Справа № 554/6858/24 Номер провадження 22-ц/814/3174/25Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
07 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Ванда А.М.,
з участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача - адвоката Яресько Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м.Полтави від 14 травня 2025 року, постановлене суддею Материнко М.О. (повний текст складено 23 травня 2025 року),
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
01.07.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом, у якому просив визнати за ним право особистої власності на 6/10 частин автомобіля DODGE JOURNER 2012 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ; а також здійснити поділ майна в рівних долях 4/10 частини указаного автомобіля у порядку частин першої, другої статті 60 СК України, визнавши за ним право власності на 8/10 частин транспортного засобу.
В обґрунтування підстав позову зазначає, що із 10.04.2021 по 17.06.2024 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . Від шлюбу мають двох малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зазначає, що до шлюбу за власні кошти, отримані від продажу нерухомого майна він придбав квартиру АДРЕСА_1 , а також автомобіль Ford Focus, який був зареєстрований за відповідачкою.
25.02.2023 за договором купівлі-продажу придбано спірний автомобіль. Зазначає, що він, позивач, витратив на придбання спірного автомобіля особисті кошти, які становили 62,96 % від його вартості, а коштів подружжя витрачено - 37,04%.
Наразі автомобілем користується відповідачка якій він пропонував продати автомобіль і розділити кошти порівну, але вона йому відмовила. Позивач вважає спірний автомобіль майном яке придбане подружжям у шлюбі та просить визнати за ним право особистої власності на 8/10 частин, здійснивши поділ майна в рівних долях 4/10 частини указаного автомобіля у порядку частин першої, другої статті 60 СК України, та визнавши за ним право власності на 8/10 частин транспортного засобу.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Полтави від 14.05.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивач невірно обрав спосіб захисту порушеного права.
Позивач оскаржив рішення районного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Із підстав, раніше детально викладених у доводах апеляційної скарги, наголошує на тому, що 62,96 % від загальної вартості автомобілі становили його особисті кошти, отримані від продажу нерухомості до шлюбу. Інших коштів, які могли б забезпечити купівлю транспортного засобі сторони не мали, а рівень їх доходу не дозволяв здійснювати накопичення. Просить врахувати, що упродовж двох років після реєстрації шлюбу у сторін народилося двоє дітей і відповідачка потребувала післяпологового лікування, яке також потребувало значних витрат.
Повідомляє, що відповідачка близько 4 місяців переховувала транспортний засіб від нього та категорично заперечувала проти справедливого поділу майна із виплатою ним на її користь вартості частки автомобіля.
Зазначає, що при постановленні оскаржуваного рішення районний суд безпідставно не викликав та не допитав свідків, про допит яких він заявляв, та залишив без належного реагування надані ним письмові докази, зокрема, фотознімки.
Припускає, що відповідачка ввела суд в оману через маніпуляції, використовуючи свої професійні навички журналіста, викликала у суду відчуття жалості до себе.
Заперечує доводи сторони відповідачки щодо придбання нею автозапчастин та здійснення ремонтних робіт автомобіля, як таких, що не підтверджені належними доказами, та вважає введенням суд в оману та брехнею доводи, що саме відповідачка утримувала родину.
Просить врахувати, що автомобіль потрібен йому для роботи, а тому дії відповідачки приносять йому щомісячні збитки в середньому 35 000,00 грн.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20.06.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 25.06.2025.
24.09.2025 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив сторони відповідача на апеляційну скаргу, яку просив залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване.
У суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на її задоволенні.
Представник відповідача - адвокат Яресько Н.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечив з підстав раніше викладених у відзиві на скаргу.
Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 21.02.2019 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за яким продавець передає у власність, а покупець приймає в особисту власність квартиру АДРЕСА_2 ; продаж вчинено за 505 600,00 грн. , які продавець отримав повністю від покупця д підписання цього договору./а.с.15-18/
02.07.2020 ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; за домовленістю сторін квартиру продано за 370 000,00 грн./а.с.19-20/
Із 10.04.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 17.06.2024 (справа №554/3075/24).
Від шлюбу мають двох малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання яких на підставі указаного судового рішення визначено із матір'ю ОСОБА_6 ./а.с.6, 8-10/
За час подружнього життя подружжям придбано автомобіль DODGE JOURNER, 2012 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ./а.с.22/
26.03.2024 Територіальний сервісний центр МВС №5341 листом 31/32-5341 повідомив, що згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів сума в договорі купівлі-продажу на придбаний автомобіль DODGE JOURNER, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 280 000,00 грн./а.с.71/
28.06.2024 ТОВ «Фактор-Експерт» складено інформаційну довідку №FS-28-06/24/002, за змістом якої провівши аналіз ринку колісних транспортних засобів, на замовлення ОСОБА_1 , товариство повідомляє, що орієнтовна ринкова вартість легкового автомобіля марки DODGE JOURNER, 2012 року випуску, об'єм двигуна 2360 см.куб., станом на 28.06.2024 складає 362 810,00 грн. Податок на додану вартість відсутній./а.с.23-28/
24.07.2024 суб'єктом оціночної діяльності С.І. Голубинським складено висновок про ринкову вартість DODGE JOURNER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 263 668,00 грн./а.с.72-92/
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із того, що спірний автомобіль за правилами статті 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу. Проте позивач невірно обрав спосіб захисту порушеного права.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції не погоджується з таких підстав.
Стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає наступне
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Під час розгляду справи суд має з'ясувати, чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право / інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить здійснити поділ спільного майна подружжя, відступивши від рівності часток у спірному рухомому майні, виходячи із того, 6/10 частин транспортного засобу є його особистою власністю.
Заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу.
При постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції викладене залишив поза увагою та дійшов помилкового висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не здатен забезпечити захист прав співвласників у спірному майні.
Стосовно поділу майна подружжя, колегія суддів ураховує наступне
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Тлумачення частини першої статті 71 СК України свідчить, що як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина друга статті 71 СК України).
У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім'єю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, сформовано висновок, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов'язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Із огляду на викладені норми закону, враховуючи межі позовних вимог та надані сторонами докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову та визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності по частині кожному на спірний автомобіль.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем придбано спірний автомобіль частково за власні кошти отримані ним до реєстрації шлюбі, на увагу не заслуговують, оскільки належними та допустимими доказами не підтверджено, що позивачем використано при купівлі спірного транспортного засобу саме кошти, отримані ним до реєстрації шлюбу від продажу нерухомості.
Посилання позивача на відсутність у родині інших коштів, які могли б забезпечити купівлю транспортного засобі, а також недостатній рівень доходу та значні витрати, зводяться до припущень, на яких не може групуватися судове рішення. При цьому у межах заявленого спору факт придбання відповідачем автозапчастини та здійснення ремонтних робіт, значення не мають та не спростовують презумпцію права спільної сумісної власності подружжя.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного відхилення судом клопотання про виклик свідка ОСОБА_7 , колегія суддів до уваги не приймає, оскільки зміст такого клопотання не містить викладу обставин, які може підтвердити свідок. Тоді як матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_8 є власником квартири АДРЕСА_1 , попереднім власником якої був позивач, а тому підстав вважати, що покази такого свідка будуть належними та достатніми доказами на спростування презумпції права спільної сумісної власності подружжя та рівності їх часток, колегія суддів не вбачає.
Натомість, колегія суддів ураховує вимоги частини першої статті 13 ЦПК України, за змістом якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У межах заявленого спору позивач не просив визнати за ним право власності на спірний транспортний засію, а тому доводи апеляційної скарги, що автомобіль потрібен йому для роботи, апеляційний суд до уваги не приймає, як такі, що виходять за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до припущень та не ґрунтуються на доказах. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню із постановленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 535,12 грн.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Полтави від 14 травня 2025 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину автомобіля DODGE JOURNER 2012 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/ 2 частину автомобіля DODGE JOURNER 2012 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 535,12 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13.10.2025.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак