14 жовтня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/33858/24
Провадження № 22-ц/820/1838/25
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Кошельник В.М.
з участю представника Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/33858/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 червня 2025 року в складі судді Заворотної О.Л., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідача, пояснення представника Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області (далі ГУ ДКСУ в Хмельницькій області) про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду у справі № 686/13975/23, від 30 листопада 2023 року, посилаючись на те, що це рішення не виконано до сьогоднішнього дня. Тривале невиконання рішення суду спричинено бездіяльністю, яка полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, що завдало йому моральної шкоди. Розмір відшкодування моральної шкоди визначений ним із урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відтак, цей розмір буде справедливою сатисфакцією за порушене право та призведе до його реального відновлення.
За таких обставин ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна на свою користь 100 000 000 грн моральної шкоди, а також стягнути понесені ним судові витрати.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_1 не погодився із таким рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, посилається на його незаконність та невідповідність нормам матеріального та процесуального права. Вважає, що судом було порушено його законне право на справедливий судовий захист, адже він має право на виконання судового рішення, яке є захищене нормами Конституції України, а в разі порушення його такого права на справедливу компенсацію внаслідок тривалої бездіяльності державними органами.
Тому ОСОБА_1 просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
ГУ ДКСУ в Хмельницькій області подало відзив на апеляційну скаргу, посилається, що виконавчі листи по справі № 686/13975/23-ц, щодо стягнення коштів на користь ОСОБА_1 , виконуються за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою» за третьою чергою погашення заборгованості. Відповідно до абз.2 п.38 Порядку виконання рішень, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» обсяг коштів не дозволяє Державній казначейській службі України здійснити у поточному році погашення заборгованості за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою» за всіма рішеннями судів, гарантованих державою. Строки погашення заборгованості за такими рішеннями залежать від суми коштів, встановленої у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Крім того, згідно абзацу другого підпункту 1 пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України та пункту 3 Порядку, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України, зокрема, за черговістю надходження таких рішень. Міністерство фінансів України за розглядом листів Державної казначейської служби України щодо збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою за КПКВК 3504040 повідомляє, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» затверджено бюджетні призначення за КПКВК 3504030 у сумі 150 000,0 тис. грн та за КПКВК 3504040 у сумі 100 000,0 тис гривень, виділити додаткові асигнування для Казначейства немає можливості. При цьому, виконання рішення поза чергою є неможливим, оскільки це призведе до перевищення повноважень працівників Казначейства та порушення принципу рівності стягувачів перед законом, адже будуть порушені права осіб, які подали виконавчі листи до Казначейства раніше, ніж позивач. Також законодавством України не передбачено будь-яких виключень, які можуть вплинути на зміну черговості при виконанні виконавчих документів у таких категоріях справ.
Головним управлінням Казначейства та Державною казначейською службою України вжито всіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на виконання рішення суду по справі № 686/13975/23-ц, що свідчить про відсутність бездіяльності Головного управління Казначейства та Державної казначейської служби України.
Крім того, позивач не довів факту завдання Казначейством моральної шкоди, а саме наявності протиправних дій чи бездіяльності її посадових осіб і причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та завданою моральною шкодою. Оскільки моральна шкода позивачем ніяк не обґрунтована та документально не підтверджена, не доведено її розмір, тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених позовних вимог.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 8341 грн. 67 коп. та інфляційні втрати в розмірі 71454 грн. 74 коп.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 08 вересня 2023 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду від 15 вересня 2023 змінено. Викладено резолютивну частину рішення Хмельницького міськрайонного суду від 08 вересня 2023 року в наступній редакції: «Позов задовольнити частково. Стягнути з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 5554,52 грн. та інфляційні втрати в розмірі 44633,88 грн.». Викладено резолютивну частину додаткового рішення Хмельницького міськрайонного суду від 08 вересня 2023 року в наступній редакції: «Стягнути з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3145 грн. В решті рішення залишено без змін.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 11 липня 2024 року заяву Державної казначейської служби України про виправлення арифметичної помилки задоволено частково. Виправлено арифметичну помилку, допущену в мотивувальній та резолютивній частинах постанови Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, вказано про стягнення інфляційних втрат в розмірі 34633,88 грн.
22 грудня 2023 року ОСОБА_1 подав до Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області заяву про негайне виконання виконавчого листа від 22.12.2023 року в справі № 686/13975/23. Головне управління ДКСУ у Хмельницькій області надіслало документи щодо безспірного списання коштів з державного бюджету на користь ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України.
На даний час вказане судове рішення залишається невиконаним.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався, що саме невиконанням рішення суду у справі № 686/13975/23, від 30 листопада 2023 року, яким стягнено на його інфляційні втрати в розмірі 34633,88 грн, йому заподіяно моральну шкоду.
Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
У статті 18 ЦПК України вказано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, встановлено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок), затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 845 від 03 серпня 2011 року.
Згідно з пунктом 35 Порядку Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.
Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п'яти робочих днів після надходження документів про їх надходження (пункт 36 Порядку).
За пунктами 37-38 Порядку орган прокуратури та орган державної влади, зазначені у пункті 36 цього Порядку, подають протягом 15 робочих днів органові Казначейства документи (відомості), що можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача.
Після закінчення такого строку орган Казначейства надсилає протягом п'яти робочих днів до Казначейства зазначені документи (відомості).
Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Відповідно до пункту 39 Порядку у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету.
Судом встановлено, що судове рішення в справі 686/13975/23 про стягнення коштів з Держави України на користь позивача залишається невиконаним у зв'язку з відсутністю коштів за цією статтею бюджетних призначень.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір грошового відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв'язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).
Аналіз статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що: необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17, від 30 січня 2018 року в справі 804/2252/14, від 20 лютого 2018 року в справі № 818/1394/17 від 25 січня 2022 року в справі № 686/13686/2, від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19070/21, від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19910/21, від 26 вересня 2022 року в справі № 686/29071/21, від 27 жовтня 2022 року в справі № 686/20441/21.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Згідно з статтею 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
За статтею 58 ЦПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або через представника.
Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19).
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як вбачається з матеріалів даної справи ОСОБА_1 не довів у встановленому законом порядку факту завдання відповідачем моральної шкоди, внаслідок невиконання судового рішення у справі № 686/13975/23, а саме наявності протиправних дій чи бездіяльності її посадових осіб і причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та завданою моральною шкодою, за таких обставин суд першої інстанції правильно керувався тим, що ОСОБА_1 не довів склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави Україна перед ним за завдані збитки, тому позов є необґрунтованим.
Посилання ОСОБА_1 на доведеність вимог і неналежну оцінку судом досліджених доказів не відповідають фактичним обставинам справи.
Суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги про те, що суд не дотримався норм матеріального права, є помилковими.
Висновки суду першої інстанції відповідають установленим обставинам справи та не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, на які ОСОБА_1 вказує в апеляційній скарзі, колегія судів, відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для задоволення позову.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 жовтня 2025 року.
Суддя А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Т.В. Спірідонова