Справа № 761/14512/18
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/12553/2025
08 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П.,
при секретарі Ганжалі С.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків, завданих порушенням права власності на нерухоме майно,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Фролової І.В.,-
встановив:
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом.
Позивач просила стягнути з ОСОБА_2 збитки, завдані порушенням права власності на нерухоме майно, у розмірі 9 497 302 грн 06 коп., що еквівалентно 365 625, 00 доларів США.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 червня 1999 року по 14 жовтня 2009 року.
ОСОБА_3 без згодипозивача здав квартиру (9/20 частина належить ОСОБА_1 ) в оренду посольству США, яке використовувало її для проживання своїх працівників.
Позивач вважає, що з червня 2003 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спільно отримували доходи від оренди, в тому числі і доходи від частини квартири позивача, чим ОСОБА_1 завдана майнова шкода у загальному розмірі 9 497 302 грн 06 коп.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року названий позов залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 просив задовольнити вимоги апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_3 заперечив щодо доводів апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Залишаючи без задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження порушення прав ОСОБА_1 діями ОСОБА_5 . Суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_5 є неналежним відповідачем у даній справі.
Колегія суддів не може повністю погодитись із такими висновками суду першої інстанції.
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з з 06 червня 1999 року по 14 жовтня 2009 року.
20 грудня 2001 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 подарували ОСОБА_6 1/10 частку квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2014 року у справі № 2610/19773/2012: визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_4 право власності по 9/20 частини квартири АДРЕСА_1 ;визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_4 право власності по 1/2 частини критої автомобільної стоянки АДРЕСА_2 .
09 квітня 2013 року між ОСОБА_3, від імені якого діяла за довіреністю ОСОБА_3, та Сполученими Штатами Америки,в особі ОСОБА_7, укладено договір оренди, за яким вказану квартиру передано в оренду для використання в якості дипломатичної установи. Вартість оренди -60 000, 00 доларів США на рік, терміноренди з 01 травня 2013 року до 30 квітня 2016 року.
29 квітня 2016 року до договору внесене зміни, за якими термін дії договору продовжено до 30 квітня 2022 року, вартість орендної плати змінено на 50 000, 00доларів на рік.
Після смерті ОСОБА_4 та вступу у спадщину ОСОБА_5, 11 серпня 2017 року до договору оренди квартири внесені зміни, за якими ОСОБА_6 та ОСОБА_1 включено в якості орендодавців.
Обгрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначила, що взаємопов'язані протиправні дії ОСОБА_5 та ОСОБА_4 призвели до завдання позивачу шкоди від використання належного їй майна (втраченої вигоди) у загальному розмірі 9 497 302 грн 06 коп.
Позивач вважає, що відповідачем та ОСОБА_3 протиправно та без згоди позивача, укладено договір оренди квартири та спрямовано отримані кошти у спільний бюджет подружжя.
Відповідач, яка діяла за довіреністю ОСОБА_3, без отримання згоди позивача та її доньки вчинила дії щодо розпорядження їх майном. Позивач не отримувала грошові кошти від передачі квартири в оренду згідно своєї частки права власності.
Згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
За ст. 765 ЦК України, наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.
Відповідно дост. 766 ЦК України, якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.
Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Згідно ч. 1 ст. 1004 ЦК України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.
За ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Судом встановлено, що згідно 09 квітня 2013 року між ОСОБА_3, від імені якого діяла за довіреністю від 20 березня 2013 року ОСОБА_3, та Сполученими Штатами Америки, в особі ОСОБА_7, укладено договір оренди, за яким квартиру АДРЕСА_1 передано в оренду для використання в якості дипломатичної установи. На момент видачі довіреності ОСОБА_3 був власником вказаної квартири.
Діючи у межах наданих ОСОБА_3 повноважень, відповідач уклала із Сполученими Штатами Америки, в особі ОСОБА_7, договір оренди квартири.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження скасування чи визнання довіреності від 20 березня 2013 року недійсною.
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Дослідивши матеріали справи, колегією суддів не встановлено доказів неправомірності дій ОСОБА_3 під час укладення від імені ОСОБА_3 договору оренди квартири.
Відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 було завдано матеріальної шкоди саме внаслідок дій відповідача, яка будучи довіреною особою власника квартира уклала договір оренди від його імені. Відтак, судом не встановлено причино-наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_3 та негативними наслідками для позивача.
Розв'язуючи спір, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про звернення ОСОБА_1 до неналежного відповідача, оскільки згідно мотивів та обґрунтування позовної заяви позивач звернулась до суду за захистом свого порушеного права особою, яка діяла в інтересах ОСОБА_3 при укладенні договору оренди квартири. Позивач вважала, що взаємопов'язаними та протиправними діями ОСОБА_3 та уповноваженою на укладення договору особою, їй завдано матеріальну шкоду. Враховуючи, що укладаючи договір оренди від 09 квітня 2013 року від імені ОСОБА_3 діяла відповідач ОСОБА_5 , колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 звернулась із позовом до належного відповідача.
Встановивши фактичні обставини справи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними та необґрунтованими, оскільки причинно-наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_5 та завданої позивачу шкодою судом не встановлено.
Розв'язуючи спір суд першої інстанції прийшов до аналогічних висновків про залишення позовних вимог без задоволення, проте з протилежних та неправильних мотивів.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем було привласнено майно ОСОБА_1 шляхом його передачі в оренду третій особі, колегія суддів відхиляє, оскільки ОСОБА_5 діяла в межах своїх повноважень (наданих власником нерухомого майна) щодо укладення договору оренди.
Доводи апеляційної скарги, що відповідач отримала частину грошових коштів від передачі квартири в оренду, колегія суддів оцінює критично, оскільки згідно копії договору, орендар сплачує плату за об'єкт саме орендодавцю ОСОБА_3.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або процесуального права та не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на це, колегія суддів вважає, що рішення суду слід змінити, з викладенням мотивувальної його частини в редакції цієї постанови.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 20 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.Г. Музичко
Л.П. Сушко