16 жовтня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/24065/23
Провадження № 22-ц/820/1601/25
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Дубова М.В.
з участю: позивача, його представника, представника відповідача
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/24065/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Худняком Віктором Анатолійовичем, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 квітня 2025 року в складі судді Мазурок О.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Новікова Люцина Вікторівна про визнання договору дарування недійсним.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд
У вересні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір дарування 2/3 (двох третіх) часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який був укладений 18 травня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новіковою Люциною Вікторівною та зареєстрованим в реєстрі за № 3658.
На обґрунтування свого позову, позивачка вказувала, що вона до 18 травня 2023 року була власником 2/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у якій зареєстрована та проживає. Вказана квартира була отримана у власність внаслідок приватизації громадського житла, згідно повідомлення 739505 від 27 березня 2023 року Хмельницьким бюро технічної інвентаризації перевірено наявність права власності на нерухомість згідно даних архіву та встановлено, що кожному члену сім'ї - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 належить 1/3 частка квартири, підставою набуття права власності є свідоцтво (приватизація). Після смерті свого чоловіка - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона успадкувала його 1/3 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 за законом та отримала Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за № 2937, від 03 травня 2023 року, відтак їй належало 2/3 частки у праві власності на вказану квартиру.
Позивачка зазначала, що після смерті свого чоловіка, деякий час вона проживала самостійно, але через свій похилий вік не могла самостійно здійснювати догляд за собою та потребувала саме стороннього догляду (утримання). Від попереднього (першого) шлюбу в неї був інший син - ОСОБА_5 , який помер у 2021 року, а ОСОБА_2 є її онучкою, тобто рідною дочкою старшого сина.
В травні 2023 року вони досягли згоди зі своєю онучкою - ОСОБА_2 про те, що остання бере на себе зобов'язання утримувати або доглядати за бабусею довічно. Натомість ОСОБА_3 брала на себе зобов'язання передати іншій стороні (набувачеві) - у власність свою частку у житловій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
18 травня 2023 року, за попередньою взаємною згодою, мали намір у приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу - Новікової Люцини Вікторівни здійснити укладення та нотаріальне посвідчення договору довічного утримання. Принаймні саме так розуміла цей факт і мала намір реалізувати попередню домовленість позивач - ОСОБА_3 . Надалі сторони, по прибутті до нотаріуса, надали свої особисті та необхідні правовстановлюючі документи на квартиру, і після зачитування нотаріусом проекту договору вголос, здійснили підписання тексту договору. Натомість, суть договору який насправді було підписано того дня, а саме договір дарування, оскільки такий договір не відповідав її справжній волі та реальному наміру на вчинення правочину.
Таким чином, 18 травня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування 2/3 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новіковою Люциною Вікторівною та зареєстрованим в реєстрі за № 3658.
ОСОБА_3 посилалася, що вона, будучи особою похилого віку (повних 88 років), маючи суттєві труднощі зі станом здоров'я, фактично здійснила помилкове дарування належної їй частки в квартирі відповідачці - ОСОБА_2 . Насправді вона мала на меті виключно забезпечення безтурботної старості, а саме: взамін на догляд за собою з боку онучки передбачити передачу їй у власність свого майна, що мало б бути передбачено саме умовами договору довічного утримання.
Укладаючи договір, позивачка мала на меті отримати від онуки ( ОСОБА_2 ) саме необхідну допомогу та догляд в обмін на свою власність, проте не мала жодного наміру просто дарувати квартиру.
Договір дарування в даній ситуації є вкрай невигідним для неї та не відповідає її внутрішній волі, оскільки жодного іншого житлового приміщення придатного для проживання у неї немає, тому, жодної логіки в безоплатній та безумовній передачі з боку ОСОБА_3 у власність інших осіб єдиного свого житла - немає. Ключову роль у помилковому розумінні правової природи/змісту договору з боку ОСОБА_3 відіграла саме фізіологічна причина поганого стану здоров'я останньої, а саме - критичний рівень її слуху, який фактично не дав їй можливість почути текст оголошеного нотаріусом проекту договору. Зокрема, в даному випадку варто враховувати, що позивачці наразі поставлено діагноз: нейросенсорна втрата слуху і зазначений факт підтверджується консультаційним висновком ЛОРа від 06 вересня 2023 року (копія висновку додається). Такий стан слуху позивачки є вже хронічним і триває багато років, про що звісно не міг знати нотаріус. Водночас, дещо незрозумілою щодо внутрішнього ставлення до підписаної угоди є позиція відповідача, яка також чітко знала та усвідомлювала що сторонами укладається (має бути укладено) саме договір довічного утримання. Проте позивач не здійснює звинувачення іншої сторони (відповідача) в обмані чи завідомо незаконних діях і вважає що така позиція відповідача була зумовлена виключно відсутністю з її боку глибокого (додатного) правового розуміння різниці між договором дарування та довічного утримання та її не усвідомленням що такі договору не ідентичні або не взаємозамінні.
Таким чином, в силу свого похилого віку та суттєвого зниження слуху, ОСОБА_3 не розуміла який насправді документ вона підписує, оскільки не чула зміст договору, що зачитував нотаріус, а самостійно позивач такий документ не читав.
Фактично, підписуючи договір дарування у нотаріуса, ОСОБА_3 , вважала, що підписує саме договір, про який попередньо сторони домовлялись - тобто договір довічного утримання. У зв'язку з цим, довіряючи своїй онуці позивачка поставила свій підпис у договорі дарування 2/3 (двох третіх) часток квартири від 18 травня 2023 року, однак як наслідок, сторони уклали договір дарування, замість договору довічного утримання.
Також, під час укладення договору позивачка страждала і на інші захворювання, які перешкоджали їй в повній мірі усвідомлювати суть договору. Через деякий час після укладання договору, а саме - 06 липня 2023 року її було поміщено на стаціонарне лікування до КП «Хмельницька міська лікарня» Хмельницької міської ради. Згідно виписки № 03521 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 18.07.2023 року: основними діагнозами є злоякісне новоутворення правового яєчника, злоякісне новоутворення щитовидної залози та інші супутні захворювання.
При цьому, одразу після виписки, ОСОБА_2 забрала ОСОБА_3 до свого будинку фактичного місця проживання, за адресою: АДРЕСА_1 та повідомила позивача про те, що буде її доглядати, але вже менш ніж за півтора місяця відповідачка різко та кардинально змінила своє ставлення до своєї бабусі. В результаті навіть такого нетривалого спільного проживання, відношення до позивача з боку ОСОБА_2 стало різко негативним та навіть частково ворожим, хоча для цього не було жодних обґрунтованих обставин. В результаті таких подій, 01 вересня 2023 року відповідачка фактично вигнала (вивезла) позивачку, без жодних пояснень і зрозумілих причин, зі свого будинку та змусила ОСОБА_3 повертатись до квартири в якій вона раніше проживала Протягом півтора місяця догляду та спільного проживання за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 забирала у ОСОБА_3 всю пенсію (біля 5000 грн. в місяць), яку, з її слів, використовували на спільні потреби.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.
07 жовтня 2024 року в ході розгляду справи судом залучено до участі в справі, як правонаступника померлої позивачки - ОСОБА_1 , який підтримав позовні вимоги ОСОБА_3 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 квітня 2025 року в задоволені позову відмовлено.
ОСОБА_1 та його представник - адвокат Худняк В.А. не погодилися з таким рішенням суду першої інстанції подали апеляційну скаргу, посилаються на незаконність та необґрунтованість, вважають, що рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Представник апелянт зазначає, що судом першої не було взято до уваги показання свідка ОСОБА_6 про те, що « ОСОБА_3 проживала сама, до неї приходив син ОСОБА_7 через день», а «відповідачку - ОСОБА_2 взагалі не знає, ніколи не бачила, і її маму ОСОБА_8 бачила тільки 1 раз», також, як зазначає апелянт, судом неповно та неправильно викладені покази свідка ОСОБА_9 , не були взяті до уваги його показання про те, що «вона ( ОСОБА_3 ) зі слухом була трошки проблемна», натомість судом зазначено, що вказаний свідок спілкувався з покійною по телефону і вона добре чула його, а він її, що повністю суперечить реальним показам свідка. Крім того під час допиту вказаного свідка були з'ясовані обставини, які свідчили про вчинення ОСОБА_3 помилки та наявності у неї на момент вчинення правочину волевиявлення саме для укладення договору довічного утримання, адже померла мала намір йти жити до внучки, яка мала її обходити до кінця життя. Свідок ОСОБА_10 також підтвердили про наміри ОСОБА_3 піти жити до онучки та невістки, які мала за нею доглядати. Натомість за це вона віддасть їм свою частку в квартирі. Також вказаний свідок підтвердила, що ОСОБА_3 погано чула тому з нею доводилося говорити голосніше, а при спілкуванні телефоном ставити на гучномовець, з приводу зору то свідок підтвердила, що померла читала в окулярах, але на вулиці ходила без них.
Представник апелянта посилається, що допитані свідки фактично підтвердили поганий стан здоров'я ОСОБА_3 та відсутності у неї можливості самостійно в повній мірі із повним розумінням ознайомитися з укладеним правочином, проте судом першої інстанції не прийнято до уваги наявні в матеріалах справи медичні документи щодо стану здоров'я позивачки, також судом не прийнято до уваги твердження позивачки та допитаних свідків щодо відсутності волевиявлення ОСОБА_3 на укладення договору дарування, оскільки вона мала на увазі укладення договору довічного утримання. Крім того, на момент укладення договору дарування позивачці було 88 років, вона мала поганий стан здоров'я, неодноразово знаходилася на стаціонарному лікуванні в лікарні, що свідчить про те що вона потребувала стороннього догляду, а тому сподівалася на допомогу від своєї онуки, а фактично за нею здійснював догляд її син ОСОБА_1 , що свідчить про невиконання онукою своїх обов'язків по догляду за бабусею.
З огляду на доводи викладені в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 та його представник - адвокат Худняк В.А. просять скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення по слідуючим мотивам.
У відповідності до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Так судом встановлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належало 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 .
18 травня 2023 року ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована), онучка дарувальника, уклали договір дарування 2/3 частин квартири АДРЕСА_3 , за яким дарувальник передала у власність обдарованої безоплатно належні їй 2/3 частини даної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новіковою Люциною Вікторівною та зареєстрованим в реєстрі за № 3658.
На момент укладення правочину ОСОБА_3 позивачу було 88 років, вона мала вади слуху у вигляді двосторонньої нейросенсорної втрати слуху, хворіла на ряд інших захворювань. квартира була єдиним її житлом, іншого житла на праві власності чи користування не мала, з моменту укладення оспорюваного правочину ОСОБА_3 залишилась зареєстрованою і проживала у спірній квартирі.
Після подачі у вересні 2023 року позову ОСОБА_3 та відкриття провадження в справі остання померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
До участі в справі в якості її правонаступника було залучено її сина ОСОБА_1 , який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 .
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Згідно зі ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був вчинений. Для визнання правочину недійсним, як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення,Цивільний кодекс розуміє в тому числі і помилку в характері (природі) правочину, прав та обов'язків сторін.
Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Статтею 744 Цивільного кодексу Українипередбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
За умовами договору дарування житла до обдарованого переходить право власності на житло, дарувальник фактично втрачає право на володіння, користування та розпорядження ним, право на проживання, а в обдарованого не має обов'язку надавати відчужене на його користь житло для проживання дарувальнику.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та зазначено, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій:а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування);б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування (постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 645/10160/15-ц, від 03 травня 2018 року у справах № 465/826/13-ц та № 334/7904/15-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 202/2578/19).
Аналогічні правові висновки зазначені в постановах Верховного Суду від 05 березня 2025 року в справі № 442/1932/23, від 28 серпня 2025 року в справі № 212/4739/23, від 03 вересня 2025 року в справі № 303/5688/20, від 06 жовтня 2025 року в справі № 643/14662/18.
Так в постанові від 28 серпня 2025 року в справі № 212/4739/23 Верховний Суд вказав, що кваліфікація договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки, можлива за умови неправильного сприйняття дарувальником обставин вчинення ним цього правочину, які вплинули на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання. Для цього суд бере до уваги не тільки те, що сторони прочитали текст оспорюваного договору дарування й отримали роз'яснення його суті від нотаріуса, а й вік позивача, його стан здоров'я, потребу у догляді та сторонній допомозі, відсутність фактичного передання майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваним, продовження користування ним цим майном після укладення договору дарування тощо
Судом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_3 на час укладення спірного правочину була зареєстрована та проживали у спірній квартирі і на момент пред'явлення позову продовжували проживати у цій квартирі, належна їй частка квартири була єдиним її житлом, після укладення договору дарування продовжували проживати в квартирі, тобто передача квартири фактично не відбулася, що підтверджує реальні наміри ОСОБА_3 на укладення договору довічного утримання, а не договору дарування. Крім того на час укладення оспрюваного правочину ОСОБА_3 була особою. похилого віку - 88 років, мала вади слуху у вигляді двосторонньої нейросенсорної втрати слуху, хворіла на ряд інших захворювань, що безумовно впливало на її можливість правильно та в повній мірі сприймати і розуміти зміст оспорюваного правочину, роз'яснення нотаріуса.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини щодо віку ОСОБА_3 , її стану здоров'я на момент укладення договору дарування, а також відсутності іншого житла, відсутності факту передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження ОСОБА_3 проживати в спірній квартирі після укладення договору, слід дійти висновку, що про наявність помилки у діях ОСОБА_3 під час підписання договору дарування, яка мала намір укласти договорі довічного утримання.
На вказані обставини справи суд першої інстанції в повній мірі уваги не звернув, його висновки не відповідають встановленим обставинам, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
При цьому апеляційний суд відхиляє посилання суду першої інстанції на покази свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які відповідно є сестрою та мамою відповідачки, та фактично є зацікавленими особами.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено повністю, то з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позову та апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 268, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Худняком Віктором Анатолійовичем, задовольнити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовом ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування 2/3 (двох третіх) часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який був укладений 18 травня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новіковою Люциною Вікторівною та зареєстрованим в реєстрі за № 3658.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову в сумі 1073,6 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1610,4 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 жовтня 2025 року.
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Т.В. Спірідонова