Справа № 759/18226/22
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/12374/2025
08 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П.,
при секретарі Ганжалі С.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тригуб Євгенія Олегівна, про визнання недійсним договору позики,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 квітня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Шум Л.М.,-
встановив:
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом.
ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 104 000, 00 доларів США, що еквівалентно 3 803 280 грн 00 коп., 3 % річних у розмірі 2 282, 30 доларів США, що еквівалентно 83 463 грн 71 коп., пеню у розмірі 277 680, 00 доларів США, що еквівалентно 10 154 757 грн 60 коп. та штраф у розмірі 8 320, 00 доларів США, що еквівалентно 304 262 грн 40 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір позики, за яким позивач позичив грошові кошти у розмірі 2 952 100 грн 00 коп., що еквівалентно 106 000, 00 доларів США, строком до 01 червня 2021 року.
На забезпечення виконання зобов'язань між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки.
ОСОБА_2 повернуто позивачу частину позики у розмірі 2 000, 00 доларів США 00 центів.
Враховуючи, що ОСОБА_2 свої зобов'язання щодо повернення заборгованості в повному обсязі не виконала, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів: заборгованість у розмірі 104 000, 00 доларів США, що еквівалентно 3 803 280 грн 00 коп., 3 % річних у розмірі 2 282, 30 доларів США, що еквівалентно 83 463 грн 71 коп., пеню у розмірі 277 680, 00 доларів США, що еквівалентно 10 154 757 грн 60 коп. та штраф у розмірі 8 320, 00 доларів США, що еквівалентно 304 262 грн 40 коп.
У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою.
Позивач просила визнати недійсним укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір позики від 04 березня 2021 року та застосувати наслідки недійсності вказаного договору, передбачені ст. 216 ЦК України.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що надаючи грошові кошти у позику ОСОБА_1 фактично веде господарську діяльність щодо надання фінансових послуг за відсутності ліцензії згідно п. 5 ст. 14 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 квітня 2025 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 104 000, 00 доларів США основної суми боргу, що еквівалентно 3 803 280 грн 00 коп. та 3 % річних у розмірі 2 282,30 доларів США, що еквівалентно 83 463 грн 71 коп.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 3 225 грн 55 коп.
У задоволені зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Тригуб Євгенія Олегівна про визнання недійсним договору позики від 04 березня 2021 року відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким: первісні позовні вимоги задовольнити частково, стягнути на користь ОСОБА_1 основну заборгованість у розмірі 1 792 912 грн 30 коп. та зменшити розмір 3 % річних пропорційно до розміру заборгованості; зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_3 просив задовольнити вимоги апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_1 заперечила щодо задоволення вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи частково первісні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог щодо невиконання відповідачами свого зобов'язання про повернення заборгованості за договором позики у розмірі 104 000, 00 доларів США. Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України судом солідарно стягнуто з відповідачів на користь позивача 3 % річних за період з 02 червня 2021 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 2 282, 30 доларів США, що еквівалентно 83 463 грн 71 коп. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу відмовлено, оскільки їх нараховано в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості вимог ОСОБА_2 .
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Встановлено, що 04 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір позики, за яким позивач позичив грошові кошти у розмірі 2 952 100 грн 00 коп., що еквівалентно 106 000, 00 доларів США, строком до 01 червня 2021 року.
06 квітня 2021 року ОСОБА_1 повернуто частину позики, що еквівалентно 2 000, 00 доларів США.
З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 04 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тригуб Є.О. та зареєстровано за № 1451.
За п. 10 договору позики «позичальник підтверджує та повідомляє усіх зацікавлених у тому осіб про те, що перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 та останній своєю письмовою заявою, посвідченою 04 березня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тригуб Є.О. надав погодження на укладення цього договору».
Відповідно до п. 2.2 договору поруки «поручитель зобов'язаний не пізніше трьох банківських днів з дати отримання письмової вимоги позикодавця, перерахувати суму заборгованості позичальниказа основним договром на рахунок(ки), номер(а) якого(их) зазначається(ються) в письмовій вимозі позикодавця».
04 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, предметом якого було нежитлове приміщення № 477 в літ. А, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
22 грудня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі - продажу вказаного нежитлового приміщення. В матеріалах справи відсутні докази передання чи перерахування ОСОБА_3 на користь позивача грошових коштів, отриманих від продажу предмету іпотеки.
03 листопада 2022 року ОСОБА_1 направлено відповідачам вимоги про виконання порушених зобов'язань, які отримані 08 листопада 2022 року.
Обгрунтовуючи позовну заяву ОСОБА_1 вказав, що станом на 09 грудня 2022 року зобов'язання за договором позики відповідачами не виконано, грошові кошти не повернуто. Враховуючи порушення відповідачами своїх зобов'язань ОСОБА_1 просив стягнути солідарно: 3 % річних у розмірі 2 282, 30 доларів США, що еквівалентно 83 463 грн 71 коп., пеню у розмірі 277 680, 00 доларів США, що еквівалентно 10 154 757 грн 60 коп. та штраф у розмірі 8 320, 00 доларів США, що еквівалентно 304 262 грн 40 коп.
Обгрунтовуючи зустрічну позовну заяву, ОСОБА_2 зазначила, що укладення ОСОБА_1 численних договорів позики із різними позичальниками є фактично підприємницькою діяльністю. У відповідача відсутній дозвіл/ліцензія на надання таких фінансових послуг. Укладений договір позики від 04 березня 2021 року не відповідає вимогам Закону та має бути визнано недійсним.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
За ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Зач. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено, що 04 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір позики, за яким позивач позичив грошові кошти у розмірі 2 952 100 грн 00 коп., що еквівалентно 106 000, 00 доларів США, строком до 01 червня 2021 року.
06 квітня 2021 року ОСОБА_1 повернуто частину позики, що еквівалентно 2 000, 00 доларів США.
Враховуючи, що ОСОБА_2 грошові кошти повернула лише у розмірі 2 000, 00 доларів США, відтак, колегія суддів вважає доведеними та обгрунтованими позові вимоги ОСОБА_1 про солідарне стягнення із відповідачів заборгованості у розмірі 104 000, 00 доларів США.
Так, у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі за № 757/26216/22-ц зазначено: «Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання»книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.
Враховуючи невиконання відповідачами взятого на себе зобов'язання за договором позики та договором поруки, суд першої інстанції обгрунтовано стягнув на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 2 282, 30 доларів США, що еквівалентно 83 463 грн 71 коп.
Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року зі змінами «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», з 12 березня 2020 року на всій території України запроваджено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року зі змінами, з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Згідноп. 15 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено у задоволенні первісних позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів пені у розмірі 277 680, 00 доларів США, що еквівалентно 10 154 757 грн 60 коп. та штрафу у розмірі 8 320, 00 доларів США, що еквівалентно 304 262 грн 40 коп.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано усі здійсненні платежі в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 04 березня 2021 року, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані суми ОСОБА_1 враховано за іншим договором позики від 03 березня 2021 року у справі № 759/3615/24, яка розглядається Святошинським районним судом м. Києва.
Звертаючись до суду із зустрічною позовною заявою, ОСОБА_2 вказала, що укладення ОСОБА_1 численних договорів позики із різними позичальниками є фактично підприємницькою діяльністю. У ОСОБА_1 відсутній дозвіл/ліцензія на надання таких фінансових послуг.
Положенням Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року передбачена необхідність отримання ліцензії на надання фінансової послуги ( в тому числі на умовах фінансового кредиту) виключно фінансовими установами або іншими юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами.
Враховуючи, що отримання ліцензії на надання фінансових послуг фізичними особами не передбачено вказаним законом, посилання ОСОБА_2 на відсутність у ОСОБА_1 дозволу/ліцензії на надання грошових коштів у позику є необґрунтованим.
Розв'язуючи спір, судом першої інстанції правильно відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , враховуючи їх недоведеність.
Доводи апеляційної скарги про те, що за п. 5 ст. 14 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» договір, яким передбачається надання фінансової послуги особою, яка на день укладення договору не має права надавати таку фінансову послугу відповідно до цього закону та спеціальних законів є нікчемним, колегія суддів оцінює критично, оскільки спірний договір позики укладено між сторонами до моменту набрання чинності вказаного закону.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 24 квітня 2025 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 квітня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 20 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.Г. Музичко
Л.П. Сушко