Провадження № 22-ц/803/6106/25 Справа № 204/1673/25 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д. Л. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
20 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2025 року у цивільній справі номер 204/1673/25 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У лютому 2025 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська звернулось АТ КБ «ПриватБанк» із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що відповідачка звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву від 04 грудня 2019 року. Також в цей день відповідачкою підписано заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, в якій наведено основні умови кредитного договору. Позивач свої зобов'язання виконав, надавши відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак відповідачка своїх обов'язків за угодою не виконала, оскільки не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом. Внаслідок цього, станом на 29 січня 2025 року, за нею утворилася заборгованість у сумі 32127,33 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 27630,38 грн та заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 4496,95 грн.
Позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором від 04 грудня 2019 року станом на 29 січня 2025 року у сумі 32127,33 грн та стягнути з відповідачки судові витрати у вигляді судового збору.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2025 року у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено.
Із вказаним рішенням не погодився позивач АТ КБ «ПриватБанк», подав апеляційну скаргу, просив скасувати Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2025 року у справі №204/1673/25, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачку.
Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки постановлена воно було з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи.
Сторонами при укладенні кредитного договору були погоджені усі істотні умови договору, у тому числі щодо відсотків. Тобто, відповідачка була належним чином повідомлена про умови кредитування, зокрема щодо сплати відсотків.
Відповідачка користувалася кредитним лімітом, повертала використану суму кредитного ліміту та сплачувала відсотки за користування кредитним лімітом, але припинила надавати своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.
Посилання суду на те, що заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг не можна приймати як доказ на підтвердження заборгованості за відсотками, оскільки вона не містить посилань на те, що укладена в рамках договору, не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
Відповідачкою розрахунок заборгованості не спростований, а надані до суду документи належним чином не досліджені.
Від відповідачки ОСОБА_1 відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 04 грудня 2019 року відповідачка ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 36-37).
04 грудня 2019 року відповідачка ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, в якій визначені основні умови користування, зокрема, процентна ставка (43,2% річних для карти «Універсальна»). У цій заяві також викладені інші умови та правила надання банківських послуг (а.с. 38-45).
У довідці АТ КБ «ПриватБанк» міститься інформація про отриману відповідачкою кредитну картку «Універсальна» (а.с. 35).
У довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , міститься інформація про зміну кредитного ліміту (а.с. 34).
З розрахунку заборгованості за договором від 04.12.2019 року вбачається, що станом на 29 січня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 становить 32127,33 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 27630,38 грн та заборгованості за відсотками за користування
кредитом у сумі 4496,95 грн (а.с. 27-31зв).
На підтвердження суми заборгованості надано виписку за кредитним договором укладеним з ОСОБА_1 за період з 04.12.2019 року по 20.06.2023 року (а.с. 32-33).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог.
Проте, з вказаними висновками суду першої інстанції не можна погодитись, виходячи з наступного.
Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність».
Відповідно до статті 2 цього Закону банківським кредитом визнається будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, сплати процентів за її користування та інших зборів з такої суми.
Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина шоста статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону №675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що 04 грудня 2019 року відповідачка ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, в якій визначені основні умови користування, зокрема, процентна ставка (43,2% річних для карти «Універсальна»). У цій заяві також викладені інші умови та правила надання банківських послуг.
В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Заперечення щодо підписання відповідачкою даної заяви від останньої ні до суду першої інстанції, ні до апеляційної інстанції не надходили.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що підписавши заяву, відповідачка погодилась зі всіма умовами кредитування, графіком повернення, штрафами, пенею, відсотками за користування кредитними коштами.
Отже, після 04.12.2019 року між сторонами було досягнуто згоди щодо процентної ставки за кредитним договором.
З розрахунку заборгованості за договором від 04.12.2019 року вбачається, що станом на 29 січня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 становить 32127,33 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 27630,38 грн та заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 4496,95 грн.
На підтвердження суми заборгованості надано виписку за кредитним договором укладеним з ОСОБА_1 за період з 04.12.2019 року по 20.06.2023 року.
Виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. Саме таку позицію висловив Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2020 року у справі 278/2177/15-ц.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлено, що відповідачка користувалась кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором, що додатково підтверджує факт укладення кредитного договору.
Відповідачкою не надано суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк», не доведено відсутність заборгованості.
Таким чином, враховуючи викладене, позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором від 04 грудня 2019 року в розмірі 32127,33 грн є обґрунтованими.
Наведені в апеляційній скарзі доводи заслуговують на увагу.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Виходячи з наведеного вище та обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, не виконав вимоги ст. 263 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.
Відтак, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - підлягає скасуванню, з ухваленням судового рішення про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за подання позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн (а.с. 1), позовні вимоги підлягають задоволенню, тому понесені судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідачки ОСОБА_1 .
Крім того, відповідно до пп. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню, за подання апеляційної скарги ним сплачено судовий збір в розмір 2906,88 грн (а.с. 82), тому з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2025 року - скасувати.
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором від 04 грудня 2019 року у розмірі 32127,33 грн (тридцять дві тисячі сто двадцять сім гривень 33 копійки).
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2422,40 грн та апеляційної скарги в розмірі 2906,88 грн, а всього 5329,28 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: