Справа № 552/8028/24 Номер провадження 22-ц/814/2872/25Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
07 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Ванда А.М.,
з участю представника позивача - адвоката Тимошенка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в її інтересах представником- адвокатом Тимошенко Дмитром Володимировичем,
на рішення Київського районного суду м.Полтави від 14 квітня 2025 року, постановлене суддею Самсоновою О.А. (повний текст складено 18 квітня 2025 року),
у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про встановлення факту перебування на утриманні,
18.11.2024 ОСОБА_1 звернулася в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що є сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що солдат ОСОБА_1 , навідник ІНФОРМАЦІЯ_4 військової частини НОМЕР_2 зник безвісти 10.05.2024 під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Синьківка Куп'янського району Харківської області внаслідок безпосередніх зіткнень з ворогом - російською федерацією.
Позивачка перебувала на утриманні зниклого безвісти брата у зв'язку із чим звернулась до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату їй грошового забезпечення, проте отримала відмову з роз'ясненням черговості виплати грошового забезпечення сім'ям зазначених військовослужбовців, та посилання на те, що виплата грошового забезпечення зниклого безвісти брата - ОСОБА_1 буде проводитись після отримання необхідних документів в порядку черговості відповідно до чинного законодавства чи спадкоємцям після визнання військовослужбовця загиблим.
Наголошує, що у зниклого безвісти ОСОБА_1 з членів сім'ї залишилась лише вона, його сестра. Їх батьки померли. ОСОБА_1 неодружений, дітей, інших сестер, братів чи інших родичів не має.
Із підстав викладеного з метою захисту порушеного права просить суд встановити факт її перебування на утриманні брата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 10.05.2024 зник безвісти за особливих обставин.
Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 14.04.2025 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про встановлення факту перебування на утриманні.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що дослідженими у справі доказами підтверджується факт надання ОСОБА_1 матеріальної допомоги своїй сестрі ОСОБА_1 , але не підтверджується, що така допомога була її основним та постійним джерелом фінансування, як передумови встановлення факту перебування на утриманні зниклого безвісти військовослужбовця.
Не погодившись із таким судовим рішенням, позивач, в інтересах якого діє представник - адвокат Тимошенко Д.В., оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення районного суду й ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено обставини справи, зокрема, такі докази як: показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , виписки про рух коштів по рахунках ОСОБА_1 у АТ КБ «ПриватБанк».
Заперечує висновки районного суду, що жоден із указаних свідків не був очевидцем передачі коштів позивачу її братом. Звертає увагу, що, з огляду на обставини, за яких ОСОБА_1 майже не виходила з дому через проблеми зі здоров'ям, гроші їй передавалися особисто братом безпосередньо вдома, де, за очевидними обставинами, не було інших осіб. Такий порядок передачі коштів є звичним і практикованим у багатьох випадках. Отже, аргументи суду щодо відсутності свідків при передачі коштів вважає необґрунтованими та такими що не відповідають реальним обставинам справи.
Звертає увагу, що свідок ОСОБА_5 неодноразово бачила як ОСОБА_6 знімає кошти з терміналу біля магазину, де вона працює з метою віддати своїй сестрі, про це він вказував безпосередньо у розмові.
Наголошує, що із 25.05.2022 до 06.04.2024 у ОСОБА_1 проходив військову служби за місцем проживання, а тому здебільшого він надавав гроші сестрі у готівковій формі. Він регулярно оплачував комунальні послуги, купував їжу, продукти, засоби гігієни, всі необхідні ліки для сестри, купував необхідний побут в спільне житло, яким разом користувалися, таким чином ОСОБА_1 постійно утримував сестру, яка не могла працювати та самостійно себе доглядати.
Звертає увагу, що ОСОБА_1 додатково пересилав відповідні суми коштів на банківську карту сестри, що підтверджується відповідною випискою з банківського рахунку. Відтак, уже не перебуваючи вдома, він продовжував утримувати сестру шляхом пересилання коштів на її банківський рахунок (карту), що підтверджується відповідною випискою з банківського рахунку позивача. Такі пересилання коштів були регулярними та постійними, та залишалися основним джерелом для існування позивачки. Тобто, вищезазначені докази дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити наявність факту перебування на утриманні ОСОБА_1 .
Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не врахував положення чинного законодавства щодо достатності та достовірності доказів, а саме стандарт доказування «баланс ймовірностей» чи «перевага доказів».
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 27.06.2025 відкрито апеляційне провадження у вказаній справі; закінчено підготовчі дії та призначено справу до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 30.06.2025.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У суді апеляційної інстанції представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на її задоволенні.
Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджають розгляду справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сестрою ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження./а.с.17, 21/.
Сповіщенням сім'ї (близьких родичів) померлого (загиблого) від 20.06.2024 №1/13896, яке направлено ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 повідомлено, що її брат, навідник ІНФОРМАЦІЯ_4 військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_2 зник безвісти 10.05.2024, будучи вірним військовій присязі Українському народу, мужньо виконуючи військовий обов'язок. В бою за Україну, її свободу і незалежність, під час виконання бойових завдань в районі населеного пункту Синьківка Куп'янського району Харківської області внаслідок безпосередніх зіткнень з ворогом, під час бою зник безвісти./а.с.22/.
Як підтверджується актом службового розслідування, проведеного Військовою частиною НОМЕР_1 , вирішено вважати таким, що 08.05.2024 зник безвісти під час захисту Батьківщини в зоні ведення бойових дій по відсічі збройної агресії російської федерації в районі населеного пункту Авдіївка Донецької області: старший сержант ОСОБА_2 , навідник ІНФОРМАЦІЯ_4 Військової частини НОМЕР_2 ./а.с.26-28/.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.07.2024 №1666 «Про результати проведення службового розслідування за фактом безвісті зниклого військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 старшого сержанта ОСОБА_2 » вважати таким, що зник безвісти 08.05.2024 під час виконання обов'язків військової служби в зоні ведення бойових дій по відсічі збройної агресії російської федерації в районі населеного пункту Синьківка Куп'янського району Харківської області навідник ІНФОРМАЦІЯ_4 Військової частини НОМЕР_2 старший сержант ОСОБА_2 ./а.с.32-33/.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.12.2021 установлено третю групу інвалідності.
Як підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №459352, виданою спеціальною кардіохірургічною МСЕК м.Полтави, інвалідність встановлена безтерміново. Висновок про умови та характер праці: протипоказана важка фізична праця, робота зі значним психоемоційним навантаженням./а.с.16/. Згідно даних трудової книжки з 01.04.2023 ОСОБА_1 не працює./а.с.19/.
ОСОБА_1 одержує пенсію по інвалідності 3 групи безтерміново, що підтверджується її пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 від 27 січня 2021 року./а.с.15/.
До його зникнення безвісти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали за адресою належної їм квартири: АДРЕСА_1 .
При цьому ОСОБА_2 матеріально підтримував ОСОБА_1 , надавав їй матеріальну допомогу.
Вказана обставина підтверджується дослідженим в судовому засіданні доказами в їх сукупності.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підтверджували той факт, що позивач ОСОБА_1 їм повідомляла про те, що ОСОБА_7 її утримує, надає їй кошти регулярно у розмірі не менше 5 000,00 грн. на місяць.
Свідок ОСОБА_5 суду повідомила, що від ОСОБА_1 неодноразово чула, що він зняв гроші для ОСОБА_8 у розмірі 5 000,00 грн.
Долученою позивачем до справи випискою про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 у КБ «Приватбанк» підтверджується факт перерахування ОСОБА_2 на рахунок ОСОБА_1 коштів: 31.08.2022 - 1 000,00 грн., 10.09.2022 - 3 500,00 грн., 29.10.2022 - 3 500,00 грн., 07.06.2023 - 4 500,00 грн., 14.06.2023 - 20 000,00 грн., 09.11.2023 - 1 000,00 грн., 09.04.2024- 10 000,00 грн./а.с.72-86/.
До 01.04.2023 позивач ОСОБА_1 працювала та одержувала заробітну плату у розмірах, вказаних у довідках форми ОК - 7 та ОК-5, зокрема, у 2022 році її заробітна плата складала від 5 588,31 грн. до 6 955,00 грн., у 2023 році - від 6 315,05 грн. до 7 357,72 грн./а.с.87-93/; також одержувала пенсію про розмір якої доказів суду не надала./а.с.15/.
Згідно виписки про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 у 2024 році на її рахунок відбувалися зарахування пенсії у розмірі 2 361,00 грн. на місяць./а.с.76-78/.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із того, що заявлений до встановлення юридичний факт не підтверджений належними доказами. При цьому жоден із допитаних судом свідків не був очевидцем передачі позивачу братом коштів, а іншими доказами підтверджується факт надання ОСОБА_1 матеріальної допомоги позивачу, що не є тотожним перебуванню її на утриманні брата.
Також судом враховано, що одержуючи заробітну плату розмірі близько 6 000,00 грн. та пенсію, допомога від брата у розмірі 5 000,00 грн, як вказує позивач, не є основним джерелом її доходу. Натомість, документально підтверджено надходження на рахунок позивачки від брата 10 000,00 грн. за 4 місяці, що складає 2 500,00 грн. на місяць, також не може бути розцінено як основне та постійне джерело доходу позивача.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається, позивачка звернулася в суд із позовом про встановлення факту перебування на утриманні брата ОСОБА_1 з 2020 року по день його зникнення безвісти - 10.05.2024. Порушене право позивачка пов'язує із відмовою Міністерства оборони України у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти брата задля необхідності підтвердження перебувала на утриманні зниклого безвісти військовослужбовця.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - «Постанова №884»).
Відповідно до Постанови №884 цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).
У цьому Порядку під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби.
За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Згідно зі статтею 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», члени сім'ї, які вважаються утриманцями, - це члени сім'ї померлого, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Конституційний Суд України у рішенні від 03.06.1999 у справі №1-8/99 (№ 5-рп/99) роз'яснив, під членом сім'ї військовослужбовця треба розуміти особу, пов'язану кровними (родинними) зв'язками або шлюбними відносинами; постійним проживанням з військовослужбовцем, веденням з ним спільного господарства. До кола членів сім'ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їх діти і батьки. Діти є членами сім'ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні.
Членом сім'ї, що перебуває на утриманні військовослужбовця (пункт 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей») є та з визначених у пункті 1 цього Рішення особа, що перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Це особи, що не мають власних доходів, або особи, пенсія, стипендія чи інший сукупний середньомісячний доход яких не перевищує офіційно встановленої межі малозабезпеченості (до законодавчого визначення прожиткового мінімуму). До них належать, зокрема непрацездатні.
Крім того, Конституційний суд України у своєму рішенні зазначив, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат; спільний бюджет: спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у виді витрат на утримання житла, його ремонті, сплату комунальних платежів, купівлі продуктів харчування, речей першої необхідності тощо. Тому отримання особою інших виплат не можуть бути перешкодою для визнання факту перебування її на утриманні .
Натомість, повне утримання означає відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги необхідно з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Тобто, для встановлення факту перебування на утриманні, утримання мало бути повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, заробітну плату, можливо допомогу від дітей тощо. Така позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.01.2021 №592/17552/18, від 22.10.2020 у справі №210/343/19, від 22.05.2019 у справі № 520/6518/17.
При постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції наведені норми права врахував та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог належними та допустимими доказами. Поза як сам факт надання ОСОБА_1 матеріальної допомоги позивачці не доводить, що допомога, яку вона отримувала від брата, була для неї єдиним або основним джерелом засобів існування, а не додатковою підтримкою. Зокрема в контексті того, що матеріалами справи підтверджується, що у спірний період позивачка одержувала заробітну плату в розмірі близько 6 000,00 грн. та пенсію, а тому, як правильно вказав суд першої інстанції, допомога від брата приблизно 2 500,00 грн. на місяць не може бути розцінена як основне та постійне джерело доходу позивача.
При цьому колегія суддів ураховує, що дійсно ОСОБА_1 перераховував на рахунок позивачки певні грошові кошти. Зокрема, серед переказів фіксуються як незначні суми (1 000,00 грн.), так і одноразові значні перекази (20 000,00 грн.). Водночас, такі виплати носять епізодичний характер, вони не здійснювалися регулярно та не можуть свідчити про наявність у зниклого безвісти обов'язку чи постійної практики утримання сестри.
Сам факт надання окремих грошових сум не є достатнім підтвердженням того, що військовослужбовець у спірний період взяв на себе обов'язок утримувати позивачку та забезпечував її основні потреби. Відповідно до вимог закону, утримання має передбачати систематичність і сталість наданої допомоги, а також те, що ця допомога була основним і постійним джерелом засобів до існування для особи, яка претендує на статус утриманця.
За таких обставин, надані докази в частині переказів коштів свідчать лише про окремі факти фінансової підтримки, але не підтверджують наявність правових підстав для визнання позивачки утриманкою зниклого безвісти військовослужбовця.
Заперечення сторони позивача щодо оцінки показів свідків, яка була надана судом при постановленні оскаржуваного рішення, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки сам факт того що позивачка майже не виходила з дому не спростовують тієї обставини, що їх свідчення є малоінформативними, а також, що вони не були очевидцями передачі коштів.
Посилання позивача на покази свідка ОСОБА_5 , яка суду пояснила, що бачила як ОСОБА_6 знімає кошти з терміналу біля магазину, щоб віддати своїй сестрі, колегія суддів відхиляє, як такі, що не доводять ні заявлений до встановлення факт, ні те, що такі кошти буди дійсно передані позивачці, а не використані ним для задоволення власних потреб.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Із огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах представником - адвокатом Тимошенко Дмитром Володимировичем, - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м.Полтави від 14 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13.10.2025.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак