинена на шкоду кредиторам банкрута, та не дозволяє ліквідатору здійснити дії з повернення цієї дебіторської заборгованості. Тобто бездіяльність відповідачів стосовно непередачі документів робить неможливим реалізацію активів боржника у вигляді дебіторської заборгованості та наповнення ліквідаційної маси (правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №923/1054/15, від 26.09.2023 у справі №910/8137/19).
Відсутність у осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав. Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі №916/313/20).
Крім того, Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) наголосив, що однією з обов'язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності.
Якщо є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, однак за відсутності зазначеної різниці (недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів) немає підстав для стягнення відповідних сум з винних осіб у межах покладення субсидіарної відповідальності, то у ліквідатора немає підстав порушувати відповідний спір у справі про банкрутство.
В умовах, коли є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, але його майна / активів у складі ліквідаційної маси виявилося достатньо для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів, досягається виконання одного із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника (положення преамбули КУзПБ).
Отже, навіть за виявлених арбітражним керуючим фактів доведення боржника до банкрутства достатність майна боржника, що включається до складу ліквідаційної маси і спрямовується на задоволення вимог кредиторів боржника, виключає застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство за правилами частини 2 статті 61 КУзПБ.
Ураховуючи, що ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності, Верховний Суд у вказаній постанові, з огляду на регламентований КУзПБ порядок та етапи формування ліквідаційної маси, зміни, яких вона зазнає під час ліквідаційної процедури, зазначив, що передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких прямо визначений КУзПБ.
Цей порядок передбачає, що:
- арбітражний керуючий зобов'язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, та становища на ринках боржника і подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію (пункт 3 частини 2 статті 12 КУзПБ);
- господарський суд в ухвалі про відкриття провадження у справі може зобов'язати боржника провести аудит; якщо боржник не має для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора (кредиторів) за його (їхньою) згодою (частина 10 статті 39 цього Кодексу)
- розпорядник майна зобов'язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства (частина 3 статті 44 КУзПБ);
- ліквідатор з дня свого призначення проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута, аналізує фінансовий стан банкрута, формує ліквідаційну масу (а відповідно до змін, внесених Законом України від 13.07.2023 №3249-IX, також складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення).
При цьому аналіз фінансового стану банкрута має відповідати вимогам Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14 (далі - Методичні рекомендації), оскільки ці рекомендації розроблено з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для вжиття заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації.
Звідси, керуючись наведеними положеннями КУзПБ щодо обов'язків арбітражного керуючого під час проведення процедури банкрутства та щодо етапів, умов та підстав для здійснення оцінки фінансово-господарського стану боржника, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідні дії арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора) є передумовами у дослідженні та виявленні підстав для порушення питання про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.
Тобто відповідна діяльність з виявлення передумов для субсидіарної відповідальності розпочинається з введенням процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство. Тому відповідний звіт / висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об'єктивної сторони відповідного правопорушення.
Висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута.
У зв'язку з наведеним Верховний Суд у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) наголосив, що право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об'єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі. Такий підхід у покладенні субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство узгоджується як з повноваженнями ліквідатора, порядком проведення відповідних дій у ліквідаційній процедурі, так і з правами суб'єктів субсидіарної відповідальності відповідати за зобов'язаннями боржника у межах об'єктивного розміру цієї відповідальності, що відповідає правовій природі субсидіарної відповідальності саме як додаткової.
Подібні за змістом висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №906/904/16, від 24.02.2021 у справі №902/1129/15(902/579/20), на які посилається скаржник у касаційній скарзі.
Необхідна сукупність обставин, що утворюють склад відповідного правопорушення, зокрема доведення боржника до банкрутства його засновником (учасником, керівником тощо), недостатність майна / активів у складі ліквідаційної маси для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів та розмір субсидіарної відповідальності, повинна бути підтверджена доказами, які відповідають засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд під час розгляду відповідної заяви оцінює подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у їх сукупності та взаємозв'язку, зокрема, з точки зору відповідності їх наведеним у критеріям.
До таких доказів належать, зокрема, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, висновок про наявність або відсутність ознак доведення боржника до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення, складені відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності, тощо. КУзПБ не містить вичерпного переліку доказів, які підтверджують факт доведення боржника до банкрутства та / або спростовують такий факт.
Однак згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду відсутність у матеріалах справи висновку про доведення до банкрутства боржника не може бути беззаперечною підставою для звільнення винних осіб від субсидіарної відповідальності (висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 12.11.2020 у справі №916/1105/16); звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій, не становить безумовний доказ доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, у тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).
Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).
Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/ складових об'єктивної сторони порушення, тобто дій / бездіяльності конкретної особи (суб'єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об'єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно позбавляє суд підстав визначити суб'єктів відповідальності, встановити вину у діях / бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб'єктів (постанови Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 15.02.2022 у справі №927/219/20, на які посилається скаржник).
Відповідно до заяви поданої арбітражним керуючим Вербицьким О.В. про покладення субсидіарної та солідарної відповідальності по зобов'язанням боржника, зокрема на ОСОБА_1 , арбітражний керуючий послався на наявність заборгованості боржника перед єдиним кредитором по справі ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", яка підтверджена рішенням суду, з яким погодився боржник, оскільки не оскаржував таке рішення.
Такі вимоги кредитора, за твердженням арбітражного керуючого, не можуть бути задоволено за недостатності майна боржника.
За таких обставин заявник вважає, що в діях, зокрема ОСОБА_1 , мають місце економічні ознаки дій з доведення до банкрутства підприємства, які призвели до погіршення платоспроможності боржника, у зв'язку з чим останній не зміг задовольнити в повному обсязі вимоги кредитора.
Також заявником зазначено, що за результатами проведеного аналізу встановлено, серед іншого, наявність ярко виражених ознак поточної неплатоспроможності, наявність ознак критичної неплатоспроможності, наявність ознак доведення до банкрутства та дій з приховування банкрутства.
Арбітражним керуючим також вказано, що з наявної інформації вбачається, що відповідачі здійснили дії щодо доведення боржника до банкрутства через неправомірне виведення активів боржника, що призвело до неспроможності підприємства виконати свої господарські зобов'язання перед кредитором, не вчинили дій щодо поновлення бухгалтерської документації банкрута, стягнення дебіторської заборгованості, погашення вимог кредиторів, що створило умови для стійкої неплатоспроможності та банкрутства боржника.
На переконання заявника, вина посадових осіб ПП «Біотранспілет» у доведенні боржника до банкрутства полягає в наступному: не забезпечення збереження документів, товарно-матеріальних цінностей та інших активів банкрута; не вжиття жодних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості з контрагентів, а документи, які підтверджують право вимоги приховано від ліквідатора; не скликання зборів учасників боржника та не прийняття відповідних рішень щодо покриття збитків боржника, не забезпечення своєчасного подання до відповідних державних органів фінансової звітності, не повідомлення учасників боржника про стан неплатоспроможності та не вжиття заходів щодо прийняття рішення про звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає такі доводи арбітражного керуючого щодо ОСОБА_1 безпідставними, з огляду на таке.
За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).
Колегія суддів відзначає, що за змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Колегія суддів зазначає, що у даному випадку ОСОБА_1 є одним з засновників Приватного підприємства "Біотранспілет", а не керівником даного підприємства, а тому й відповідальність даної особи за доведення до банкрутства розглядається судом з огляду на прийняття та/або не прийняття нею будь-яких управлінських рішень, які вплинули або могли вплинути на фінансовий стан боржника, його неплатоспроможність тощо.
Слід відзначити, що у заяві ліквідатором лише констатовано наявність заборгованості, яка виникла у певний період часу до порушення справи про банкрутство боржника, засновниками та керівниками якого були певні особи, зокрема ОСОБА_1 .
Однак, ліквідатором не зазначено, які саме управлінські рішення були прийняті та/або повинні були бути прийнятті, але прийняті не були, саме ОСОБА_1 , що спричинили фінансові збитки та втрати, що в свою чергу призвело до банкрутства підприємства, і в чому полягає вина засновника, а також причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю вказаної особи.
Відтак, наявні матеріали справи не містять, а заявником не надано доказів, які можуть дійсно свідчити про наявність ознак в діях особи, уповноваженої від імені боржника приймати управлінські рішення, а саме ОСОБА_1 , щодо доведення підприємства до банкрутства.
Наявні матеріали справи не містять жодних належних на допустимих доказів, які б достеменно та беззаперечно свідчили про те, що дії (бездіяльність) ОСОБА_1 безпосередньо призвели до банкрутства Приватного підприємства "Біотранспілет", відсутності коштів на рахунках, та відповідно до неможливості задоволення вимог кредитора за рахунок коштів (майна) боржника.
Так, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 , з метою умислу на завдання шкоди кредиторам, здійснював дії щодо безпідставного перерахування грошових коштів на рахунки третіх осіб, відчуження майна, у тому числі безоплатно або за ціною, яка є явно заниженою, та/або інші дії на шкоду кредиторам.
Відсутні у матеріалах справи й докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 здійснювались необґрунтовані виплати грошових коштів, необґрунтована передача третім особам майна, приймались нераціональні управлінські рішення, які негативно вплинули на виробничу, торговельну, іншу статутну діяльність підприємства, що призводить до фінансових збитків та втрат, вчинялись дії щодо заплутування звітності, знищення документів або інформації, унаслідок чого неможлива ефективна робота підприємства тощо.
Колегія суддів зазначає, що арбітражний керуючий лише посилається на проведення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, однак такий звіт останнім до заяви не надано, а саме заява не містить жодних посилань на те, що в діях (бездіяльності) саме ОСОБА_1 вбачається доведення до банкрутства, із посиланням на відповідні докази.
Слід також звернути увагу на те, що у даній справі Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" є єдиним кредитором із грошовими вимогами до боржника, які виникли з рішень Господарського суду Херсонської області від 17.11.2015 по справі №923/1563/15 та від 13.10.2015 по справі №923/1564/15.
Отже, у даному випадку Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" є єдиним кредитором у цій справі.
Доказів на підтвердження того, що у Приватного підприємства "Біотранспілет" наявна заборгованість перед іншими кредиторами, ухилення від її сплати, тощо наявні матеріли справи не містять, а учасниками справи не надано.
Судова колегія зазначає, що сама по собі заборгованість перед єдиним кредитором та неможливість її погашення за відсутності активів боржника, не може свідчити про те, що дії та/або бездіяльність ОСОБА_1 призвели до стану неплатоспроможності боржника, оскільки як вже було вказано вище, у наявних матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що дана особа, будучи достеменно обізнаною про наявність боргу, вживала будь-які дій направлення на унеможливлення погашення такої заборгованості та погіршення майнового стану боржника.
Арбітражний керуючий у заяві зазначив про те, що відповідачі, зокрема й ОСОБА_1 , здійснили дії щодо доведення боржника до банкрутства через неправомірне виведення активів боржника, не вчинили дій щодо поновлення бухгалтерської документації банкрута, стягнення дебіторської заборгованості.
Однак, колегія суддів зазначає, що арбітражним керуючий не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 вчинялись будь-які дії щодо виведення активів боржника, зокрема шляхом безпідставного перерахування грошових коштів боржника на користь третіх осіб, прийняття рішення про відчуження майна боржника тощо.
Також, арбітражним керуючим не надано доказів на підтвердження, як наявності дебіторської заборгованості, так й доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 не вчинялись дії щодо її стягнення.
Навпаки, як вбачається з наявних матеріалів справи та наголошено апелянтом, у відповідності до наказу Господарського суду Кіровоградської області від 09.12.2015 року по справі 912/3603/15 та наказу Господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2015 року по справі 912/3604/15, зобов'язано Фермерське господарство "Юхновець" поставити на користь ПП "Біотранспілет" 2000 метричних тонн ячменю 3-го класу українського походження врожаю 2015 року та 2000 метричних тонн пшениці 3 класу українського походження врожаю 2015 року за договорами поставки зерна майбутнього врожаю.
Доказів на підтвердження наявності іншої дебіторської заборгованості наявні матеріли справи не містять, а заявником надано не було.
З приводу посилання арбітражного керуючого на те, що вина посадових осіб ПП «Біотранспілет» у доведенні боржника до банкрутства полягає у не забезпеченні збереження документів, товарно-матеріальних цінностей та інших активів банкрута, не скликання зборів учасників боржника та не прийняття відповідних рішень щодо покриття збитків боржника, не забезпечення своєчасного подання до відповідних державних органів фінансової звітності, колегія суддів зазначає, що заявником не доведено, що вчинення такий дій у відповідності до вимог чинного законодавства, положень Статуту тощо, було покладено саме на ОСОБА_1 , та саме не вчинення таких дій з боку останнього стало підставою неплатоспроможності боржника.
Відсутність належних доказів на підтвердження елементів/складових об'єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб'єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об'єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно позбавляє суд підстав визначити суб'єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб'єктів.
Підсумовуючи наведене, оцінюючи наявні у матеріалах справи та надані учасниками справи докази, колегія суддів не вбачає складу цивільного правопорушення з боку ОСОБА_1 , який би своїми діями чи бездіяльністю безпосередньо призвів до банкрутства боржника.
А тому, судова колегія вважає необґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення заяви арбітражного керуючого в частині покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1 , та вважає, що заява в цій частині задоволенню не підлягає.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Тому інші доводи учасників справи, що викладені у заявах по суті справи, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених апеляційним судом, не впливають на вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення в частині задоволення позову про притягнення ОСОБА_1 до субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями Приватного підприємства "Біотранспілет" у зв'язку із доведенням до банкрутства та стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства "Біотранспілет" заборгованості в розмірі 15 973 392,80 грн - скасуванню, із прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Розподіл судових витрат у цій справі здійснено судом апеляційної інстанції з урахуванням положень ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1. Апеляційну скаргу задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 17.09.2024 по справі №923/592/17 в частині задоволення позову про притягнення ОСОБА_1 до субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями Приватного підприємства "Біотранспілет" у зв'язку із доведенням до банкрутства та стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства "Біотранспілет" заборгованості в розмірі 15 973 392,80 грн - скасувати, в задоволенні позову в цій частині відмовити.
3. Стягнути з Приватного підприємства "Біотранспілет" на користь ОСОБА_1 2422,40 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 20.10.2025.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.