16 жовтня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/8467/24
Провадження № 22-ц/820/1950/25
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Дубова М.В.
з участю: представника позивача, представників відповідачів - Хмельницької обласної прокуратури, Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/8467/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 червня 2025 року у складі судді Козак О.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Хмельницької обласної прокуратури, Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд
В березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Хмельницької обласної прокуратури, Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування свого позову позивач вказував, що вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.04.2021 року ухвалено: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнати невинуватими у пред'явленому обвинуваченні за ст. ст. 190 ч. 4, 358 ч. 3, 358 ч. 4 КК України та виправдати, у зв'язку із відсутністю в їх діях складу цих кримінальних правопорушень.
Так, ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24.09.2015 року ухвалено: застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_1 , терміном до 20.11.2015 року включно. Заставу визначити - сім мільйонів грн., яку може бути внесено у будь-який момент, визначений в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - до 20 листопада 2015 року включно.
Згідно повідомлення Начальника ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор» Коваль Д.В. тримався в державній установі «Хмельницький слідчий ізолятор» з 24.09.2015 року по 27.05.2019 року, що становить: 3 роки, 8 місяців і три дні. В подальшому, ОСОБА_1 було змінено міру запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт вироком Хмельницького міськрайонного суду від 26.04.2021. Фактично загальний строк, на який ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід, в тому числі і домашній арешт, становить 6 років, 11 місяців і 30 днів.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет 2024», на час розгляду даної справи мінімальна заробітна плата становить 7100 гривен.
Зважаючи на викладене позивач посилався, що сума моральних збитків за його незаконне кримінальне переслідування становить 313087,09 (44x7100+3x229,03(7100:31)) грн за період з 24.09.2015 року по 27.05.2019 року (час перебування під вартою). Крім того, загальний період з моменту взяття під варту до скасування запобіжного заходу становить 596170, 90 (83x7100+30x229,03(7100:31)) гривень.
Оскільки він перебував під слідством та судом з 24 вересня 2015 року по 20 вересня 2022 року, тобто 83 повних місяців та 30 днів, то розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди слід визначити залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психологічних), яких він зазнав, характер немайнових втрат (їх тривалості), беручи до уваги тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості розмір відшкодування моральної шкоди становить значно більше ніж 596170,90 грн. (мінімальна заробітна плата - грн. х кількість місяців 83).
Він майже сім років перебував під слідством і судом, щодо нього був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який роками обмежував свободу. Негативна інформація про нього була відома сім'ї, родині, колегам, друзям. Стрес, який переживав він, його психологічний стан вочевидь слугували одними з причин руйнування усталених життєвих зв'язків, яке не можливо оцінити в грошовому еквіваленті.
Після звільнення з Хмельницького слідчого ізолятора для відновлення стану здоров'я, яке було втрачено під час перебування під вартою йому знадобилось багато часу та значна витрата коштів. Для відновлення морального та емоційного стану йому необхідна була допомога сторонніх людей. До цього часу відновити свій стан він не може, оскільки незаконними діями, брехнею та розповсюдженням відносно нього неправдивої інформації йому було завдано сильного душевного болю.
По суті внаслідок негативних чинників його життя поза його волею змінилося на істотний період часу, йому спричинено моральну шкоду, розмір якої він оцінює у вісім мільйонів гривень.
Крім того, його батьки є особами з інвалідністю, та відповідно потребували його догляду, якого не могли отримати в зв'язку з його відсутністю. Також фактично втрачені зв'язки з сім'єю, що призвело до розірвання шлюбу, що також вже відновити не можливо.
Окрім цього, внаслідок ненадання йому необхідної медичної допомоги під час перебування під вартою та слідством, за наслідками істотного погіршення стану здоров'я він є особою з інвалідністю II групи.
З врахуванням наведеного позивач просив: стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, грошові кошти в сумі 8000000 грн.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 червня 2025 року позов задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури 750000 грн., в задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, вважає рішення необґрунтованим, оскільки судом не враховані всі обставини справи, що мають значення для справи, посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт зазначає, що він майже сім років перебував під слідством і судом, щодо нього був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який роками обмежував свободу. Негативна інформація про нього була відома сім'ї, родині, колегам, друзям. Стрес, який переживав він, його психологічний стан вочевидь слугували одними з причин руйнування усталених життєвих зв'язків, яке не можливо оцінити в грошовому еквіваленті. Окрім цього, внаслідок ненадання йому необхідної медичної допомоги під час перебування під вартою та слідством, за наслідками істотного погіршення стану здоров'я він є особою з інвалідністю II групи.
Фактично апелянт посилається на ті ж обставини що і в позовній заяві та вважає що судом першої інстанції не враховано жодну з них, у зв'язку з чим просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури 8 000 000 грн.
Заслухавши доповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так, судом встановлено, що Управлінням СБ України у Хмельницькій області та Хмельницькою обласною прокуратурою здійснювалось досудове розслідування в рамках кримінального провадження № 42014240270000003, внесеного 05 березня 2014 року до ЄРДР.
23.09.2015 слідчим Управління СБ України у Хмельницькій області в рамках кримінального провадження позивачу повідомлено про підозру за ознаками вчинення злочинів, передбачених частиною 4 статті 190, частинами 3, 4 статті 358 КК України.
23.09.2015 слідчим Управління СБ України у Хмельницькій області в рамках кримінального провадження, відповідно до вимог статті 191 КПК України складено протокол про затримання та затримано підозрюваного ОСОБА_1 , а також вилучено його особисті речі та документи.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24.09.2015р. у справі №686/19580/15-к до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, до 20.11.2015р. включно
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19.11.2015 р. у справі № 686/22656/15-к дію та строк тримання під вартою ОСОБА_1 було продовжено до 19.01.2016 р.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19.01.2016р. у справі №686/22656/15-к дію та строк тримання під вартою ОСОБА_1 було продовжено до 19.03.2016р.
В ході судового розгляду справи № 686/5749/16-к Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області щодо позивача неодноразово продовжувалась дія запобіжного заходу:
- ухвалою від 15.03.2016 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 11.05.2016;
- ухвалою від 29.04.2016 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 28.06.2016;
- ухвалою від 15.06.2016 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 14.08.2016;
- ухвалою від 28.07.2016 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 27.09.2016;
- ухвалою від 16.09.2016 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 15.11.2016;
- ухвалою від 14.11.2016 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 13.01.2017;
- ухвалою від 12.01.2017 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 11.03.2017;
- ухвалою від 06.03.2017 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 05.05.2017;
- ухвалою від 04.05.2017 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 04.07.2017;
- ухвалою від 29.05.2017 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 27.07.2017;
- ухвалою від 25.07.2017 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 22.09.2017;
- ухвалою від 15.09.2017 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 13.11.2017;
- ухвалою від 07.11.2017 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 05.01.2018 включно;
- ухвалою від 14.12.2017 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 12.02.2018 включно;
- ухвалою від 02.02.2018 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 11.04.2018 включно;
- ухвалою від 26.03.2018 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 25.05.2018 включно;
- ухвалою від 16.05.2018 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 13.07.2018 включно;
- ухвалою від 22.10.2018 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 20.12.2018 включно;
- ухвалою від 14.12.2018 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 11.02.2019 включно;
- ухвалою від 07.02.2019 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 07.04.2019 включно;
- ухвалою від 29.03.2019 дію запобіжного заходу щодо позивача у вигляді тримання під вартою було продовжено до 27.05.2019 включно;
- ухвалою від 27.05.2019 запобіжний захід позивачу у вигляді тримання під вартою було змінено на домашній арешт із забороною залишення житла за місцем проживання без дозволу суду на строк до 25.07.2019, а самого позивача було звільнено з-під варти в залі суду.
Згідно довідки ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор» від 07.04.2025 року ОСОБА_1 утримувався під вартою у слідчому ізоляторі з 24.09.2015 року по 27.05.2019 року.
Також ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24.09.2015 року було накладено арешт на майно ОСОБА_1 .
Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 квітня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ст.ст. 190 ч. 4, 358 ч.3 та 358 ч.4. КК України та виправдано, у зв'язку із відсутністю в його діях складу цих кримінальних правопорушень.
Застосований щодо нього запобіжний захід, та арешт накладений на речові докази та майно скасовано.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 20.09.2022 року вказаний вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 31.08.2024 року ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року залишено без змін.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з 10.10.2019 року йому встановлено - 3 групу, з 21.10.2021 року - 2 групу безтерміново.
З наданих суду виписок з медичної карти стаціонарного хворого, амбулаторного хворого, довідок, виписки з історії хвороби, консультативного висновку, листів Хмельницької міської лікарні, вбачається, що ОСОБА_1 періодично з 2015 року проходив лікування з приводу наявних у нього хронічних захворювань та залишкових явищ черепно-мозкової травми 2000 року.
Згідно листа Філії ДУ «Центр охорони здоров'я державної Кримінально-виконавчої служби України» в Хмельницькій області від 11.03.2024 року, ОСОБА_1 прибув в ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор» 25.09.2015 року, при первинному обстеженні черговим медичним працівником Хмельницької медичної частини встановлено діагноз: практично здоровий. За період перебування в установі неодноразово звертався до медичних працівників ХММЧ зі скаргами на погіршення стану здоров'я. Обстежений клінічно, лабораторно та інструментально, як в умовах ХММЧ, так і в умовах територіальних лікувальних закладів МОЗ України. Медична допомога надавалась йому в повному обсязі згідно протоколів та стандартів МОЗ України.
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п'ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Згідно статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
- постановлення виправдувального вироку суду;
- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
- закриття справи про адміністративне правопорушення.
Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та майнової шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним.
Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов'язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається у пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.
Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21) та інші судові рішення Верховного Суду.
Закриття кримінального провадження можливе лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі.
Підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.
Реабілітуючі - це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.
Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.
Висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі) або вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.
Незалежно від того, яка з вказаних обставин привела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає підстав вважати її залишеною під підозрою.
Закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, та надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Подібні правові висновки викладено у постанова Великої Палати Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17.
Моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
На вказаному неодноразово у своїх судових рішеннях наголошувала Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Цей розмір моральної шкоди у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичний біль, душевні і психічні страждання тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, часу та зусиль, потрібних для відновлення попереднього стану, і самої можливості такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тож суд повинен з'ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у зв'язку із кримінальним переслідуванням з боку правоохоронних органів, внаслідок пред'явлення обвинувачення, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та незаконного перебування під слідством і судом, за яким позивач зазнав душевних переживань та надзвичайного впливу, що призвело до змін його життєвого укладу та завдало йому значних страждань, останній має право на отримання відшкодування моральної шкоди згідно із Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач перебував під слідством і судом в період з 23.09.2015 по 20.09.2022, що становить 83 місяці 28 днів.
Таким чином, гарантований державою мінімальний розмір компенсації моральної шкоди з установленою законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом становить 671466,76 грн. (83 місці 28 днів * 8000 грн. + 7466,67 (8000/30*28).
Суд першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди, завданої позивачу, незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, дійшов правильного висновку, що визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яку слід стягнути на користь позивача, становить 750 000 грн.
Колегія погоджується з такими висновками суду, зважаючи на вимоги справедливості та розумності, що передбачено статтею 23 ЦК України, оскільки такий розмір не менший від мінімального і не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача, як особи, яка має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
При цьому колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного судового рішення, оскільки суд першої інстанції при ухваленні рішення повно та всебічно дослідив обставини справи, врахував ступінь страждань позивача від безпідставного його обвинувачення у вчиненні злочинів, застосування до нього запобіжного заходу, необхідності участі у ряді слідчих дій, арешту його майна, тривалістю перебування під слідством та судом, та стану здоров'я позивача, зміни у його життєвих стосунках.
Доводи апеляційної скарги, що суд не врахував всі обставини справи, що мають значення для справи слід відхилити.
Судом при ухвалення судового рішення було прийнято до уваги всі обгрунтування позивачем свого позову та враховані, встановлені судом, всі обставини справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, а фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано відповідної правової оцінки.
Також суд не приймає до уваги доводи апелянта, що внаслідок ненадання йому необхідної медичної допомоги під час перебування під вартою та слідством, за наслідками істотного погіршення стану здоров'я він є особою з інвалідністю II групи, так як апелянтом не доведено належними доказами (висновки експерта, спеціаліста тощо), що він отримав інвалідність саме внаслідок неправомірних дій посадових осіб під час перебування під вартою та слідством.
При цьому з матеріалів справи вбачається що апелянт отримав травми ще до відкриття кримінального провадження.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 жовтня 2025 року.
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Т.В. Спірідонова