ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
14 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/5424/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.,
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.,
секретар судового засідання: Алієва К.О.
за участю представників учасників справи:
від позивача - Корнілова Л.В.,
від відповідача - Дяговець Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр нефрології та діалізу» Одеської обласної ради
на рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2025, ухвалене суддею Степановою Л.В., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 07.07.2025
у справі № 916/5424/24
за позовом: Приватного підприємства «Нефросервіс»
до відповідача: Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр нефрології та діалізу» Одеської обласної ради
про: стягнення 11 570 993, 09 грн,
У листопаді 2024 року Приватне підприємство «Нефросервіс» (далі ПП «Нефросервіс») звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр нефрології та діалізу» Одеської обласної ради (далі Комунальне підприємство) про стягнення з останнього загалом 11570993,09 грн, з яких: 9179526,14 грн заборгованості, 1401399,33 грн пені, 242089,30 грн 3% річних, та 747978,32 грн інфляційних втрат.
Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором про закупівлю від 21.03.2023 № 2103 в частині повної та своєчасної сплати вартості поставленого позивачем товару (медичного обладнання).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.06.2025 у справі № 916/5424/24 позов ПП «Нефросервіс» задоволено повністю, стягнуто з Комунального підприємства на його користь 11570993,09 грн, з яких: 9179526,14 грн заборгованості, 1401399,33грн пені, 242089,30грн 3% річних, 747978,32грн інфляційних втрат, а також 173564,90 грн витрат по сплаті судового збору.
Місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, відповідач подав на нього апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що він є бюджетною організацією, фінансування якого проводиться коштами Національної служби здоров'я України, тобто Державним бюджетом України. Кошти, які отримав відповідач у 2023, 2024 та за 6 місяців 2025 року - недостатні для здійснення своєї діяльності. Підприємство є важливо критичним закладом для пацієнтів з хронічною хворобою нирок і не спроможне нести весь фінансовий тягар на собі. На підставі вищевикладеного, відповідач просить суд апеляційної інстанції суттєво зменшити розмір штрафних санкцій.
При цьому, до апеляційної скарги відповідачем додані нові докази, зокрема: таблиці надходження коштів, кількості пацієнтів та проведених процедур впродовж 2024 та 2025 років; довідка щодо вартості процедури; лист-звернення Департаменту охорони здоров'я, адресований Начальнику слідчого управління; відповідь на вказаний лист-звернення листи Старшого слідчого адресовані відповідачу.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали цієї справи, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою відкладено до надходження матеріалів до суду апеляційної інстанції.
30.07.2025 матеріали цієї справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
У зв'язку з перебуванням судді-учасника колегії Савицького Я.Ф. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Філінюка І.Г., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 справу № 916/5424/24 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів: Філінюка І.Г., Принцевської Н.М., апеляційну скаргу Комунального підприємства залишено без руху, встановлено скаржнику 10-ти денний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання Південно-західному апеляційному господарському суду зазначення повного найменування особи, яка подає апеляційну скаргу, його місцезнаходження, поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, номери засобів зв'язку та електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету, а також доказів сплати судового збору у розмірі 43046,41 грн (за належними реквізитами для сплати судового збору за подачу апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду) протягом 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали.
05.08.2025 від Комунального підприємства надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано примірник апеляційної скарги, із зазначенням повного найменування особи, яка подає апеляційну скаргу, його місцезнаходження, поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, номери засобів зв'язку та електронної пошти, а також відомості про наявність електронного кабінету.
Також до цієї заяви додано копію платіжної інструкції № 1606 від 04.08.2025 на суму 43045,41 грн.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2025 за апеляційною скаргою Комунального підприємства на рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2025 у справі № 916/5424/24 відкрито апеляційне провадження, встановлено ПП «Нефросервіс» строк до 25.08.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до ст. 170 ГПК України, та призначено справу № 916/5424/24 до розгляду на 14.10.2025 о 14:15 год.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти її задоволення, посилаючись, зокрема, на те, що: апелянтом не було надано належних, допустимих та достатніх доказів, що підтверджували б наявність обставин, які є підставою для реалізації судом права на зменшення розміру штрафних санкцій; апелянтом не обґрунтовано, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а також ступінь виконання зобов'язання боржником та причини неналежного виконання зобов'язання; посилання на кримінальне провадження не має правового значення в цій справі, оскільки не звільняє підприємство від договірних зобов'язань і не підкріплене жодними релевантними доказами.
12.09.2025 від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить суд апеляційної інстанції прийняти до свого провадження уточнену апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. У вказаній уточненій апеляційній скарзі відповідач росить повністю скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2025 у справі № 916/5424/24 та визначити суму судового збору з урахуванням нових апеляційних вимог.
В судове засідання 14.10.2025 з'явилися представники учасників справи.
В судовому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили вироку в кримінальному провадженні № 12025163510000383.
В судовому засіданні 14.10.2025 колегія суддів, розглянувши додані відповідачем до апеляційної скарги нові докази, уточнену апеляційну скаргу, а також усне клопотання про зупинення провадження у даній справі, дійшла наступних висновків.
Щодо доданих до апеляційної скарги нових доказів.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 ст. 80 ГПК України).
Згідно з ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 ГПК України.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідач був належним чином повідомлений як про вчинення відповідних процесуальних дій, так і про день, час та місце розгляду справи в суді першої інстанції.
Судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача як про відкриття провадження у справі, так і про всі призначені по справі судові засідання, надано можливість взяти участь у судових засіданнях і викласти свої заперечення проти задоволення позовних вимог.
Водночас своїм право на подання відзиву на позовну заяву, до якого і мали бути додані відповідні докази, відповідач не скористався.
Відповідач жодного разу не повідомляв суд ні про існування у нього цих доказів, ні про причини, з яких вони не можуть бути подані разом з позовною заявою.
Відповідачем не обґрунтовано неможливість неподання цих доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У апеляційній скарзі позивачем і не ставиться питання щодо приєднання їх до матеріалів цієї справи.
Відповідно до частин 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Колегія суддів зауважує, що наведені положення ГПК України пов'язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи». При цьому, тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.
Така правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 08.09.2022 у справі № 910/5011/18, від 13.04.2021 у справі № 909/722/14 та від 01.07.2021 у справі № 46/603.
Отже неподання відповідних доказів в суд першої інстанції залежало виключно від суб'єктивної поведінки самого відповідача, який несе ризик вчинення або не вчинення певної процесуальної дії.
Відповідачем необґрунтовано неможливість неподання цих доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції, не наведено ні «винятковість випадку», ні «причин, що об'єктивно не залежали від нього».
Більш того, певні надані відповідачем до апеляційної скарги докази взагалі датовані після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.
Разом з тим, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Наведений висновок також послідовно викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 21.01.2021 у справі № 908/3359/19, від 03.11.2021 у справі № 915/951/20, від 10.08.2022 у справі № 922/739/21.
За таких підстав, колегія суддів не приймає надані відповідачем до апеляційної скарги докази.
Щодо наданої відповідачем 12.09.2025 уточненої апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що подана скаржником уточнена апеляційна скарга за своїм змістом є іншою апеляційною скаргою на рішення суду, оскільки містить доводи та вимоги, про які не зазначено скаржником в апеляційній скарзі (первісний редакції).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази про надсилання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. В іншому разі суд не враховує такі доповнення чи зміни.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга, зокрема, на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, повний текст оскаржуваного рішення було складено та підписано 07.07.2025, отже кінцевим строком на подання апеляційної скарги було 28.07.2025.
Апеляційна скарга (первісна редакція) подана відповідачем в межах строку на апеляційне оскарження.
Водночас, з уточненою апеляційною скаргою, яка по суті є доповненнями до апеляційної скарги, відповідач звернувся до суду лише 12.09.2025, тобто з пропуском строку, встановленого ст. 256, 266 ГПК України.
Статтею 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Системний аналіз приписів ч. 1 ст. 266 та ст. 118 ГПК України свідчить про запровадження законодавцем процесуального імперативу стосовно залишення без розгляду судом доповнення чи зміни апеляційної скарги, поданих поза межами строку на апеляційне оскарження.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.01.2022 у справі № 920/617/19, від 10.08.2023 у справі № 916/1507/21.
Враховуючи вищевикладене, оскільки такі доповнення (уточнення) подані скаржником поза межами законодавчо визначеного строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції залишає їх без розгляду.
Щодо усного клопотання про зупинення провадження до набрання законної сили вироку в кримінальному провадженні.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
У пункті 4 ч. 1 ст. 229 ГПК установлено, що провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 ГПК України - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
З огляду на приписи п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Заявником не наведено жодних належних мотивованих та аргументованих доводів щодо об'єктивної неможливості розгляду даної справи до набрання законної сили вироком в кримінальному провадженні.
Заявником не наведено мотивів саме про неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Колегія суддів зазначає, що лише існування кримінального провадження на стадії досудового розслідування не є підставою для зупинення провадження у цій справі.
З огляду на предмет та підстави позову у даній справі, усі обставини даної справи можуть бути судом встановлені самостійно, за наявними у матеріалах цієї справи доказами, тобто без очікування результатів кримінальної справи у кримінальному провадженні.
Вказане вище у сукупності свідчить про відсутність саме об'єктивної неможливості розгляду даної справи до розгляду кримінальної справи у кримінальному провадженні.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зупинення провадження у даній справі згідно п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.
В судовому засіданні 14.10.2025 представник відповідача просив задовольнити апеляційну скаргу, змінити рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2025 у справі № 916/5424/24 в частині стягнення штрафних санкцій, ухвалити нове рішення, яким суттєво зменшити їх розмір.
Представник позивача заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.
Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України).
Враховуючи приписи вказаної норми, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів у даному випадку переглядає рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2025 у справі № 916/5424/24 лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних збитків.
При цьому, колегія суддів враховує, що відповідач не заперечує факт прострочення та розмір заборгованості та не спростовує, що здійснений позивачем та перевірений судом першої інстанції розрахунок є арифметично вірним.
Відповідач просить суд апеляційної інстанції лише зменшити розмір «штрафних санкцій».
Щодо процентів річних та інфляційних втрат.
Насамперед колегія суддів звертає увагу, що проценти річних та інфляційні нарахування, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями.
Передбачене ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування процентів річних та інфляційних втрат має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначеного способу захисту майнового права та інтересу. Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і процентів річних є мінімальною гарантією, яка надає кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Водночас, за висновками наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Водночас, розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
А тому, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, нараховані у даній справі 3 % річних та інфляційні втрати не можуть бути зменшенні за рішенням суду.
Щодо пені.
Розрахунок боргу, штрафних санкцій регулюється умовами договору та положеннями чинного законодавства, у той час як правомірність здійснених нарахувань суд перевіряє при розгляді справи по суті на підставі зібраних у справі доказів та користуючись передбаченими ГПК України правами та повноваженнями.
Господарюючі суб'єкти вправі самостійно визначати свої взаємовідносини через договори. Відповідно до положень ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
При цьому, сторони повинні розуміти, що виконання однієї умови договору є наслідком виконання іншої, а отже, що ці умови є взаємопов'язаними.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами с.549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Колегія суддів враховує, що пеня / штраф застосовується як відповідальність за порушення зобов'язання, проте застосування санкцій не може мати на меті збагачення кредитора, позаяк наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Крім того, при застосуванні положень ст. 551 ЦК України поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
Таким чином, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).
Суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню.
Колегія суддів враховує, що відповідач є лікарняним закладом, здійснює некомерційну господарську діяльність, спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів у сфері охорони здоров'я без мети одержання прибутку.
Колегія суддів враховує, що в матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження понесених позивачем збитків чи додаткових витрат через прострочення відповідача.
Тому користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, судова колегія доходить висновку про можливість зменшення розміру нарахованої позивачем до стягнення з відповідача пені на 50%.
Крім того, судовою колегією приймається до уваги, що у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати, позивач утримує інші 50 % штрафних санкцій (700699,65 грн пені), що також компенсує можливі негативні наслідки для кредитора.
Оскільки визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб'єктивним правом суду, в даному випадку судом дотримується принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховуються обставини справи та інтереси як відповідача так і позивача у даній справі.
Частиною 9 ст. 129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Колегія суддів, керуючись приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладає на відповідача.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Керуючись статтями 264, 269, 270, 275, 277, 281-283 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр нефрології та діалізу» Одеської обласної ради задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2025 у справі № 916/5424/24 в частині стягнення пені змінити.
В решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр нефрології та діалізу» Одеської обласної ради на користь Приватного підприємства «Нефросервіс»: 9 179 526, 14 грн заборгованості за договором; 700 699, 65 грн пені; 242 089, 30 грн 3% річних; 747 978, 32 грн інфляційних втрат та 173 564, 90 грн судового збору.
У решті позову відмовити.»
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне некомерційне підприємство «Одеський обласний центр нефрології та діалізу» Одеської обласної ради.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.
Повна постанова складено 20.10.2025.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
судді Н.М. Принцевська
І.Г. Філінюк