ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
14 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/405/24
м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Богацької Н.С.,
Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання - Полінецька В.С.,
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: Чернілевська К.Г., за ордером;
від відповідача: Порошина Н.Г., за ордером;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фактор"
на рішення Господарського суду Миколаївської області
від 14 травня 2025 року (повний текст складено 16.06.2025)
у справі № 915/405/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕКС Україна"
до відповідача Приватного підприємства "Фактор"
про стягнення грошових коштів у загальній сумі 763 065,27 грн.,-
суддя суду першої інстанції: Коваль С.М.,
місце винесення рішення: м. Миколаїв, вулиця Фалєєвська, 14, Господарський суд Миколаївської області
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 14.10.2025, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У квітні 2024 Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "ЮТЕКС Україна" (також - позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного підприємства (ПП) "Фактор" (також - відповідач) про стягнення з останнього (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 26.02.2025) грошових коштів у сумі 852 303,59 грн, з яких:
- 456 965,87 грн. - основний борг;
- 48 495,77 грн. - пеня;
- 68 544,88 грн. - 15% штрафу;
- 44 025,87 грн. - 3% річних;
- 234 271,20 грн. - суми, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції.
В обґрунтування позовних вимог, ТОВ "ЮТЕКС Україна" послалось на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки від 12.01.2021 №17 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого виник основний борг у зазначеній позивачем сумі, на яку останнім здійснено нарахування на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, а також пені та 15 % штрафу у порядку п. 9.1 Договору.
В процесі розгляду справи відповідачем було заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, у задоволенні якого судом першої інстанції було відмовлено, з урахуванням подальшої позиції представника ПП «Фактор» стосовно цього клопотання (не підтримання проведення почеркознавчої експертизи).
Рішенням Господарського суду Миколаївської області 14.05.2025 у справі №915/405/24 (суддя Коваль С.М.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕКС Україна" задоволено повністю. Крім того, з Приватного підприємства "Фактор" на користь позивача стягнуто грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 12 784,55 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, Господарський суд Миколаївської області дійшов до висновку про доведення позивачем обставин, на які він посилається, належними та допустимими доказами.
Так, місцевим господарський суд виходив з того, що відповідачем не заперечується отримання товару за видатковими накладними, а також те, що вказаний товар був частково оплачений з боку ПП «Фактор», а частково повернутий позивачу. При цьому, відповідні видаткові накладні та акт щодо повернення товару підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Водночас, твердження відповідача про те, що він не укладав спірний Договір поставки (який був отриманий ПП «Фактор» через електронну пошту та направлений позивачу з мокрою печаткою відповідача), суд першої інстанції відхилив, оскільки відповідач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що печатка зазначеного підприємства використовувалась проти його волі, а відтак, і Договір від 12.01.2021 №17 слід вважати укладеним між сторонами. З огляду на те, що відповідач порушив умови цього Договору щодо оплати поставленого товару, застосуванню підлягають санкції, передбачені цим Договором. Перевіривши розрахунки штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції встановив, що вони є правильними, а вимоги про їх стягнення - правомірними.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПП "Фактор" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 14.05.2025 у справі №915/405/24 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також, апелянт просить стягнути з ТОВ "ЮТЕКС Україна" на користь ПП « Фактор» суму судового збору за подачу апеляційної скарги та витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 35 000,00 грн
Апелянт зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення, у відповідності до положень ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.
Так, ПП «Фактор» вказуючи на застосування судом першої інстанції передбачену спірним Договором поставки відповідальність, наполягає на тому, що місцевим господарським судом не досліджено, залишено поза увагою та не враховано, зокрема те, що:
- матеріали даної справи не містять доказів укладення 12.01.2021 Договору постачання №17, оригінал якого у справі відсутній, як і відсутні докази вчинення конклюдентних дій сторонами, насамперед, - позивачем, саме на виконання цього Договору; Жодного первинного
бухгалтерського чи податкового документу сторін щодо виконання спірного Договору матеріали справи не містять;
- проект Договору, що надійшов на електронну пошту ПП «Фактор» не був узгодженим на підписання сторонами, оскільки в останньому не були заповнені відомості стосовно ПП «Фактор» на 1 та на 5 аркушах, а скан-копія печатки та підпису директора ТОВ "ЮТЕКС Україна" містились на окремому 6 аркуші. Крім того, вказаний проект Договору був надісланий з електронної пошти «v.litvinenko@utexua.com», яка не є офіційною електронною поштою позивача;
- керівник ПП «Фактор» Масляний О.В. чи інший працівник не відряджався до м. Чернігова та не підписував цей Договір. Будь-яка довіреність на підписання також не видавалась;
- твердження позивача про те, що Договір укладено в електронному вигляді, є хибними, оскільки Договір не містить таких умов та не містить підписання його сторонами ЕЦП, а також не відповідає іншим вимогам укладання договору в електронний формі;
- поставка товару відбувалась не за Договором, а за видатковими накладними №PH00001351 від 05.11.2021 та №РH00001484 від 06.12.2021, тобто поставка відбувалась в простій формі (у спрощений спосіб, передбачений нормою ч.1 ст.181 Господарського кодексу України, а не у формі єдиного документу), шляхом обміну рахунками/накладними, які не містять посилання на спірний Договір;
Враховуючи вказане та посилаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 19.01.2022 у справі №922/1246/21, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21, від 17.07. 2024 у cправі №917/1405/23 та у справі №910/14996/22, постанові ОП КГС ВС від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 тощо, апелянт зауважує, що позивач не довів факт укладення 12.01.2021 Договору №17, неналежне виконання якого ТОВ "ЮТЕКС Україна" визначив як підставу цього позову, а суд безпідставно погодився з його позицією та ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення.
Також, посилаючись на положення ст. 530 Цивільного кодексу України, відсутність факту пред'явлення позивачем відповідачу вимоги про сплату боргу та звертаючи увагу на те, що збільшення позовних вимог відбувається внаслідок збільшення суми 3% річних та суми інфляційних втрат, ПП «Фактор» зазначає про намір позивача стягнути кошти, розмір яких в два рази перевищує розмір боргу за простою формою договору, що, в свою чергу, не може вважатися добросовісною поведінкою ТОВ "ЮТЕКС Україна".
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП "Фактор" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2025 у справі №915/405/24; у зв'язку із перебуванням судової колегії у щорічній відпустці, продовжено розгляд зазначеної апеляційної скарги на розумний строк та призначено її розгляд на 14.10.2025 року о 14:30 год. Крім того даною ухвалою встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
24.07.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ "ЮТЕКС Україна" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги та наводить свої аргументи щодо спростування апеляційної скарги. Зокрема, наполягаючи на довготривалих договірних відносинах с відповідачем, позивач вказує, що останній не надав жодних пояснень чи коментарів, яким чином підпис представника ПП «Фактор» та печатка Підприємства опинилися на останній сторінці Договору поставки №17 від 12.01.2021. При цьому, ТОВ "ЮТЕКС Україна" звертає увагу на те, що від проведення почеркознавчої експертизи представник ПП «Фактор» відмовилась самостійно. Також позивач вказує, що ПП «Фактор» не надало пояснень відносно того, що скан-копія Договору поставки №17 від 12.01.2021 з підписами та печатками надійшла на електронну адресу представника ТОВ «ЮТЕКС Україна» з офіційної електронної пошти ПП «Фактор». За твердженням позивача, підписання спірного Договору відбувалось шляхом обміну між сторонами екземплярами (примірниками) договору у електронному вигляді (скан-копії на адресу електронної пошти, вказану у договорі) та засобами поштового зв'язку, а тому директор ПП «Фактор» Масляний О.В. чи інші уповноважені представники відповідача дійсно могли не відвідувати м. Чернігів 12.01.2021, однак, це не свідчить про неукладення Договору поставки. Водночас, позивач зауважує, що він взагалі не стверджує про те, що спірний Договір був укладений в електронному вигляді. Разом з цим, ТОВ "ЮТЕКС Україна" заперечує проти твердження апелянта щодо не пред'явлення позивачем вимоги до відповідача про сплату заборгованості за Договором поставки №17 від 12.01.2021, оскільки 26.12.2023 ТОВ «ЮТЕКС Україна» було направлено претензію на адресу ПП «Фактор» з вимогою сплатити заборгованість за вказаним Договором у сумі 456 965,87 грн. протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії. Претензію було направлено засобами поштового зв'язку, рекомендованим листом з описом вкладеного, на адресу ПП «Фактор», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, 01.02.2024 претензію було повернуто відправнику, у зв'язку із закінченням строку зберігання відповідного поштового відправлення. Тобто, можна зробити висновок, що ТОВ «ЮТЕКС Україна» намагалося добровільно врегулювати даний спір без застосування штрафних санкцій, однак ПП «Фактор» проігнорувало претензію та фактично відмовилося сплатити заборгованість.
Ухвалою суду від 17.09.2025 задоволено заяву представника ТОВ "ЮТЕКС Україна" - Чернілевської Катерини Геннадіївни про надання їй можливості брати участь у судових засіданнях поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів - через систему відеоконференцзв'язку "EasyCon"; визначено здійснювати розгляд справи №915/405/24 в режимі відеоконференції.
Аналогічне клопотання представника ПП "Фактор" - Порошиної Наталії Гафурівни задоволено ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2025.
14.10.2025 у судовому засіданні представники сторін надали пояснення у справі, якими підтримали свої правові позиції. Так, представник Приватного підприємства "Фактор" наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги. В свою чергу, представник ТОВ "ЮТЕКС Україна" зазначив, що оскаржуване рішення є цілком обґрунтованим та правильним, заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача та просив залишити її без задоволення.
У судовому засіданні 14.10.2025, яке проводилось в режимі відеоконференції, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
З огляду на матеріали справи вбачається та не спростовується сторонами у даній справі, що 06.07.2021 Приватне підприємство «Фактор» на свою офіційну електронну пошту отримало від представника ТОВ "ЮТЕКС Україна" (електронна адреса «v.litvinenko@utexua.com») відскановану копію проекту договору поставки №17 від 12.01.2021 (надалі - Договір), який не був підписаний електронним цифровим підписом, але містив відтиск (відсканований) печатки ТОВ "ЮТЕКС Україна" та мав підпис директора останнього - Мазура Ігора Миколайовича (т. 2 а.с. 53-55).
Судова колегія звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутній оригінал зазначеного Договору поставки, однак, позивачем надано скан-копію Договору поставки від 12.01.2021 №17, яка скріплена мокрою печаткою ПП «Фактор» та містить власноручний підпис (як зазначає позивач) керівника відповідача, проте, зі сторони постачальника існують тільки відскановані печатка ТОВ "ЮТЕКС Україна" та підпис відповідної особи.
За умовами цього Договору передбачалась поставка з боку ТОВ "ЮТЕКС Україна" (продавець, постачальник) на користь ПП «Фактор» (замовник, покупець) оптичні кабелі та інше обладнання (Товар), в асортименті, кількості, якості і ціні, згідно зі Специфікаціями, які є невід'ємними частинами даного Договору. У разі відсутності Специфікації, видаткова накладна на партію Товару виконує функцію Специфікації на Товар (п. 1.1 Договору).
При цьому, у вказаному Договорі зазначено, що поставка Товару відбувається на підставі Замовлень (первинного документу Замовника), які направляються ПП «Фактор» постачальнику в якості підтвердження готовності придбання Товару згідно умов даного Договору (розділ Договору «Визначення понять»).
Відповідно до п. 2.1. Договору, поставлений Товар Замовник оплачує постачальнику у повному обсязі на поточний рахунок ТОВ "ЮТЕКС Україна" не пізніше 21 календарного дня з дати поставки такого Товару.
Датою поставки Товару є дата видаткової накладної на дану партію Товару (п. 2.2 Договору).
Згідно з п. 2.3 Договору, оплата Товару здійснюється згідно виставлених рахунків постачальника.
Положеннями п. 5.1 Договору визначено, що для передачі інформації та документів в рамках виконання зобов'язань за цим Договором Сторони домовилися використовувати такі засоби комунікації: кур'єром, передплаченим рекомендованим поштовим відправленням, в електронній формі шляхом відправлення електронного повідомлення на адресу електронної пошти авторизованих представників Сторін; в електронній формі шляхом відправлення електронного повідомлення через доступні месенджери, якими користуються авторизовані представники Сторін: WhatsApp, Viber, Telegram, Skype.
Пунктом 5.2 Договору встановлено, що Сторони домовились, що всі документи відправлені електронною поштою або за допомогою месенджерів, вказаних в п. 5.1.4. авторизованими представниками Замовника, мають юридичну силу однакову з оригіналами, до моменту отримання оригіналів.
Згідно з п. 5.3 Договору, зазначені в п. 5.1.3. та 5.1.4. способи повідомлення Сторін є належними та достатніми. Зокрема, дані з поштового серверу Сторін про відправку електронного повідомлення, та/або електронне повідомлення через месенджери є належними та достатніми доказами повідомлення Сторін про будь-які обставини і події, що мають значення для Сторін при виконанні Договору.
Будь-яке письмове повідомлення, запит, вимога, лист, заява тощо (далі - повідомлення), яке ТОВ "ЮТЕКС Україна" надсилає Замовнику в межах виконання Договору передплаченим рекомендованим поштовим відправленням, вважається одержаним Замовником в день, що настане раніше: день, зазначений в квитанції, повідомленні про вручення чи іншому документі зі штемпелем відділення поштового зв'язку або служби кур'єрської доставки про доставку повідомлення Замовнику (його авторизованому представнику); на десятий календарний день з моменту надсилання ТОВ "ЮТЕКС Україна" повідомлення Замовнику через відділення поштового зв'язку (рекомендованим або цінним поштовим відправленням) або службою кур'єрської доставки; День повернення постачальнику надісланого ним повідомлення у зв'язку з: відсутністю Замовника за адресою, зазначеною в Договорі або в будь-яких інших документах, пов'язаних з виконанням Договору, відмовою Замовника від одержання повідомлення; закінченням встановленого строку зберігання повідомлення у оператора поштового зв'язку; день, зазначений Замовником (його авторизованою особою) на копії повідомлення або іншому документі, у випадку передачі повідомлення нарочним способом (п. 5.4 Договору).
Умовами п. 9.1 Договору встановлено, що Замовник несе відповідальність за недотримання ним строків оплати товарів постачальнику згідно даного Договору. За прострочення Замовником строків оплати Товару, згідно п. 2.1. цього Договору, ТОВ "ЮТЕКС Україна" має право вимагати у Замовника сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення оплати, від суми заборгованості за кожен день затримки оплати та у разі прострочення оплати більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів - штраф у розмірі 15 % (п'ятнадцять відсотків) від суми простроченої оплати.
Відповідно до п.п. 10.1-10.3 Договору, він вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками обох Сторін та є діє до 31.12.2021 року, або до розірвання цього Договору згідно діючому законодавству України. Сторони не звільняються від відповідальності за порушення умов Договору після його припинення. Цей Договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік, якщо жодна зі Сторін не повідоме іншу Сторону про зміну умов або розторгнення цього Договору впродовж 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з дати закінчення терміну його дії.
Будь-який спір чи розбіжності, що випливають з цього Договору чи мають відношення до нього, у випадку неможливості їх вирішення шляхом дружніх переговорів між Сторонами, підлягають передачі на розгляд та кінцеве вирішення до суду (п. 12.1 Договору).
За приписами п. 13.2 Договору, цей Договір разом з усіма додатками до нього визначає повне розуміння Сторін, анулює всі попередні письмові і усні переговори і домовленості між ними, відносно предмету, що в ньому міститься.
Пунктом 13.6 передбачено, що цей Договір укладається у 2 (двох) примірниках, кожен українською мовою, причому кожен примірник має рівну юридичну силу.
Додатки, додаткові угоди, Замовлення на поставку партії Товару тощо до цього Договору вважаються дійсними і розглядаються як її невід'ємні частини, лише якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані належним чином уповноваженими представниками Сторін (п. 13.9 Договору).
Адреси Сторін, адреси електронної пошти, контакти авторизованих представників Сторін та номери телефонів Сторін зазначаються в реквізитах Договору. У випадку зміни своєї адреси або адреси електронної пошти, або номеру телефону або авторизованих представників Сторін Сторони зобов'язані письмово повідомляти про це одна одну не пізніше 3 (трьох) календарних днів з моменту настання таких змін (п. 13.10 Договору).
За приписами п. 13.11 Договору, у всьому іншому, що не передбачено цим Договором Сторони будуть керуватися чинним законодавством України.
У розділі 14 Договору «Місцезнаходження та банківські реквізити» визначені повні дані ТОВ "ЮТЕКС Україна", вказана офіційна електронна пошта постачальника: office@utexua.com та контактні дані авторизованого представника постачальника - Литвиненка Віктора Анатолійовича, менеджера зі збуту (е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Відносно Замовника - ПП "Фактор" - зазначені лише назва підприємства та його код ЄДРПОУ, а також визначено авторизованим представником Замовника Костянтина Масляного.
Як зазначалось вище, вказаний Договір №17 від 12.01.2021 був роздрукований ПП "Фактор", підписаний директором відповідача без зауважень та скріплений печаткою даного підприємства (т. 2 а.с. 2-7), що вбачається з наявного у матеріалах справи примірника Договору, наданого позивачем на вимогу суду (т. 2 а.с. 1).
У цьому примірнику Договору у розділ 14 вже містяться необхідні дані ПП "Фактор" та на 1 сторінці зазначається, що від імені ПП «Фактор» на підставі статуту діє директор Масляний Олександр Володимирович.
У матеріалах справи не міститься доказів на підтвердження дати відправки паперового підписаного відповідачем примірника Договору засобами поштової установи та дати отримання позивачем Договору засобами поштового зв'язку.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що 07.07.2021 засобами електронного зв'язку на адресу електронної пошти уповноваженого представника позивача (ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відповідачем з офіційної електронної пошти ПП "Фактор" була направлена скан-копія спірного Договору поставки (т. 1 а.с. 88, 126-129), який був підписаний відповідачем та скріплений печаткою останнього.
За позицією позивача, враховуючи підписання з боку відповідача роздрукованого Договору та скріплення його печаткою ПП «Фактор», останній є укладеним та має юридичну силу оригіналу та приймається до виконання Сторонами.
Як зазначалось вище, ТОВ "ЮТЕКС Україна" стверджує, що саме на підставі вищевказаного Договору поставки №17 від 12.01.2021 протягом 2021 року позивачем здійснювалась поставка відповідачу Товару (Кабель волоконно-оптичний), на підтвердження чого позивачем надано відповідні докази: видаткові накладні, податкові накладні, квитанції на реєстрацію відповідних податкових накладних, платіжні інструкції, електронне листування між сторонами тощо (т. 1 а. с. 78-125).
В межах цих відносин було здійснені спірні поставки на загальну суму 752 441,57 грн., а саме:
- за видатковою накладною №РН00001351 від 05.11.2021 був поставлений Товар «Кабель волоконно-оптичний» на суму 253 311,47 грн. Підставою для оплати визначено: рахунок-фактура №00004112 (т. 1 а.с. 23, 84),
- за видатковою накладною №РН00001484 від 06.12.2021 був поставлений Товар «Кабель волоконно-оптичний» на суму 499 130,10 грн. Підставою для оплати визначено: рахунок-фактура №00004332 (т. 1 а.с. 22,85 зворотн. стор.)
Позивачем до матеріалів справи долучено рахунки-фактури:
- від 05.11.2021 №ЮУ00004112 на суму 253 311,47 грн (резерв до 12.11.2021),
- від 06.12.2021 №ЮУ00004332 на суму 499 130,10 грн. (резерв до 13.12.2021).
У вказаних рахунках зазначено, що останні дійсні протягом 7 календарних днів з дня їх виписки.
При цьому, як зазначає позивач, відповідач повернув частину Товару на суму 295 475,70 грн., що підтверджується актом повернення товару постачальнику від 07.06.2022 №2 (т. 1 а.с. 97). Таким чином, невиконаним залишається зобов'язання відповідача у розмірі 456 965,87 грн., що не заперечується апелянтом в апеляційній скарзі.
Зазначаючи про те, що станом на даний час відповідачем не сплачений основної борг у розмірі 456 965,87 грн., ТОВ "ЮТЕКС Україна" на підставі положень законодавства на умов Договору поставки №17 від 12.01.2021 нарахувало на цю суму:
- 48 495,77 грн. - пені за період з 27.11.2021 по 27.05.2022;
- 68 544,88 грн. - 15 % штрафу;
- 44 025,87 грн. - 3 % річних за період з 27.11.2021 по 24.02.2025;
- 234 271,20 грн. - інфляційних втрат.
При цьому, ТОВ "ЮТЕКС Україна" вказує, що ним направлялась на адресу ПП "Фактор" Претензія за Договором поставки від 12.01.2021 №17 (т. 1 а.с. 25-26), в якій позивач вимагав у відповідача оплати боргу у розмірі 456 965,87 грн., протягом 10 днів з моменту отримання останнім даної Претензії. Крім того, відповідача було повідомлено про те, що у разі невиконання зобов'язань за Договором, ТОВ "ЮТЕКС Україна" буде змушене звернутись до суду з відповідним позовом для захисту своїх порушених прав.
Вказана Претензія залишилась з боку ПП "Фактор" без виконання та будь-якого реагування.
У контексті наведеного, судова колегія звертає увагу на те, що дати складення вказаної Претензії остання не містить, а у якості доказів надсилання цієї Претензії відповідачу ТОВ "ЮТЕКС Україна" надало суду копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0315080962429 від 16.01.2024, отримувачем якого зазначено ПП "Фактор". На даному повідомленні відсутня будь-яка позначка щодо інформації про отримання або неотримання цього поштового відправлення відповідачем (т. 1 а.с. 27).
Опису вкладення цього поштового відправлення позивачем суду не надано.
Водночас, позивачем надано копію сторінки поштового конверту із довідкою Укрпошти щодо поштового відправлення №0315080962429, з якого вбачається, що 01.02.2024 вказане поштове відправлення повернуто ТОВ "ЮТЕКС Україна" (т. 1 а.с. 28).
У зв'язку з вищенаведеними обставинами ТОВ "ЮТЕКС Україна" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з відповідним позовом.
В свою чергу, ПП "Фактор" заперечує у повному обсязі проти позовних вимог, з посиланням на те, що ним не укладався Договір поставки від 12.01.2021 №17, а тому останній не має виконуватись відповідачем. Крім того, ПП "Фактор" стверджувало, що Товар, отриманий за видатковими накладними від 05.11.2021 №РН00001351 та від 06.12.2021 №РН00001484, Підприємством частково оплачено.
Дослідивши доводи апеляційних скарг, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Як вже зазначалось вище, предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з ПП "Фактор" на користь ТОВ "ЮТЕКС Україна" боргу за неоплачений товар у розмірі 456 965,87 грн., пені у розмірі 48 495,77 грн., 15% штрафу у розмірі 68 544,88 грн., 3% річних у розмірі 44 025,87 грн. та 234 271,20 грн. - інфляційних втрат, у зв'язку з порушенням відповідачем Договору поставки. При цьому, за позицією позивача, підписання відповідачем сканкопії Договору поставки від 12.01.2021 №17 та проставлення на неї відтиску печатки Підприємства свідчить про його укладення; така копія має юридичну силу оригіналу та повинна виконуватись Сторонами.
Водночас, відповідач наполягає на тому, що між сторонами відсутні договірні відносини, з огляду на те, що спірний Договір з боку відповідача взагалі не укладався ані в електронному, ані у друкованому вигляді; умови Договору з позивачем не узгоджувало, на офіційну електронну адресу його не отримувало, як і не отримувало у друкованому вигляді. Водночас, електронне листування, яке здійснювалось з електронної адреси v.litvinenko@utexua.com, не є належним доказом укладення спірного Договору, оскільки вказана електронна адреса не належить позивачеві, а відтак, відповідач не приймав на себе зобов'язань за згаданим Договором
Отже, судова колегія зазначає, що насамперед у даних правовідносинах слід встановити, чи був фактично укладений Договір поставки між сторонами, оскільки при вирішенні даного спору від встановлення факту укладення/не укладання спірного Договору поставки від 12.01.2021 №17 безпосередньо залежить момент виникнення/не виникнення у відповідача зобов'язань за Договором з поставки Товару та наявності чи відсутності підстав для притягнення до відповідальності за неналежне його виконання шляхом стягнення штрафних санкції.
Апеляційний суд зауважує, що одним із основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в п. 3 ст. 3 та ст. 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини. Зокрема, згідно з умовами ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами ст. 14 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у встановлених договором або актом цивільного законодавства межах, особа не може бути примушеною до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
За ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, передбачено ст. 205 Цивільного кодексу України.
Так, положеннями ст. 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами (ч.ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України.
Статтею 208 Цивільного кодексу України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами
Згідно з положеннями статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч.2 ст. 639 Цивільного кодексу України).
Таким чином, судова колегія звертає увагу на те, що в межах наданих Законом учасники цивільного обороту можуть на власний розсуд врегулювати момент укладання договору.
Відповідно до приписів ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
В силу ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Частинами 1, 2 ст. 642 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За змістом ст. 181 Господарського кодексу України (втратив чинність 28.08.2025, однак, був чинним на момент виникнення спірних правовідносин; в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ч. 1 цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
Апеляційна колегія враховує, що п. 5.2 спірного Договору поставки передбачено спеціальні правила, пов'язані з укладенням, виконанням або припиненням цього Договору, зокрема: всі документи, відправлені електронною поштою авторизованими представниками відповідача, мають юридичну силу однакову з оригіналами, до моменту отримання оригіналів. А пунктом 13.6 Договору встановлено, що він укладається у 2 (двох) примірниках, кожен українською мовою, причому кожен примірник має рівну юридичну силу. Водночас, за приписами п. 13.11 Договору, у всьому іншому, що не передбачено цим Договором Сторони будуть керуватися чинним законодавством України.
При цьому, судова колегія зазначає, що вищевказані пункти Договору неможливо відокремити від пунктів 5.1, 13.10 та 14 останнього, оскільки ними уточнюються умови вищенаведеного пункту 5.2 та впливає, що копії Договору, у разі їх передачі за допомогою електронної пошти, повинні бути передані виключно з електронної адреси (або на електронну адресу), вказану в реквізитах сторін, у даному випадку - з офіційної електронної пошти постачальника: office@utexua.com або авторизованого представника постачальника - Литвиненка Віктора Анатолійовича (е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) і офіційної електронної адреси відповідача (Замовника) - factor.pp@ukr.net. При цьому, вказані адреси використовується для відправлення усіх повідомлень стосовно спірного Договору поставки від 12.01.2021 №17.
Судова колегія зазначає, що офіційна електронна адреса - це адреса електронної пошти юридичної особи та фізичної особи-підприємця, що використовується для офіційного листування в електронному вигляді та є незмінною до внесення запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, припинення підприємницької діяльності фізичної особи.
Водночас пунктом 10.1. Договору встановлено, що останній вступає в силу з моменту (дати) його підписання сторонами.
Як вже зазначалось вище, 06.07.2021 ТОВ "ЮТЕКС Україна" з електронної адреси уповноваженого представника постачальника «v.litvinenko@utexua.com», відповідно до ч.2 ст. 638 Цивільного кодексу України, надіслало на офіційну електронну пошту ПП «Фактор» сканований, але не скріплений електронним цифровим підписом, примірник підписаного зі сторони позивача проекту Договору поставки від №17 від 12.01.2021. Даний примірник також містив відсканований відтиск печатки ТОВ "ЮТЕКС Україна".
Вказаний проект був роздрукований ПП «Фактор», підписаний директором Підприємства без зауважень та скріплений печаткою останнього. А 07.07.2021 ПП «Фактор» відсканувало даний роздрукований примірник вказаного Договору і, також у відповідності до положень ч.2 ст. 638 Цивільного кодексу України, зі своєї офіційної адреси надіслало на адресу електронної пошти уповноваженого представника позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 сканований, але не скріплений електронним цифровим підписом, примірник підписаного вже і зі сторони ПП «Фактор» Договору поставки від 12.01.2021 №17.
Аналізуючи вищенаведені приписи законодавства та умови Договору від 12.01.2021 №17, судова колегія зазначає, що з урахуванням принципу свободи договору, позивачем на власний розсуд були визначені умови Договору поставки, які були прийняти ПП «Фактор» шляхом направлення підписаного проекту Договору на електронну адресу представника позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Тому, посилання апелянта на те, що проект Договору був надісланий йому не з офіційної адреси позивача, а з адреси v.litvinenko@utexua.com судовою колегією відхиляються, враховуючи те, що остання визначена як належна у спірному Договорі поставки, з чим погодився ПП «Фактор», повертаючи підписаний примірник Договору на зазначену електронну адресу.
Водночас, судова колегія враховує твердження позивача, що паперовий примірник підписаного директором відповідача проекту Договору з оригінальним («мокрим») відтиском печатки ПП «Фактор» був надісланий на адресу ТОВ "ЮТЕКС Україна", про що свідчить факт надання позивачем суду цього примірнику та долучення останнього до матеріалів даної справи.
При цьому, те, що ПП «Фактор» відправило на адресу ТОВ "ЮТЕКС Україна" саме проект спірного Договору поставки підтверджується існуючим у відповідача роздрукованим паперовим примірником даного Договору з відсканованими підписом директора ТОВ "ЮТЕКС Україна" та печаткою цього підприємства, а також наявним у позивача примірником паперового оригіналу даного Договору з підписом директора ПП «Фактор» та печаткою відповідача.
Колегія суддів зауважує, що з моменту отримання ТОВ "ЮТЕКС Україна" підписаного відповідачем оригіналу проекту Договору для позивача розпочався перебіг строку, визначеного ст. 181 Господарського кодексу України, з урахуванням положень пунктів 5.2, 13.6, 13.11 спірного Договору, на надання ПП «Фактор» підписаного зі сторони ТОВ "ЮТЕКС Україна" та скріпленого печаткою («мокрою») останнього паперового оригіналу Договору від 12.01.2021 №17, оскільки проведення сторонами в межах вказаного строку обміну оригіналами Договору узгоджено ними в якості необхідного завершального елементу юридичного складу укладення вищенаведеного правочину.
При цьому, судова колегія вказує, що станом на дату виникнення спірних правовідносин спеціальне законодавство, що регулювало процедуру і встановлювало правовий статус електронного листування (електронних документів), порядок і способи ідентифікації осіб, які ведуть це листування, складалось, зокрема, із законів «Про електронні довірчі послуги» та «Про електронні документи та електронний документообіг». Дія останнього поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
У відповідності до ст. 1 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" адресат - фізична або юридична особа, якій адресується електронний документ; дані - інформація, яка подана у формі, придатній для її оброблення електронними засобами; обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили; автор електронного документа - фізична або юридична особа, яка створила електронний документ; суб'єкти електронного документообігу - автор, підписувач, адресат та посередник, які набувають передбачених законом або договором прав і обов'язків у процесі електронного документообігу.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги". Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги" (ст.ст. 6, 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Крім того, відповідно до ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням вищевикладеного суд зауважує, що електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов'язки, повинен мати електронний цифровий підпис та бути відправленим з офіційної електронної адреси сторони уповноваженою на те особою.
Отже, незалежно від того, чи документ викладений на папері, чи в електронному документі, він повинен бути підписаний, згідно правилам, встановленим законодавством.
Водночас, як зазначалось вище, сторони можуть домовитись укласти договір у певній формі, тоді він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.
Судова колегія вважає, що спеціальний порядок, визначений п. 5.2 спірного Договору поставки, фактично розрахований саме на переддоговірні відносини, які склались між сторонами у даній справі, а саме: на обмін електронними повідомленнями, не скріпленими електронним цифровим підписом, оскільки саме відсутність у цих повідомлень статусу "електронного документу" у розумінні статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" зумовлює необхідність вчинення сторонами наступних, визначених вказаним пунктом, дій у вигляді обміну паперовими оригіналами документів, підписаними власноруч і скріпленими печатками підприємств. Натомість у разі, якби сторони здійснювали обмін повідомленнями, скріпленими електронним цифровим підписом, внаслідок чого останні набули би статус оригіналу саме як "електронний документ", подальший обмін паперовими примірниками оригіналів, власне, як і увесь пункт 5.2 цього Договору, втратив би свій сенс.
Між тим, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження повернення позивачем відповідачу підписаного зі сторони ТОВ "ЮТЕКС Україна" та скріпленого печаткою останнього паперового оригіналу Договору від 12.01.2021 №17 за допомогою засобів поштового зв'язку, що не заперечується відповідачем та не спростовано позивачем.
Водночас, відповідач зауважує, що станом на момент розгляду даного спору в суді першої інстанції, у ПП «Фактор» досі відсутній паперовий оригінал Договору від 12.01.2021 №17, підписаний зі сторони ТОВ "ЮТЕКС Україна" та скріплений печаткою останнього.
Відтак, враховуючи, що електронного цифрового підпису жодної із сторін спірний Договір не містить, суд доходить висновку, що цей правочин міг вступити в силу виключно після його фізичного підписання сторонами та скріплення печатками у паперовому вигляді - створення оригіналу Договору поставки. Проте, такого оригіналу для відповідача не створено.
Таким чином, оскільки порядок укладення Договору, визначений як нормами законодавства, так і умовами проекту Договору; беручи до уваги відсутність у матеріалах справи жодного доказу на підтвердження обміну між сторонами підписаних та скріплених печатками Підприємств паперових оригіналів Договору від 12.01.2021 №17; враховуючи відсутність електронного цифрового підпису сторін у проекті спірного Договору, апеляційний господарський суд зазначає про порушення порядку укладення Договору і, відповідно, про неукладеність даного правочину.
Водночас, судова колегія зауважує, що роздруківка електронного проекту Договору, на яку посилається позивач, не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19.01.2022 у справі №202/2965/21.
Крім того, судова колегія враховує позицію КГС ВС, викладену у постанові від 19.01.2022 у справі №922/1246/21, згідно з якою електронний лист, в якому міститься не підписаний проект Договору поставки, не можна вважати пропозицією укласти договір (офертою) в розумінні ст. 641 Цивільного кодексу України.
У контексті наведеного судова колегія ще раз зазначає, що, у розумінні вимог чинного законодавства, підписом у такому випадку вважається саме електронний підпис оферента.
Наданий позивачем паперовий примірник Договору (т. 2 а.с. 2-7), який ТОВ "ЮТЕКС Україна" вважає оригіналом, у відповідності до вимог законодавства та з огляду на вищевказане, таким не є, оскільки не містить оригінального відтиску печатки позивача та підпису керівника цього Товариства. Тому, відповідне посилання ТОВ "ЮТЕКС Україна" апеляційний суд оцінює критично, враховуючи, що позивачем не спростовано у даному випадку висновків суду стосовно необхідності наявності електронного цифрового підпису сторін при обміні документами через використання електронної пошти, або наявності оригінальних підписів та печаток контрагентів при укладенні договору у паперовому варіанті.
Апеляційна колегія також критично ставиться до посилань позивача на безпосереднє здійснення поставок Товару, як на доказ поставки відповідачу Товару саме за Договором від 12.01.2021 №17, оскільки ні видаткові накладні, ні податкові накладні, ні рахунки-фактури не містять інформації, з якої можливо встановити, що поставка відбувалась саме в межах спірного Договору.
Крім того, про те, що поставки відбувались поза межами Договору від 12.01.2021 №17 свідчать і наявні у матеріалах докази, оскільки проект Договору був надісланий позивачем на електронну адресу відповідача 06.07.2021, а у справі містяться видаткові накладні на поставку Товару «Кабель волоконно-оптичний» від 15.01.2021, від 24.03.2021, від 07.04.2021, від 07.05.2021 тощо.
Проте, місцевий господарський суд вищенаведеного не врахував та не дослідив обставини укладення/неукладення спірного Договору поставки, а також здійснення сторонами будь-яких дій, які б можна було б враховувати у даному випадку як конклюдентні.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Приписами ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, встановлено, що договором/правочином є домовленість двох або більше сторін/дія особи, спрямована на встановлення/набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як зазначалось вище, законодавство дозволяє укладати договори у спрощений спосіб шляхом обміну листами чи документами, з яких зрозуміло, що між сторонами є певна домовленість (ст. 205 Цивільного кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України, в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).
Форма договору купівлі-продажу наведена у ст. 639 Цивільного кодексу України, де сказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 )
Відтак, враховуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що оскільки до договору поставки за загальним правилом не встановлено спеціальну форму (письмова, усна, нотаріальна), крім поставок товарів, для яких іншими законами передбачено обов'язкову письмову форму, зокрема, коли йдеться про договори поставки за державним замовленням, то сторони вправі укладати такі договори й у тій формі, в який вони домовились це зробити. При цьому система оподаткування та правовий статус суб'єкта господарювання значення не мають.
Наведене також підтримано Верховним Судом у постанові від 21.05.2019 у справі №815/2791/18, в якій також зазначено, що якщо договір поставки укладають на тривалий час і циклічністю постачання товарів (робіт, послуг), то таку поставку має бути зафіксовано письмово, а якщо поставка одноразова, усна форма договору є можливою та відповідає умовам ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України).
Судова колегія зазначає, що вчинені сторонами дії вказують на те, що у даному випадку мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, підтвердженням чого є відповідні первинні документи, зокрема: видаткова накладна №РН00001351 від 05.11.2021 на суму 253 311,47 грн. та відповідний рахунок-фактура №00004112, видаткова накладна РН00001484 від 06.12.2021 на суму 499 130,10 грн. та відповідний рахунок-фактура №00004332, що визнається відповідачем.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №910/5226/17 належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Однак, як зазначає позивач, обов'язку зі сплати вартості отриманого товару у повному обсязі відповідач не виконав, в зв'язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 456 965,87 грн.
Доказів на підтвердження сплати заборгованості в розмірі 456 965,87 грн. за Товар, матеріали справи не містять та суду не надано.
З боку ПП «Фактор» визнається, що заборгованість, яка утворилась внаслідок несплати за поставку Товару згідно видаткової накладної №PH00001351 від 05.11.2021 та видаткової накладної №РH00001484 від 06.12.2021, складає 456 965,87 грн.
За приписами ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи що факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати заборгованості за отриманий Товар згідно видаткової накладної №PH00001351 від 05.11.2021 та видаткової накладної №РH00001484 від 06.12.2021 не спростовано з боку ПП «Фактор», судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу за поставлений Товар у сумі 456 965,87 грн.
Враховуючи предмет спору у даній справі, апеляційна колегія зазначає, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України).
У контексті наведеного апеляційна колегія звертає увагу на те, що вирішуючи спори про стягнення штрафних санкцій, господарський суд, перш за все, повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.
З огляду на вищенаведені у даній постанові обставини та встановлення факту неукладення Договору поставки від 12.01.2021 №17, Південно-західний апеляційний господарський суд вказує, що у відповідача не виникло будь-яких обов'язків перед позивачем щодо виконання наведеного Договору, що в свою чергу, спростовує твердження позивача про порушення відповідачем зобов'язань саме за спірним Договором та, як наслідок, унеможливлює покладення на ПП «Фактор» відповідальності за невиконання обов'язків з оплати Товару шляхом стягнення з останнього на користь ТОВ "ЮТЕКС Україна" 15% штрафу у розмірі 68 544,88 грн. та пені у розмірі 48 495,77 грн., які були передбачені умовами п. 9.1 спірного Договору поставки та заявлені позивачем до стягнення з підстав неналежного виконання відповідачем зобов'язань за вищенаведеним правочином.
Водночас, з огляду на порушення відповідачем строків оплати за поставлений Товар, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 234 271,20 грн. та 3% річних у розмірі 44 025,87 грн. (за період з 27.11.2021 по 24.02.2025).
Так, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15).
При цьому, за частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ПП «Фактор» повинно було сплатити кошти за отриманий Товар протягом 7 календарних днів з дня виписки позивачем рахунків-фактур, а саме:
- рахунок від 05.11.2021 №ЮУ00004112 на суму 253 311,47 грн. мав бути оплаченим 12.11.2021 включно;
- рахунок від 06.12.2021 №ЮУ00004332 на суму 499 130,10 грн. мав бути оплаченим 13.12.2021 включно. При цьому, судова колегія враховує, що боргове зобов'язання відповідача за даним рахунком зменшилось на суму 295 475,70 грн., про що зазначав позивач при розгляді справи в суді першої інстанції. Таким чином, до 13.12.2021 (включно) відповідач за рахунком від 06.12.2021 №ЮУ00004332 мав сплатити суму у розмірі 203 654,40 грн.
Отже, у рахунках встановлено строк виконання відповідачем обов'язку з оплати Товару.
У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17 викладений наступний правовий висновок: «З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).»
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.01.2019 у справі №905/305/18, від 21.05.2018 у справі №904/10198/15, від 02.03.2018 у справі №927/467/17.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів вказує, що останній є неправильним, оскільки, з огляду на все вищезазначене, позивачем помилково визначено період прострочення відповідачем свого обов'язку зі здійснення остаточного розрахунку за Товар в частині та суми, які підлягають відповідному обрахуванню, у зв'язку з чим, стягненню з відповідача (з урахуванням визначених позивачем граничних дат розрахунку) підлягають:
- відносно суми 253 311,47 грн., яка є заборгованістю за рахунком від 05.11.2021 №ЮУ00004112, яка мала бути сплачена 12.11.2021 включно, розмір 3% річних складає 24 671,83 грн, а розмір інфляційних втрат дорівнює 133 960,22 грн.;
- відносно суми у розмірі у розмірі 203 654,40 грн., яка є заборгованістю за рахунком від 06.12.2021 №ЮУ00004332, яка мала бути сплачена 13.12.2021 включно, розмір 3% річних складає 19 550,82 грн., а розмір інфляційних втрат дорівнює 107 699,77 грн.
Таким чином загальна сума 3% річних, що підлягають стягненню з ПП «Фактор» за несплату отриманого Товару становить 44 222,65 грн. (24 671,83+19 550,82), а загальна сума інфляційних втрат становить 241 659,99 грн.(133 960,22+107 699,77).
При цьому, враховуючи положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна колегія наголошує, що суд не може вийти за межі позовних вимог та зв'язаний предметом та розміром заявлених вимог.
Зазначений правовий висновок також викладений у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №760/23795/14.
Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.
Таким чином, оскільки позивач просить стягнути меншу, ніж розраховану судом суму - 44 025,87 грн. - 3% річних та 234 271,20 грн. - інфляційних втрат, а суд не може вийти за межі позовних вимог, з відповідача у даному випадку слід стягнути саме 44 025,87 грн. 3% річних та 234 271,20 грн. інфляційних втрат.
Підсумовуючи все вищенаведене, апеляційний суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, чи оспорюється. Тобто, в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому, потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Частинами 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У даному випадку з боку ТОВ "ЮТЕКС Україна" не доведено наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, але надано суду докази існуючої заборгованості відповідача перед позивачем у визначеній останнім сумі основного боргу.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в судовому процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При вирішенні судового спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.
Тому, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia».
Отже, суд, який розглядає справу, має право і зобов'язаний самостійно визначити та кваліфікувати правовідносини, які виникли між сторонами, та застосувати відповідну норму права чи закон, який регулює спірні правовідносини.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки, приймаючи рішення, місцевий господарський суд не встановив відсутність доказів на підтвердження укладеності Договору поставки №17 від 12.01.2021 як обставини, з якою пов'язується покладення відповідальності на ПП «Фактор» за невиконання цього Договору, висновок суду першої інстанції стосовно правомірності нарахування позивачем відповідних штрафу та пені, визнається колегією таким, що не відповідає обставинам справи і прийнятим при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Водночас, суми 3% річних та інфляційних втрат були нараховані відповідачу за несвоєчасне виконане грошове зобов'язання сума якого є доведеною та визнається з боку ПП «Фактор», на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, а не умов Договору, який визнаний судом неукладеним.
За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства "Фактор" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2025 у справі №915/405/24 підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду - частковому скасуванню в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 48 495,77 грн. та штрафу в розмірі 68 544,88 грн., з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо вимог апелянта про стягнення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 35 000,00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За положеннями ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Разом з тим, відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. Відсутність документального підтвердження факту понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
У даному контексті судова колегія враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22.12.2018 у справі №826/856/18, згідно з якою розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (також див. постанови Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №922/1948/19, від 12.08.2020 у справі №16/2598/19, від 30.07.2019 у справі №911/1394/18).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
Наявні у справі докази свідчать, що 09.05.2024 між ПП «Фактор» (Клієнт) та Адвокатським бюро «Наталії Порошиної» в особі керівника бюро - адвоката Порошиної Наталії Гафурівни (Адвокат) був укладений договір про надання правової допомоги (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого Адвокат зобов'язався надати правничу допомогу Клієнту в межах розгляду господарської справи №915/405/24.
Безпосередній зміст правничої допомоги за цим Договором також визначений у п. 1.1 останнього та полягає, зокрема, у правовому аналізу документів Клієнта, підготовці та подачі, у тому числі до суду, документів правового, процесуального характеру, здійснення представництва Клієнта в судах, збирання відомостей, які можуть бути доказами, посвідчення відповідних документи тощо.
Пунктом 3.1. Договору встановлено, що сума гонорару Адвоката становить 5% від ціни позову, але не менше 35 000,00 грн.
Водночас, за положеннями п. 3.4 Договору оплата юридичних послуг (гонорару) здійснюється шляхом сплати Клієнтом 20 000,00 грн. до 14.05.2024, решта - 15 000,00 грн. - до 25.05.2024.
Отже, у вказаному Договорі про надання правової допомоги від 09.05.2024 сторонами визначено фіксовану вартість правової допомоги відповідачу у судовій справі №915/405/24, незалежно від обсягу, найменування робіт та часу, витраченому при наданні відповідних послуг.
У матеріалах справи наявний акт від 27.05.2024 про прийняття Клієнтом наданих Адвокатом послуг за Договором від 09.05.2024 про надання правової допомоги у справі №915/405/24 на суму 35 000,00 грн.
Доказів сплати відповідачем будь-якої суми на рахунок Адвоката у матеріалах справи не міститься.
Однак, апеляційний суд вказує, що враховуючи зміст п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Така правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.
Тобто, навіть за умови фактичної несплати витрат на правничу допомогу та/або адвокатської винагороди на момент винесення рішення, відповідні стягнення все одно може бути покладено на опонентів у справі.
Апеляційною колегією встановлено, що представником відповідача у даній справі була адвокат Порошина Наталія Гафурівна, яка діяла на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія ВЕ №1119290 від 10.05.2024.
Матеріали справи свідчать, що Адвокатом підписано та подано до суду відзив на позовну заяву, заяви та клопотання в процесі розгляду справи, а також Адвокат приймала участь у судових засіданнях.
Отже, відповідачем надано належні докази в підтвердження факту надання йому з боку адвоката Порошиної Наталії Гафурівни послуг в Господарському суді Миколаївської області на суму 35 000,00 грн., яка є фіксованим розміром адвокатської винагороди та узгодженою сторонами, що є підставою для її розподілу за правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з цим, апеляційний суд наголошує на тому, що фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених Договором умов платежу - конкретний склад дій Адвоката, що були вчинені на виконання цього Договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
У разі погодження між Адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) та Клієнтом фіксованого розміру гонорару, такий гонорар обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого Адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) часу на надання правничої допомоги Клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що у даному випадку фіксований розмір гонорару, погоджений між Клієнтом та Адвокатом у Договорі про надання правової допомоги від 09.05.2024, означає те, що у разі настання визначених таким Договором умов платежу - конкретний склад дій Адвоката, що були вчинені на виконання умов Договору та призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у цих конкретних правовідносинах, що склалися між Клієнтом та його Адвокатом у цій справі, як і не має значення витрачений адвокатом Порошиною Н.Г. час на надання послуг правничої допомоги.
З урахуванням викладеного, судова колегія враховує, що вартість послуг з надання правничої допомоги була погоджена між відповідачем та Адвокатом у фіксованому розмірі, який не змінюється в залежності від обсягу наданих послуг та витраченого Адвокатом часу, а отже, є чітко визначеним.
Водночас, згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як зазначалось вище, за результатом перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, останнє підлягає частковому скасуванню, позовні вимоги ТОВ "ЮТЕКС Україна" - частковому задоволенню, а тому, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що судові витрати щодо правничої допомоги ПП «Фактор» у суді першої інстанції у сумі 35 000,00 грн. розподіляються відповідно до положень п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає за необхідне стягнути з ТОВ "ЮТЕКС Україна" на користь ПП «Фактор» 4 805,50 грн., в якості відшкодування витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Крім того, з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги також покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фактор" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2025 у справі №915/405/24 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2025 у справі №915/405/24 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
« 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕКС Україна" задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Фактор" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕКС Україна" 456 965,87 грн. основного боргу, 44 025,87 грн. - 3% річних та 234 271,20 грн. - інфляційних втрат.
3. В іншій частині позову - відмовити.».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕКС Україна" на користь Приватного підприємства "Фактор" 4 805,50 грн., в якості відшкодування витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕКС Україна" на користь Приватного підприємства "Фактор" 2 106,32 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Миколаївської області на виконання даної постанови видати відповідний наказ із зазначенням повних реквізитів сторін.
Матеріали справи №915/405/24 повернути до Господарського суду Миколаївської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений та підписаний 20.10.2025.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Богацька Н.С.
Суддя Принцевська Н.М.