Справа №751/7907/25
Провадження №1-кп/751/363/25
16 жовтня 2025 року місто Чернігів
Новозаводський районний суд міста Чернігова
у складі: головуючого-судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові кримінальне провадження №12025270340001821 від 20.06.2025 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
за участю: прокурора ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_3
15 вересня 2025 року до Новозаводського районного суду м. Чернігова надійшов обвинувальний акт, затверджений прокурором Чернігівської окружної прокуратури ОСОБА_4 у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань за №12025270340001821 від 20.06.2025 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Ухвалою суду від 19 вересня 2025 року у вказаному провадженні закінчено підготовче провадження та призначено судове засідання.
Прокурор у судовому засіданні заявивши клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , з подальшим утриманням в Державній установі «Чернігівський слідчий ізолятор», строком на 60 діб.
Захисник та обвинувачений просили відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід, а у разі задоволення - визначити обвинуваченому розмір застави у 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. При цьому акцентували увагу на тому, що обвинувачений протягом часу досудового розслідування не вчиняв жодних спроб вплинути на свідків у кримінальному провадженні або спроб переховуватися від органу досудового розслідування.
Дослідивши матеріали клопотання та кримінального провадження, заслухавши позицію учасників провадження, суд дійшов таких висновків.
У своєму клопотанні про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення альтернативи внесення застави прокурор посилається на існування ризиків: переховуватися від сторони обвинувачення або суду, впливу на свідків, вчинення інших кримінальних правопорушень, тобто ризиків, передбачених п.п. 1,3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. У судовому засіданні прокурор також акцентував увагу на тому, що обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, пов'язаних із насильством, та знову вчинив кримінальне правопорушення, пов'язане із насильством, що є правовою підставою для того, аби не визначати обвинуваченому розмір застави у кримінальному провадженні.
Суд погоджується із доводами прокурора, однак лише частково, із урахуванням такого.
Як було встановлено раніше ухвалами слідчих суддів та ухвалою суду щодо обрання (продовження) межах даного кримінального провадження запобіжних заходів, на даний час ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. Оскільки КПК України не оперує поняттям «обґрунтованість обвинувачення» в аспекті вирішення питання про запобіжні заходи, відповідно на даній стадії для цілей вирішення питання по запобіжним заходам слід звертатися саме до стандарту «обґрунтованої підозри». При цьому суд зауважує, що терміни «обґрунтована підозра» та «винуватість, доведена поза розумним сумнівом» не є тотожними за своїм змістом, а стандарт «обґрунтованої підозри» означає лише те, що існують докази, достатні для обґрунтованого висновку про те, що особа може бути причетною до вчинення кримінального правопорушення.
Також попередніми судовими рішення щодо обрання та продовження запобіжного заходу було встановлено у кримінальному провадженні наявність ризиків: переховуватися від сторони обвинувачення або суду, впливу на свідків, вчинення інших кримінальних правопорушень, тобто ризиків, передбачених п.п. 1,3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
За наведених умов суд вважає, що у кримінальному провадженні існували та продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1,3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що зумовлюють правову підставу для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Водночас із наведеним, суд не може не звернути увагу на те, що як саме існування ризиків, так і ступінь гостроти їх вираження у кримінальному провадженні не є константними явищами. Вони мають тенденцію до зміни у залежності від багатьох факторів, одним із яких, безмовно, є як тривалість кримінального провадження, так і тривалість тримання особи під вартою.
Суд зауважує, що запобіжний захід у виді тримання під вартою без альтернативи визначення застави у кримінальному провадженні неодноразово продовжувався: ухвалою слідчого судді від 19.08.2025 на 60 днів, а останнього разу - ухвалою суду від 19.09.2025 на 30 днів, що є доволі суттєвим строком продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без альтернативи визначення застави.
Загальний строк тримання обвинуваченого під вартою без визначення застави на даний час наближається до чотирьох місяців, що безумовно є суттєвим строком, і сам по собі факт тривалого застосування до обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу зобов'язує суд розглянути можливість застосування менш обтяжливого запобіжного заходу. Саме на це вказує і практика Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово вказував на неприпустимість «автоматичного» продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою за достатньої аргументації, яка виправдовує саме такий запобіжний захід. Також ЄСПЛ акцентував увагу національних судів, у т.ч. й судів України, на неприпустимості «шаблонного» відтворення своїх попередніх висновків щодо доцільності застосування того чи іншого запобіжного заходу, а так само і на неприпустимості того, аби тримання особи під вартою перетворювалося на форму очікування вироку.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно із положеннями статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 105 рішення у справі «Александровська проти України» ЄСПЛ зазначив, що обґрунтування, які можуть вважатися «відповідними» та «достатніми», можуть включати небезпеку переховування, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризики змови, повторного вчинення злочину або спричинення порушення громадського порядку, а також необхідність захисту затриманого (див. рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова», заява № 23755/07, пункти 87, 88 та 102. Ці ризики повинні бути належним чином обґрунтовані, і міркування органів державної влади з цих питань не можуть бути абстрактними, загальними або стереотипними (рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії», пункт 222). Таким чином, ризик переховування не може оцінюватися виключно на підставі тяжкості можливого покарання; його слід оцінювати з урахуванням інших факторів, таких як характер обвинуваченого, моральні якості, майновий стан, зв'язки з країною та міжнародні контакти (там само, пункт 223).
У пункті 111 цього ж рішення «Александровська проти України» ЄСПЛ акцентував увагу на тому, що рішення національних судів з питань застосування запобіжних заходів повинні відповідати критеріям вмотивованості: «... ніщо не свідчить про те, що національні суди належним чином розглядали можливість застосування альтернативних запобіжних заходів. Хоча вони у загальних формулюваннях зазначили, що розглянути таку можливість, вони не вказали, чому жоден із цих запобіжних заходів не міг бути застосований …».
При цьому, суд також враховує висновки ЄСПЛ викладені у пункті 63 рішення у справі «Тодоров проти України», згідно яких загальна складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання під вартою протягом тривалого періоду.
Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011).
За змістом правової позиції ЄСПЛ, що викладена у п. 60 рішення у справі «Єлоєв проти України», після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177КПК України.
Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 26 червня 1991 р. у справі «Летельє проти Франції»: «попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку».
Відповідно до рішення ЄСПЛ по справі «Ноймайстер проти Австрії» позбавлення волі особи (тримання під вартою) не повинно перетворюватися на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого у майбутньому вироку про позбавлення волі.
Повертаючись до обставин даного кримінального провадження суд зауважує, що в цілому погоджується із аргументами прокурора щодо існування ризиків у кримінальному провадженні. Водночас тривалість перебування обвинуваченого під вартою без альтернативи визначення застави у кримінальному провадженні, що на даний час складає близько чотирьох місяців, сама по собі є достатньо вагомим аргументом для суду щодо розгляду питання про можливість визначення застави як альтернативи триманню під вартою.
Також суд не може не зауважити й на тому, що певною мірою слушними є зауваження сторони захисту про те, що протягом доволі тривалого періоду часу (близько тридцяти днів з момент попереднього продовження строку запобіжного заходу, близько чотирьох місяців в цілому) обвинувачений не намагався порушувати процесуальні обов'язки, а також у період часу між 19.06.2025 (ймовірна подія злочину) та 20.06.2025 (дата затримання) не вчиняв спроб переховуватися від органу досудового розслідування.
Також суд не може не звернути увагу й на те, що в минулому обвинувачений ОСОБА_3 дійсно був неодноразово судимий, однак із обвинувального акту (а інші відомості на даній стадії в розпорядженні суду відсутні) вбачається, що обвинувачений був засуджений за ч. 2 ст. 185 КК України, ч. 1 ст. 185 КК України та ч. 2 ст. 185 КК України. Водночас диспозиція цих кримінальних правопорушень не передбачає вчинення насильства як елемент складу злочину. Як було встановлено у ході судового розгляду з пояснень учасників, обвинувачений повністю відбув призначене вироком суду покарання. За таких умов, хоча наявність попередніх судимостей і є аргументом на користь застосування запобіжного заходу, що судом і враховується, одночасно цей аргумент не може бути виправданням такої тривалості застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою без альтернативи визначення застави.
Щодо ризику впливу обвинуваченого на свідків чи потрепілого у кримінальному провадженні, суд дійшов висновку про можливість нівелювання цього ризику шляхом покладення на обвинуваченого відповідного обов'язку утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілими. У разі порушення цього обов'язку до обвинуваченого може бути застосований більш суворий запобіжний захід.
За таких умов суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання прокурора із продовженням строку тримання під вартою на 60 днів, однак із визначенням розміру застави у 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно положень п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, що не є завідомо непомірним для обвинуваченого, та одночасно є достатнім розміром застави та дозволить нівелювати наявні у кримінальному провадженні ризики.
Керуючись статтями 3, 27, 177, 178, 182, 183, 369-372, 376, 392 КПК України, суд
Ухвалив:
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити частково.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою у державній установі «Чернігівський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 14.12.2025.
Визначити обвинуваченому ОСОБА_3 розмір застави 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 121 121 гривень.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, протягом дії ухвали.
У разі внесення застави, уповноваженій службовій особі місця ув'язнення, негайно звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі внесення застави, наступні обов'язки:
- прибувати до прокурора та суду за викликом;
- не відлучатися із м. Чернігова, в якому ОСОБА_3 проживає, без дозволу прокурора чи суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим у кримінальному провадженні.
Визначити термін дії зазначених обов'язків до 14 грудня 2025 року включно.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'являвся за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Ухвала суду може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали складено 20.10.2025.
Суддя ОСОБА_1