Справа № 642/7647/21 Номер провадження 22-ц/814/3038/25Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж. В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
09 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Чумак О.В.,
суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Камінської Марини Ігорівни
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 вересня 2024 року, ухвалене суддею Кузіною Ж.В.
по справі за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У листопаді 2021 року КП «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість за послуги теплопостачання за період з 01.06.2013 по 30.09.2021 в сумі 113 540 грн. 55 коп., інфляційні втрати в сумі 6 408 грн. 00 коп., 3 % річних в сумі 2 843 грн. 04 коп. та судові витрати.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що КП «Харківські теплові мережі» надає послуги теплопостачання, згідно Закону України«Про житлово-комунальніпослуги» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, що регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець), і фізичною та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в тому числі за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає відповідач.
Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 свого обов?язку з оплати зазначених послуг виникла заборгованість в сумі 113 540 грн. 55 коп., що утворилася за період з 01.06.2013 по 30.09.2021, інфляційні втрати в сумі 6 408 грн. 00 коп., 3 % річних в сумі 2 843 грн. 04 коп., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 02 вересня 2024 року позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 01.06.2013 по 30.09.2021 в сумі 113540 грн. 55 коп., інфляційні втрати 6408 грн., 3 % річних в сумі 2843 грн. 04 коп., а всього 122791 грн. 59 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» понесені судові витрати в розмірі 2270 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Камінська М.І., просила скасувати його в частині стягнення заборгованості за період з 01.06.2013 по 12.03.17 в сумі 55279 грн., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про дотримання позивачем строку позовної давності та наявність правових підстав для стягнення заборгованості за вищевказаний період.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не з?явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду не повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875 від 24.06.2004 та «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, що регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець) і фізичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 та є споживачем послуг з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, які надаються Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі», що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (а.с. 5).
Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг за період з 01.06.2013 по 30.09.2021 утворилася заборгованість у розмірі 113540 грн.
Окрім того, позивач на підставі ст. 625 ЦК України просив стягнути з відповідача 3 % річних у сумі 2843,04 грн. та інфляційні витрати у розмірі 6408 грн.
Місцевий суд, враховуючи вищевказані обставини справи, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги є обґрунтованою, а його обов'язок оплачувати дані послуги випливає з вимог закону.
Колегія суддів не повною мірою погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.
Правовідносини між виконавцем послуг з постачання централізованого опалення, гарячого водопостачання та споживачем - фізичною особою регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Згідно статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем комунальної послуги є суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору, а споживачем - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Враховуючи наведене, обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути єдиною підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).
Згідно статей 19, 25 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
При цьому правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено обов'язок з оплати вартості отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем факт неналежного виконання обов'язків з оплати послуг теплопостачання, які фактично були надані КП «Харківські теплові мережі».
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а також інфляційних втрат і 3 % річних є обґрунтованим.
Разом з тим судова колегія не погоджується з розміром стягнення, оскільки судом стягнута сума заборгованості поза межами строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідач в суді першої та апеляційної інстанції просив про застосування наслідків пропуску строків позовної давності.
Місцевий суд аргументи відповідача з приводу пропущення позивачем строків позовної давності визнав безпідставними, посилаючись на те, що 14.12.2017 Ленінським районним судом м. Харковаза заявою позивача було видано судовий наказ про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги за період з 01.06.2013 по 31.10.2017, який в подальшому ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 22.02.2018 було скасовано, що свідчить про переривання строків позовної давності.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту звернення позивача до суду з заявою про видачу відповідного судового наказу та його скасування.
Надана КП «Харківські теплові мережі» довідка по споживачу ОСОБА_1 , що проживає по АДРЕСА_1 , в якій вказано про звернення позивача до суду щодо стягнення заборгованості та результати даних звернень, не є беззаперечним доказом вказаних обставин.
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулося до суду 12.11.2021 року з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за період з 01.06.2013 року по 30.09.2021 року.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 року розділ "Прикінцевітаперехідніположення"ЦивільногокодексуУкраїни доповнено, зокрема п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 02 квітня 2020 року та діяв до 30.06.2023 року.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, в якому пунктом 19 визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів переривання позовної давності, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості в межах позовної давності за період з 02.04.2017 року, оскільки строк позовної давності за зазначений період продовжений Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану», який вже був чинним на момент скасування Закону України 540-IX від 30 березня 2020 року Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Окрім того, відповідно до п. 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
У зв'язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30.03.2020 № 540-IX, тобто з 02.04.2020 року діє положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні.
Оскільки КП «Харківські теплові мережі» звернулось з вказаним позовом 12.11.2021 року, тобто під час дії карантину, тому з урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в межах позовної давності позивач має право на стягнення заборгованості по оплаті наданих послуг, обов'язок сплати якої настав з 02 квітня 2017 року.
Враховуючи надану позивачем відомість про нарахування та оплату послуг з теплопостачання споживача ОСОБА_1 , колегія суддів приходить до висновку про стягненню з відповідача на користь позивача суми заборгованості за послуги з теплопостачання у межах строку позовної давності за період з 02.04.2017 року по 30.09.2021 року у сумі 84325 грн. 66 коп. (а.с. 90-92).
Таким чином, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Інфляційні втрати та 3 % річник КП «Харківські теплові мережі» нараховані з жовтня 2018 року по вересень 2021 року, тобто в межах строку позовної давності у відповідності до вимог чинного законодавства, тому рішення місцевого суду в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 6408 грн. та 3 % річних в сумі 2843 грн. 04 коп. є законним та обґрунтованим.
Таким чином, враховуючи вищевказані обставини справи та вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та часткового задоволення позову.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Так, з матеріалів справи вбачається, що КП «Харківські теплові мережі», звертаючись до суду з позовом, сплатило 2270 грн. судового збору (а.с.1).
Позовні вимоги задоволено на 76,21 %.
Таким чином, з ОСОБА_1 за розгляд справи в суді першої інстанції підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 1729,97 грн. (2270 грн. ? 76,21 %).
В задоволенні позовних вимог відмовлено на 23,79 %.
За розгляд справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 3405 грн. (а.с. 135).
Отже, за розгляд справи в суді апеляційної інстанції з КП «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 810,05 грн. (3405 грн. ? 23,79 %).
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином, враховуючи взаємозалік судових витрат, з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 919,92 грн. (1729,97 грн. - 810,05 грн.)
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3, 4, ст. 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Камінської Марини Ігорівни задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 02.04.2017 по 30.09.2021 в сумі 84325 грн. 66 коп., інфляційні втрати у розмірі 6408 грн., 3 % річних в сумі 2843 грн. 04 коп., а всього 93576 грн. 70 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судові витрати у сумі 919,92 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.В. Чумак
Судді Ю.В. Дряниця
Л.І. Пилипчук