79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"08" жовтня 2025 р. Справа №907/466/25
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
головуючий суддя Желік М.Б.
судді Орищин Г.В.
Галушко Н.А.
за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Центр фінансової інформації" від 22.06.2025 (вх. №01-05/1905/25 від 23.06.2025)
на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2025 (суддя Пригуза П.Д., повну ухвалу складено 14.06.2025)
у справі № 907/466/25
заявою кредитора: Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Центр фінансової інформації", код ЄДРПОУ - 34182659, м. Харків, вул. Семенка Михайла (Чайковська), буд. 5/7/9, кв. 1,
до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю "Катіон Інвест", код ЄДРПОУ - 39508760, 90550, Закарпатська обл., Тячівський р-н, село Теребля, вул. Центральна, будинок 100,
про відкриття справи про банкрутство
за участю представників:
за участю представників:
від скаржника: представник Карножицький В.В. (в режимі відеоконференції);
від боржника: не з'явились
Учаснику процесу роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2025 у справі №907/466/25 відмовлено кредитору Товариству з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Центр фінансової інформації» у відкриті провадження у справі про банкрутство стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Катіон Інвест».
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, скаржник звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2025 у справі №907/466/25 та направити справу для подальшого розгляду до Господарського суду Закарпатської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2025 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Галушко Н.А., Орищин Г.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 відкрито апеляційне провадження, призначено розгляд справи на 20.08.2025.
14.08.2025 боржник подав відзив на апеляційну скаргу (вх. №01-04/6280/25), в якому просить оскаржену ухвалу залишити без змін.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 розгляд справи відкладено на 03.09.2025.
В судовому засіданні 03.09.2025 суд заслухав пояснення представника апелянта щодо доводів апеляційної скарги, пояснення представників боржника щодо відзиву на апеляційну скаргу та оголосив перерву до 08.10.2025.
07.10.2025 представниця боржника адвокат Римець Х.Б. подала суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні в Господарському суді Вінницької області у справі №902/886/25 разом з іншим представником боржника - адвокатом Кулаковим В.В. До клопотання додано копії ордерів адвокатів Римець Х.Б. та Кулакова В.В. на представництво інтересів ТзОВ «Тара-Пак».
В судове засідання 08.10.2025 представники боржника не з'явилися.
Суд оголосив короткий зміст клопотання представниці боржника про відкладення розгляду справи.
Представник апелянта заперечив проти задоволення вказаного клопотання, зауважив, що в судовому засіданні 03.09.2025 суд заслухав пояснення представників сторін, оголосив перерву та повідомив сторонам, про те, що явка не є обов'язковою.
Колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила відмовити у задоволенні клопотання представниці боржника адвоката Римець Х.Б. про відкладення розгляду справи, з огляду на те, що до клопотання не додано доказів перебування обох адвокатів боржника в іншому судовому засіданні, міститься лише зазначення номеру справи у клопотанні. Окрім того, згідно з положеннями ст.42 ГПК України, у разі, якщо явка сторони не була визнана судом обов'язковою, участь в судовому засіданні є правом сторони, доцільність скористатись чи не скористатись яким сторона визначає самостійно. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору чи певного процесуального питання у відповідному судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для відкладення розгляду справи (ч.12 ст.270 ГПК України).
Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив оскаржену ухвалу скасувати та направити справу для подальшого розгляду до Господарського суду Закарпатської області.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржувану ухвалу слід залишити без змін, з огляду на таке.
Розгляд справи в суді першої інстанції, короткий зміст вимог ініціюючого кредитора, заперечень боржника та зміст оскарженої ухвали
Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Центр фінансової інформації» звернулось до Господарського суду Закарпатської області із заявою про відкриття справи про банкрутство юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Катіон Інвест», у якій просило: визнати його грошові вимоги як ініціюючого кредитора у розмірі 10 168 955,90 грн., з яких: 5 911 063.58 грн. сума основного боргу - 4 черга задоволення; 4 257 892.32 грн. неустойка - 6 черга задоволення; призначити розпорядником майна у справі арбітражного керуючого Вегеру Андрія Анатолійовича, згода на призначення якого додана до заяви про відкриття справи.
Вимоги ініціюючого кредитора обґрунтовано тим, що ТзОВ «Видавничий дім «Центр фінансової інформації» набуло права вимог до боржника за трьома договорами поставки, а саме:
1) за договором поставки №23/02/13-01 від 13.02.2023:
- 13.02.2023 ТзОВ «Катіон Інвест» як замовник та ТзОВ «ВП Промкомплект» (постачальник) уклали договір поставки №23/02/13-01 товару на суму 3 069 171,84 грн.;
- 04.05.2024 ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» (ініціюючий кредитор) та ТзОВ «ВП Промкомплект» (кредитор боржника за договором поставки) уклали договір поруки, відповідно до умов якого ініціюючий кредитор зобов'язався відповідати за виконання ТзОВ «Катіон Інвест» обов'язку щодо сплати основного боргу у розмірі 3 069 171,84 грн. за договором поставки № 23/02/13-01 від 13.02.2023;
- 12.09.2024 рішенням Господарського суду Закарпатської області у справі №907/447/24 задоволено позов ТзОВ «ВП Промкомплект» та стягнуто з ТзОВ «Катіон Інвест» грошові кошти в сумі 3 625 056,22 грн. за договором поставки від 13.02.2023, а також судові витрати;
- 02.12.2024 ТзОВ «ВП Промкомплект» звернулося до поручителя ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» із вимогою про погашення заборгованості ТзОВ «Катіон Інвест» в сумі 3 625 056,22 грн. за договором поставки від 13.02.2023;
- 04.12.2024 ініціюючий кредитор як поручитель виконав зобов'язання боржника перед ТзОВ «ВП Промкомплект» за договором поставки від 13.02.2023, сплативши грошову суму 3 625 056,22 грн на зазначений у вимозі поточний рахунок, а ТзОВ «ВП Промкомплект» за актом приймання-передачі передало ініціюючому кредитору всі документи, які підтверджують забезпечений порукою обов'язок боржника;
2) за договором поставки №23/07/14-01 від 14.07.2023:
- 14.07.2023 ТзОВ «Катіон Інвест» як покупець та ТзОВ «ОСК-Технолоджи» уклали договір поставки №23/07/14-01 товару на суму 9 612 000.00 грн;
- 04.05.2024 ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» (ініціюючий кредитор) та ТзОВ «ОСК-Технолоджи» (кредитор боржника за договором поставки) уклали договір поруки, відповідно до умов якого ініціюючий кредитор зобов'язався відповідати за виконання ТзОВ «Катіон Інвест» обов'язку щодо сплати основного боргу у розмірі 1 750 000,00 грн за договором поставки від 14.07.2023, та у випадку прострочення виконання зобов'язань сплатити неустойку (штраф, пеню), відшкодувати завдані збитки і судові витрати, але не більше, ніж в сумі 3 000 000,00 грн.;
- 25.09.2024 рішенням Господарського суду Закарпатської області у справі №907/446/24 задоволено позов ТзОВ «ОСК-Технолоджи» та стягнуто з ТзОВ «Катіон Інвест» грошові кошти в сумі 1 891 954,78 грн.;
- 02.12.2024 ТзОВ «ОСК-Технолоджи» звернулося до поручителя ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» про виконання обов'язків за договором поруки в сумі 1 891 954,78 грн.;
- 04.12.2024 ініціюючий кредитор як поручитель виконав зобов'язання боржника перед ТзОВ «ОСК-Технолоджи» за договором поставки від 14.07.2023, сплативши 1 891 954,78 грн, а ТзОВ «ОСК-Технолоджи» за актом приймання-передачі передало ініціюючому кредитору всі документи, які підтверджують забезпечений порукою обов'язок боржника;
3) за договором на постійне та обов'язкове обслуговування №1 від 01.08.2023:
- 01.08.2023 ТзОВ «Катіон Інвест» та Воєнізована гірничорятувальна (аварійно-рятувальна) частина Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області уклали договір про організацію та здійснення аварійно-рятувальною службою постійного та обов'язкового аварійно-рятувального обслуговування замовника при виконанні підземних робіт на солеруднику Теребля-1, за яким боржник не сплатив надані послуги у лютому, березні та квітні 2024 року;
- 22.01.2025 рішенням Господарського суду Закарпатської області у справі №907/469/24 було стягнуто з боржника на користь Воєнізованої гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області заборгованість в сумі 784 788,38 грн;
- 15.04.2025 ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» (ініціюючий кредитор) та Воєнізована гірничорятувальна (аварійно-рятувальна) частина Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області уклали договір №1/2025-юр відступлення права вимоги до боржника щодо погашення заборгованості на суму 784 788,38 грн., ініціюючий кредитор здійснив оплату за придбане право вимоги і 16.04.2025 сторони договору про відступлення підписали акт приймання-передачі права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор за плату передав належне йому право вимоги, а новий кредитор (ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації») прийняв право вимоги до ТзОВ «Катіон Інвест» щодо погашення заборгованості на суму вимог 784 788,38 грн.
Таким чином, ініціюючий кредитор стверджує, що загальна сума заборгованості ТзОВ «Катіон Інвест» становить 10 168 955,90 грн та складається з:
- боргу за поставлений та неоплачений товар (надані та неоплачені послуги) в сумі 5 569 576,84 грн.;
- компенсація втрат від інфляції та 3% річних в сумі 213 515,33 грн;
- неустойка (пеня) в сумі 4 257 892,32 грн;
- витрати, понесені у зв'язку із невиконанням боржником його зобов'язань (сплачений судовий збір, витрати на професійну правничу допомогу) в сумі 127 971,41 грн.
Боржник, заперечуючи проти відкриття провадження у справі про банкрутство, повідомив суд, що погасив вимоги перед ініціюючим кредитором, що ґрунтувалися на договорі на постійне та обов'язкове обслуговування №1 від 01.08.2023, який було укладено з Воєнізованою гірничорятувальною (аварійно-рятувальною) частиною Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, а в іншій частині вважає вимоги ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» безпідставними, оскільки умовами договорів про поставку товарів було передбачено заборону на уступку права вимоги без згоди боржника, боржник визнає заборгованість перед своїми постачальниками, підтверджену судовими рішеннями та докладає зусиль для їх виконання, зокрема, звертався до суду з проханням розстрочити заборгованість і таку заяву було задоволено.
Боржник наголошував, що йому не було відомо про укладення договорів поруки до отримання копії заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, і такі договори боржник оспорює в судовому порядку.
Місцевий господарський суд, постановляючи оскаржену ухвалу, керувався такими висновками:
- заявник ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» є кредитором по відношенню до ТзОВ «Катіон Інвест», оскільки має право вимоги щодо грошових зобов'язань боржника, виникнення яких підтверджені кредитором у встановленому порядку виконанням ним зобов'язань боржника за договором поруки;
- ТзОВ «Катіон Інвест» є боржником заявника ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації», що має грошове зобов'язання (борг), який підтверджено рішеннями суду та договорами поруки і документами, що підтверджують виконання його зобов'язань перед первісними кредиторами на підставах, передбачених законодавством України;
- строк виконання зобов'язань боржника перед ініціюючим кредитором станом на день подачі заяви про відкриття справи про банкрутство 21.04.2025 ще не настав;
- боржник ТзОВ «Катіон Інвест» у розумінні норми-дефініції ст.1 Кодексу України з процедур банкрутства не є неплатоспроможним боржником ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації», оскільки кредитором не пред'явлено боржнику вимогу про виконання зобов'язання, строк виконання такого зобов'язання є невизначеним; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги (ст. 530 Цивільного кодексу України).
- повторне звернення кредитора ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» з такою заявою можливе після того, якщо боржник ТзОВ «Катіон Інвест» не виконає свій грошовий обов'язок у встановлений кредитором строк, або, зокрема, - у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, що визначений законом (ст. 530 ЦК України);
- оскільки вимоги за заявою ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» про відкриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Катіон Інвест» містить ознаки спору про право щодо строків виконання зобов'язання, підстав отримання права вимоги та розміру грошових зобов'язань - суд відмовляє у відкритті провадження у справі про банкрутство.
Узагальнені доводи апелянта.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано такими доводами:
- враховуючи, що до ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» перейшли права кредитора строк виконання зобов'язань за якими настав та наявні рішення судів про примусове стягнення заборгованості за вказаними договорами, які після закінчення строку відстрочення виконання, встановленого ухвалами суду мали бути виконані негайно, немає підстав стверджувати про відсутність обов'язку негайного виконання ТзОВ «Катіон Інвест» зобов'язань перед кредитором;
- нормами Кодексу України з процедур банкрутства встановлено право боржника до підготовчого засідання задовольнити вимоги кредиторів, проте боржник цим правом не скористався, та з метою створення штучного спору про право звернувся до суду із позовними заявами про визнання недійсними договорів поруки, якими жодним чином не було порушено прав останнього;
- суд неправильно застосував до правовідносин сторін норму статті 514 ЦК України, якою, зокрема, встановлено, що при заміні кредитора у зобов'язанні, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав; на момент переходу прав кредитора за договорами поставки до ініціюючого кредитора, спори стосовно наявності у боржника зобов'язань за договорами поставки, сум та строків цих зобов'язань, вже були вирішені судом, при чому справа №907/446/24 (щодо стягнення з боржника заборгованості за договором поставки № 23/07/14-01 від 14.07.2023) розглядалася судом у тому самому складі, в якому було ухвалене оскаржуване судове рішення;
- заміна кредитора в зобов'язанні не змінює змісту та умов зобов'язання, в якому вона відбувається (як у випадку заміни сторони в договорі, так і заміни кредитора у грошовому зобов'язанні), не зважаючи на це, суд першої інстанції без жодних підстав вважав, що заміна кредитора у зобов'язаннях, які виникли на підставі договорів поставки, призвела до зміни строку виконання зобов'язань за договорами поставки з встановленого у договорах на «невизначений»;
- суд першої інстанції застосував норму ч.3 ст. 530 ЦК України, вказавши про невстановленість строку виконання зобов'язань боржника, не зважаючи на те, що суд в цьому ж самому складі, вирішуючи спір між попереднім кредитором та боржником за договором поставки № 23/07/14-01 від 14.07.2023 (рішення від 24.09.2024 у справі №907/446/24) встановив, що відповідач (боржник) повинен був сплатити позивачу 20% від загальної вартості поставленого товару (що становить 1 922 400.00 грн.) з 19.10.2023 до 02.11.2023, тобто строк виконання зобов'язань боржником був встановлений умовами договорів поставки та підтверджений судовими рішеннями;
- застосування до правовідносин норми матеріального права, яка їх не регулює (ст. 544 ЦК України) та незастосування до правовідносин сторін норм матеріального права, які їх регулюють (ст.ст. 512, 556 ЦК України) призвело до того, що суд зробив хибний висновок про те, що зобов'язання боржника за договорами поставки є припиненими внаслідок їх належного виконання, та до невірної правової кваліфікації правовідносин, що існують між Ініціюючим кредитором та боржником як регресних зобов'язань;
- правові наслідки повного виконання поручителем забезпеченого порукою зобов'язання врегульовані спеціальною нормою параграфу 3 глави 48 ЦК України, зокрема- статтею 556 ЦК України, частина 2 якої встановлює, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання;
- висновки щодо застосування ст.512, ч.2 ст.556 ЦК України до правовідносин, що виникають на підставі договорів поруки викладені у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі №6-466цс15, від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15, постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 907/759/17, від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20809/17, від 19.02.2019 у справі № 910/4427/18, на ці висновки ініціюючий кредитор неодноразово посилався у письмових поясненнях, проте суд першої інстанції ці висновки, в порушення норми ч. 4 ст. 236 ГПК України, проігнорував;
- дії ініціюючого кредитора, який виконав свої обов'язки поручителя та обрав звернення до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство як спосіб захисту своїх майнових прав, не є правопорушенням, натомість є законними та обґрунтованими;
- повідомлення про перехід прав кредитора за наслідками повного виконання забезпеченого порукою зобов'язання не є обов'язковим відповідно до ЦК України, форма його законом не встановлена;
- за змістом статей 516, 517 ЦК України боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Тобто неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі;
- чинне законодавство не встановлює необхідність повторного звернення поручителя, до якого перейшли права кредитора відповідно до ст. 556 ЦК України, до боржника з вимогою про виконання зобов'язання. Як не пов'язує законодавство виникнення у боржника обов'язку сплати боргу із отриманням ним вимоги від нового кредитора, адже окрім суб'єктного складу, зобов'язання (включаючи його суму, строк, забезпечення та інші умови) залишається незмінним;
- боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним;
- жодна норма законодавства не зобов'язує поручителя, який повністю виконав забезпечене зобов'язання та і взагалі будь-яку особу, до якої у випадках, передбачених ст. 512 ЦК України перейшли права кредитора у зобов'язанні, додатково надсилати вимоги та повідомлення на адресу боржника задля набуття новим кредитором прав кредитора;
- ненадсилання боржникові новим кредитором вимог та повідомлень жодним чином не порушує права боржника і не може свідчити про ухилення нового кредитора від прийняття виконання, адже законом встановлено, що боржник, що не отримав інформації про перехід прав кредитора, може виконати зобов'язання первісному кредитору, і таке виконання буде вважатися належним, проте боржник у справі цього не зробив, продовжив ухилятися від виконання зобов'язань, а суд першої інстанції оскаржуваною ухвалою заохотив боржника продовжувати неправомірну поведінку;
- не свідчить про порушення прав боржника і той факт, що новий кредитор звернувся із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство; як неодноразово наголошував Верховний Суд, в тому числі в постанові від 29.05.2025 у справі №922/3936/24, звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство по суті є реалізацією кредитором права на судовий захист власних майнових прав за відсутності належного виконання грошового зобов'язання боржником;
- суд неправильно застосував норми статей 553_559 ЦК України, кваліфікувавши правомірні дії ініціюючого кредитора як такі, що не відповідають засадам цивільного законодавства, без наведення жодного правового обґрунтування такій кваліфікації;
- будь-яких обмежень у часі щодо моменту укладення договорів поруки як форми забезпечення зобов'язання чинним законодавством прямо чи опосередковано не передбачено, а укладення договору на забезпечення виконання боржником зобов'язання, що вже було порушено на момент укладення, не є підставою для визнання недійсним такого договору; відповідна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 04.12.2018 у справі №910/1446/18;
- у постанові від 18.01.2021 у справі №904/3251/20 Верховний Суд наголосив, що подання позову про оскарження договору, на якому ґрунтуються вимоги кредитора вже після звернення такого кредитора до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, не підтверджує, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право ні за суб'єктним складом, ні за часовим критерієм (подання позову після відкриття провадження у справі про банкрутство) у розумінні підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, відповідно до абзацу 1 частини 6 статті 39 КУзПБ; таким чином, факт звернення боржника 02.05.2025 до суду не може свідчити про наявність спору про право стосовно вимог ініціюючого кредитора, заявлених 21.04.2025, тобто, до звернення боржника до суду із позовами про визнання договорів поруки недійсними;
- в пункті 3.14 оскаржуваної ухвали суд першої інстанції вказав, що ним встановлено наявність спору про право в цій справі, проте пункт 3.14. ухвали не містить посилання на те, наявність якого саме спору та про чиє саме право встановлена судом, проте зміст заяв боржника у справі дозволяє зробити висновок про те, що під «спором про право» суд першої інстанції мав на увазі начебто наявні судові спори - справи № 922/1514/25 та №922/1514/25, відкриті за позовами боржника про визнання недійсними договорів поруки, поданими після звернення ініціюючого кредитора до суду; ініціюючий кредитор надав суду позовні заяви боржника, які стали підставами для відкриття проваджень у справах № 922/1514/25 та №922/1514/25, при цьому, самі позовні заяви боржника у цих справах не містили в собі вказівки на порушене чи оспорюване право боржника; суд першої інстанції не надав правової оцінки ані змісту позовних заяв, ані поясненням ініціюючого кредитора з цього приводу, не зазначивши в оскаржуваному судовому рішенні про мотиви відхилення таких доказів;
- в оскаржуваному судовому рішенні (п.3.8.1) суд поставив під сумнів дату укладання договорів поруки (укладених 2.05.2024, обґрунтувавши це тим, що в договорах поруки вказані суми прострочених вже на той момент зобов'язань боржника за договорами поставки, які згодом були вказані у судових рішеннях), хоча така обставина, як дата укладання договорів поруки не досліджувалась під час судових засідань, на неї не посилався як на підставу своїх заперечень боржник;
- це, підозріле, на думку суду, «співпадіння» сум, вказаних в договорах поруки та позовних вимогах пояснюється тим, що позовна заява у справі № 907/446/24 (стягнення заборгованості за договором поставки № 23/07/14- 01 від 14.07.2023) датована 30 квітня 2024 року, тобто, за два дні до укладання договору поруки, а позовна заява у справі № 907/447/24 (стягнення заборгованості за договором поставки № 23/02/13-01 від 13.02.2023) датована 2 травня 2024 року, тобто подана до суду в день укладання договору поруки, відповідно, в день укладання договорів поруки, і поручитель, і кредитор були обізнані із сумою забезпечених порукою зобов'язань, обсяг забезпеченого порукою зобов'язання є істотною умовою договору поруки, і сам по собі той факт, що сторони виконали вимоги закону стосовно змісту договору поруки не може свідчити про якусь гіпотетичну «невідповідність юридичній конструкції договору поруки»;
- в ухвалі суд неодноразово (п.3.8.1, 3.8.4.) посилається на необхідність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язаннях, що винили на підставі договорів поставки, втім, це протирічить обставинам справи, адже умови п.8.8. договору поставки №23/07/14-01 від 14.07.2023 та п.8.7. договору поставки №23/02/13-01 від 13.02.2023, які є ідентичними, та відповідно до яких «Жодна із Сторін не має права передати свої права і обов'язки за даним Договором іншій особі без отримання на те письмової згоди. Правонаступник Сторони безпосередньо приймає усі права і обов'язки за даним Договором», як свідчить зміст вказаних пунктів договорів, стосуються тільки встановленого у п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України підстави заміни кредитора у зобов'язанні - передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);
- систематичне повторення судом першої інстанції позиції боржника про, начебто, встановлену Договорами поставки заборону заміни кредитора взагалі, що спростовується змістом договорів поставки, свідчить про нез'ясування судом обставин справи;
- в оскаржуваній ухвалі суд не тільки відмовив у правовому захисті кредитору у зобов'язанні, яке з 2023 року не виконує боржник, але ще й фактично захистив завідомо протиправні інтереси боржника, які полягають в ухиленні від виконання обов'язків перед кредиторами, попри навіть наявність судових рішень про стягнення з боржника.
Узагальнені доводи та заперечення боржника.
У відзиві на апеляційну скаргу боржник погоджується з висновками місцевого господарського суду, викладеними в оскарженій ухвалі, та наводить такі аргументи на спростування доводів скаржника:
- ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» фактично приховав від ТзОВ «Катіон Інвест» свою діяльність з набуття прав вимоги за невиконаними зобов'язаннями останнього з метою, щоб останній був позбавлений права на оскарження відповідних правочинів до моменту звернення ініціюючим кредитором до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство;
- обґрунтованими є заперечення боржника проти вимог заявника, що проявилися до дня підготовчого засідання у цій справі у формі позовних заяв до Господарського суду Харківської області від 02.05.2025, предметом яких є вимога про визнання недійсними удаваних правочинів, зокрема укладених Ініціюючим кредитором договорів поруки із ТОВ «ВП Промкомплект» та ТОВ «ОСК-Технолоджи», оскільки в інший спосіб боржник об'єктивно не був обізнаний про те, що чинить ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» та не міг знати про наявність фактів, що свідчать про порушення його прав та інтересів, які випливають із договорів поставки, зокрема щодо заміни кредитора у зобов'язанні без його згоди;
- посилання скаржника в апеляційній скарзі на відсутність спору про право у справі через те, що позовні заяви щодо визнання договорів поруки недійсними за ознаками їх удаваності були подані до Господарського суду Харківської області після звернення ініціюючого кредитора безпідставне, оскільки ні ініціюючим кредитором, ні первинними кредиторами не було надано вказаних договорів, не зважаючи на звернення боржника, які містяться у матеріалах справи, фактично, ініціюючий кредитор вчинив усі дії, щоб боржник не отримав договорів до моменту подачі відповідної заяви, що свідчить про зловживання правом;
- у постанові Верховного суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 вказано, що зловживання правом - це спотворення права, у цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право;
- посилання скаржника на відсутність спору про право спростовуються власне самими діями ініціюючого кредитора, який неодноразово і в письмових поясненнях, і в судових засіданнях визнавав, що не надавав боржнику жодних договорів та вимог, а одразу звернувся до суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника;
- твердження скаржника про належне повідомлення боржника про надходження вимоги від кредитора до поручителя і дотримання ним усіх вимог законодавства не відповідає фактичним обставинам, оскільки форма звернень та в цілому поведінка ініціюючого кредитора свідчить про зловживання правом та невідповідність його дій загальним засадам цивільного законодавства, а саме справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного Кодексу України);
- як встановлено судом першої інстанції, між боржником та первинними кредиторами в договорах поставки була обумовлена істотна умова «жодна із сторін не має права передати свої права і обов'язки за даним договором іншій особі без отримання на те письмової згоди»;
- у договорах поставки також відсутні посилання на будь-які види забезпечення виконання зобов'язання, зокрема, поруку;
- фактично, при укладанні вищевказаних договорів поставки сторони користуючись свободою договору отримали ширші права щодо визначення суб'єктного складу у зобов'язанні та визначили порядок заміни кредитора/боржника у зобов'язанні, відмінний від передбаченого в частині першій статті 516 Цивільного Кодексу України (заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника);
- боржник не заперечував та визнавав, що він є боржником перед ТзОВ «ВП Промкомплект» в сумі 3 625 056,22 грн. та ТзОВ «ОСК-Технолоджи» в сумі 1 891 954,78 грн., враховуючи критичний статус боржника та його статус єдиного солевидобувного підприємства з видобутку технічної солі в Україні, виконання цих грошових зобов'язань було відстрочено до 01.03.2025, однак, 17.12.2024 боржник одержав від кредитора листи-повідомлення, без зазначення реквізитів, рахунків кредитора про одержання останнім вимог від первинних кредиторів за договорами поруки; на звернення боржника, жодних документів не було надано, із спірними договорами поруки боржник ознайомився з матеріалів заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство від 21.04.2025;
- 02.05.2025 між ініціюючим кредитом та первинними кредиторами було укладено оспорювані договори поруки на забезпечення договору поставки №23/07/14-01 від 14.07.2023 та договору поставки №23/02/13-01 від 13.02.2023, відповідно до умов яких до ініціюючого кредитора (поручителя) після виконання своїх зобов'язань переходять усі права кредитора за відповідними виконаними поручителем зобов'язаннями, та у поручителя виникає право вимоги до боржника в повному обсязі виконаного поручителем на користь кредитора, а боржник зобов'язаний виконати зобов'язання перед поручителем. (пп.1.4, 3.5 договорів поруки б/н від 02.05.2025);
- поняття «права кредитора, які передаються іншій особі» та «право вимоги» є тотожними поняттями, так само як і «передача прав кредитора» та «уступка права вимоги», що підтверджується наведеною у матеріалах справи боржником судовою практикою, таким чином, цими пунктами спірних договорів поруки чітко регламентовано перехід права вимоги від первинних кредиторів до ініціюючого кредитора, що було заборонено без письмової згоди боржника;
- відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини 1 статті 215 ЦК України договору про відступлення права вимоги як такого, що суперечить вимогам частини 1 статті 516 ЦК України;
- ініціюючий кредитор та первинні кредитори фактично вчинили правочини з відступлення права вимоги, при цьому найменування договорів визначено як «договір поруки» з метою приховання іншого правочину (по відступленню права вимоги), при цьому не отримали письмової згоди боржника на таку заміну, у зв'язку із чим боржник розпочав процедуру оскарження вищевказаних договорів поруки;
- посилання скаржника на те, що «самі позовні заяви боржника у цих справах не містили в собі вказівки на порушене чи оспорюване право боржника» не відповідають фактичним обставинам та є безпідставними, оскільки у результаті укладання цих договорів було порушено негрошове зобов'язання, а саме умова, яка надавала боржнику право вирішувати: погоджувати первісному кредитору передання прав та обов'язків іншій особі чи відмовити у цьому, змінився суб'єктний склад у зобов'язанні без згоди боржника та фактично був збільшений розмір самого зобов'язання з урахуванням нарахування ініціюючим кредитором пені у розмірі 3 867 156,52 грн. всупереч умовам договору і вимогам чинного законодавства;
- єдиною метою ініціюючого кредитора при укладанні оспорюваних договорів поруки було не одержання коштів, оскільки він навіть не звертався до боржника щодо погашення будь-яких заборгованостей та одержання прибутку, а «штучне» ініціювання справи про банкрутство та тиску на боржника, усунення керівника та покладення виконання його обов'язків на арбітражного керуючого з метою отримання контролю над підприємством, що свідчить про зловживання правом;
- у постанові Верховного суду від 29.05.2018 у справі № 910/14716/17 викладено таки висновок: «Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, отже отримання згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні є обов'язковою передумовою здійснення такої заміни, якщо ця умова погоджена сторонами договору, за яким здійснюється заміна кредитора, або така умова прямо визначена законом.»;
- законодавець відокремлює надання боржником згоди на заміну кредитора у зобов'язанні та письмове повідомлення боржника про таку заміну, а відповідно і визначає різні правові наслідки недотримання вказаних вимог; відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини першої статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам частини першої статті 516 Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16);
- неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні за викладених обставин не має наслідком недійсність правочину про заміну кредитора, однак тягне за собою ризик настання для нового кредитора несприятливих наслідків, визначених частиною 2 статті 516 ЦК України та частиною 2 статті 518 ЦК України;
- у цій ситуації сторони прямо передбачили умовами основних договорів необхідність отримання відповідної згоди, яку ініціюючий кредитор та первинні кредитори вирішили обійти шляхом укладання оспорюваних «договорів поруки», якими чітко регламентовано перехід права вимоги від первинних кредиторів до ініціюючого кредитора;
- боржник ніколи не відмовлявся від заборгованості, яка виникла, та згідно з ч. 2 ст. 516 Цивільного Кодексу України, вправі здійснювати виконання свого обов'язку з погашення заборгованості, підтвердженої рішеннями Господарського суду Закарпатської області від 12.09.2024 у справі № 907/447/24 та від 24.09.2024 у справі № 907/446/24 на користь ТзОВ «ВП ПРОМКОПЛЕКТ» та ТзОВ «ОСК-ТЕХНОЛОДЖІ» відповідно, і це буде вважатися належним виконанням;
- грошові кошти, які боржник перерахував на рахунки первинних кредиторів з метою частково виконати свої грошові зобов'язання повернулися на банківський рахунок боржника із зазначеннях таких підстав повернення, як «Повернення помилково отриманих коштів. Заборгованість по договору поставки No23/02/13-01 від 13.02.2023р відсутня» та «Повернення помилково отриманих коштів. Заборгованість по договору поставки No 23/07/14/-01 від 14.07.2023р. відсутня»;
- боржник в цілому обмежений в перерахуванні грошових коштів на користь первинних кредиторів та здійснити належне виконання;
- скаржник продовжує вказувати, що боржник «не погашає заборгованість ані ініціюючому кредитору, ані первісним кредиторам», хоча фактично, будь-які намагання боржника виконати свій обов'язок з погашення заборгованості на користь первинних кредиторів завершилися поверненням коштів на рахунок боржника;
- з метою недопущення відкриття провадження у справі про банкрутство, враховуючи неможливість погасити встановлену судовими рішеннями безспірну заборгованість на користь первинних кредиторів, а також для підтвердження своєї платоспроможності боржник надає до суду платіжні інструкції № 207 від 13.08.2025 та № 208 від 13.08.2025 про погашення заборгованостей, встановлених на підставі судових рішень на користь ініціюючого кредитора;
- ТзОВ «ВП Промкомлент» було нараховано та пред'явлено до стягнення пеню і рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.09.2024 у справі №907/447/24 містить у собі відповідні грошові кошти; - шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (05.12.2023) уже сплинули; тому нарахування ініціюючим кредитором пені у розмірі 3 867 156,52 грн. за період з 05.12.2024 до 10.04.2025 є безпідставним;
- у справі №922/3936/24, на правові висновки Верховного Суду у якій посилається апелянт, ініціюючий кредитор, який став правонаступником у судовому порядку попередньо отримав накази на примусове виконання рішень, відкрив виконавчі провадження, однак у зв'язку з тим, що у виконавчих провадженнях не отримано задоволення його вимог та не здійснено стягнення грошових коштів з боржника, звернувся із заявою до суду про відкриття провадження у справі про банкрутство, натомість у цьому випадку боржник дізнався про обставини пред'явлення до нього вимог з боку ініціюючого кредитора із заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство;
- скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що дата укладання договорів поруки не досліджувалась під час судових засідань, на неї не посилався як на підставу своїх заперечень боржник, проте таке твердження не відповідає дійсності, адже в судовому засіданні, яке відбулося 11.06.2025 представник боржника звернула увагу суду, що укладання спірних договорів поруки 02.05.04, тобто коли вже існувало прострочене грошове зобов'язання, ініціюючий кредитор став солідарним боржником (боржник і поручитель у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою відповідають перед кредитором, як солідарні боржники (ч. 1 ст. 554 ЦК)., і первинні кредитори могли пред'явити останньому майнові вимоги фактично з моменту укладання догорів поруки, або залучити його співвідповідачем у судових провадженнях, однак цього зроблено не було, що вкотре доводить: метою укладання спірного договору було не створення двох боржників, а саме - відступлення права вимоги;
- саме через неможливість здійснення відступлення прав кредитора без письмової згоди боржника - ініціюючий кредитор та первинні кредитори уклали спірні «договори поруки».
До відзиву на апеляційну скаргу додано ряд платіжних інструкцій на підтвердження сплати заборгованості перед ТзОВ «Видавничий дім «Центр фінансової інформації», проте апеляційний суд не надає оцінки таким доказам, оскільки вони датовані 13.08.2025, тобто після постановлення оскарженої ухвали. Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Відповідно до ст.1 Кодексу України з процедур банкрутства неплатоспроможністю є неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України «Про страхування» чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України «Про кредитні спілки».
Відповідно до ч.2 ст.8 КУзПБ право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.
Відповідно до норм, викладених у ч.1, ч.3 ст.34 КУзПБ заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подається кредитором або боржником або Національним банком України у випадках, передбачених цим Кодексом, у письмовій формі та повинна та повинна, серед іншого, містити виклад обставин, що є підставою для звернення до суду, відомості про розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті.
Відповідно до ч.1, ч.2, ч.3 ст.39 КУзПБ перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов'язані з розглядом справи. Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов'язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов'язання та погасити заборгованість.
Відповідно до ч.6 ст.39 КУзПБ господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду.
Системний аналіз ст.ст. 1, 8, 34, 39 КУзПБ свідчить, що правовими підставами для відкриття провадження у справі про банкрутство є: наявність грошового зобов'язання боржника перед кредитором, строк виконання якого сплив на дату звернення кредитора до суду; відсутність між кредитором та боржником спору про право стосовно заявлених вимог; до підготовчого засідання суду вимоги кредитора (кредиторів) боржником у повному обсязі не задоволені.
За змістом заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» обґрунтовує грошові вимоги до боржника заборгованістю за трьома рішеннями господарського суду, ухваленими щодо первинних кредиторів ТзОВ «Катіон Інвест», за якими заявник виконав грошові зобов'язання боржника на підставі двох договорів поруки та договору про відступлення права вимоги.
У відповідності до ч.3 ст.39 КУзПБ якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов'язання, строк яких настав.
Матеріалами справи підтверджується, що під час підготовчого провадження ТзОВ «Катіон Інвест» надав ряд документів на підтвердження платоспроможності (фінансову звітність малого підприємства (баланс) станом на 31.12.2023; рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 23.07.2024 про невідповідність ТзОВ «Катіон Інвест» (як платника податку на додану вартість) критеріям ризиковості платника податку; розпорядження Закарпатської ОВА №864 від 29.09.2023 та №919 від 01.10.2024 про підтвердження у ТзОВ «Катіон Інвест» статусу критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період підприємства; спеціальний дозвіл на користування надрами, а саме на видобування кам'яної солі, придатної як сіль другого гатунку для промислового переробляння, у Тячівському районі Закарпатської області зі строком дії до 2037 року).
Окрім того, боржник надав докази сплати заборгованості перед ініціюючим кредитором в розмірі 784 788,38 грн., яка підтверджується рішенням Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/469/24 від 22.01.2025, договором на постійне та обов'язкове обслуговування №1 від 01.08.2023, що укладений між Боржником та Воєнізованою гірничорятувальною (аварійно-рятувальною) частиною Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, та договором про відступлення права вимоги №1/2025-юр від 15.04.2025, укладеним між ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» та Воєнізованою гірничорятувальною (аварійно-рятувальною) частиною Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області (платіжна інструкція №113 від 09.05.2025 на суму 784 788,38 грн).
Також у підготовчому засіданні боржник не визнав заявлених ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» грошових вимог, які ґрунтуються на договорах поруки, учасником яких ТзОВ «Катіон Інвест» не є та які вважає удаваними правочинами, укладеними з метою приховування дійсних правовідносин уступки права вимоги.
До відзиву на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство боржник додав доказ сплати частини заборгованості за договорами поставки первинним кредитором - ТзОВ «ВП Промкомплект» (платіжна інструкція №100 від 01.05.2025), а також доказ повернення сплачених коштів на наступний день як помилково отриманих з приміткою в призначенні платежу «заборгованість по договору поставки №23/02/13 від 13.02.2023 відсутня» (платіжна інструкція від 02.05.2025).
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12.09.2024 у справі №907/447/24 за позовом ТОВ «ВП Промкомплект» стягнуто з ТзОВ «Катіон Інвест» заборгованість за договором поставки №23/02/13-01 від 13.02.2023 та судові витрати в загальній сумі 3 625 056,22 грн.
04.12.2024 ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» як поручитель виконав зобов'язання ТзОВ «Катіон Інвест» перед ТзОВ «ВП Промкомплект» за договором поставки від 13.02.2023, сплативши грошову суму 3 625 056,22 грн.
Водночас, 04.12.2024 Господарський суд Закарпатської області постановив ухвалу у справі №907/447/24, якою задоволено заяву ТзОВ «Катіон Інвест» про відстрочення виконання рішення від 12.09.2024 до 01.03.2025.
Також рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.09.2024 у справі №907/446/24 задоволено позов ТзОВ «ОСК-Технолоджи» та стягнуто з ТзОВ «Катіон Інвест» грошові кошти в сумі 1 891 954,78 грн.
04.12.2024 ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» як поручитель виконав зобов'язання ТзОВ «Катіон Інвест» перед ТзОВ «ОСК-Технолоджи», сплативши 1 891 954,78 грн
Водночас, 05.12.2024 було виготовлено повну ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 02.12.2024 у справі №907/446/24, якою задоволено заяву ТзОВ «Катіон Інвест» про відстрочення виконання рішення від 25.09.2024 до 01.03.2025.
Суд першої інстанції в оскарженій ухвалі встановив, що з травня 2024 (04.05.2024 було укладено договори поруки) до подачі цієї заяви від 22.04.2025 про відкриття справи про банкрутство:
1) ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» не повідомляло ТзОВ «Катіон Інвест» про те, що ним виконано зобов'язання ТзОВ «Катіон Інвест» перед кредиторами, грошові вимоги яких ґрунтуються на рішеннях судів, що набрали законної сили;
2) не повідомляло ТзОВ «Катіон Інвест» про необхідність виконання грошового обов'язку на свою користь;
3) не повідомляло ТзОВ «Катіон Інвест» про номери банківських рахунків ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації», на які ТзОВ «Катіон Інвест» мав би можливість здійснити оплату заборгованості як перед правонаступником кредиторів;
4) не пред'являло зворотньої вимоги до ТзОВ «Катіон Інвест» про сплату вартості виконаного зобов'язання боржника;
5) ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» та кредитори, вимоги яких були задоволені ним, не надіслали на запити ТзОВ «Катіон Інвест» відомостей та копій документів, що підтверджують наявність договорів поруки (уступки права вимоги), доказів виконання зобов'язання тощо;
6) ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації», виконавши в грудні 2024 року зобов'язання боржника перед первісними кредиторами за судовими рішеннями, на примусове виконання яких видано накази суду, не скористався своїм правом, визначеним нормами ст.334 ГПК України, на заміну сторони, що вибула, на себе як правонаступника (заінтересовану особу) стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження;
7) ТзОВ «Катіон Інвест» стало відомо про зміст договорів поруки, про сплату зобов'язань боржника, а також про повні реквізити ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації», включаючи номери банківських рахунків лише з матеріалів цієї справи, доданих до заяви про відкриття справи про банкрутство ТзОВ «Катіон Інвест».
За висновком суду першої інстанції, така поведінка ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» в цивільних відносинах, а саме факти укладання договорів поруки в травні 2024 року, задоволення вимог кредиторів в грудні 2024 року та подача заяви про банкрутство боржника у квітні 2025 року, вказує на утаємничення від боржника господарських операцій, невжиття заходів до повідомлення боржника у встановлений цивільними нормами спосіб про заходи, що вчиняються, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, звичаям як правил поведінки у цивільно-правових відносинах, що є усталеними у сфері господарювання (підприємництва).
За таких обставин, місцевий господарський суд вважав обґрунтованим заперечення боржника проти вимог заявника, що проявилися до дня підготовчого засідання у цій справі у формі позовних заяв до Господарського суду Харківської області від 02.05.2025, предметом яких є вимога про визнання недійними удаваних правочинів, зокрема укладених ініціюючим кредитором договорів поруки із ТзОВ «ВП Промкомплект» та ТзОВ «ОСК-Технолоджи», оскільки в інший спосіб боржник об'єктивно не був обізнаний про те, що чинить ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» та не міг знати про наявність фактів, що свідчать про порушення його прав та інтересів, які випливають із договорів поставки, зокрема щодо заміни кредитора у зобов'язанні без його згоди.
Так, до відзиву на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство боржник додав копії ухвали Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 у справі №922/1515/25 про відкриття провадження у справі №922/1515/25 за позовом ТзОВ «Катіон Інвест» до ТзОВ «ВП Промкомплект» і до ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» про визнання недійсним удаваного правочину, а саме договору поруки, та ухвали Господарського суду Харківської області від 06.05.2024 у справі №922/1514/25 за позовом ТзОВ «Катіон Інвест» до ТзОВ «ОСК-Технолоджи'і до ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» про визнання недійсним удаваного правочину, а саме договору поруки.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом в тому, що у спірному випадку факт подання боржником позовних заяв про визнання недійсними удаваними правочинів, на підставі яких ґрунтуються грошові вимоги ініціюючого кредитора, після прийняття до розгляду Господарським судом Закарпатської області заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, не можуть вважатися такими, що подані з метою створення спору про право та уникнення боржником відкриття провадження у справі про банкрутство, адже матеріалами справи підтверджується необізнаність боржника про існування оспорюваних ним договорів поруки, відтак подання відповідних позовів є своєчасною та належною реакцією учасника цивільних відносин на обставини, що вказують на можливе порушення його прав та інтересів
Суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що договори поруки, на підставі яких ініціюючий кредитор погасив зобов'язання боржника перед його первинними кредиторами не відповідають юридичній конструкції договору поруки. Порука, як цивільно-правовий інститут (ст. 553 ЦК), як правило, застосовується для забезпечення виконання зобов'язання на стадії укладання господарських договорів, до виникнення боргових зобов'язань з метою забезпечення вимог кредитора. В іншому разі, коли вже існуюче зобов'язання є порушеним, а до його виконання долучається третя особа замість первісного кредитора, йдеться про інші підстави заміни кредитора у зобов'язанні, визначені ст. 512 ЦК України - передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); виконання обов'язку боржника третьою особою (суброгація).
В будь-якому випадку, боржник мав би бути обізнаним з тим фактом, що за виконання його зобов'язань перед кредиторами поручилась третя особа, а згодом виконала на вимогу кредитора такі зобов'язання.
Так, відповідно до ч.1 ст.555 Цивільного кодексу України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.
Натомість, у спірному випадку ініціюючий кредитор як поручитель сплатив заборгованість боржника перед його первинними кредиторами в той же час, коли боржник в судовому порядку домігся відстрочення сплати цієї заборгованості з метою погасити її самостійно.
При цьому, під час розгляду заяв боржника про відстрочення виконання рішення позивачі у справах №907/446/24 та №907/447/24 не повідомили суд про існування договорів поруки, укладених з ініціюючим кредитором.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано поставив під сумнів дату укладання договорів поруки - 02.05.2024, врахувавши доводи боржника про те, що ці договори поруки підписані сторонами із зазначенням сум прострочених зобов'язань, які були предметом позовних вимог учасників договорів поставки, з яких такі вимоги виникли, та були стягнуті вказаними рішеннями Господарського суду Закарпатської області.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.02.2022 у справі № 910/4918/21, спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, яка виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншої і потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Поняття "спір про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Тому, вирішуючи питання, чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків і неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може спостерігатися також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.
Одним з методів встановлення факту відсутності або наявності спору про право є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище. Правова позиція аналогічного змісту викладена у постанові Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 927/531/24.
Враховуючи, що вимоги за заявою ТзОВ «ВД «Центр фінансової інформації» про відкриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Катіон Інвест» містять ознаки спору про право щодо строків виконання зобов'язання, підстав отримання права вимоги та розміру грошових зобов'язань, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство.
Доводи кредитора, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильність висновків місцевого господарського суду, апелянт не довів порушення застосування судом норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про обґрунтованість та законність ухвали Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2025 у справі №907/466/25.
В порядку положень ст.129 ГПК України сплачений кредитором за подання апеляційної скарги судовий збір слід покласти на скаржника.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. У задоволенні вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Центр фінансової інформації» - відмовити.
2. Ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2025 у справі №907/466/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги - покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повну постанову складено 20.10.2025.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Галушко Н.А.
суддя Орищин Г.В.