ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
14 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/2744/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання: Алієва К.О.
за участю представників учасників справи:
від Комунального підприємства - Олійник О.О.,
від ТОВ «Харчування плюс» - не з'явився,
від ТОВ «Смачно та корисно» - Кулинич К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Смачно та корисно»
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.07.2025 про забезпечення позову, постановлену суддею Рогою Н.В., м. Одеса
у справі № 916/2744/25
за позовом: Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради
до відповідачів:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Харчування плюс»;
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Смачно та корисно»;
про: розірвання договору оренди, виселення та стягнення 3722057,47 грн,
11 липня 2025 року Комунальне некомерційне підприємство «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради (далі Комунальне підприємство) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харчування плюс» (далі ТОВ «Харчування плюс») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Смачно та корисно» (далі ТОВ «Смачно та корисно»), в якому просило суд:
- розірвати договір оренди від 29.09.2017, укладеного між Комунальним підприємством та ТОВ «Харчування плюс» (далі договір оренди);
- виселити ТОВ «Харчування плюс» з нежитлових приміщень харчоблоку, загальною площею 784,0 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Віталія Нестеренка (Академіка Воробйова, б. 9), на користь Комунального підприємства;
- стягнути солідарно з ТОВ «Харчування плюс» та ТОВ «Смачно та корисно» на користь Комунального підприємства заборгованість за договором оренди в розмірі 2665211,07 грн;
- стягнути з ТОВ «Харчування плюс» на користь Комунального підприємства заборгованість за договором оренди в розмірі 1056846,40 грн.
Позов мотивований неналежним виконанням ТОВ «Харчування плюс» прийнятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором оренди нежитлового приміщення в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів.
Обґрунтовуючи наявність підстав для солідарного стягнення заборгованості, Комунальне підприємство посилається на приписи ч. 4 ст. 109 Цивільного кодексу України та зазначає, що: 15.08.2023 було зареєстровано нову юридичну особу ТОВ «Смачно та корисно», яка утворилась шляхом виділу з ТОВ «Харчування плюс»; після такого виділу неможливо точно встановити обов'язки ТОВ «Смачно та корисно» та ТОВ «Харчування плюс» за окремим зобов'язанням, що існувало у ТОВ «Харчування плюс» до виділу; ця обставина встановлена рішенням Господарського суду Одеської області від 02.12.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 916/2800/24; отже заборгованість за зобов'язаннями, які існували у ТОВ «Харчування плюс» до виділу ТОВ «Смачно та корисно», підлягає стягненню з них в солідарному порядку, а заборгованість після виділу - підлягає стягненню виключно з ТОВ «Харчування плюс».
21 липня 2025 року Комунальне підприємство подало суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Харчування плюс» та ТОВ «Смачно та корисно» (в межах ціни позову до кожного з відповідачів), які містяться на їх поточних рахунках, а також на всіх інших рахунках, відкритих у банківських та інших фінансово-кредитних установах на їх ім'я.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.07.2025 заяву Комунального підприємства задоволено повністю.
Не погодившись з ухвалою суду в частині накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Смачно та корисно», останнє подало на неї апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги посилається на те, що: заява подана з суттєвими порушеннями приписів ч. 1 ст. 138 ГПК України, після подання позову, коли провадження ще не було відкрито; обставини, на які посилається позивач, обґрунтовуючи заяву, є недоведеними; після процедури виділу, положення договору залишились без змін, без перерозподілу сфер впливу, без правонаступництва, яким би передавалося право оренди даного нежитлового приміщення; орендних правовідносин між Комунальним підприємством та ТОВ «Смачно та корисно» не існує; накладання арешту на рахунки підприємства паралізує його роботу, не дає можливість здійснювати оплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету, виплачувати заробітну плату працівникам, погашати кредиторську заборгованість перед контрагентами та здійснювати іншу господарську діяльність.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів Філінюка І.Г., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 витребувано у Господарського суду Одеської області копії матеріалів справи № 916/2744/25, необхідних для розгляду апеляційної скарги ТОВ «Смачно та корисно» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.07.2025 про забезпечення позову та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою до надходження копій матеріалів з Господарського суду Одеської області.
11.08.2025 копії матеріалів справи надійшли до суду апеляційної інстанції. У зв'язку з перебуванням судді-учасника колегії Філінюка І.Г. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Діброви Г.І. Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 справу № 916/2744/25 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів: Діброви Г.І. Принцевської Н.М., за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Смачно та корисно» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.07.2025 про забезпечення позову у справі № 916/2744/25 відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 12.09.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з належними доказами його направлення іншим учасникам справи), роз'яснено учасникам справи про їх право в цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено справу № 916/2744/25 до розгляду на 14.10.2025 о 14:30 год.
У відзиві на апеляційну скаргу Комунальне підприємство заперечувало проти її задоволення, зазначаючи, зокрема, що: ГПК України не встановлює обмеження для позивача звертатись до суду із заявою про забезпечення позову після пред'явлення позову, але до відкриття провадження у справі; забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи; запропоновані заходи забезпечення позову є адекватними та співмірними, це тимчасові обмеження задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову.
Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи не надходило.
В судове засідання 14.10.2025 з'явилися представники Комунального підприємство та ТОВ «Смачно та корисно».
Представник ТОВ «Харчування плюс» в судове зсідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належим чином.
В судовому засіданні 14.10.2025 представник скаржника заявив усне клопотання про залучення до матеріалів цієї справи нового доказу - звіту суб'єкта малого підприємства.
Колегія суддів не прийняла вказаний новий доказ, оскільки він (доказ) датований після постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали. Разом з тим, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Наведений висновок також послідовно викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 21.01.2021 у справі № 908/3359/19, від 03.11.2021 у справі № 915/951/20, від 10.08.2022 у справі № 922/739/21.
Представник ТОВ «Смачно та корисно» просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.07.2025 про забезпечення позову у справі № 916/2744/25, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Комунального підприємство.
Представник Комунального підприємство заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - без змін.
Розглянувши матеріали оскарження ухвали, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.
Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, якою задоволено заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позовних вимог на грошові кошти відповідачів (в межах ціни позову до кожного з відповідачів).
Насамперед колегія суддів зазначає, що ГПК України не встановлює обмеження для позивача звертатись до суду із заявою про забезпечення позову після пред'явлення позову, але до відкриття провадження у справі.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
Так, відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України).
У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.
Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 17.09.2020 у справі № 910/72/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21.
У цьому контексті також варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
Аналогічні висновки Верховного Суду містяться також у постановах від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23.
Слід також наголосити на тому, що за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
Однак, судова колегія зазначає про те, що відповідачем наразі не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просив у суду позивач, а також не спростовано обставини ймовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.
Колегія суддів враховує існування в контексті «prima facie» (на перший погляд) в обставинах справи ознак суперечливої поведінки відповідача, спрямованої на свідоме ухилення від виконання договірних зобов'язань перед позивачем, так і існування у відповідача беззаперечної вільної можливості в будь-який момент розпорядитися грошовими коштами, що знаходяться на його рахунках, та власним майно і доходить висновку про доведеність позивачем існування у нього достатньо обґрунтованого припущення про те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову у цій справі, у випадку, якщо позов у цій справі буде задоволений, існує ризик можливого утруднення виконання або невиконання рішення суду у зв'язку з можливим ухиленням відповідача від виконання такого, що призведе до порушення прав позивача.
При цьому, колегія суддів зауважує, що висновок про наявність у відповідача ознак недобросовісної та суперечливої поведінки був зроблений виключно внаслідок огляду обставин справи саме в контексті «prima facie» (на перший погляд), без дослідження питання обґрунтованості позовних вимог та без оцінки доказів, наданих позивачем в обґрунтування позову.
Крім того, відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позовних вимог на грошові кошти та на майно утруднює або блокує господарську діяльність відповідача, порушує права третіх осіб (контрагентів відповідача).
Додатково, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 76, 77 ГПК України).
Відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний його майновий стан та в залежності від цього встановити чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).
При цьому у разі, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим.
Такий висновок узгоджується з п. 31 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22: «За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 23238041,19 грн доцільно було накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.».
До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржуваною ухвалою накладено арешт на кошти відповідача виключно в межах ціни позову, про що судом першої інстанції вказано, як у мотивувальній, так й резолютивній частинах оскаржуваної ухвали, що є цілком співмірним.
Слід також відзначити, що відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, зокрема, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
З огляду на наведені законодавчі приписи, виконавцем арешт грошових коштів та майна боржника вчиняється також в межах суми, що заявлена до стягнення.
Також, за приписами ст. 143 ГПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим. Питання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим вирішується судом в судовому засіданні не пізніше наступного дня після надходження до суду відповідного клопотання учасника справи.
Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п'яти днів з дня надходження його до суду (ст. 145 ГПК України).
Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову.
Враховуючи наведені законодавчі приписи, відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції із відповідним клопотання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим або про скасування заходів забезпечення позову із відповідним обґрунтуванням, та наданням належних та допустимих доказів, щодо необхідності прийняття такого рішення судом.
Водночас, колегія суддів зазначає, що у даному випадку суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача.
Отже, ухвала Господарського Одеської області від 21.07.2025 у справі № 916/2744/25 відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, у зв'язку з чим колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду без змін.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Смачно та корисно» залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського Одеської області від 21.07.2025 у справі № 916/2744/25 залишити без змін.
Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.
Повна постанова складена 20.10.2025.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська