16 жовтня 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 756/1546/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/16234/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 13 серпня 2025 року, постановлену під головуванням судді Шролик І.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, -
З лютого 2024 року у провадженні Оболонського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним.
28 липня 2025 року до суду надійшла заява від ОСОБА_1 про забезпечення доказів, в якій останній просив: витребувати в приватного нотаріуса КМНО Сліпченко Н.В. оригінал договору позики грошових коштів від 10 листопада 2021 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сліпченко Н.В. за реєстровим №2795 з усіма додатками до нього документами, на яких є наявним підпис ОСОБА_3 ;
витребувати в приватного нотаріуса КМНО Сліпченко Н.В. оригінал заяви від 10 листопада 2021 року, якою ОСОБА_2 надано згоду ОСОБА_3 на укладання ОСОБА_3 договору позики грошових коштів від 10 листопада 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сліпченко Н.В. за реєстровим №2795.;
витребувати в Печерського УП ГУНП у місті Києві оригінал заяви про вчинення кримінального правопорушення, з якою ОСОБА_2 звернулася до Печерського УП ГУНП у місті Києві (кримінальне провадження №12024105060000156 від 13.03.2024);
витребувати в приватного нотаріуса КМНО Котюк І.В. оригінал договору позики від 22 квітня 2021 року, укладений ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Котюк І.В. за реєстровим № 458;
витребувати в приватного нотаріуса КМНО Котюк І.В. оригінал договору поруки від 22 квітня 2021 року, укладений між ТОВ «ОКТАВА КАПІТАЛ» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Котюк І.В. за реєстровим № 459 (т. 10 а.с. 1-19).
Вимоги заяви про забезпечення доказів обґрунтовані необхідністю надання оригіналів підписів позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для забезпечення достатнього обсягу порівняльних зразків для проведення у справі судової почеркознавчої експертизи. Також відповідач ОСОБА_1 посилався на загрозу ймовірного знищення доказів, які просив забезпечити під час ракетного обстрілу та (або) ймовірного виїзду за кордон осіб в яких перебувають докази, які він просив суд витребувати (т. 10 а.с. 1-19).
У судовому засіданні 13 серпня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Михайлик С.І. заперечувала проти задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів з підстав, того, що документи, які відповідач просить суд витребувати не стосуються предмету доказування в даній справі. Навпроти, витребуваний в нього примірник оспорюваного правочину, з метою проведення експертизи він не надає (т. 10 а.с. 124-126).
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Кудрицький Р.П. у судовому засіданні 13 серпня 2025 року заперечував проти задоволення заяви про забезпечення доказів шляхом їх витребування, оскільки не містять інформацію щодо предмету доказування (т. 10 а.с. 124-126).
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13 серпня 2025 року відмовлено відповідачу ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним (т. 10 а.с. 134-136).
Не погодившись з ухвалою районного суду, 29 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення доказів в повному обсязі (т. 12 а.с. 1-12).
На обґрунтування скарги зазначав, що суд першої інстанції попри вимоги ст. 118 ЦПК України, розглянув заяву із порушенням процесуальних строків. Відповідно до ч. 2 ст. 118 ЦПК України, заява про забезпечення доказів має бути розглянута судом у строк не пізніше п'яти днів з дня її надходження. Фактично ж заява Відповідача-1 була розглянута лише через сімнадцять днів, що є істотним процесуальним порушенням.
Судом порушено принцип змагальності та права на участь у судовому засіданні. Заява Відповідача-1 була розглянута без присутності Відповідача-1, хоча Відповідача-1 не було належно повідомлено та не надано можливості висловити свої пояснення й аргументи. Це є прямим порушенням ст. 12, 43 ЦПК України.
Вказував, що в оскаржуваній ухвалі, щодо вимог, заявлених в заяві представником позивача від 05.09.2024 викладено недостовірну інформацію «З урахуванням предмету заявлених ОСОБА_2 позовних вимог про визнання недійсним договору позики від 15 лютого 2022 року з підстав не підписання нею оспорюваного правочину. А також порушених у клопотанні про призначення судової почеркознавчої експертизи питань перед експертом: Чи виконано підпис у Договорі позики від 15 лютого 2022 року від мені ОСОБА_2 , саме ОСОБА_2 ?». У мотивувальній частині оскаржуваної ухвали зазначені факти, які не відповідають дійсності. Зокрема, у заяві про призначення експертизи представник Позивача просила з'ясувати не лише, чи підписувала позивач ( ОСОБА_2 ) Договір позики від 15.02.2022, але й чи виконував підпис Відповідач-2 ( ОСОБА_3 ). Таким чином, суд спотворив фактичні обставини та неправильно визначив предмет доказування, що призвело до незаконної відмови у забезпеченні доказів.
Звертав увагу суду на те, що суд першої інстанції розглянув заяву представника позивача про забезпечення доказів без участі Відповідача-1, через навмисне створення штучних перепон. Суддя Шролик І.С. не надавши Відповідачу-1 в судовому засіданні 13.08.2025 проголосити навіть одну з 40 (сорока) підстав відводу судді Шролик І.С., застосувала до Відповідача-1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу та видалення з зали судового засідання.
Судом неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про відмову в задоволенні заяви, хоча обставини, викладені Відповідачем-1, свідчили про необхідність забезпечення доказів для запобігання їх втраті чи неможливості подальшого використання (т. 12 а.с. 1-12).
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Сенченко А.С. заперечувала проти скарги і просила її відхилити.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про розгляд справи апеляційним судом були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Апелянт ОСОБА_1 про розгляд справи апеляційним судом 16 жовтня 2025 року був сповіщений 16 вересня 2025 року повідомленням до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення. Повідомлення позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 повернулись із відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами. Поряд з цим, відповідач ОСОБА_3 про розгляд справи апеляційним судом 16 жовтня 2025 року був сповіщений 16 вересня 2025 року повідомленням його представника - адвоката Кудрицького Р.П. до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення. Факт належного повідомлення позивача ОСОБА_2 її представник - адвокат Сенченко А.С. підтвердила в суді про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 13 а.с. 187-190 т. 14 а.с. 1-2).
13 жовтня 2025 року від апелянта ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи з посиланням на проходження процедури оформлення на військову службу за контрактом у ЗС України, до клопотання додана копія рекомендаційного листа командира в/ч НОМЕР_1 з проханням до органів усіх військового управління усіх ланок провести роботу щодо відбору ОСОБА_1 для прийняття його на військову службу за контрактом (т. 14 а.с. 5-6).
Поряд з цим, до клопотання ОСОБА_1 не надано об'єктивних доказів на підтвердження поважних причин неможливості явки до суду апеляційної інстанції 16 жовтня 2025 року, і зазначення таких обставин (проходження комісії, зборів тощо) рекомендаційний лист не містить (т. 14 а.с. 5-6).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши копії наданих матеріалів справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішення судом питання щодо забезпечення доказів врегульовано законодавцем ст.ст. 116-118 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
Вимоги до заяви про забезпечення доказів зазначено в ст. 117 ЦПК України, зокрема згідно з ч. 1 цієї статті у заяві про забезпечення доказів зазначається: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, інших сторін по справі та їхнє місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності - особу, у якої знаходяться докази; перелік документів, що додаються до заяви.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 118 ЦПК України заява про забезпечення доказів розглядається в судовому засіданні в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з особливостями, встановленими цією статтею.
Заява розглядається не пізніше п'яти днів з дня її надходження до суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 118 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про забезпечення доказів суд постановляє ухвалу про задоволення чи відмову у задоволенні заяви.
Так, виходячи з вимог процесуального закону, суд має забезпечити докази лише в тому випадку, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим (ч. 1 ст. 116 ЦПК України).
При цьому, забезпечення доказів це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх імовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об'єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.
Суд першої інстанції, надавши оцінку заяві ОСОБА_1 про забезпечення доказів, з урахуванням викладених у них обставин, а також доданих в їх обґрунтування доказів, з урахуванням предмету заявлених ОСОБА_2 позовних вимог, дійшов обґрунтованого висновку, що заява не відповідає критеріям, визначеним у ч. 1 ст. 116 ЦПК України, оскількине містять належного обґрунтування наявності реальних ризиків чи загроз того, що докази, про забезпечення яких порушує питання відповідач, можуть бути втрачені або їх збирання або подання стане згодом неможливим чи утрудненим.
Оцінка належності письмових доказів до предмету доказування у справі, який просив витребувати відповідач ОСОБА_1 має бути надана під час розгляду справи і ухвалення судового рішення по суті спору, а відтак є передчасним.
Колегія суддів перевірила та відхилила доводи апеляційної скарги, що судом порушено принцип змагальності та права на участь у судовому засіданні, оскільки такі спростовуються протоколом судового засідання від 13 серпня 2025 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 з'явився на судове засідання 13 серпня 2025 року, однак до останнього було застосовано заходи процесуального примусу та видалено останнього з зали судового засідання. Законність ухвали суду першої інстанції щодо застосування до ОСОБА_1 процесуального примусу має бути предметом оцінки суду в іншому провадженні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
Разом з тим, свої пояснення й аргументи з приводу необхідності забезпечення доказів останнім було зазначено в відповідному клопотанні, які було враховано судом першої інстанції та надано належну оцінку.
Суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи апелянта в частині порушення судом першої інстанції вимог законодавства щодо розгляду клопотання про призначення експертизи, оскільки оцінка таким доводам надана під час перегляду ухвали суду першої інстанції про призначення експертизи у даній справі.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом порушено строки розгляду заяви, встановлені ч. 2 ст. 118 ЦПК України. Проте, таке порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення питання про забезпечення доказів.
Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому не підлягає скасуванню.
Інші доводи цих висновків не спростовують, не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали, тому колегія суддів їх відхилила.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 13 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 17 жовтня 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов