Провадження № 22-ц/803/6012/25 Справа № 175/5016/24 Суддя у 1-й інстанції - Білоусова О. М. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
20 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Савко Віталій Вікторович, на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року у цивільній справі номер 175/5016/24 за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У квітні 2024 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області звернулось АТ «Сенс Банк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи вимоги тим, що 05.08.2021 року відповідачка уклала з АТ «Альфа Банк» про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №631750217.
Відповідно до умов кредитного договору банк зобов'язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші платежі в сумі строки на умовах, що передбачені кредитним договором.
Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 28.02.2023 року заборгованість за кредитним договором в сумі 45841,03 гривень.
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.
Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №631750217 у розмірі 45841,03 грн.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №631750217 в розмірі 45841,03 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору.
Із вказаним рішенням не погодилась відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Савко Віталій Вікторович, подала апеляційну скаргу, просила скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06.03.2025 року по справі №175/5016/24 та винести нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю, стягнути з позивача на користь відповідачки понесені ним судові витрати.
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим та є таким, що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Спірний договір позики не підтверджує факт підписання договору позики відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора або ж за допомогою електронного цифрового підпису, який би відповідав вимогам Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Позивачем не було долучено до матеріалів справи жодних доказів надсилання пропозиції, яка, нібито, була направлена відповідачці. Також, до матеріалів справи не додано жодного доказу, який би підтверджував реєстрацію відповідачки ОСОБА_1 у відповідній інформаційно-комунікаційній системі позивача. У матеріалах справи також відсутній документ, з якого вбачається волевиявлення відповідачки на укладання угоди.
На думку відповідачки, довідка про ідентифікацію не може бути належним доказом, що міг би підтвердити як ідентифікацію особи у якості клієнта банку, так і факт підпису та ознайомлення відповідачки з усіма документами, що були надані позивачем.
Зазначення банком випадкової комбінації чисел невідомого походження аж ніяк не вважається особистим підписом особи. Тому усі документи, які свідчать про існування взаємовідносин між позивачем та відповідачкою, а саме: угода про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка в свою чергу є частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» № НОМЕР_1 ; довідка про ідентифікацію; довідка про систему гарантування вкладів фізичних осіб; є такими що оформлені з грубими порушеннями норм чинного законодавства, а отже не можуть вважатись належними доказами встановлення будь-яких взаємовідносин між сторонами та як наслідок свідчити про наявність у відповідачки кредитної заборгованості перед позивачем.
З огляду на наявність окремого регулювання питання нарахування штрафних санкцій у період дії воєнного стану, вважаємо що нарахування процентів за кредитним договором, підписання якого відповідачка заперечує, було здійснено помилково та підлягає скасуванню.
Від позивача АТ «Сенс Банк» відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 05.08.2021 року ОСОБА_1 уклала угоду з АТ «Альфа Банк» про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №631750217, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк». Угода містить умови обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, а саме: сума/ліміт кредиту 31500,00 грн, процентна ставка за користування 35,99% (а.с. 5-6).
05.08.2021 року ОСОБА_1 підписала оферту на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії в АТ «Альфа-Банк». Указаною офертою визначено умови обслуговування, зокрема: сума/ліміт кредиту 31500,00 грн, процентна ставка за користування 35,99%. Акцепт здійснено підписанням аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора (а.с. 6зв-8).
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміні найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.
З розрахунку заборгованості за договором №631327029 від 05.08.2021 року вбачається, що станом на 27.12.2022 року заборгованість ОСОБА_1 становить 45841,03 грн, та складається з наступного: 28102,01 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15922,96 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 521,87 грн - заборгованість за відсотками, 1294,17 грн - відсотки за прострочену заборгованість (а.с. 9).
На підтвердження суми заборгованості надано виписку за договором, укладеним з ОСОБА_1 , за період з 05.08.2021 року по 28.02.2023 року (а.с. 10-11зв).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона
- підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Сенс Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі всім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина шоста статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, частина дванадцята статті 11 Закону
№675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що 05.08.2021 року ОСОБА_1 уклала угоду з АТ «Альфа Банк» про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №631750217, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк». Угода містить умови обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, а саме: сума/ліміт кредиту 31500,00 грн, процентна ставка за користування 35,99%.
05.08.2021 року ОСОБА_1 підписала оферту на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії в АТ «Альфа-Банк». Указаною офертою визначено умови обслуговування, зокрема: сума/ліміт кредиту 31500,00 грн, процентна ставка за користування 35,99%. Акцепт здійснено підписанням аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора.
З розрахунку заборгованості за договором №631327029 від 05.08.2021 року вбачається, що станом на 27.12.2022 року заборгованість ОСОБА_1 становить 45841,03 грн, та складається з наступного: 28102,01 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15922,96 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 521,87 грн - заборгованість за відсотками, 1294,17 грн - відсотки за прострочену заборгованість.
На підтвердження суми заборгованості надано виписку за договором, укладеним з ОСОБА_1 , за період з 05.08.2021 року по 28.02.2023 року.
Встановлено, що відповідачка користувалась кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором, що підтверджує факт користування кредитними коштами.
Відповідачка не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ «Сенс Банк», не довела відсутність заборгованості.
Таким чином, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, щодо обґрунтованості позовних вимог АТ «Сенс Банк» про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором №631327029 від 05.08.2021 року.
Розглядаючи довід апеляційної скарги в частині скасування нарахованих процентів за кредитним договором у зв'язку з військовим станом, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Оскільки наведені у розрахунку відсотки не є за своєю природою відповідальністю, визначеною статтею 625 ЦК України або неустойкою (штрафом, пенею), тому і вимоги пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України до них не застосовуються.
Отже посилання відповідачки на необхідність списання нарахованих процентів за кредитним договором у зв'язку з військовим станом є безпідставними.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Савко Віталій Вікторович, залишити без задоволення, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: