Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/12432/2025
09 жовтня 2025року місто Київ
справа № 753/10247/24
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Ящук Т.І.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Маркєлової В.М., у справі за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У травні 2024 року АТ «СЕНС БАНК» звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 177124,76 грн., з яких: 154083,80 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 23040,96 грн. - заборгованість по відсоткам.
В обґрунтування вимог посилався на те, що 21 листопада 2022 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-банк» укладено угоду про надання споживчого кредиту №500731471, відповідно до умов якого: тип кредиту «кредит готівкою»; сума кредиту - 154627,03 грн; процентна ставка 24,00 %; дата повернення кредиту - 21 листопада 2030 року.
12 серпня 2022 року позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
Вказував, що АТ «Альфа Банк» належним чином виконавсвій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту, проте відповідачсвоїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку позивач і просить стягнути з останнього.
Зазначав, що з метою досудового, добровільного врегулювання спору на адресу позичальника було направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов'язань, однак дану вимогу залишено відповідачем без реагування.
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 листопада 2024року позов АТ «СЕНС БАНК» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «СЕНС БАНК» заборгованість за кредитним договором №500731471 у розмірі 177124,76 грн., судовий збір у розмірі 2422,40 грн., разом - 179 547,16 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 30 квітня 2025 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції,представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просиларішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що як зазначено у позовній заяві, нібито умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору, останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед банком протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання від банку інформації.
Вказувала, що обґрунтовуючи позовну заяву, банк жодного разу не вказав, яким пунктом кредитного договору передбачена вказана умова договору, фактично ввівши в оману суд першої інстанції.
Зазначала, що у кредитному договорі відсутня умова, яка передбачає як вказане право банку, так обов'язок позичальника, а також строк виконання такого обов'язку позичальника в разі отримання інформації від банку. Тобто в договорі відсутня вимога, на підставі якої суд вважав строк сплати кредиту в повному обсязі таким, що настав.
Посилалася на те, що позивачем не представлено доказів підписання будь-яким способом відповідачем пропозиції (волевиявлення) - Оферти на укладення договору про споживче кредитування, акцепт АТ «Альфа-Банк» пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту №500731471 теж не містить підпису відповідача.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Судове засідання проводилося в режимі відеоконференції.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Позивач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність позивача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягаєчастковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обгрунтованості.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.638 та ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
За змістом ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «СЕНС БАНК», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 21 листопада 2022 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір шляхом акцептування відповідачем оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту №500731471, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якої АТ «Альфа Банк» зобов'язавсянадати відповідачу кредит в сумі 154627,03 грн., з фіксованою процентною ставкою у розмірі 24,00% річних, строком на 96 місяців до 21 листопада 2030 року. Для повернення заборгованості використовується рахунок № НОМЕР_1 (Розділ І).
Розділом ІІ вказаної оферти визначені умови для надання споживчого кредиту, а саме: тип кредиту «Кредит готівкою», сума 154627,03 грн., зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 24% річних.
АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 своїми підписами узгодили в письмовій формі графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, що становить додаток №1 до укладеного між сторонами договору №500731471 від 21 листопада 2022 року.
Підписанням оферти ОСОБА_1 підтвердив, що він беззаперечно ознайомлений у письмовій формі зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; з нормами Закону України «Про споживче кредитування» та нормативними актами НБУ.
Відтак, зі змісту оферти та додатку №1 до неї вбачається, що ОСОБА_1 підтвердив своїм електронним підписом, що згодний з публічною пропозицією АТ «Альфа-Банк» на укладення угоди про надання споживчого кредиту №500731471.
Відповідач користувався кредитними коштами та частково погашав заборгованість за договором, що вбачається із виписки по рахунку, що у свою чергу підтверджує факт укладення кредитного договору.
Представник відповідача в апеляційній скарзі вказував на те, що у кредитному договорі відсутня умова, яка передбачає право банку на дострокове повернення кредитних коштів. Тобто в договорі відсутня вимога, на підставі якої суд вважав строк сплати кредиту в повному обсязі таким, що настав.
Перевіряючи доводи представника відповідача, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13-ц (провадження № 4-600цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що боржник зобов'язаний виконати його обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту.
У постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13-ц не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
Враховуючи, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов'язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц (провадження №14-680цс19), є релевантною для даних правовідносин та може бути застосована в частині наслідків для кредитора у разі невиконання передбаченого законодавством досудового врегулювання спору.
В матеріалах справи містяться докази того, що позивач направив відповідачу засобами поштового зв'язку досудову вимогу про виконання зобов'язання у розмірі 177124,76 грн.
Як вбачається із паспорта споживчого кредиту, споживач має право достроково повернути споживчий кредит без будь-якої додаткової плати, пов'язаної з достроковим поверненням. Договором про споживчий кредит може бути встановлений обов'язок повідомлення кредитодавця про намір дострокового повернення споживчого кредиту з оформленням відповідного документа.
Тобто, вказаними умовами гарантуються права споживача на дострокове повернення отриманих у кредит коштів, однак, не містить умов, за якими кредитору (банку) надається право достроково вимагати повернення всієї суми отриманого кредиту до спливу кредитного договору і погодженого сторонами строку виконання зобов'язань позичальником, тобто положень закріплених у ч.2 ст.1050 ЦК України.
Судом першої інстанції не було взято до уваги, що із підписаних позивачем та відповідачем умов оферти, паспорту споживчого кредитування не вбачається, що сторони обумовили право кредитодавця на дострокове повернення кредитних коштів.
За умовами укладеного сторонами кредитного договору, сторони погоди строк його виконання і дату повернення кредиту - 21 листопада 2030 року.
Згідно розрахунку заборгованості (а.с.26), станом на 31 липня 2023 року заборгованість становить: 4119,29 грн. за тілом кредиту; 23040,96 грн. заборгованість за процентами, загальний розмір заборгованості становить 27160,25 грн.
Будь-яких доказів на спростування вищевказаного банк ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не надав.
Колегія суддів, враховуючи відсутність в укладеному договорі умови про право кредитодавця достроково вимагати повернення наданих кредитних коштів, а також те, що кінцевим терміном кредитування визначено 21 листопада 2030 року, вважає, що вимоги банку про стягнення достроково всієї суми заборгованості, навіть тієї, строк погашення якої ще не настав на час розгляду справи, є недоведеними і безпідставними.
Відтак, оскільки відповідач умови договору виконував неналежним чином, не сплачував визначені графіком щомісячні платежі, у зв'язку із чим за період з 21 грудня 2022 року і станом на 31 липня 2023 року утворилась заборгованість на загальну суму 27160,25 грн., отже зазначена заборгованість строк сплати якої настав, в межах заявлених банком позовних вимог, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
З огляду на викладене в решті частини позовних вимог слід відмовити як заявлені передчасно, оскільки термін дії договору та термін виконання зобов'язань за вказаним вище договором (до 21 листопада 2030 року) не настав.
Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі №509/4771/14 (провадження №61-15459св23) і підстав відступу від таких у цій справі суд апеляційної інстанції не вбачає.
А відтак, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.
Згідно з частинами 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів пропорційно до задоволеної частини позовних вимог вважає необхідним стягнути з відповідача на користь «СЕНС БАНК» судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 371,35 грн., а з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 3076,57 грн.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платник аподатків НОМЕР_2 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» місцезнаходження: місто Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714 заборгованість по тілу кредиту у розмірі 4119 грн. 29 коп., заборгованість по відсоткам у розмірі 23040 грн. 96 коп. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 371 грн. 35 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» місцезнаходження: місто Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714 на користь ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платник аподатків НОМЕР_2 судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 3076 грн. 57 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 17 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: